Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №400/6405/26
Суддя: Вербицька Н.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6405/26
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів – Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
02 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у віці до 25 років з 2020 року проходить військову службу за контрактом, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а відтак має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.
З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом, однак отримав відмову з тих підстав, що на військову службу він прийнятий до введення в Україні воєнного стану.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду першої інстанції не надав, про причини неподання не повідомив, про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 61).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки позивач відповідає усім вимогам, які необхідні для прийняття позитивного рішення про нарахування та виплату спірної одноразової виплати.
Також апелянт вказав, що постанова Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року не містить таких умов та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 26 серпня 2021 року (а.с. 1).
Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_2 слідує, що ОСОБА_1 військову присягу прийняв 08 грудня 2019 року.
З 12 лютого 2020 року по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.22 зворот – 25 зворот).
30.03.2026 ОСОБА_1 подав рапорт про видання наказу про виплату йому винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбаченої п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час дії воєнного стану» (а.с. 18 зворот, 19).
05.04.2026 командування військової частини НОМЕР_1 відмовило у здійсненні виплати винагороди у розмірі 1 млн гривень, з тих підстав, що ОСОБА_1 не відповідає умовам зазначеним у постанові КМУ №153, зокрема був прийнятий на військову службу за контрактом до оголошення воєнного стану (а.с. 19 зворот, 20).
Не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової винагороди, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби є визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153.
Також суд вказав, що жодних гарантій виплати одноразової грошової винагороди іншим особам, які поступили на військову службу до оголошення воєнного стану, навіть у віці з 18 до 25 років, постанова КМУ № 153 не передбачає.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - постанова КМУ №153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Згідно з пунктом 3 постанови КМУ №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 постанови КМУ №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Отже, із аналізу норм постанови КМУ №153 станом на час проходження позивачем військової служби слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.
У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.
Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Колегією суддів встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 , громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.02.2020 прийнятий на військову службу за контрактом, що не заперечується сторонами.
Позивач з 12.02.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 визнаний учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 26 серпня 2021 року.
Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності матеріали справи не містять та з витягу з інформаційно-аналітичної системи Міністерства внутрішніх справ України від 24 березня 2026 року такі відомості відсутні.
Відмовляючи у задоволені рапорту позивача стосовно нарахування та виплати одноразової грошової винагороди відповідно до приписів постанови КМУ № 153 відповідач вказав, що ОСОБА_1 прийнято на військову службу до воєнного стану.
Оцінюючи встановлені обставини справи, колегія суддів звертає увагу, що визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи поширюється на позивача пункт 4 постанови КМУ № 153, який був прийнятий на військову службу за контрактом 12 лютого 2020 року, тобто до введення в Україні воєнного стану (24.02.2022).
За буквальним змістом абзацу другого пункту 4 постанови № 153 право на винагороду мають особи, які «до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану».
Водночас, колегія суддів зазначає, що продовження дії контракту військовослужбовця на період дії воєнного стану понад встановлені строки, передбачене зокрема приписами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не є автоматичним у розумінні повної відсутності юридично значимого волевиявлення особи, а потребує відповідного оформлення (наказу командира військової частини) саме у зв`язку з обставинами воєнного стану; без такого продовження особа підлягала б звільненню зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
Отже, саме внаслідок введення та продовження воєнного стану позивач продовжив проходити військову службу на умовах, змістовно тотожних умовам, на яких приймаються на службу особи, що укладають контракт після 24.02.2022, а тому формальна різниця в даті укладення контракту не змінює факту, що позивач наразі проходить службу виключно в умовах та внаслідок дії воєнного стану.
Колегія суддів також звертає увагу, що постанова № 153 не пов`язує право на отримання такої грошової винагороди з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту, а інше тлумачення, на переконання колегії суддів, не відповідало б меті прийняття постанови № 153 - підвищенню мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану - та мало б ознаки дискримінації.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує загальний принцип тлумачення закону на користь особи, згідно з яким такий принцип не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи («у вагомих сумнівах - на користь людини»).
Отже, за результатами аналізу зазначених норм права колегія суддів доходить висновку, що продовження проходження військової служби за контрактом, укладеного до введення воєнного стану, для цілей абзацу другого пункту 4 постанови № 153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Ефективність захисту в теорії права та на практиці має існувати і в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Разом із тим, колегія суддів наголошує, що відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, відповідач обмежився лише фактом початку проходження позивачем дійсної служби до введення воєнного стану в Україні та не надав оцінку іншим наданим позивачем документам та чи є такі достатніми для отримання позивачем одноразової грошової винагороди за постановою № 153.
Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що:
позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення;
орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки.
Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №420/13975/24 від 08 грудня 2025 року.
Належним способом захисту прав позивача, в даному випадку, є зобов`язання відповідача повторно розглянути поданий рапорт, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині постанови.
Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції з скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат наразі не встановлено, то відсутні підстави для здійснення розподілу відповідних витрат.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 червня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року – скасувати та увалити постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.03.2026 року щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua