Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/39019/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39019/25

Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 29.01.2026р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

21.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 13.05.2017р. по 31.10.2025р. відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому за період з 13.05.2017р. по 31.10.2025р. компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати йому грошового забезпечення (з 13.05.2017р. по 06.08.2019р.) у відповідності до вимог «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що на виконання рішення суду у справі №420/23870/24 відповідач 31.10.2025р. виплатив йому індексацію грошового забезпечення з 13.05.2017р. по 06.08.2019р. без одночасної виплати компенсації втрати частини доходів, хоча право на належний розмір грошового забезпечення він набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а його виплата затримана з вини відповідача.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив повністю відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 04.02.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні судового рішення, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

18.02.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 у період з 13.05.2017р. по 06.08.2019р. проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Держприкордонслужбі

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонному загоні Держприкордонслужби від 06.08.2019р. №293-ос, позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення

14.03.2025р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23870/24 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.05.2017р. по 28.02.2018р. із застосуванням січня 2008р. як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), і здійснити виплату відповідно до вимог «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), з урахуванням виплачених сум. При цьому, відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 06.08.2019р. відповідно до п.5 вказаного вище Порядку, із застосуванням березня 2018р. як місяця підвищення доходу і індексації - різниці в розмірі 4463,15 грн., з урахуванням виплачених йому сум.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2025р. рішення Одеського окружного адміністративного суду 14.03.2025р. залишено без змін.

Виплату індексації на виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено 31.10.2025р.

12.11.2025р. представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації.

Однак, листом від 17.11.2025р. за №10/12146-25-Вих відповідач відмовив у задоволенні заяви, пославшись на відсутність правових підстав.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано рішення суду з дотриманням місячного строку, а тому відсутні підстави для нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/23870/24.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України і в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

Статтею 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (п.2 ст.9 Закону №2011-XII).

При цьому, відповідно до абз.2 п.3 зазначеної статті, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців законодавчо пов`язана з грошовим забезпеченням військовослужбовця і є його невід`ємною складовою, спрямованою на збереження його купівельної спроможності.

Відносини стосовно компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III.

Статтею 1 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 Закону №2050-III, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Законом України від 04.02.2021р. №1214-IX ч.2 ст.2 Закону №2050-III доповнено, серед іншого, прямою вказівкою на суму індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (ст.3 Закону №2050-III), а виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).

Механізм обчислення та виплати компенсації передбачено «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159), п.п.1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-III щодо підстав компенсації, а п.4 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Крім того, необхідно враховувати, що, відповідно до п.4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація у відповідності до законодавства.

Системний аналіз наведених норм чітко свідчить про те, що несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю (у тому числі донарахованої і виплаченої на підставі судового рішення) зумовлює обов`язок установи, яка таку індексацію своєчасно не виплатила, компенсувати втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також одночасно з виплатою такої індексації відшкодувати утриманий з неї податок з доходів фізичних осіб.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.05.2026р. у справі №280/8933/24 (п.40) дійшла висновку про те, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-III, за сукупності наступних умов: строки виплати доходів було порушено щонайменше на один місяць, відповідний дохід має мати систематичний, а не разовий характер, і дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, з посиланням на п.4 Порядку №1078 та ст.ст.1-3 Закону №2050-III, а також на постанови від 14.05.2019р. у справі №804/2994/18, від 23.12.2020р. у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022р. у справі №420/7633/20 та від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24, зазначив про те, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу і пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. У цій же постанові Верховний Суд зауважив, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі рішення суду (що узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду України від 11.07.2017р. №21-2003а16), а також, з посиланням на постанову від 04.09.2025р. у справі №420/16557/24, що компенсація нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Важливим є той факт, що у справі №420/17627/24 Верховний Суд скасував судові рішення, якими, з посиланням на постанову Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/2454/18, початок перебігу компенсаційного періоду стосовно індексації, виплаченої на виконання судового рішення, було визначено з дня набрання законної сили таким судовим рішенням, і вказав, що у згаданій справі №815/2454/18 предметом позову була компенсація за затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а Верховний Суд у тій постанові не визначав і не оцінював конкретний початковий момент компенсаційного нарахування.

Аналогічного підходу Верховний Суд також дотримався і у постанові від 29.06.2026р. у справі №160/10168/25.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, сума індексації грошового забезпечення з 13.05.2017р. по 06.08.2019р., на яку позивач мав право під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , своєчасно, тобто щомісячно разом із грошовим забезпеченням, йому виплачена не була, а нарахована і виплачена лише 31.10.2025р. на виконання рішення суду у справі №420/23870/24.

Відтак, усі умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.05.2026р. у справі №280/8933/24, для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів, у даному випадку, наявні.

Так, строк виплати індексації порушено значно більше ніж на один місяць - щодо кожного місяця періоду з 13.05.2017р. по 06.08.2019р. і до 31.10.2025р. Індексація грошового забезпечення, яка в силу абз.2 п.3 ст.9 Закону №2011-XII є складовою грошового забезпечення і рішенням суду у справі №420/23870/24 також була визначена у вигляді щомісячної фіксованої суми - 4463,15 грн., має систематичний (щомісячний), а не разовий характер. Та обставина, що заборгованість з індексації за декілька років виплачена однією сумою, не змінює її правової природи як щомісячного доходу, нарахованого за кожен відповідний місяць. Нарешті, нарахована індексація фактично отримана позивачем 31.10.2025р.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на те, що судове рішення у справі №420/23870/24, що набрало законної сили 10.10.2025р., виконане ним 31.10.2025р., тобто менш ніж через місяць, а тому право на компенсацію у позивача не виникло.

Як уже зазначалося вище, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, а також від 29.06.2026р. у справі №160/10168/25, право на компенсацію пов`язується з фактом невиплати доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а тому строк затримки обчислюється з моменту, коли індексація мала бути виплачена позивачу під час служби, а не з дня набрання законної сили рішенням суду.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє посилання суду попередньої інстанції на постанови Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №826/8319/16, від 31.03.2020р. у справі № 817/621/18, від 20.05.2020р. у справі №815/2454/18 та від 12.05.2022р. у справі № 815/3998/16.

Як прямо зазначив Верховний Суд у постанові від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, у справі №815/2454/18 (на яку посилався суд 1-ї інстанції) предметом спору була компенсація за затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і початковий момент компенсаційного періоду Верховний Суд там не визначав, а тому вказана постанова не може бути підставою для обмеження компенсаційного періоду датою набрання законної сили судовим рішенням.

На тлі цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Слід також наголосити, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, відповідачем у даній справі зроблено не було.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційний суд, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 13.05.2017 року по 31.10.2025 року (за час затримки виплати) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати йому грошового забезпечення (з 13.05.2017 року по 06.08.2019 року) відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 29.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко