Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №953/9239/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/9239/26

н/п 2/953/5027/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Колесник С.А.,

за участю секретаря судового засідання Тютюновій В.О.,

представника позивача – Добронос В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах держави в особі Харківської міської до ОСОБА_1 про припинення права володіння на об`єкт нерухомого майна,

У С Т А Н О В И В:

Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до відповідача ОСОБА_1 , у якому просить припинити право володіння ОСОБА_1 нерухомим майном – нежитловою будівлею літ. «З-1», загальною площею 48,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з закриттям розділу 2197616263101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позову прокурор зазначив, що рішенням Харківської міської ради від 18.04.2018 № 1049/18 ТОВ «АРХЕЛАЙ» надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 з урахуванням знесення належних товариству нежитлових будівель літ. «Б-1», «В-1», «Г-1», «Е-1» та «Ж-1». Надалі земельну ділянку площею 6,0085 га з кадастровим номером 6310136600:08:004:0014 поділено на ділянки площею 5,2678 га та 0,7407 га. Рішенням міської ради від 27.02.2019 № 1459/19 ТОВ «АРХЕЛАЙ» надано в оренду ділянку площею 5,2678 га, однак договір оренди не укладено, а відповідне рішення скасовано у зв`язку з добровільною відмовою товариства. У 2020 році зазначену ділянку поділено на три земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:08:004:0017, 6310136600:08:004:0018 та 6310136600:08:004:0019.

Прокурор указує, що 20.10.2020 право власності на нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі довідки та технічного паспорта від 19.10.2020, виданих ФОП ОСОБА_3 . Зазначені документи містять відомості про спорудження або реконструкцію будівлі у 1990 році. 06.11.2020 право на дві частки по 1/2 зазначеного об`єкта зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу № 4095 та № 4097, укладених із ОСОБА_2 .

На підтвердження доводів про відсутність спірної будівлі як реально існуючого об`єкта нерухомості прокурор посилається на відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про відсутність архівних матеріалів щодо реєстрації права власності та інвентаризації відповідних об`єктів за вказаною адресою, відсутність відомостей про будівлю в проєкті змін до генерального плану м. Харкова станом на 2019 рік та в Єдиному адресному реєстрі, а також на дані аерокосмічної зйомки, за якими будівель за цією адресою не видно на зображеннях за період із 16.11.2000 до 07.04.2020, тоді як на зображенні від 08.10.2020 вони вже наявні. На думку прокурора, наведені обставини ставлять під сумнів достовірність відомостей про спорудження спірної будівлі у 1990 році. Також прокурор посилається на результати оглядів земельних ділянок від 01.10.2025 у межах кримінального провадження №12025221130001484, під час яких зафіксовано конструкції з фундаментних блоків та незавершені будівлі на сформованих земельних ділянках.

Прокурор вважає, що спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва, оскільки земельна ділянка для його спорудження відповідачці або попередньому набувачу не відводилася, а належні документи, що підтверджують законність будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, відсутні. На переконання прокурора, державна реєстрація права сама по собі не підтверджує законності створення об`єкта та набуття права на нього. У зв`язку із цим прокурор просить припинити право володіння ОСОБА_1 спірною нежитловою будівлею із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 08.07.2026 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

Одночасно з позовною заявою 07.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова про забезпечення позову.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08.07.2026 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони ОСОБА_1 на відчуження, реєстрацію похідних прав, поділу, об`єднання та вчинення інших реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі літ. «З-1», загальною площею 48.3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2197616263101.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02.09.2026 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала, посилаючись на підстави та обставини, зазначені у позовній заяві, просила про його задоволення.

Представник позивача Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової кореспонденції за місцем реєстрації, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була повернута оператором поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи у відсутність відповідача до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не подано.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)

У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, тому вирішив спір по суті за відсутності відповідача.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, позицію позивача, суд розглядає справу за відсутності відповідача та згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з п. 7 додатку 2 до рішення Харківської міської ради (далі – Позивач) від 18.04.2018 за № 1049/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» ТОВ «АРХЕЛАЙ» надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 6,0085 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 . Будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1» по АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ТОВ «АРХЕЛАЙ».

Вказані нежитлові будівлі належали ТОВ «АРХЕЛАЙ» на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1») від 01.03.2018 за № 410 та договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Е-1», літ. «Ж-1») від 02.03.2018 за № 416. Вказаними договорами ТОВ «АРХЕЛАЙ» набуло право власності на нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 53,1 кв.м., літ. «В-1» загальною площею 52 кв.м., літ. «Г-1» загальною площею 54 кв.м., літ. «Е-1» загальною площею 58,8 кв.м., літ. «Ж-1» загальною площею 59,2 кв.м. по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка під вказаними нежитловими будівлями не була сформована.

Одразу після розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,0085 га, її формування та присвоєння кадастрового номеру 6310136600:08:004:0014, пунктом 25 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 17.10.2018 № 1231/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0014 із земель територіальної громади м. Харкова площею 6,0085 га для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 1 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 № 1297/18 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» погоджена вказана технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,0085 га (кадастровий номер 6310136600:08:004:0014) на земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 площею 5,2678 га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,7407 га.

Пунктом 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1459/19 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками» ТОВ «АРХЕЛАЙ» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 до 01.03.2022.

Проте, договір оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «АРХЕЛАЙ» не укладає та відмовляється від землі, у зв`язку з чим п. 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1459/19 скасовується пунктом 4 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 № 2014/20 у зв`язку з добровільною відмовою ТОВ «Архелай» (лист від 29.01.2020 № 29/01-1).

У подальшому, пунктом 17 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 № 2009/20 територіальній громаді м. Харкова надається дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 . Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015)) по АДРЕСА_1 забезпечити за рахунок коштів ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР КОМПАНІ» за його згодою (лист від 29.01.2020 №012920), згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою.

Пунктом 2 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 № 2089/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» територіальній громаді м. Харкова погоджена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова на земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 - площею 1,8191 га, ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,7345 га, ділянка № НОМЕР_3 - площею 2,7142 га для будівництва житлового комплексу по АДРЕСА_1 . Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) по АДРЕСА_1 забезпечено за рахунок коштів ТОВ «ЄВРОПАРТНЕР КОМПАНІ» за його згодою (лист від 29.01.2020 № 012920), згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою.

Водночас, встановлено, що приватним нотаріусом Сергієнко Н.В. 06.11.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: № 55001674, об`єкту нерухомого майна № 2197616263101 (номер запису про право власності № 39055107), а саме: нежитлової будівлі літ. «З-1», загальною площею 48.3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесені відомості про право приватної власності на на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) (код НОМЕР_4 ).

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності був договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, серія та номер: 4097, виданий 06.11.2020, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

Також, приватним нотаріусом Сергієнко Н.В. 06.11.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: № 55001674, об`єкту нерухомого майна №2197616263101 (номер запису про право власності № 39055106), а саме: нежитлової будівлі літ. «З-1», загальною площею 48.3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесені відомості про право приватної власності на на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ).

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності був договір купівлі-продажу, частки нежитлової будівлі, серія та номер: 4095, виданий 06.11.2020, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

Вищезазначені договори купівлі-продажу часток нежитлової будівлі № 4095 від 06.11.2020 та № 4097 від 06.11.2020 укладено з колишнім власником нерухомого майна – ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ).

Згідно відомостей з Реєстру нерухомого майна, ОСОБА_2 став власником вказаного вище будинку літ. «З-1», площею 48,3 кв.м. та підставою для державної реєстрації права власності слугувала довідка № 6231557845 від 19.10.2020 та технічний паспорт без номера від 19.10.2020, виданий ФОП ОСОБА_3 .

Вивченням технічного паспорту та довідки встановлено, що нежитлова будівля літ. «З-1» споруджена/реконструйована в 1990 році, при цьому з відповідей КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.08.2021 та від 22.11.2021, які надано на запити окружної прокуратури, встановлено, що згідно наявних архівних матеріалів реєстрація права власності на об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 та їх інвентаризація не проводилась. У відділі збереження технічної документації КП «ХМБТІ» наявна лише одна інвентаризаційна справа на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Інші архівні справи (інвентаризаційні, реєстраційні тощо) в БТІ на зберіганні не перебувають.

Суд враховує, що відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, бюро технічної інвентаризації до 01.01.2013 були монополістами у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Одночасно, БТІ були монополістами у сфері технічної інвентаризації об`єктів нерухомості.

Крім того, відсутні будь-які відомості про вказану нежитлову будівлю в проєкті внесення змін до генерального плану м. Харкова станом на 2019 рік, розроблених ТОВ «ФІРМА САТОР» та затверджених рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1902/19.

Єдиний адресний реєстр міста Харкова містить інформацію лише про один об`єкт адресації по АДРЕСА_1 без вказівки на літеру відповідної будівлі.

Також, відповідно до даних аерокосмічної зйомки місцевості в районі пров. Шевченківського у м. Харкові (за даними Google Earth Pro) у період з 16.11.2000 по 07.04.2020 будь-які будівлі по АДРЕСА_1 відсутні. При цьому, станом на 08.10.2020 нежитлові будівлі вже наявні.

Таким чином, слід дійти висновку, що нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 з`явились у період з квітня по жовтень 2020 року.

Оглядом земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, площею 1,8191 га, проведеного в рамках кримінального провадження № 12025221130001484 від 01.10.2025, встановлено, що за координатами 50о00’42.3”N 36о17’59.6”E на ній розташована нежитлова будівля літ. «В-1», яка являє собою складені один на одного будівельні фундаментні блоки у формі прямокутника з перемичкою, які між собою ніяк не скріплені.

Оглядом земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0018, площею 0,7345 га, проведеного в рамках кримінального провадження № 12025221130001484 від 01.10.2025, встановлено, що за координатами 50о00’47.7”N 36о18’04.0”E на ній розташована нежитлова будівля літ. «Г-1», яка являє собою складені один на одного будівельні фундаментні блоки, які між собою ніяк не скріплені, та має Г-образну форму.

Оглядом земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0019, площею 2,7142 га, проведеного в рамках кримінального провадження № 12025221130001484 від 01.10.2025, встановлено, що на ній розташовані недобудована будівля (№ 1) та фундамент недобудованої будівлі (№ 2).

Таким чином, будівля літ. «З-1» по АДРЕСА_1 фактично не існує й дотепер.

Вказана інформація в сукупності з наявними відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Публічній кадастровій карті, генеральному плані м. Харкова, Єдиному адресному реєстрі міста Харкова тощо, свідчить про факт фізичної відсутності будівлі літ. «З-1» по АДРЕСА_1 на момент укладення вищевказаного договору купівлі-продажу та подання документів, що дозволяли право на будівництво за декларативним принципом.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У силу ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, прокурор, звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, оскільки спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , під об`єктом самочинної забудови нежитлової будівлі літ. "З-1", належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, то саме Харківська міська рада є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Разом з цим, Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо припинення права володіння ОСОБА_1 нерухомим майном — нежитловою будівлею літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2197616263101). Відповідний позов до останньої з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред`являвся, заходи досудового врегулювання спору не вживалися.

Київська окружна прокуратура міста Харкова на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листами № 50-106-6135ВИХ-25 від 15.12.2025, № 50-100-354ВИХ-26 від 19.01.2026, № 50-100-907ВИХ-26 від 20.02.2026, № 50-100-1598ВИХ-26 від 23.03.2026, № 50-100-2985ВИХ-26 від 19.05.2026 повідомила Харківську міську раду про існування порушення інтересів держави у зв`язку з реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2197616263101).

Зазначеними листами також витребувано відомості щодо визначення позиції Харківської міської ради як власника земельної ділянки, а також висловлено пропозицію самостійно вжити заходів для захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади міста Харкова шляхом подання відповідного позову до суду на захист таких інтересів.

Відповіді на зазначені листи від Харківської міської ради не надходили.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про наявність достатніх підстав у прокурора для звернення до суду з цим позовом, який спрямований на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права та задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній та державній власності, у зв`язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.

За висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

Так, функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункти 6.43, 6.44) та у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/959/22. Крім того, як встановлено судами, жодному з відповідачів не належало право власності на об`єкт нерухомості. Більше того, право власності на цей об`єкт саме як на об`єкт нерухомого майна не належало і не належить жодній особі, оскільки спірне майно не є об`єктом нерухомого майна. Тому також і з цієї причини право власності відповідачів на це майно не може бути припинено судовим рішенням.

Натомість відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункт 6.45) та постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/959/22,виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Більше того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 (провадження №12-31гс24, пункт) зазначено, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18).

При цьому в силу положень абз. 1 ч. 3 ст. 26 Закону №1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)].

У ч. 1 ст. 14 Закону №1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону №1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Таким чином, зважаючи на вищезазначені актуальні правові позиції Верховного Суду, належним способом захисту прав територіальної громади міста Харкова у даній справі є вимога про припинення володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) нерухомим майном - нежитловою будівлею літ. "З-1", загальною площею 48,3 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2197616263101).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477- IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Таким чином, правовідносини пов`язані з використанням земельних ділянок державної чи комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність використання земель комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо користування майном, яке становить власність територіальної громади.

Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо самочинного будівництва особою нерухомого майна на земельній територіальної громади, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність.

Відповідно до позиції ЄСПЛ у справі "Жидов та інші проти Росії" (Zhidov and Others v. Russia), 2018, §§ 94-95, суд установив, що будинок мав усі ознаки самочинного будівництва у розумінні національного Цивільного кодексу, а саме: будівництво на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без необхідних дозволів та з грубим порушенням містобудівних і будівельних норм і правил. З огляду на ці аргументи, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішенням про знесення такого майна заявник не зазнав непропорційного втручання у своє право власності. Отже, порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції не було.

Отже, в даному випадку не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Таким чином, гарантії, передбачені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушуються.

Суд зазначає, що самі лише факти набуття та подальшого відчуження спірного майна, зокрема у 2020 році, не створюють такого майна та не надають відповідним правочинам формальних ознак правомірності за відсутності належних первинних документів, які підтверджують реальне створення та існування зазначеного об`єкта саме як об`єкта нерухомості, а також законність набуття права власності на нього.

Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що хтось збудував у 1990–2020 роках зазначений об`єкт літ. «З-1», що він відповідав ознакам нерухомого майна, що цей об`єкт у встановленому порядку проінвентаризовано БТІ (виготовлено технічний паспорт), введено в експлуатацію з отриманням відповідних первинних документів, на підставі яких відбувалася подальша передача права на нерухоме майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Будь-які належні та допустимі докази на підтвердження правового статусу цього об`єкта саме як об`єкта нерухомого майна у справі відсутні.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до ч. 6 ст. 120 ЗК України (у редакції від 18.01.2018) істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, договори купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_2 відчужив, а ОСОБА_1 набула у власність по 1/2 частці нежитлової будівлі літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м, не містили інформації про кадастровий номер земельної ділянки, на якій ця будівля була розташована на час укладення цих договорів.

У період до моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю літ. «З-1» жоден із попередніх власників цього об`єкта не оформлював право користування та не отримував в оренду земельну ділянку для його обслуговування. Так само у справі відсутні первинні документи, які б підтверджували фактичне створення, введення в експлуатацію та існування спірної будівлі саме як об`єкта нерухомості.

Вказана інформація в сукупності з наявними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Публічної кадастрової карти, генерального плану м. Харкова, Єдиного адресного реєстру міста Харкова, архівних матеріалів БТІ тощо, свідчить про відсутність належного підтвердження фактичного існування нежитлової будівлі літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на момент її державної реєстрації та подальшого відчуження відповідачу.

Таким чином, ОСОБА_2 не набув і не міг набути право власності на нежитлову будівлю літ. «З-1» за відсутності належних доказів її фактичного створення та існування як об`єкта нерухомого майна.

За таких умов фактично діє правило: «ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам» (Nemo plus iuris transferre potest quam ipse habet). Отже, ОСОБА_2 , який не набув і не міг набути право власності на нежитлову будівлю літ. «З-1», не міг передати будь-які права щодо зазначеного майна, у тому числі й право власності, будь-яким іншим особам.

На момент вчинення правочинів — договорів купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_1 набула у власність по 1/2 частці нежитлової будівлі літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м, — фактичне існування такого об`єкта як нерухомого майна належними та допустимими доказами не підтверджено, позаяк, згідно зі ст. 655 ЦК України, договір купівлі-продажу передбачає передачу продавцем майна у власність покупцеві, а відсутність належного підтвердження існування предмета відчуження як об`єкта нерухомості ставить під сумнів правомірність набуття права власності на нього.

Разом з тим, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.06.2026 № 481820755 по АДРЕСА_1 наявний об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. "З-1" площею 48,3 кв.м., що належить на праві власності Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2020.

Отже, фактичний стан місцевості в районі АДРЕСА_1 , який відображений на знімках аерокосмічної зйомки та міститься у відкритому доступі веб-сервісу Google Earth Pro на даний час (фактична відсутність нежитлової будівлі літ. "З-1"); зафіксований у протоколах огляду місця події, суперечить відомостям, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - щодо зареєстрованої нежитлової будівлі літ. "З-1" площею 48,3 кв.м.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовану презумпцію права такої особи (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №911/3594/17).

Отже, сама по собі реєстрація речового права на об`єкти нерухомості за певною особою (у даному випадку відповідачем) не є безспірним підтвердженням фактичного існування об`єктів.

Водночас сам по собі факт державної реєстрації права власності за відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу від 06.11.2020 не свідчить про створення такого майна як нежитлова будівля літ. «З-1» загальною площею 48,3 кв. м та його існування саме як об`єкта матеріального світу, за наявності у справі інших доказів, які ставлять під сумнів фактичне існування на той час будь-яких об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, ані попередньому власнику, ані Відповідачу не належало право власності на об`єкт нерухомості. Більше того, право власності на цей об`єкт саме як на об`єкт нерухомого майна не належало та не належить жодній особі, оскільки спірне майно не є об`єктом нерухомого майна. Тому також і з цієї причини право власності відповідача на це майно не може бути припинено судовим рішенням.

Натомість відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.45) та від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Суд також враховує, що прокурор не міг звернутись в даному випадку з позовною вимогою про знесення спірної нежитлової будівлі літ. "З-1", оскільки на спірній земельній ділянці взагалі відсутня нежитлова будівля літ. "З-1".

Отже, у даній справі належною позовною вимогою є вимога про припинення володіння відповідачем спірним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до вимоги ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позову про припинення права володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. «З-1», загальною площею 48.3 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2197616263101) з закриттям розділу 2197616263101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах держави в особі Харківської міської до ОСОБА_1 про припинення права володіння на об`єкт нерухомого майна - задовольнити.

Припинити право володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) нерухомим майном - нежитловою будівлею літ. «З-1», загальною площею 48.3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям розділу 2197616263101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн. 60 коп. за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету – 2800.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 29.10.2026.

Суддя Колесник С.А.