Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, їхнього затримання
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №473/5336/26
Суддя: Яковлєв О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 473/5336/26
Перша інстанція суддя Вуїв О.В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Дегтярьової С.В., Крусяна А.В.,
при секретарі Модваловій Д.С.
за участі:
представника апелянта Казнєвського В.О.
представника відповідача Казбекова В.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2026 року, у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
В С Т А Н О В И Л А :
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду з позовом про примусове затримання громадянина Ліванської Республіки Аджамі ОСОБА_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2025 року задоволено позов, а саме затримано ОСОБА_1 з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на строк, необхідний для проведення процедури ідентифікації та видворення, однак не більше ніж на шість місяців, починаючи відрахування вказаного строку з дати фактичного затримання, тобто з 24 вересня 2026 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково не врахував того факту, що відповідач вчиняв дії щодо легалізації свого становища в Україні у встановленому ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку, але, з вини міграційного органу, не був документований, як шукач притулку в Україні.
При цьому, в апеляційній скарзі про неможливість видворення відповідача до вирішення питання про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначається, що відповідач не підлягає ідентифікації, оскільки міграційному органом достеменно відомо особу відповідача та його паспортні дані на підставі наданих відповідачем документів під час звернення до міграційного органу.
З іншого боку, міграційним органом подано відзив у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, оскільки іноземець не мав законних підстав для перебування в Україні, а як наслідок підлягав затриманню та подальшому видворенню.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що ОСОБА_1 був видворений 13 жовтня 2026 року працівниками міграційного органу з території України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2026 року працівники ГВ КР УСБУ в Одеській області, спільно з працівниками ГУ ДМС України в Одеській області, в межах проведення профілактичних заходів, виявлено громадянина Ліванської Республіки ОСОБА_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме знаходився на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування в України на визначений строк (після закінчення встановленого законом дозволеного строку).
Водночас, на момент виявлення відповідач не мав чинного паспортного чи іншого документа, що посвідчує його особу.
При цьому, 24 вересня 2026 року працівники ГУ ДМС України в Одеській області затримали відповідача для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП, строком на 72 години.
Під час з`ясування обставин порушення ГУ ДМС України в Одеській області встановило, що відповідач прибув на територію України 08 квітня 2026 року через пункт пропуску «Маякі-Удобне» за паспортним документом серії НОМЕР_1 . Дозволений строк перебування відповідача на території України закінчився, у зв?язку з чим останній перебуває на території України незаконно, не має постійного зареєстрованого місця проживання та джерела доходів.
За порушення правил перебування в Україні 24 вересня 2026 року працівники ГУ ДМС України в Одеській області склали стосовно відповідача протокол про адміністративне правопорушення, згідно ч. 2 ст. 203 КУпАП, а також винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, розміром 5 100,00 грн.
При цьому, 24 вересня 2026 року ГУ ДМС України в Одеській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та про заборону в?їзду на територію України, строком на 5 років, а також про поміщення до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».
Також, ГУ ДМС України в Одеській області подано до суду позовну заяву про застосування судом до іноземця затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позову, так як міграційним органам доведено необхідність затримання іноземця, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно абз. 1 ч. 5 ст. 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов`язання внести заставу.
Згідно ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Згідно ч. 18 ст. 289 КАС України, на час розгляду судом першої та апеляційної інстанцій справи по суті позовних вимог і до набрання рішенням суду законної сили іноземець або особа без громадянства утримується у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало до місцевого загального суду як адміністративного суду позовну заяву про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, а саме щодо громадянина Ліванської Республіки Аджамі ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
В даному випадку, зазначений позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є іноземцем, який легально прибув в Україну у квітні 2026 року та згодом не покинув території України у встановлені строки, а також не легалізував своє знаходження в Україні у встановленому порядку.
При цьому, міграційним органом встановлено, що на момент виявлення міграційним органом іноземця у вересні 2026 року, останній, всупереч вимогам ЗУ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не мав при собі паспортного документу, необхідного для добровільного виїзду з України.
Крім того, міграційним органом зазначається, що іноземець не має постійного місця проживання та джерел легального заробітку в Україні.
Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову міграційного органу щодо затримання іноземця з метою ідентифікації та подальшого видворення з України, в межах доводів та вимог апеляційної скарги іноземця, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з аналізу вищевикладених норм права вбачається, що затримання іноземця або особи без громадянства необхідне для досягнення декількох окремих цілей, а саме для ідентифікації та забезпечення видворення іноземця за межі території України, або для забезпечення видворення іноземця за межі території України, без необхідності ідентифікації.
При цьому, в будь-якому випадку, для затримання іноземця повинна існувати така умова як примусове видворення. За умови відсутності рішення про примусове видворення особи, затримування іноземця та тримання його в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється.
В даному випадку, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101100100001032 від 24 вересня 2026 року, яким передбачено примусове видворення з України відповідача.
Доказів скасування зазначеного рішення до суду не надано, але апелянтом зазначено, що відповідне рішення оскаржено до адміністративного суду (справа № 522/19091/26).
З іншого боку, досліджуючи зібрані матеріали справи, колегія суддів зазначає, що відповідач під час виявлення його міграційним органом та на момент розгляду справи в суді першої інстанції не мав дійсного паспортного документу, який необхідний для добровільного виїзду іноземця з України.
Крім того, судом не зібрано доказів, якими можливо підтвердити наявність у іноземця фінансової можливості забезпечувати своє існування в Україні.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в умовах дії в Україні воєнного стану, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим та таким, у якому існує нагальна потреба, а як наслідок відповідає легітимній меті його здійснення – ефективному реагуванню держави на загрози її безпеці.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові 29 травня 2023 року (справа № 522/5683/22) та постанові від 30 серпня 2024 року (справа № 522/8660/23).
Більш того, поточна безпекова ситуація в Україні свідчить про те, що життю або здоров`ю відповідача у будь-який момент перебування в Україні загрожує реальна небезпека внаслідок розповсюдження загальнопоширеного насильства у міжнародному збройному конфлікті.
Враховуючи викладене, наявність чинного рішення про примусове видворення іноземця, колегія суддів вважає виправданою необхідність затримання іноземця міграційним органом.
З іншого боку, доводи апелянта про те, що відповідач мав копію свого паспорту з нотаріальним перекладом, не приймаються колегією суддів, як на підставу для відмови у задоволенні позову міграційного органу у даній справі, оскільки копія паспорту не є паспортним документом, який необхідний для перетину кордону.
Крім того, доводи апелянта про те, що він вчиняв дії щодо легалізації становища в Україні у встановленому ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку, але, з вини міграційного органу, не був документований довідкою, як шукач притулку в Україні, також не враховуються колегією суддів у якості підстав для залишення позову міграційного органу без задоволення, оскільки відповідний спір наразі розглядається в судовому порядку (справа № 420/25069/26) та питання правомірності видворення відповідача з України також не входить до предмету спору у даній справі і мало б вирішуватись в окремому провадженні (справа № 522/19091/26).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування доцільності поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції.
З іншого боку, як встановлено на стадії апеляційного розгляду справи з наданих сторонами пояснень, відповідач 16 жовтня 2026 року вже покинув територію України, а саме був видворений працівниками міграційного органу.
Проте, вказана обставина справи, яка відбулась після ухвалення рішення суду першої інстанції, не свідчить про помилкове вирішення справи судом першої інстанції, або про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а як наслідок не є підставою для скасування його рішення.
Тому, керуючись ст.ст. 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 вересня 2026 року – без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
СуддіС.В. Дегтярьова А.В. Крусян
Оригінал: reyestr.court.gov.ua