Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/39883/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: біженців

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №420/39883/24

Суддя: Градовський Ю.М.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39883/24

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, ДМС України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2024р.;

- зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7.09.2011р. №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5.10.2011р. за №1146/19884.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у травні 2024р. особисто звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками, однак вказану заяву не було прийнято, в результаті чого він був вимушений подати документи через канцелярію.

20.05.2024р. ОСОБА_1 отримав лист ГУ ДМС в Одеській області, де зазначено про те, що оригінали матеріалів позивача були направлені до ДСІЮБГ ДМС України задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.

У серпні 2024р. позивачу, листом ДМС України повернуто його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками без розгляду.

Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ДМС в Одеській області, яка полягала у неприйнятті рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.05.2024р..

Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7.09.2011р. №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5.10.2011р. за №1146/19884, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ГУ ДМС України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20грн.

Не погодившись із даним судовим рішенням ГУ ДМС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем визначено чіткий алгоритм дій територіального органу ДМС після особистого звернення іноземця із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ні Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ні Правилами №649 не передбачено можливості залишення заяви без вирішення, повернення заявнику поданих матеріалів листом чи відкладення прийняття відповідного процесуального рішення шляхом направлення документів до центрального апарату ДМС для прийняття «управлінського рішення».

Лист ДМС України надісланий позивачу не є рішенням про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у розумінні ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.2.4 Правил №649, оскільки не оформлений у визначеній законом формі, не є наказом територіального органу ДМС та не породжує тих правових наслідків, які закон пов`язує із прийняттям рішення про відмову у прийнятті заяви.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 17.05.2024р. до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області надійшла заява від громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (вх. №Г-362/6/5101-24 від 17.05.2024р.).

20.05.2024р. ГУ ДМС в Одеській області заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту від 17.05.2024р. разом з додатками надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення та проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист №5100.5.1-5433/51.1-24), про що було повідомлено позивача.

У листі від 11.07.2024р. №8.5-6633/2-24, який позивач отримав 12.08.2024р. ДМС України зазначено, що ОСОБА_1 у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не звернувся, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також зазначено, що Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та до громадян держави-агресора застосовуються положення ст.9 Конвенції про статус біженців 1951р.. У зв`язку з цим ДМС України повертає наявні матеріали позивачу.

Перевіряючи правомірність рішення суду першої інстанції, з урахуванням підстав, за якими апелянт пов`язує його скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8.07.2011р. за №3671-VI (надалі - Закон №3671-VI).

Положеннями ст.1 Закону №3671-VI встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у п.1 і 13 ч.1 цієї статті.

За правилами ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у ст.6 Закону №3671-VI.

Згідно наведеної норми не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу 1967р. поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис (ч.6 ст. 7 Закону № 3671-VI).

Приписами п.2.1. Наказу Міністерства внутрішніх справ України Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 7.09.2011р. №649 (далі Наказ №649) визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого ст.5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (п.2.4, 2.5 Правил №649).

Положеннями ч.6 ст.8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, положеннями ст.8 Закону №3671-VI передбачено вичерпний перелік підстав відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.2.4 Наказу №649 після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, судова колегія зазначає, що Закон №3671-VI диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення документів або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 17.05.2024р. позивач через канцелярію ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, буд, 44 подав заяву, в якій просив надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із його приналежністю до партії «Хізб-ут-Тахрір» та перебуванням у розшуці на території рф.

Однак, уповноваженими особами ГУ ДМС України в Одеській області після надходження до територіального органу ДМС заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не вчинено жодних дій, визначених Правилами №649.

Судова колегія зазначає, що ГУ ДМС в Одеській області, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання заяви ОСОБА_1 17.05.2024р., за результатами розгляду такої заяви повинно було прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або ж прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та підтверджено відповідачем в апеляційній скарзі, що будь-якого рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 17.05.2024р., ГУ ДМС в Одеській області, в порядку, визначеному чинним законодавством України, не прийнято.

На підставі вказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку наявні порушення ГУ ДМС в Одеській області процедури попереднього розгляду заяви позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту (ст.8 Закону №3671-VI ).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua