Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №400/9058/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №400/9058/25

Суддя: Градовський Ю.М.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9058/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив:

-визнати протиправною відмову ВЧ НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", за станом здоров`я, як непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку;

-зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я, як непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з лютого 2022р. він проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

У серпні 2025р., ОСОБА_1 подав командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до пп."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", за станом здоров`я, як непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, з доданою до нього довідкою ВЛК, однак йому було відмовлено у задоволенні рапорту.

Не погоджуючись з протиправним рішення ВЧ НОМЕР_1 позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2026р. у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі постанови ВЛК від 20.06.2019р., яка була додана до рапорту про звільнення з військової служби, позивача вже було знято з військового обліку 20.06.2019р., про що свідчить штамп у військовому квитку " ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виключений з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Отже, постанова ВЛК від 20.06.2019р. була реалізована та позивача було виключено з військового обліку.

Маючи правові підстави для звільнення з військової служби у серпні 2025р. позивач мав звернутись до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про направлення на проходження військово-лікарської комісії. Після видання наказу, мав пройти медичний огляд та отримати постанову ВЛК, яку повинен був долучити до поданого рапорту про звільнення.

Натомість позивач звернувся із рапортом про звільнення, до якого додав постанову ВЛК, яка вже була реалізована, отже рішення військової частини про відмову у задоволенні рапорту є правомірним та прийнятим на підставі наданих доказів.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 27.02.2022р. №38 старшого сержанта ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено до ВЧ НОМЕР_2 розвідником-радіотелефоністом 1 розвідувального відділення розвідувального взводу та з 27.02.2022 р. зараховано до списків особового складу.

Наразі позивач проходить службу на посаді водія заправника автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони ВЧ НОМЕР_1 .

4.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до командира НОМЕР_3 батальйону територіальної оборони ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби за станом здоров`я. До рапорту позивач додав такі документи: копію військового квитка серії НОМЕР_4 ; довідку ВЛК від 20.06.2019р. № 56/6 про непридатність до військової служби; висновки терапевта та невропатолога №362 від 20.06.2019р.; картку обстеження та медичного огляду від 20.06.2019р..

14.08.2025р. за результатами розгляду рапорту, позивачу було відмовлено у його задоволенні на підставі не надання ОСОБА_1 документів, що підтверджують правові підстави для звільнення.

Перевіряючи правомірність прийнятого рішення командиром ВЧ НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення, з урахуванням підстав, з якими позивач пов`язує його протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який діє до сьогодні.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (далі Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №2232-XII).

Згідно ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ч.3, 4, ст.2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.6 ст.2 Закону №2232-XII передбачено види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 ст.26 Закону №2232-XII.

Згідно пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану за станом здоров`я:

- на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі Положення №1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п.241 Положення №1153/2008).

Згідно ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV (далі Статут ЗСУ) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Приписами п.31 Статуту ЗСУ передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Положеннями пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII, зокрема у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009р. №170 (надалі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно із п.12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними п.225 Положення №1153/2008.

Приписами пп.12.9 розділу XII Інструкції №170 визначено, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:

- за підставами, передбаченими п.«г»-«е», «и» ч. 3, пп. «а», «д», «є», «ж» п.1, пп. «в», «з» п.2 ч.4, пп. «д», «е», «и»-«о», «р», «с» п.1, пп. «д», «е», «з»-«м», «р», «с» п.2, пп.«а», «в», «е», «з» п.3 ч.5, пп. «д»-«к» п.1, пп. «ґ»-«и», «й», «к» п.2, пп.«а», «б», «в», «д», «ж» п.3 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за ініціативою командування;

- за підставами, передбаченими п.«б», «в», «д», «є» ч.3, пп. «г», «е», «є» п.1, пп. «б», «г», «д», «е» п.2 ч.4, пп.«а»-«в», «ґ», «к», «р» п.1, пп.«а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» п.2, пп.«а», «б», «г», «д» п.3 ч.5, пп.«а»-«в», «ґ», «й» п.1, пп.«а», «б», «г», «і», «й» п.2, пп.«а», «б», «г», «ґ» п.3 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Згідно п.12.11 розділу XII Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до п.3 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: За станом здоров`я подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця (крім випадку звільнення військовослужбовця за рішенням командування військової частини);

- висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024р. №2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.12.2024р. за №1925/43270, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21.09.2015р. №946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5.10.2015р. за №1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абз.3 пп.«б» п.2 ч.4 або абз.3 пп.«б» п.3 ч.5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за наявності інвалідності);

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Отже, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за станом здоров`я.

Обов`язковою умовою такого звільнення є, зокрема, висновок (постанова) військово-лікарської комісії.

Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач до рапорту про звільнення додав довідку лікарської комісії від 20.06.2019р., якою його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до п.22.12 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402 (далі - Положення №402), (в редакції, яка діяла на момент отримання позивачем даної довідки) ця постанова має бути реалізована негайно.

На підставі викладеного позивачу 20.06.2019р. було зроблено запис у військовому квитку серії НОМЕР_4 та встановлено штамп "Невійськовозобов`язаний. Виключений з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Отже, постанова ВЛК від 20.06.2019р. була реалізована у визначений законом строк та позивача було виключено з військового обліку.

Крім того, зі змісту вказаної постанови ВЛК вбачається, що ОСОБА_1 «визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку», проте змінами від 14.10.2024р. (наказ Міністерства оборони України від 14.10.2024р. № 686 "Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України") виключено із п.22.12. Положення №402 слова "з виключенням з військового обліку" для приведення у відповідність з нормами закону. Цим же наказом зазнав змін абз.2 пп."б" п.20.3 Положення №402, з якого було виключено слова "з виключенням з військового обліку", отже на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби, текст постанови ВЛК не відповідав вимогам чинного законодавства.

На підставі зазначеного, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач маючи правові підстави для звільнення з військової служби у серпні 2025р. повинен був звернутись до командира військової частини із рапортом про направлення на проходження ВЛК. Після видання наказу, мав пройти медичний огляд та отримати постанову, зміст якої відповідав би пункту 20.3 Положення №402.

Крім того, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 фактично визнав своє порушення процедури подання рапорту про звільнення та погодився зі змістом рішення суду першої інстанції, оскільки ним було змінено позовні вимоги, а саме він просить:

“Зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 забезпечити направлення ОСОБА_1 на ВЛК для проведення медичного огляду та визначення актуального ступеня його придатності до військової служби.

За результатами отриманої постанови ВЛК зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»”.

Проте, відповідно до приписів процесуального законодавства, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Межею апеляційного перегляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах заявлених у ньому вимог, а не розгляд нових чи змінених позовних вимог.

Отже, на підставі викладеного, судова колегія вважає, що командир ВЧ НОМЕР_1 при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі та в межах повноважень наданих законом, оскільки позивачем до рапорту про звільнення з військової служби за станом здоров`я не було додано постанови ВЛК, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства, яка б підтверджувала наявність такого права.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2026р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua