Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/9495/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9495/26

перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

повний текст судового рішення

складено 08.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 420/9495/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування з 01.03.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 та обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати з 01.03.2026 нараховану ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у сумі 65252,50 гривень, з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з розрахунком пенсії станом на 01.03.2026 підсумок його пенсії становить 65252,50 грн, проте відповідач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 та застосовуючи понижуючі коефіцієнти, обмежив виплату нарахованої пенсії.

На думку позивача, постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 суперечить Закону № 2262-ХІІ, встановлені нею коефіцієнти не можуть застосовуватися до вже призначених пенсій в бік їх зменшення, а дії відповідача суперечать статтям 3, 21, 46 Конституції України та порушують права військових пенсіонерів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування з 01.03.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 та обмеження її максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати з 01.03.2026 нараховану ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у сумі 65252,50 гривень, з урахуванням раніше проведених виплат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з дати прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, не містить норм, які обмежують пенсії цих осіб максимальним розміром, а норми статті 2 Закону № 3668-VI є тотожними визнаним неконституційними положенням частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Суд першої інстанції також зазначив, що Законом № 2262-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій шляхом застосування коефіцієнтів до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів, а законом про Державний бюджет України не можна змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальними законами, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що у період дії воєнного стану конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не обмежується.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався.

На думку апелянта, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ саме в редакції Закону № 911-VIII, однак редакція Закону № 3668-VI залишилася діючою.

Апелянт посилається на статтю 58 Конституції України щодо недопустимості зворотної дії в часі законів, на постанову Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 347/2083/16, згідно з якою на осіб, пенсія яким перерахована і розмір якої перевищує максимальний розмір, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення перерахунку, а також на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду у справах № 490/5312/16-а, № 183/342/17, № 361/4922/17, № 580/234/19, № 607/7115/17.

Також апелянт вказує, що з 01.01.2026 виплата пенсії здійснюється із застосуванням коефіцієнтів відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, яка є чинною та неконституційною не визнавалась, а отже Головне управління діяло на законних підставах.

Крім того, апелянт зазначає, що права, визначені статтею 46 Конституції України, не входять до переліку прав, які не можуть бути обмежені, в умовах воєнного стану може бути обмежене право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а Кабінет Міністрів України, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 02.03.1999 № 2-рп/99, постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 802/2196/17-а, підпункт 2 пункту 4 Указу Президента України № 64/2022 та пункт 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, уповноважений визначати порядок і розміри соціальних виплат виходячи з наявних фінансових ресурсів.

Апелянт також посилається на принцип рівності, закріплений у статті 24 Конституції України, та на постанову Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23, і вважає, що суд першої інстанції не повно і всебічно з`ясував обставини справи, чим порушив вимоги статті 242 КАС України.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2026.

Згідно з розрахунком пенсії позивача станом на 01.03.2026 підсумок пенсії (з надбавками) склав 65252,50 грн, з урахуванням максимального розміру – 40278,41 грн, а із застосуванням пониження згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 – 31286,52 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Щодо виплати позивачу пенсії з 01.03.2026 без обмеження її максимальним розміром.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011р., який набрав чинності 01.10.2011р. (далі - Закон №3668-VI).

Так, відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом з цим, Законом №3668-VI також у статті 43 Закону №2262-XII, зокрема, частину п`яту викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Так, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі №2262-ХІІ.

Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність.

Це означає, що стаття 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, законодавцем внесено не було.

Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).

Верховний Суд виходив з того, що норма ст.2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20.12.2016р. №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню.

Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. №7-рп/2016, а саме з 20.12.2016р. по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України.

Отже, доводи апелянта про те, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційними лише положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ в редакції Закону № 911-VIII, а стаття 2 Закону № 3668-VI залишилася чинною та неконституційною не визнавалася, спростовуються як сталою практикою Верховного Суду щодо тотожності зазначених норм, так і рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та зазначає, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є протиправними.

Що ж до посилань апелянта на наявність підстав для застосування до пенсії позивача з 01.03.2026 коефіцієнтів пониження, передбачених пунктом 1 постанови КМУ від 30.12.2025 №1778, то колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини стосуються правомірності застосування відповідачем коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 від 30.12.2025.

03.12.2025 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-IX, який набрав чинності 01.01.2026 (далі - Закон № 4695-IX).

Статтею 30 Закону № 4695-IX встановлено, що у 2026 році, у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів статті 30 Закону № 4695-IX Кабінет Міністрів України 30.12.2025 прийняв Постанову № 1778, якою визначено розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 1778, у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено додаткові підстави (шляхом застосування коефіцієнтів) для обмеження розміру пенсій, призначених, зокрема, відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025р. №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.

Закон №4695-ІХ та Постанова №1778 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.

Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4695-ІХ.

У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 30 Закону №4695-ІХ та Постанови № 1778.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015р. за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

Верховний Суд у постанові від 17.06.2026 у справі №580/1002/26 сформулював висновок, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778 є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 є чинною та неконституційною не визнавалась, не спростовують наведених висновків, оскільки відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний був виплачувати позивачу з 01.03.2026 пенсію без обмеження її максимальним розміром, тобто без застосування обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1778.

Посилання апелянта на статтю 58 Конституції України та на висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 21.05.2021 у справі № 347/2083/16, про те, що на осіб, яким пенсія перерахована та розмір якої перевищує максимальний розмір, поширюються приписи законодавства, чинного на час здійснення перерахунку, колегія суддів також відхиляє.

Спір у цій справі не стосується зворотної дії в часі законів чи інших нормативно-правових актів, а станом на 01.03.2026, тобто на час виникнення спірних правовідносин, в законодавстві про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, були відсутні норми, які б правомірно обмежували максимальний розмір їх пенсії, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022.

Інші наведені апелянтом судові рішення у справах № 490/5312/16-а, № 183/342/17, № 361/4922/17, № 580/234/19 та № 607/7115/17 ухвалені до прийняття Конституційним Судом України рішення від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, а тому не спростовують наведених висновків, які узгоджуються з наведеною вище сталою практикою Верховного Суду.

Посилання апелянта на те, що Головне управління як суб`єкт владних повноважень діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не свідчать про правомірність його дій, оскільки застосування підзаконних актів, які суперечать спеціальному закону, не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що в умовах воєнного стану право на соціальний захист може бути обмежене, а Кабінет Міністрів України, виходячи з фінансових можливостей держави, уповноважений визначати порядок і розміри соціальних виплат.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України.

Отже, у період дії воєнного стану конституційне право громадян на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не обмежене.

Посилання апелянта на правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002, про те, що права, визначені статтею 46 Конституції України, не входять до переліку прав, які не можуть бути обмежені, не змінюють наведеного висновку, оскільки згідно з частиною другою статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися лише із зазначенням строку дії цих обмежень, а Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 можливість обмеження права, гарантованого статтею 46 Конституції України, не передбачена.

Посилання апелянта на можливість обмеження в умовах воєнного стану права власності, передбаченого статтею 41 Конституції України, не стосуються предмета спору, який полягає у реалізації позивачем права на пенсійне забезпечення, гарантованого статтею 46 Конституції України та Законом № 2262-ХІІ, умови і норми якого можуть змінюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Наведений апелянтом фрагмент постанови Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23 має загальний характер і не містить висновку щодо допустимості обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Не спростовують висновків суду й посилання апелянта на підпункт 2 пункту 4 Указу Президента України № 64/2022 та на абзаци другий і третій підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, оскільки, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020, Бюджетним кодексом України не можна встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а спірні коефіцієнти застосовані відповідачем саме на підставі статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав також не спростовують висновків суду, оскільки така зміна можлива лише у спосіб, визначений законом, а частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ прямо встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таких змін до зазначених законів не вносилося.

Колегія суддів звертає увагу, що, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, апелянт сам наводить правову позицію, згідно з якою зміст основного права не може бути порушений.

Водночас внаслідок застосування відповідачем максимального розміру пенсії та коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, розмір пенсії позивача до виплати зменшено з 65252,50 грн до 31286,52 грн, тобто більш як удвічі, що свідчить про істотне звуження змісту права позивача на пенсійне забезпечення.

Посилання апелянта на принципи рівності та заборони дискримінації, закріплені у статті 24 Конституції України, та на рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012 також є безпідставними, оскільки встановлення Законом № 2262-ХІІ особливих умов пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, обумовлене їх спеціальним юридичним статусом, з якого, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, випливають соціальні гарантії високого рівня.

Щодо доводів апелянта про повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту колегія суддів зазначає, що, як убачається з наведених самим апелянтом норм, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України та видає обов`язкові для виконання акти на основі та на виконання Конституції та законів України (стаття 113 Конституції України, частина перша статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»), а порядок та розміри соціальних виплат регулює відповідно до Конституції та законів України, що враховано і в рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, і у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 802/2196/17-а, на які посилається апелянт.

Отже, зазначені повноваження Кабінету Міністрів України не можуть реалізовуватися всупереч частині третій статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, якою прямо встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів також зазначає, що, зобов`язуючи відповідача виплачувати позивачу з 01.03.2026 пенсію у сумі 65252,50 грн, суд першої інстанції виходив з розміру пенсії, визначеного самим відповідачем у розрахунку пенсії позивача станом на 01.03.2026 як підсумок пенсії з урахуванням надбавок, до якого відповідач у подальшому застосував обмеження максимальним розміром та коефіцієнти, встановлені Постановою № 1778.

Правильність обчислення зазначеного розміру пенсії апелянтом не оспорюється, а доводів щодо неможливості виплати позивачу пенсії саме у такому розмірі апеляційна скарга не містить.

Доводи апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, на підставі наявних у справі доказів, а апелянт не зазначив, які саме обставини залишилися нез`ясованими і яким чином це вплинуло на правильність вирішення справи.

Варто зазначити, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25 лютого 2025 року у справі №200/116/25 та від 26 лютого 2025 року у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону №2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій.

Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Інші доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення колегія суддів не вбачає.

А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року у справі № 420/9495/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко