Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №521/12912/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/12912/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 березня 2026 року (суддя Роїк Д.Я., м. Одеса, повний текст рішення складений 23.03.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

22.05.2023 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову капрала поліції Козінського В.О. Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції ЕАС №6849725 від 18.04.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 березня 2026 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

На обґрунтування поданої скарги зазначається, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відзиву на позовну заяву та долученим до нього доказам факту вчинення позивачем правопорушення.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.04.2023 капралом поліції УПП в Черкаській області Козінським В.О. винесено постанову серії ЕАС №6849725 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до змісту постанови, ОСОБА_1 18.04.2023 о 09.29.23 год., траса М-05 Київ-Одеса 210 км, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2 Проїзд без зупинки заборонено, чим порушив п. 8.4.б ПДР - порушення вимог знаків пріоритету.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про наявність адміністративного правопорушення в діях позивача. При цьому, сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є безперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому повинно передувати фіксування цього правопорушення.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного.

Так, відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 9 КУпАП визнано, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює та визначає Закон України "Про дорожній рух".

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до пункту 1.4 ПДР, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Окрім того, відповідно до пункту 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

За приписами пункту 8.2-1 ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.

Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.

Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.

Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги).

Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

Аналогічні вимоги до встановлення дорожніх знаків закріплені в підпункті 10.1.1 Національного стандарту України "Безпека дорожнього руху. ЗНАКИ ДОРОЖНІ. Загальні технічні умови. Правила застосування. ДСТУ 4100-2014" (далі - ДСТУ 4100-2014).

Підпунктом 8.4.(б) ПДР визначено, що знаки пріоритету встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 33.2 «Знаки пріоритету» розділу 33 ПДР «Проїзд без зупинки заборонено», дорожній знак 2.2 забороняє проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 (стоп-лінія), а якщо вона відсутня - перед знаком. Необхідно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються головною дорогою, а також праворуч рівнозначною дорогою.

Згідно з пунктом 2 «Знаки пріоритету» розділу 33 ПДР знаки 2.1-2.3, 2.5 і 2.6 встановлюються безпосередньо перед перехрестям або вузькою ділянкою дороги, крім того, знак 2.3 на початку, а знак 2.4 - у кінці головної дороги. Знак 2.3 з табличкою 7.8 обов`язково повторюється перед перехрестям, на якому головна дорога змінює свій напрямок.

Якщо безпосередньо перед перехрестям установлено знак 2.2, то йому повинен передувати знак 2.1 з додатковою табличкою 7.1.2.

Якщо знак 2.2 установлений перед залізничним переїздом, що не охороняється та не обладнаний світлофорною сигналізацією, водій повинен зупинитися перед стоп-лінією, а за її відсутності - перед цим знаком.

Згідно з пунктом 7.1.2. «Таблички до дорожніх знаків» розділу 33 ПДР табличка 7.1.2 позначає відстань від знака 2.1 до перехрестя в тому разі, коли безпосередньо перед перехрестям установлено знак 2.2.

За правилами пункту 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, згідно спірної постанови, ОСОБА_1 18.04.2023 о 09.29.23 год., траса М-05 Київ-Одеса 210 км, не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2 Проїзд без зупинки заборонено, чим порушив ч. 1 ст. 122 КУпАП, чим порушив п. 8.4.б ПДР - порушення вимог знаків пріоритету.

Позивач, зазначаючи про відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності, дійсно не заперечував факту проїзду без зупинки перехрестя, водночас наголошував на тому, що рухався до дорозі з одностороннім рухом, зайняв крайню ліву смуту для руху з метою повороту ліворуч на трасу М-05, оскільки вказаний маневр треба робити зайнявши крайнє ліву смугу заздалегідь.

Водночас додані до позовної заяви фотографії (а.с. 9, 45, 46), спростовують доводи позивача про те, що він повертав ліворуч, а тому не бачив дорожній знак 2.2, оскільки з них убачається, що виїзд на трасу М-05 здійснюються поворотом праворуч. Крім того, вказаний знак установлений на правому узбіччі дороги та інформація на ньому є добре видною.

Доказів розташування дорожнього знака 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» з порушенням вимог ПДР та ДСТУ в матеріалах справи відсутні.

Зазначене також підтверджено доданими відповідачем до відзиву фотозображенням місця встановлення зазначеного дорожнього знаку, схематичним зображенням місця його розташування з відмітками географічних координат а також схему організації дорожнього руху на 210 км. автодороги М-05 Київ-Одеса, та відеозаписом з камери зовнішнього відеоспостереження (а.с. 65-67, 74).

Неведене у сукупності спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність доказів факту вчинення правопорушення позивачем.

Доказів розташування дорожнього знака 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» з порушенням вимог ПДР та ДСТУ в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи позовної заяви про те, що спірну постанову протиправно прийнято "прямо на дорозі" з наступного правового регулювання.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту .

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Частиною четвертою статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Частиною першою статті 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право без складення відповідного протоколу виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення.

Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 травня 2018 року у справі №670/346/17, обставин якої є подібними даній справі.

Таким чином наявні в матеріалах справи докази доводить вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Посилання позивача на те, що поліцейський не дав йому можливості скористатися правами, передбачені статтею 268 КУпАП не підтверджено жодним доказом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статтях 73-76 КАС України врегульовано питання належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, які одержані в порядку, встановленому законом, та які можуть підтверджувати конкретні обставини справи; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Водночас потрібно враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також у частині першій статті 45 КАС України акцентовано увагу на тому, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зокрема, учасник справи має добросовісно реалізовувати свої процесуальні права щодо одержання та подання доказів до суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 2 жовтня 2025 року у справі №990SCGC/18/25 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язком доказування слід вважати закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування і наскільки змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів алгоритмізованою та обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду не заперечуючи, що в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень, зазначила, що це не звільняє позивача (у цьому випадку скаржника) від права та обов`язку спростувати надані відповідачем / суб`єктом владних повноважень докази.

Пасивну процесуальну поведінку скаржника, яка проявляється в ухиленні від спростування доводів та доказів відповідача / суб`єкта владних повноважень, у цьому випадку слід тлумачити саме на користь відповідача / суб`єкта владних повноважень.

Такий підхід до вирішення питання щодо розподілу тягаря доказування Велика Палата Верховного Суду застосувала в постанові від 30 травня 2024 року у справі №990/49/23.

Слід також зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Застосуючи такій підхід, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодного доказу якій би давав підстави стверджувати про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення та спростовували надані відповідачем докази.

Резюмуючи все викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції – задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 березня 2026 року — скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови капрала поліції Козінського В.О. Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції від 18.04.2023 серії ЕАС №6849725 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення — відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов