Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/6749/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6749/26

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ГУ ПФУ в Донецькій області, у якому просила:

- скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.01.2026р. №951380842407 про відмову у перерахунку пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком ОСОБА_1 , як протиправне;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву №268 ОСОБА_1 про перерахунок пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 9.01.2026р..

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що отримує пенсію по інвалідності згідно із ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

9.01.2026р. позивачка звернулась до органу ПФУ із заявою про перехід із пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Рішенням від 15.01.2026р. №951380842407 ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачка вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернулася до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.01.2026р. №951380842407 про відмову у перерахунку пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком ОСОБА_1 ..

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 9.01.2026р. про перерахунок пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, з урахуванням висновків суду.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що додатковий страховий стаж, передбачений абз.2 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, зараховується лише після досягнення застрахованою особою віку, визначеного ч.1 ст.26 цього Закону, не пов`язує з моментом звернення і впливає виключно на збільшення розміру пенсійних виплат (підвищуючи загальну тривалість страхового стажу у формулі розрахунку), а не на саме виникнення права на пенсію.

Проте, судом встановлено, що згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та відомостей, в період з 2021 року по дату звернення до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за віком ОСОБА_1 працювала в ТОВ « АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ».

Тобто, в період роботи ОСОБА_1 в ТОВ «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», позивач підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, у зв`язку з чим цей період підлягав зарахуванню до страхового стажу позивача на загальних підставах на підставі ч.1 ст.24 Закону №1058.

Однак, суд констатував, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №951380842407 від 15.01.2026р. є необґрунтованим, оскільки у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування щодо врахування періодів роботи позивача під час отримання пенсії по інвалідності, в тому числі в ТОВ «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», до страхового стажу для призначення пенсії за віком на загальних підставах.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 11.03.2014р. отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058.

9.01.2026р. позивачка звернулась до органу ПФУ із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядало ГУ ПФУ в Донецькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №951380842407 від 15.01.2026р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

У вказаному рішенні зазначено, що відповідно до п.1 ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року- не менше 32 років.

За результатами розгляду електронної пенсійний справи встановлено, що ОСОБА_1 на дату звернення має страховий стаж 29 років 4 місяці 10 днів, що не дає можливості виходу на пенсію за віком (а.с.40-41).

Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивачка звернулася до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.1 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі – Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.

Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Так, з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, апеляційним судом встановлено, що страховий стаж позивачки становить 29 років 4 місяці 10 днів.

При цьому, з форми РС-право вбачається, що додатковий стаж ОСОБА_1 складає 11 років 3 місяці 10 днів.

У доводах апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що зі змісту абзацу другого частини 1 статті 24 Закону №1058-IV чітко вбачається, що період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058-IV (додатковий стаж) враховується тільки для обчислення розміру пенсії по інвалідності, а не для визначення наявності права на призначення пенсії за віком та обчислення її розміру.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає, що дійсно абз.2 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Отже, додатковий страховий стаж, передбачений абз.2 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, зараховується лише після досягнення застрахованою особою віку, визначеного ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, не пов`язує з моментом звернення і впливає виключно на збільшення розміру пенсійних виплат, а не на саме виникнення права на пенсію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, а саме згідно із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , що позивачка з 12.04.2021р. працює в ТОВ «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ».

Вказане також підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак, ГУ ПФУ в Донецькій області, приймаючи оскаржуване рішення від 15.01.2026р., не зазначив жодних підстав для незарахування вказаного вище періоду трудової діяльності позивачки до загального страхового стажу.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Окрім того, пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 7.07.2014р. №13-1), передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Судова колегія наголошує, що відмовляючи особі в призначенні/перерахунку пенсії, орган, що призначає/перераховує пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів роботи.

У даному випадку, відповідач, розглядаючи заяву позивачки про перехід з пенсії по інвалідності на пенсії за віком, не врахував до загального страхового стажу окремий період роботи позивачки, при цьому не зазначив причини його неврахування, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.01.2026р. №951380842407 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук