Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №420/14136/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14136/26

перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 420/14136/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25, в сумі 44394,27 грн;

- зобов`язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25, в сумі 44394,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, а у період спірних правовідносин – у військовій частині НОМЕР_2 .

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25 відповідач 13.04.2026 зарахував на його картковий рахунок 189858,84 грн перерахованого грошового забезпечення, утримавши при цьому 44394,27 грн податку з доходів фізичних осіб.

Позивач вважав, що відповідно до пунктів 2, 3, 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44) та пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України військовослужбовець, у тому числі звільнений з військової служби, має право на грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення за період проходження служби, а несвоєчасна виплата грошового забезпечення в належному розмірі сталася з вини відповідача і не може позбавляти його такого права.

На підтвердження своєї позиції позивач посилався на постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, від 25.06.2020 у справі № 825/761/17 та від 29.07.2020 у справі № 814/142/17.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 44394,27 грн, утриманої з грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25.

Зобов`язано НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 44394,27 грн, утриманої з грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44 суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, а така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, у тому числі особам, звільненим зі служби.

Суд зазначив, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення в належному розмірі сталася з вини відповідача, а тому позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, і, здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання судового рішення, відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому таку компенсацію.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25, яке набрало законної сили 26.03.2026, у квітні 2026 року позивачу проведено перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у сумі 246634,86 грн, з якої утримано 44394,27 грн податку на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Апелянт вказує, що перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду є одноразовою виплатою, яка не належить до вичерпного переліку доходів, визначеного статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та не є грошовим забезпеченням позивача у розумінні Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 № 558.

На думку апелянта, оскільки військовою частиною проводилася виплата на виконання судового рішення, а не виплата грошового забезпечення, така виплата не пов`язана з виконанням обов`язків несення служби, а тому на неї не поширюються положення пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.

Апелянт також посилається на обов`язковість судових рішень та преюдиційність встановлених ними обставин (стаття 129-1 Конституції України, стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина четверта статті 78 КАС України).

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 24.09.2016 по 05.07.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що відповідачем не заперечується.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 05.07.2023 № 208-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ).

Наказом командира НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 12.03.2025 № 149-ОС штаб-старшину ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25, яке набрало законної сили 26.03.2026, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо незастосування при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язано відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням) і зазначені види матеріальної допомоги за цей період, визначені шляхом множення такого прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_2 від 10.04.2026 № 56 щодо перерахунку грошового забезпечення позивача відповідно до зазначеного рішення суду за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 позивачу донараховано 246634,86 грн, у тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

З цієї суми утримано військовий збір у розмірі 12331,74 грн та податок з доходів фізичних осіб (18%) у розмірі 44394,27 грн, а до виплати визначено 189908,84 грн.

Згідно з випискою банку 13.04.2026 військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок позивача зараховано 189858,84 грн з призначенням платежу «випл. перерах грош.забезп. ОСОБА_1 … згід. рішення Одес. окр. адм.суду від 17.11.2025р. по справі №420/24261/25».

Заявою від 13.04.2026 позивач звернувся до командира НОМЕР_1 загону морської охорони з проханням нарахувати та виплатити йому відповідно до пункту 2 Порядку № 44 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із сум грошового забезпечення, нарахованих за рішенням суду у справі № 420/24261/25.

Листом від 11.05.2026 № 09/С-100/126 відповідач повідомив позивача, що виплату за рішенням суду проведено за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки», за яким компенсація суми податку з доходів фізичних осіб не передбачена, оскільки така компенсація здійснюється виключно за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

Частинами першою-третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За положеннями частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Водночас пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, визначено Порядком № 44.

За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22 Верховний Суд вказав, що аналіз пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 08.05.2025 у справі № 380/6610/24.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі № 813/189/18 також зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян.

Отже, право на грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб пов`язується законодавцем не з моментом чи підставою виплати відповідних сум, а з тим, що утримання податку відбувається з грошового забезпечення, право на яке особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, при цьому таке право зберігається і за особами, звільненими із служби.

Щодо доводів апелянта про те, що суми, виплачені на виконання судового рішення, не є грошовим забезпеченням позивача, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25 відповідача зобов`язано виплатити позивачу саме грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та похідні від нього виплати за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, тобто за період, коли позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою-розрахунком від 10.04.2026 № 56 донараховані позивачу суми складаються з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, тобто з видів грошового забезпечення, визначених частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII, а сам відповідач у довідці-розрахунку та у призначенні платежу кваліфікував цю виплату як перерахунок грошового забезпечення.

Судове рішення не змінює правової природи присуджених виплат, а лише підтверджує право особи на них та зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити виплату, яку він мав провести своєчасно.

Отже, виплачені позивачу 13.04.2026 суми є недоотриманим грошовим забезпеченням, право на яке позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а утриманий з них податок з доходів фізичних осіб підлягає компенсації відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.

При належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошового забезпечення в належному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому грошового забезпечення за наявності у позивача статусу військовослужбовця.

Та обставина, що станом на день розрахунку позивач вже не був військовослужбовцем, не є підставою для висновку, що відповідна компенсація не може бути проведена, з огляду на те, що Порядок № 44 прямо поширюється на осіб, звільнених із служби, і спрямований на компенсацію податку з грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Протилежний підхід призводив би до того, що військовослужбовець, якому грошове забезпечення своєчасно виплачено в належному розмірі, отримував би повну компенсацію податку, тоді як особа, права якої порушено невиплатою частини грошового забезпечення, після відновлення цих прав у судовому порядку зазнавала б додаткових втрат у вигляді некомпенсованого податку, що є несумісним з принципом рівноцінного та повного відшкодування, закріпленим у пункті 168.5 статті 168 Податкового кодексу України.

Посилання апелянта на статтю 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та на разовий характер спірної виплати колегія суддів відхиляє, оскільки предметом спору у цій справі є не компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а грошова компенсація суми податку з доходів фізичних осіб, право на яку визначається Податковим кодексом України та Порядком № 44, які не пов`язують її з відсутністю разового характеру виплати.

Безпідставними є й доводи апелянта щодо обов`язковості судових рішень та преюдиційності встановлених ними обставин.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25 питання компенсації сум податку з доходів фізичних осіб не вирішувалося, а обов`язок відповідача виплатити таку компенсацію випливає безпосередньо з пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пунктів 2-5 Порядку № 44 і виник у момент виплати позивачу грошового забезпечення, тобто 13.04.2026.

Невиплата компенсації одночасно з виплатою грошового забезпечення є самостійним порушенням прав позивача, яке не охоплювалося предметом спору у справі № 420/24261/25, а тому позивач має право на його захист шляхом звернення з окремим позовом, що жодним чином не суперечить обов`язковості та преюдиційності зазначеного судового рішення.

Колегія суддів також не погоджується з позицією відповідача, викладеною в листі від 11.05.2026 № 09/С-100/126, про неможливість компенсації податку у зв`язку з проведенням виплати за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки».

Економічна класифікація видатків бюджету визначає порядок обліку бюджетних видатків і не може змінювати правову природу виплати або обмежувати право особи, гарантоване Податковим кодексом України та Порядком № 44.

Обрання відповідачем коду економічної класифікації видатків для проведення виплати присудженого грошового забезпечення є внутрішнім питанням бюджетного обліку розпорядника коштів і не може бути підставою для позбавлення позивача права на грошову компенсацію утриманого податку.

З огляду на те, що розмір утриманого з виплаченого позивачу грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб підтверджено довідкою-розрахунком самого відповідача та становить 44394,27 грн, а Порядком № 44 визначено, що грошова компенсація виплачується у розмірі суми утриманого податку, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію саме в цьому розмірі.

Принагідно колегія суддів зауважує, що у рішенні суду по справі № 420/24261/25 було зобов`язано відповідача здійснити також і нарахування компенсації втрати частини доходу, натомість у даній справі не є спірними питання щодо виконання рішення суду в частині виплати компенсації втрати доходів та їх оподаткування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що, здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 420/24261/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Інші доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_2 висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення колегія суддів не вбачає.

А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 420/14136/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко