Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/13370/20 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13370/20

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020р. ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.08.2020р.;

- зобов`язати відповідача прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до розгляду, та розглянути її відповідно до вимог ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та розділу 2 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7.09.2011р. №649.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 17.08.2020р. він звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про звернення за захистом в Україні (вх. №Л-1611/6/5101-20 від 17.08.2020р.). Проте, ГУ ДМС в Одеській області своїм листом за №Є-1611/6/5101-20/5100.5.1/9068-20 від 1.09.2020р. позивача було повідомлено про те, що у його повторному зверненні за захистом в Україні наведено обставини, які вже були проаналізовані під час попередніх звернень.

Позивач вважає, що такими діями відповідач протиправно відмовив у розгляді його заяви в порядку, визначеному ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», чим порушив його право на звернення за захистом та право бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, гарантовані частиною другою статті 26 Конституції України.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ДМС України в Одеській області щодо неприйняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.08.2020р..

Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до розгляду, та розглянути її відповідно до вимог ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та розділу 2 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7.09.2011р. №649.

Стягнуто з ГУ ДМС України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,8грн..

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявна протиправна бездіяльність міграційного органу, оскільки в порушення вимог чинного законодавства міграційна служба повинна була прийняти відповідне рішення щодо прийняття чи не прийняття заяви позивача.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалам справи під час апеляційного розгляду, що 17.08.2020р. Лабві Ісаіла звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про прийняття заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, ГУ ДМС України в Одеській області своїм листом від 1.09.2020р. за результатами розгляду звернення позивача від 17.08.2020р. позивача повідомлено про те, що процедура розгляду його заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вже здійснювалася двічі. Зокрема, за результатами першого звернення від 9.10.2014р. рішенням ДМС України від 3.04.2015р. №280-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а законність зазначеного рішення підтверджена судами, остаточно ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016р. у справі №815/3088/15. За результатами повторного звернення від 15.08.2016р. рішенням ДМС України від 30.11.2016р. за №592-16 позивачу також відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а судове оскарження цього рішення не призвело до його скасування.

У зазначеному листі міграційна служба також повідомила про те, що відповідно до п.3 ст.17 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, щодо якої судом підтверджено рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана залишити територію України у встановлений строк за відсутності інших законних підстав для перебування в Україні. Крім того, відповідач зазначив, що обставини, наведені позивачем у зверненні від 17.08.2020р., вже були предметом розгляду ДМС України та судами всіх інстанцій, а будь-яких нововиявлених обставин, передбачених п.1 та 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачем не наведено, у зв`язку з чим підстав для повторного розгляду питання щодо надання йому міжнародного захисту не вбачається. Крім того, позивачу було роз`яснено, що питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства регулюються ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Перевіряючи правомірність рішення суду першої інстанції, з урахуванням підстав, за якими апелянт пов`язує його скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8.07.2011р. за №3671-VI (надалі - Закон №3671-VI).

Положеннями ст.1 Закону №3671-VI встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.

За правилами ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у ст.6 Закону №3671-VI.

Згідно наведеної норми не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис (ч.6 ст. 7 Закону № 3671-VI).

Приписами п.2.1. Наказу №649 визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (п.2.4, 2.5 Правил №649).

Положеннями ч.6 ст.8 Закону №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, положеннями ст.8 Закону №3671-VI передбачено вичерпний перелік підстав відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, судова колегія зазначає, що Закон №3671-VI диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення документів або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначені рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 17.08.2020р. позивач подав заяву до ГУ ДМС України в Одеській області, в якій просив надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Однак, уповноважені особи ГУ ДМСУ в Одеській області після надходження до територіального органу ДМС заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не вчинено жодних дій, визначених Правилами №649.

Судова колегія зазначає, що ГУ ДМС в Одеській області, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання заяви Лабві Ісаіла 17.08.2020р., за результатами розгляду такої заяви повинен був прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або ж прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що будь-якого рішення за результатом розгляду заяви Лабві Ісаіла 17.08.2020р., ГУ ДМС в Одеській області, в порядку, визначеному чинним законодавством України, не прийнято.

На підставі вказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку наявні порушення ДМС процедури попереднього розгляду заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту (ст.8 Закону №3671-VI ).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук