Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №160/33739/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/33739/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 160/33739/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2024 року Головне управління ДПС у Кіровоградській області звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить:

стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 261 849,76 грн., на користь Устинівської селищної ТГ Кропивницького району Кіровоградської області, за наступними реквізитами: отримувач- ГУК у Кіров.обл./тг с-ще.Устин/18010900; банк отримувача- Казначейство України; код отримувача- 37918230; рахунок- UА848999980334199815000011555; код платежу- 18010900; вид бюджету- 50 (МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ); назва податку- Орендна плата з фізичних осіб; призначення платежу (в разі самостійної сплати)- 140 рнокпп погашення податкового боргу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував його звернення від 17 січня 2024 року до Устинівської селищної ради Кіровоградської області з клопотанням про розірвання договорів оренди земельних ділянок у зв`язку з відсутністю фінансової можливості надалі сплачувати орендну плату. За твердженням апелянта, 21 березня 2024 року на пленарному засіданні Устинівської селищної ради не було підтримано проєкт рішення «Про припинення дії договорів оренди землі шляхом їх розірвання з ОСОБА_1 ». Апелянт вважає, що стягнення орендної плати за таких обставин суперечить принципам добросовісності та справедливості, а також посилається на положення статті 141 Земельного кодексу України щодо припинення права користування земельною ділянкою. Крім того, апелянт зазначає, що податкова вимога форми «Ф» від 29 липня 2024 року № 0004630-1303-1128 була сформована до настання строків сплати грошових зобов`язань, за рахунок яких, за даними інтегрованої картки платника податків, утворився заявлений у цій справі податковий борг. На його думку, це свідчить про протиправність дій контролюючого органу щодо обліку податкового боргу та направлення податкової вимоги. Також відповідач посилається на те, що не отримував податкового повідомлення-рішення та був позбавлений можливості скористатися правом на адміністративне оскарження. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовити в задоволенні позову та стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 891,63 грн.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг -це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку. Така сума грошового зобов`язання вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену ним у податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Як установлено судом першої інстанції, згідно з даними інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 обліковується заборгованість з орендної плати з фізичних осіб у загальному розмірі 261 849,76 грн.

Зазначена сума сформувалася за рахунок грошових зобов`язань, задекларованих відповідно до податкової декларації за 2024 рік з плати за землю № 3181523 від 19 січня 2024 року.

Зокрема, за строком сплати 30 вересня 2024 року нараховано 99 407,15 грн, з яких сплачено 36 371,70 грн, а несплачений залишок становив 63 035,45 грн. За строком сплати 30 жовтня 2024 року нараховано 99 407,15 грн, а за строком сплати 2 грудня 2024 року - 99 407,16 грн.

Таким чином, загальна сума несплачених грошових зобов`язань становить 261 849,76 грн.

Колегія суддів зазначає, що самостійно задеклароване платником податків грошове зобов`язання вважається узгодженим у силу закону. Тому відсутність податкового повідомлення-рішення сама по собі не свідчить про відсутність узгодженого грошового зобов`язання, якщо таке зобов`язання визначене самим платником у податковій декларації.

Отже, доводи апелянта про неотримання податкового повідомлення-рішення та неможливість скористатися процедурою адміністративного оскарження самі по собі не спростовують обов`язку сплатити самостійно задекларовані суми.

Щодо доводів апелянта про дату формування податкової вимоги колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, податкову вимогу форми «Ф» № 0004630-1303-1128 сформовано 29 липня 2024 року, тоді як строки сплати задекларованих зобов`язань, за рахунок яких сформовано заявлену суму боргу, настали у вересні, жовтні та грудні 2024 року.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі виникнення у платника податків податкового боргу контролюючий орган надсилає або вручає йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання або вручення податкового повідомлення-рішення.

Водночас пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано або вручено податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податків, що виник після направлення податкової вимоги.

Отже, сама по собі обставина, що податкову вимогу сформовано до настання строків сплати окремих задекларованих зобов`язань, не є безумовною підставою для висновку про протиправність стягнення податкового боргу, який виник пізніше.

При цьому необхідно враховувати, що податкова вимога не є самостійною підставою виникнення грошового зобов`язання, а спрямована на забезпечення погашення податкового боргу, який виник відповідно до вимог податкового законодавства.

Щодо доводів апелянта про розірвання договорів оренди землі колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки полягає у заснованому на договорі строковому платному володінні та користуванні земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

За змістом статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, у випадках, визначених законом, а також за згодою сторін шляхом його розірвання.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї зі сторін договір може бути розірвано за рішенням суду у випадках, установлених договором або законом.

Саме по собі звернення орендаря до орендодавця з клопотанням про розірвання договору не припиняє дії такого договору та не звільняє орендаря від виконання зобов`язань, що виникли під час його дії.

Непідтримання селищною радою проєкту рішення про розірвання договорів оренди також не свідчить про припинення договірних правовідносин.

Посилання апелянта на статтю 141 Земельного кодексу України не змінює наведеного висновку, оскільки правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою необхідно оцінювати з урахуванням правової природи відповідного права та положень законодавства про оренду землі.

Фінансові труднощі орендаря самі по собі не припиняють договору оренди та не звільняють від сплати орендної плати за період, протягом якого договір продовжував діяти.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують обов`язку відповідача сплатити орендну плату за земельні ділянки, передані йому в оренду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що наведені апелянтом обставини не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності у відповідача податкового боргу та обов`язку його погашення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції та не містять належних доказів, які б спростовували встановлені судом обставини.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування або зміни не встановлено.

З огляду на викладене, керуючись статтями 120, 139, 295, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів-,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 160/33739/24 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя А.О. Коршун