Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №331/1259/25
Суддя: Сафронова С.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
29 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 331/1259/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року в адміністративній справі № 331/1259/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 4107863 від 19 лютого 2025 року, винесену поліцейським Дроздом Миколою Зіновійовичем, про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Також апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 03 квітня 2025 року про заміну неналежного відповідача та замінити Головне управління Національної поліції в Тернопільській області на посадову особу, яка винесла оскаржувану постанову, ОСОБА_2 . В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що належним відповідачем у справі має бути безпосередньо поліцейський, який виніс постанову, а не Головне управління Національної поліції в Тернопільській області. Крім того, позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, зазначаючи, що рухався прямо та не здійснював забороненого в`їзду. На його думку, сама наявність дорожнього знака 3.21 «В`їзд заборонено» не підтверджує факту порушення Правил дорожнього руху, оскільки необхідно встановити конкретні обставини руху транспортного засобу та довести, що його дії утворювали склад адміністративного правопорушення. Також апелянт посилається на відсутність у поліцейського належних повноважень на розгляд справи та винесення постанови, недотримання вимог до змісту постанови, її вручення, а також нероз`яснення йому прав, передбачених статтею 268 КУпАП. На думку позивача, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.
За змістом статей 245, 280 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її відповідно до закону. Орган (посадова особа) під час розгляду справи зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів і засобів, що мають функції фото- і відеозапису, та іншими документами.
За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19 лютого 2025 року поліцейським Дроздом Миколою Зіновійовичем винесено постанову серії ЕНА № 4107863 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340 грн.
У постанові зазначено, що 19 лютого 2025 року о 15 год 19 хв у місті Монастириська на вулиці Тараса Шевченка, 9а, водій автомобіля LEXUS ES 350, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив в`їзд у зону дії дорожнього знака 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив вимоги Правил дорожнього руху.
На підтвердження правомірності винесеної постанови відповідачем до матеріалів справи надано відеозапис, який досліджено судом першої інстанції.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, відеозапис підтверджує обставини руху транспортного засобу та його в`їзду в зону дії дорожнього знака 3.21 «В`їзд заборонено». Суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий доказ узгоджується з обставинами, викладеними в оскаржуваній постанові.
Саме по собі заперечення позивачем факту вчинення правопорушення не спростовує доказів, наявних у матеріалах справи. Для висновку про протиправність постанови необхідно встановити, що зафіксовані обставини не підтверджують відповідного порушення або що під час притягнення особи до адміністративної відповідальності допущено такі порушення закону, які вплинули на законність прийнятого рішення.
Доводи апелянта щодо руху прямо та відсутності забороненого в`їзду підлягають оцінці в сукупності з відеозаписом та іншими доказами у справі. Водночас із наведених у рішенні суду першої інстанції обставин убачається, що суд дослідив відеозапис і визнав його належним підтвердженням обставин, зазначених у постанові.
Посилання апелянта на пункт 33.3 Правил дорожнього руху України не свідчить саме по собі про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. Вирішальним для розгляду цієї справи є встановлення того, чи підтверджено належними доказами вчинення водієм дій, заборонених дорожнім знаком 3.21, а не лише наявність цього знака на певній ділянці дороги.
При цьому колегія суддів виходить із того, що правова оцінка має ґрунтуватися на фактичних обставинах, зафіксованих у матеріалах справи, а не виключно на формулюваннях постанови чи запереченнях учасників процесу.
Щодо доводів апелянта про відсутність у поліцейського повноважень на винесення постанови колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною першою статті 122 КУпАП.
Порядок оформлення поліцейськими матеріалів у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху визначений Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395.
Пунктом 2 розділу III цієї Інструкції визначено категорії адміністративних правопорушень, за які постанови виносяться поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції та територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху у відповідних регіонах та населених пунктах.
Водночас сам факт проходження служби поліцейським у секторі поліцейської діяльності не є достатнім доказом відсутності в нього відповідних повноважень. Для такого висновку необхідно встановити фактичний статус підрозділу, покладені на нього завдання, обсяг повноважень конкретної посадової особи та наявність або відсутність повноважень на розгляд справ відповідної категорії.
Доводи апелянта про те, що сектор поліцейської діяльності є виключно черговою службою, а тому його працівники не можуть розглядати справи про порушення Правил дорожнього руху, самі по собі не підтверджують незаконності постанови. Апелянт не може обґрунтувати відсутність повноважень посадової особи лише найменуванням структурного підрозділу без установлення його правового статусу та змісту наданих повноважень.
Отже, за відсутності належних доказів того, що поліцейський діяв поза межами наданої йому компетенції, цей довід не є достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо доводів апелянта про неналежність відповідача та незаконність ухвали від 03 квітня 2025 року колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За правилами статті 48 КАС України суд першої інстанції може замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, за умови дотримання передбачених цією статтею процесуальних вимог.
У цій справі оскаржується постанова, винесена поліцейським під час виконання службових повноважень. Саме по собі зазначення в постанові прізвища та посади поліцейського не означає, що він у спірних правовідносинах діяв як приватна особа, а не як представник органу Національної поліції.
Вирішуючи питання про належного відповідача, необхідно враховувати, від імені якого органу посадова особа здійснювала владні управлінські функції та який суб`єкт владних повноважень несе відповідальність за прийняте рішення в межах спірних правовідносин.
Тому вимога апелянта про обов`язкову заміну Головного управління Національної поліції в Тернопільській області безпосередньо поліцейським не може бути задоволена лише з тієї підстави, що саме цей поліцейський підписав постанову.
Доводи апеляційної скарги не містять достатнього обґрунтування того, що вирішення спору по суті було неможливим за участю визначеного судом першої інстанції відповідача або що заміна відповідача призвела до неправильного вирішення справи.
Щодо посилань апелянта на порушення вимог до змісту постанови, порядку її вручення та нероз`яснення прав колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити відомості, передбачені цією статтею, зокрема дані про особу, стосовно якої розглядається справа, опис обставин, установлених під час її розгляду, нормативний акт, який передбачає відповідальність за правопорушення, та прийняте рішення.
За приписами статті 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а її копія вручається або надсилається особі в порядку та строки, визначені цією статтею.
Статтею 268 КУпАП особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, надано право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою та оскаржувати постанову у справі.
Інструкція № 1395 також передбачає обов`язок поліцейського роз`яснити особі її права та обов`язки під час розгляду справи.
Як установлено судом першої інстанції, на примірнику постанови наявний підпис позивача у відповідному полі про отримання постанови, а відеозапис, досліджений судом, підтверджує перебіг спілкування поліцейського з позивачем під час оформлення матеріалів.
За таких обставин саме лише твердження позивача про невручення постанови не спростовує висновку суду першої інстанції, зробленого на підставі досліджених доказів.
Так само відсутність у копії постанови, отриманій позивачем пізніше, окремих платіжних реквізитів сама по собі не доводить, що під час первісного вручення йому не було надано належного примірника постанови, та не підтверджує автоматично незаконність притягнення до адміністративної відповідальності.
Разом із тим дотримання вимог статей 268 та 283 КУпАП має оцінюватися з урахуванням усіх матеріалів справи. У цьому випадку суд першої інстанції дослідив наявні докази та не встановив таких порушень процедури, які б свідчили про незаконність оскаржуваної постанови.
Щодо доводів про відсутність протоколу про адміністративне правопорушення колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 258 КУпАП у передбачених законом випадках протокол про адміністративне правопорушення не складається, а уповноважена посадова особа виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Отже, сама по собі відсутність протоколу в цій справі не свідчить про порушення порядку притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки йдеться про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за яке законодавством передбачено можливість винесення постанови без складання протоколу.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
За змістом статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року у справі № 331/1259/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та є остаточною, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун
суддя Д.В. Чепурнов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua