Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/15861/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №420/15861/26

Суддя: Казанчук Г.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15861/26

перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 24.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 420/15861/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15.04.2025 по 28.04.2026, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 15.04.2025 по 28.04.2026, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 16.12.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення – 28.04.2026;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 16.12.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення – 28.04.2026 за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 420/28407/25 відповідач нарахував та виплатив йому перераховане грошове забезпечення, однак не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2025 (наступний після звільнення день) по 17.10.2025 (6 місяців).

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2025 по 17.10.2025.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 16.12.2021 до дня фактичної виплати індексації 28.04.2026.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати – за період з 16.12.2021 до дня фактичної виплати – 28.04.2026.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду у справі № 420/28407/25 відповідач лише 28.04.2026 виплатив позивачу грошове забезпечення в загальному розмірі 125800,89 грн, а отже, фактичним днем розрахунку з позивачем є 28.04.2026.

Суд зазначив, що після 19.07.2022 позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за шість місяців, водночас у зв`язку з відсутністю довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за два останні місяці перед звільненням суд позбавлений можливості самостійно розрахувати його розмір.

Щодо компенсації втрати частини доходів суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата позивачу 28.04.2026 грошового забезпечення з порушенням строків його виплати більше ніж на один місяць є підставою для отримання такої компенсації за весь час затримки виплати, а законодавець передбачив можливість прийняття рішення щодо її стягнення окремо від стягнення суми основного боргу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, оскільки вони не мають правового статусу працівника, отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, а проходження ними служби врегульовано спеціальним законодавством.

На підтвердження такої позиції апелянт посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 та практику Вищого адміністративного суду України.

Апелянт вказує, що позивач звільнявся відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, пунктом 293 якого врегульовано порядок розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а не в порядку статті 116 КЗпП України, а Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, застосовується лише у визначених ним випадках.

Щодо компенсації втрати частини доходів апелянт зазначає, що судові рішення у справі № 420/28407/25 не містять обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію, а відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18, у разі нарахування сум за рішенням суду право на компенсацію виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням такого рішення після набрання ним законної сили.

Апелянт вважає, що оскільки ним не допущено несвоєчасної виплати сум доходу, стягнутих на підставі рішення суду, підстави для задоволення відповідних вимог відсутні.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_2 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2026 витребувано у НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) належним чином засвідчену копію наказу (витягу з наказу) про виключення позивача зі списків особового складу, довідку про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, їх розміру та дати виплати, а також довідку про розподіл виплаченої позивачу 28.04.2026 суми 125800,89 грн за видами виплат та місяцями, за які такі суми нараховані, із зазначенням сум утриманих податків і обов`язкових платежів.

23.10.2026 на виконання зазначеної ухвали відповідач подав до суду апеляційної інстанції заяву, до якої долучив витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.04.2025 № 177-ОС, довідку-розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 16.12.2021 по 20.05.2023, розрахунково-платіжну відомість за квітень 2026 року та архівну відомість № 1 про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2025 рік.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 16.12.2021 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.04.2025 № 177-ОС старшого сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії – водія відділення технічних засобів охорони державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », звільненого з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини), виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 17.04.2025.

Згідно з архівною відомістю № 1 про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2025 рік у квітні 2025 року позивачу нараховано 84214,05 грн, у тому числі грошове забезпечення за квітень 2025 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 18126,68 грн та компенсацію за речове майно в сумі 41985,38 грн.

рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 420/28407/25, з урахуванням змін, внесених за результатами його апеляційного перегляду, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано його здійснити позивачу перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 16.12.2021 по 20.05.2023, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

У частині вимог щодо перерахунку компенсації невикористаної щорічної основної відпустки у задоволенні позову у справі № 420/28407/25 відмовлено.

Згідно з довідкою-розрахунком відповідача на виконання зазначеного судового рішення позивачу перераховано грошове забезпечення за грудень 2021 року, 2022 рік та січень – травень 2023 року, а відповідно до розрахунково-платіжної відомості № В/ч 2196-4/2800/4 за квітень 2026 року позивачу нараховано 132421,99 грн, з яких утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 23835,96 грн (з одночасною його компенсацією) та військовий збір у сумі 6621,10 грн, а 125800,89 грн перераховано на рахунок позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.04.2026, однак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач не нарахував та не виплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з довідкою відповідача про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення, наданою на адвокатський запит представника позивача та долученою до матеріалів справи 31.07.2026, грошове забезпечення позивача за лютий 2025 року та березень 2025 року становило по 23643,50 грн, а середньоденне грошове забезпечення – 801,47 грн (47287,00 грн / 59 календарних днів).

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи зміст апеляційної скарги, предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII), частиною першою статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, на яке посилається апелянт, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Отже, спеціальне законодавство встановлює обов`язок провести з військовослужбовцем повний розрахунок на день виключення зі списків особового складу, однак не містить норм, які визначали б наслідки порушення цього обов`язку та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Щодо доводів апелянта про незастосовність статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, колегія суддів зазначає таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначив, що правове регулювання спеціальними законами статусу державних службовців та інших посадових осіб не означає, що на них не поширюються положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Застосування статей 116, 117 КЗпП України у цій справі не означає прирівнювання військовослужбовця за своїм статусом до працівника у трудових правовідносинах та поширення на військову службу всього масиву трудового законодавства.

Йдеться виключно про застосування загальної правової гарантії відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку в тій частині, яка не врегульована спеціальним законодавством.

Висновок про можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому посилання апелянта на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13, лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 та практику Вищого адміністративного суду України, яка не узгоджується з наведеною сталою практикою Верховного Суду, колегією суддів відхиляються.

Безпідставними є і доводи апелянта про неможливість застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100), оскільки абзацом останнім пункту 1 цього Порядку передбачено його застосування в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, до яких належить і виплата, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 виснувала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в разі вирішення спору на користь працівника роботодавець повинен сплатити передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування, а факт вирішення спору судом не вважається фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу 17.04.2025, однак грошове забезпечення за період з 16.12.2021 по 20.05.2023 в належному розмірі, право на яке встановлено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 420/28407/25, на день виключення зі списків особового складу йому виплачено не було, а відповідні суми виплачено лише 28.04.2026.

Те, що зазначені суми нараховані за період проходження служби, не змінює їх правової природи як сум, які належали позивачу станом на день звільнення та мали бути виплачені йому не пізніше дня виключення зі списків особового складу, а спір щодо їх розміру вирішено судом на користь позивача.

Доводи апелянта про правомірність звільнення позивача, відсутність його поновлення на посаді та своєчасність виплати грошового забезпечення не спростовують наведеного, оскільки предметом спору є не правомірність звільнення, а відповідальність за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку, який, як встановлено, проведено лише 28.04.2026.

Апелянт не навів обставин, які б свідчили про відсутність його вини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку, хоча відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2025 по 17.10.2025, тобто за шість місяців, що відповідає частині першій статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість задоволення цієї вимоги без визначення розміру відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця.

Ця законодавча межа не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Тобто шестимісячне обмеження періоду, за який може бути стягнуто середній заробіток, є максимальною межею відповідальності, однак саме по собі не означає автоматичного стягнення середнього заробітку за всі шість місяців без оцінки конкретних обставин справи, зокрема розміру простроченої заборгованості та її співвідношення із загальним розміром належних при звільненні виплат.

Для обчислення відшкодування в такому разі підлягають встановленню розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат, а також частка невиплачених при звільненні коштів у загальному розмірі належних виплат, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 27.03.2025 у справі № 560/5923/24 та від 24.04.2025 у справі № 620/7207/24.

Суд першої інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу пропорційності, однак, всупереч наведеному та вимогам частини другої статті 117 КЗпП України, розміру відшкодування не визначив, пославшись на відсутність у справі довідки про грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням.

Водночас така довідка 31.07.2026 була долучена до матеріалів справи представником позивача, а відомості, необхідні для визначення загального розміру належних позивачу при звільненні виплат та частки несвоєчасно виплачених сум, витребувані судом апеляційної інстанції та надані відповідачем.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково послався на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, який на військовослужбовців Державної прикордонної служби України не поширюється.

Згідно з довідкою відповідача грошове забезпечення позивача за лютий 2025 року та березень 2025 року становило по 23643,50 грн, що узгоджується з даними архівної відомості за 2025 рік щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок та премії, а отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 801,47 грн (47287,00 грн / 59 календарних днів).

Період затримки розрахунку з 18.04.2025 по 17.10.2025 становить 183 календарні дні, а середнє грошове забезпечення за цей період – 146669,01 грн (801,47 грн х 183).

Загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 216636,04 грн (84214,05 грн, нарахованих у квітні 2025 року, + 132421,99 грн, нарахованих 28.04.2026 на виконання судового рішення), а отже, частка несвоєчасно виплачених коштів становить 61,13 % (132421,99 грн х 100 % / 216636,04 грн).

Таким чином, розмір відшкодування, обчислений з урахуванням принципу пропорційності, становить 89658,77 грн (146669,01 грн х 61,13 %).

Визначений у такий спосіб розмір відшкодування безпосередньо пов`язаний із фактичною сумою простроченої заборгованості, не перевищує встановленої законом максимальної межі та відповідає критерію пропорційності, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої відповідач сплачував би середнє грошове забезпечення у повному розмірі, незважаючи на те, що частина належних позивачу сум була виплачена своєчасно.

Водночас частка простроченої заборгованості становила понад шістдесят відсотків загального розміру належних позивачу виплат, а затримка остаточного розрахунку тривала більше року, тому такий розмір відшкодування не може вважатися надмірним.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині компенсації втрати частини доходів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, до яких належить, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі статтями 3, 4 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу, а виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм проведення такої компенсації визначений Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159).

Юридично значущими для вирішення питання про право на компенсацію є обставини щодо належності особі відповідного доходу, установлених строків його виплати, факту порушення цих строків та тривалості затримки.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на компенсацію не ставиться в залежність від факту попереднього нарахування відповідних сум, якщо право особи на такий дохід установлено, зокрема, судовим рішенням.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20.02.2018 у справі № 336/4675/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16 та від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24.

При цьому необхідно розмежовувати порушення строків виплати самого доходу та несвоєчасне виконання судового рішення, яким вирішено питання про заборгованість, а визначальним є встановлення того, що відповідний дохід мав бути виплачений особі раніше, однак його виплату було затримано, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.09.2025 у справі № 420/16557/24.

Отже, доводи апелянта про те, що право на компенсацію могло виникнути лише у разі несвоєчасного виконання судового рішення після набрання ним законної сили, є безпідставними, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 420/28407/25 встановлено право позивача на грошове забезпечення за період з 16.12.2021 по 20.05.2023 у більшому розмірі, яке мало бути виплачене йому у відповідні місяці, а фактично виплачене лише 28.04.2026.

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18, на який посилається апелянт, стосується індексації грошового забезпечення, яка до ухвалення судового рішення взагалі не нараховувалася, тоді як у цій справі йдеться про основні складові грошового забезпечення, строки виплати яких визначені законодавством.

Та обставина, що рішенням суду у справі № 420/28407/25 не покладено на відповідача обов`язку виплатити компенсацію втрати частини доходів, також не має правового значення, оскільки предметом попереднього судового розгляду було право позивача на відповідні суми грошового забезпечення, тоді як у цій справі вирішується питання про правові наслідки порушення строків їх виплати, а відповідно до статті 7 Закону № 2050-III відмова від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Початок періоду компенсації визначається з урахуванням установлених строків виплати відповідних складових грошового забезпечення, а кінцевою датою затримки є дата фактичної виплати заборгованості – 28.04.2026.

З огляду на те, що визначення конкретного розміру компенсації потребує здійснення розрахунку з урахуванням сум доходу, не виплаченого за відповідні місяці, після утримання податків та обов`язкових платежів, а також відповідних індексів інфляції, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, не підміняючи суб`єкта владних повноважень у здійсненні розрахунку конкретної суми.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Водночас суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив його розміру з урахуванням принципу пропорційності, послався на нормативно-правовий акт, який не поширюється на спірні правовідносини, а також допустив неточність у визначенні кінцевої дати періоду компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови та викладення пункт 3 його резолютивної частини в новій редакції.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача, які не є вимогами майнового характеру, залишаються задоволеними, а рішення суду першої інстанції змінюється в частині мотивів, визначення розміру відшкодування та формулювання резолютивної частини, судові витрати новому розподілу не підлягають, а понесені відповідачем як суб`єктом владних повноважень витрати зі сплати судового збору відповідно до частини другої статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 420/15861/26 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а пункт 3 резолютивної частини – в такій редакції:

« 3. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2025 по 17.10.2025 у сумі 89658,77 грн з відрахуванням належних податків та зборів.»

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 420/15861/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua