Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/35003/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/35003/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., секретар судового засідання Буханець І.П., за участю представника позивача Келембет І.М., представника відповідача Грановського М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №160/35003/25 (суддя першої інстанції Юрков Е.О.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника Келембет І.М. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області, відповідач-1), Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідач-2), в якому просив:

- стягнути з відповідача-1 заробітну плату у розмірі 342,22 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35 282,52 грн за період з 30.04.2024 по 30.10.2024;

- стягнути з відповідача-2 заробітну плату у розмірі 28 954,55 грн, одноразову вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 564,48 грн за період з 30.04.2024 по 30.10.2024;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані щорічну основну, додаткову оплачувані відпустки та додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2024 рік і зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити компенсацію за 190 діб щорічної основної та 82 доби додаткової оплачуваної відпустки за період з 2017 по 2024 рік, а також за 140 календарних днів додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 2015 по 2024 рік;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати одноразової вихідної допомоги при звільненні і зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити її з розрахунку місячного грошового забезпечення станом на день звільнення;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та індексації грошового забезпечення за період з 2015 по 2024 рік і зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити їх.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що при переведенні та звільненні зі служби відповідачі не провели з ним повного розрахунку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача не звільнено зі служби в поліції ГУНП в Дніпропетровській області, а переведено до іншого органу поліції, грошове забезпечення за період до переведення нараховано та виплачено своєчасно і в повному обсязі; остаточного розрахунку з позивачем ДПОП «ОШБ «Лють» не проведено, належні йому кошти депоновано у зв`язку з ненаданням банківських реквізитів, а тому період затримки розрахунку визначити неможливо і вимоги до відповідача-2 є передчасними.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також розглянути справу за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами.

ГУНП в Дніпропетровській області при переведенні позивача не провело з ним повного розрахунку: за даними форми ОК-5 позивачу нараховано за лютий 2024 року 20 552,19 грн, тоді як на його рахунок у лютому - березні 2024 року надійшло 20 209,97 грн, а тому заборгованість становить 342,22 грн, за затримку виплати якої підлягає стягненню середній заробіток.

ДПОП «ОШБ «Лють» при звільненні позивача 30.04.2024 не виплатило йому грошового забезпечення та компенсації за невикористані відпустки; суд першої інстанції, встановивши, що належні позивачу кошти не виплачені, безпідставно відмовив у їх стягненні. Банківські реквізити позивача містяться в його особовій справі, а лист від 31.12.2025 №18963-2025 про депонування коштів позивачу не направлявся.

Як учасник бойових дій позивач має право на грошову компенсацію за невикористані щорічні додаткові відпустки тривалістю 14 календарних днів на рік за 2015-2024 роки, що підтверджено постановами Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №360/4127/19, від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 22.12.2021 у справі №640/21771/20.

Позивач має право на одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна (атестат на предмети однострою та арматурна картка не містять його підпису) та індексацію грошового забезпечення.

Суд першої інстанції ухвалив рішення 25.02.2026, до ознайомлення представника позивача з витребуваними судом доказами, що позбавило позивача можливості заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи; відповідачі не надали частини витребуваних документів.

ДПОП «ОШБ «Лють» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач-2 зазначає, що частиною десятою статті 93 Закону №580-VIII у редакції Закону №3379-IX вичерпно визначено види відпусток, за невикористані дні яких поліцейському при звільненні виплачується грошова компенсація, і додаткова відпустка учасника бойових дій до них не належить; компенсацію за 272 доби невикористаних щорічних основної та додаткової відпусток позивачу нараховано.

Одноразова грошова допомога при звільненні у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення розділом VIII Порядку №260 не передбачена; механізму грошової компенсації вартості неотриманого однострою для поліцейських законодавством не встановлено; підстав для нарахування індексації у лютому - квітні 2024 року не було.

Грошове забезпечення та компенсацію за невикористані відпустки позивачу нараховано своєчасно, однак ці кошти депоновано через ненадання позивачем банківських реквізитів, які він не надав і на час подання відзиву.

У судовому засіданні 07.10.2026 представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач з 07.11.2015 по 08.02.2024 проходив службу в ГУНП в Дніпропетровській області, останнім часом - на посаді інспектора штабу полку поліції особливого призначення. Позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.10.2015).

Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 09.02.2024 №138 о/с відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» позивача переведено для подальшого проходження служби до ДПОП «ОШБ «Лють» з 09.02.2024 зі звільненням з посади інспектора штабу полку поліції особливого призначення.

Наказом ДПОП «ОШБ «Лють» від 09.02.2024 №136 о/с позивача призначено на посаду інспектора штабу штурмового батальйону №3 полку управління поліції особливого призначення №3.

Наказом ДПОП «ОШБ «Лють» від 16.04.2024 №88 за безпідставну відсутність на службі в період з 05.03.2024 до 18.03.2024 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, а наказом від 30.04.2024 №701 о/с його звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025, позивачу відмовлено у визнанні протиправними та скасуванні наказів від 16.04.2024 №88 та від 30.04.2024 №701 о/с і поновленні на службі.

Відповідно до довідки ГУНП в Дніпропетровській області від 02.01.2026 №2 у лютому 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення за період з 01.02.2024 по 08.02.2024 у сумі 7 793,65 грн та додаткову винагороду за січень 2024 року у сумі 9 999,98 грн, а після утримання податків, зборів і внесків на його рахунок зараховано 15.02.2024 - 9 849,98 грн та 24.02.2024 - 7 588,81 грн. У березні 2024 року позивачу нараховано додаткову винагороду за період з 01.02.2024 по 08.02.2024 у сумі 2 758,56 грн, з якої після утримань 15.03.2024 зараховано 2 717,18 грн.

Наказом ДПОП «ОШБ «Лють» від 30.04.2024 №701 о/с позивачу визначено до виплати грошову компенсацію за 272 доби невикористаних відпусток (190 діб щорічної основної та 82 доби додаткової оплачуваної відпустки) у розмірі 113 732,27 грн, що після утримання військового збору становить 112 026,28 грн.

Листом управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДПОП «ОШБ «Лють» від 31.12.2025 №18963-2025 позивача повідомлено, що на депонентському рахунку обліковується належне йому грошове забезпечення за період з 09.02.2024 по 30.04.2024 та грошова компенсація за невикористані дні відпусток на загальну суму 140 160,07 грн, які не перераховано у зв`язку з ненаданням банківських реквізитів, та запропоновано надати такі реквізити.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Стосовно доводів апелянта про неповний розрахунок з ним ГУНП в Дніпропетровській області та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 4 частини десятої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання; порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 16 розділу I Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) передбачено, що при переведенні по службі, пов`язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу.

Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановлено судом першої інстанції, з 09.02.2024 позивача не звільнено зі служби в поліції, а переведено до іншого органу Національної поліції - ДПОП «ОШБ «Лють», тобто його служба в поліції не припинялася. Отже, статті 116, 117 КЗпП України щодо розрахунку при звільненні до відносин позивача з ГУНП в Дніпропетровській області не застосовуються, а грошове забезпечення за попереднім місцем служби підлягало виплаті за правилами пункту 16 розділу I Порядку №260 - по 08.02.2024 включно.

Грошове забезпечення за період з 01.02.2024 по 08.02.2024 та додаткову винагороду позивачу нараховано і виплачено у лютому - березні 2024 року. Сума 342,22 грн, яку позивач вважає недоплаченою, розрахована ним як різниця між нарахованою сумою, відображеною у відомостях Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (до утримання податків і зборів), та сумою, фактично зарахованою на його рахунок (після утримань), а тому не є заборгованістю відповідача-1. Доказів іншого позивач не надав.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача-1 заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стосовно доводів апелянта про невиплату ДПОП «ОШБ «Лють» грошового забезпечення і компенсації за невикористані відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення; за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку, і саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено ДПОП «ОШБ «Лють», належні позивачу грошове забезпечення за період з 09.02.2024 по 30.04.2024 та грошова компенсація за 272 доби невикористаних щорічних основної та додаткової відпусток у загальній сумі 140 160,07 грн нараховані, однак обліковуються на депонентському рахунку відповідача-2 у зв`язку з ненаданням позивачем банківських реквізитів; остаточного розрахунку з позивачем на час розгляду справи не проведено.

За таких обставин день фактичного розрахунку, з яким частина перша статті 117 КЗпП України пов`язує період нарахування середнього заробітку, не настав, а тому суд першої інстанції правильно виснував, що період затримки розрахунку, як і розмір відшкодування, визначити неможливо, а вимога про стягнення середнього заробітку за період з 30.04.2024 по 30.10.2024 у розмірі 59 564,48 грн є передчасною. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідними вимогами після проведення з ним остаточного розрахунку, у межах якого підлягає з`ясуванню і питання вини роботодавця у затримці виплати.

Позивач не довів, що відповідач-2 відмовляється виплатити нараховані суми; навпаки, відповідач-2 листом від 31.12.2025 запропонував позивачу надати банківські реквізити для їх перерахування. Доводи апелянта про те, що реквізити містяться в особовій справі, а лист від 31.12.2025 йому не направлявся, не спростовують того, що на час розгляду справи позивач, будучи обізнаним із цим листом з матеріалів справи, реквізитів не надав. Заявлена ж до стягнення сума 28 954,55 грн позивачем не обґрунтована розрахунком, який би спростовував дані відповідача-2.

Стосовно доводів апелянта про право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Аналогічну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік передбачено статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною десятою статті 93 Закону №580-VIII (в редакції Закону України від 06.09.2023 №3379-IX, чинній на день звільнення позивача) визначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського та щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Абзацами сьомим - дев`ятим пункту 8 розділу III Порядку №260 (в редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №903) встановлено аналогічний перелік відпусток, за невикористані дні яких поліцейським, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація.

Отже, на день звільнення позивача (30.04.2024) спеціальним законом вичерпно визначено види відпусток, за невикористані дні яких поліцейському виплачується грошова компенсація, і додаткова відпустка учасника бойових дій, передбачена статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, до них не належить. Не передбачено виплати такої компенсації і загальною нормою частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №360/4127/19 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цій справі ґрунтувалися на попередній редакції абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку №260, яка передбачала виплату компенсації за невикористану відпустку «відповідно до чинного законодавства», за відсутності у Законі №580-VIII спеціального переліку відпусток, що компенсуються. Наведені апелянтом постанови Верховного Суду у справах №160/10875/19 та №640/21771/20 також ухвалені до набрання чинності Законом №3379-IX.

Таким чином, підстави для зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 140 календарних днів невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій відсутні.

Стосовно доводів апелянта про право на одноразову грошову допомогу при звільненні.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VIII Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні зі служби виплачується поліцейським, які звільняються через хворобу (за станом здоров`я), а за наявності календарної вислуги 10 років і більше - у разі звільнення за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а також за власним бажанням.

Згідно з пунктом 3 розділу VIII Порядку №260 поліцейським при звільненні із служби через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується.

Позивача звільнено зі служби за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII - у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, тобто з підстави, з якою пункти 1, 2 розділу VIII Порядку №260 не пов`язують право на одноразову грошову допомогу. Правомірність звільнення позивача з цієї підстави підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Отже, права на одноразову грошову допомогу при звільненні позивач не набув.

Стосовно доводів апелянта про право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону №580-VIII поліцейські мають єдиний однострій, який поліцейський отримує безоплатно; правила носіння та норми належності однострою поліцейських затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Порядок забезпечення поліцейських одностроєм, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.09.2017 №772, визначає механізм забезпечення поліцейських одностроєм згідно з нормами належності та не передбачає виплати грошової компенсації вартості неотриманих предметів однострою.

Наведений апелянтом Порядок виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, поширюється на військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони, а не на поліцейських. Так само не застосовуються до поліцейських норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на які посилається апелянт.

Отже, вимога про стягнення грошової компенсації вартості неотриманого речового майна не ґрунтується на законі, а доводи апелянта щодо відсутності його підпису в атестаті та арматурній картці на висновок суду не впливають.

Стосовно доводів апелянта про право на індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Вимоги про індексацію грошового забезпечення за період з 2015 по 2024 рік позивач заявив лише до ДПОП «ОШБ «Лють», у якому проходив службу з 09.02.2024 по 30.04.2024. Відповідач-2 не є суб`єктом, на якого покладено обов`язок нарахування та виплати грошового забезпечення (у тому числі його індексації) за періоди служби позивача в ГУНП в Дніпропетровській області, а за період служби у відповідача-2 позивач не навів розрахунку та доказів перевищення індексом споживчих цін порогу індексації

Отже, підстав для задоволення цієї вимоги немає.

Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Справу розглянуто судом першої інстанції в межах строку, встановленого статтею 258 КАС України, після надходження від відповідачів відзивів та пояснень, а від позивача - письмових пояснень від 12.02.2026.

Апелянт не зазначив, які саме обставини, що мають значення для справи, могли бути встановлені шляхом проведення судової економічної експертизи, і такого клопотання не заявив і до суду апеляційної інстанції, справу в якій розглянуто у відкритому судовому засіданні з участю представника позивача. Відтак наведені апелянтом процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апелянта про протиправність наказів ГУНП в Дніпропетровській області від 09.02.2024 №138 о/с та ДПОП «ОШБ «Лють» від 09.02.2024 №136 о/с у частині переведення не є предметом цього спору і в суді першої інстанції не заявлялися, а тому апеляційним судом не розглядаються.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №160/35003/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №160/35003/25 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 07 жовтня 2026 року, в повному обсязі постанова складена 28 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко