Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №520/25317/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р.Справа № 520/25317/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Лазарєв В.В., м. Харків, по справі № 520/25317/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) , ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач-2), в якій позивач просив визнати протиправними дії відповідачів та зобов`язати вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем «Оберіг» та «Резерв+») відомості щодо внесення інформації як про особу, що порушила правила військового обліку, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , а також відкликати електронне звернення до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення останнього до ТЦК та СП, спільно із направленням повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 1487.

Разом з позовною заявою, представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх структурним/територіальним підрозділам на території України, спільно із працівниками правоохоронних органів (в т.ч. Національній поліції України і їх структурними/територіальними підрозділами) вчиняти будь-які дії на території України, пов`язані з мобілізацією працівника критично важливого підприємства - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо), до набрання законної сили судового рішення у справі за адміністративним позовом, поданим адвокатом Білоусом В.О. в інтересах ОСОБА_1 від 14.08.2026.

В обґрунтування вищевказаної заяви представник позивача зазначив, що відповідачі свідомо ухилилися від надання відповіді на заяву ОСОБА_1 про виключення відомостей про порушення правил військового обліку, а також умисно проігнорували надання відповідей на адвокатські запити. Дані факти унеможливлюють вільне пересування ОСОБА_1 ; перешкоджають можливості здійснювати діяльність за посадою; порушують право мешканців Печерського району м. Києва на своєчасне отримання послуг підприємства критичної інфраструктури; а також заявника фактично позбавлено конституційних прав у розрізі ст.ст. 3, 8, 21-24, 27-29, 32, 33, 43, 48, 55, 56, 58, 59, 64 Конституції України і як наслідок у нього є тільки обов`язки. Представник позивача також наголошує, що повістку від ТЦК та СП або інформування від пошти про її надходження ОСОБА_1 не отримував, що в сукупності із ігноруванням його заяви до ТЦК та двох адвокатських запитів – викликає необхідність у звернення із даною заявою до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 у справі №520/25317/26 та проголосити нове рішення, яким заборонити територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, їх структурним/територіальним підрозділам на території України, спільно із працівниками правоохоронних органів (в т.ч. Національній поліції України, їх структурними/територіальними підрозділами) вчиняти будь-які дії на території України, пов`язані з мобілізацією працівника критично важливого підприємства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо), до набрання законної сили судового рішення у даній справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся та ймовірно буде звертатися через відмову у продовженні бронювання.

Крім того, скаржник зазначає, що якщо ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію ним права на бронювання та виконання рішення суду щодо видалення відомостей про порушення правил військового обліку, якщо його буде прийнято на користь позивача. Також позивач набуде статусу військовослужбовця та вирішення питання надання бронювання особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, оскільки його правовідносини з військовою частиною будуть регулюватись Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», яким передбачено перелік підстав вже для звільнення з військової служби. Тобто, після влаштування на службу ОСОБА_1 набуде статусу не військовозобов`язаного - якому бронювання не передбачене.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про очевидну протиправність дій відповідача, існування порушеного права, свободи чи інтересу, який підлягає судовому захисту, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, так само як і в чому полягає істотна складність та неможливість виконання рішення суду про визнання протиправним та скасування спірного рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, підлягають встановленню, чи є хоча б одна з двох названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч. 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Також суд має вказати в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків зупинення дії рішень відповідача.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зазначає, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Таким чином, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі №140/2474/20.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до електронного військово-облікового документу Резерв+, сформованого станом на 01.08.2026, ОСОБА_1 перебуває на обліку в категорії військовозобов`язаний. Дата уточнення даних: 27.05.2026. Також наявна інформація про звернення до Нацполіції по причині: «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Разом з тим, позивач зазначає, що виконує обов`язки працівника підприємства критичної інфраструктури КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», а також відповідно до витягу із системи «Резерв+» у нього наявна відмітка про бронювання до 27.02.2027.

Так, позовними вимогами у цій справі, є: визнання протиправними дії відповідачів та зобов`язання вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем «Оберіг» та «Резерв+») відомості щодо внесення інформації як про особу, що порушила правила військового обліку, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , а також відкликати електронне звернення до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення останнього до ТЦК та СП, спільно із направленням повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 1487.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо про те, що відносно нього внесені відомості про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в т.ч. до реєстрів «Оберіг» та «Резерв+») та направлено повідомлення до органу поліції, що як наслідок спричинило внесення відомостей про статус порушника правил військового обліку до бази даних поліції ІТС «ІПНП України» («Армор»).

В свою чергу, відповідно до заяви про забезпечення позову та доводів апеляційної скарги, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх структурним підрозділам спільно із працівниками правоохоронних органів вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією ОСОБА_1 працівника критично важливого підприємства (в т.ч. щодо призову на військову службу, переміщення до ТЦК, ВЛК, в/ч, навчальних центрів, тощо) до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що вимоги заявника про заборону, зокрема, посадовим особам відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та їх структурних підрозділів спільно із працівниками правоохоронних органів вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, ґрунтуються на припущеннях щодо його можливого призову на військову службу в майбутньому.

Такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті у подальшому пред`явленні позову і ототожнюватиметься з його фактичним задоволенням.

Наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування, ґрунтуються виключно на припущеннях про подальші дії воєнізованих формувань щодо можливого призову позивача на військову службу під час мобілізації, за яким зміниться статус з "військовозобов`язаного" на "військовослужбовця".

Однак, матеріли справи не містять належних доказів того, що, ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняє дії по призову та/або направленню ОСОБА_1 до військової служби.

Навпаки, позивачем у своїй заяві про забезпечення позову зазначено, що на дату подання вищевказаної заяви, ОСОБА_1 належним чином не вручено жодної повістки про явку до РТЦК та в нього відсутні будь-які оповіщення про надходження повістки із сервісу пошти, а також не надходило жодної інформацій про даний факт від осіб, що проживають за його місцем реєстрації.

Крім того, безумовно, рішення, дії, чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі дії (бездіяльність) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність воєнізованих формувань будуть "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.

Слід зазначити, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Також, колегія суддів вважає, що мобілізаційні дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, не є предметом заявленого позивачем позову.

До того ж, згідно витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Резерв+) ОСОБА_1 має бронювання від мобілізації до 27.02.2027.

Щодо посилання позивача на те, що відповідач оголосив його в розшук, то колегія суддів зазначає, щопорушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов`язків військовозобов`язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо.

У разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.

У разі виявлення порушення правил військового обліку районні (міські) ТЦК та СП звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку. Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.

Тобто, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та винесення постанови про притягнення до відповідальності, а не з метою доставлення до центру задля подальшої мобілізації.

Отже, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованими посилання позивача на те, що відносно нього відповідач може прийняти рішення про призов на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав.

Колегія суддів зазначає, що такий захід забезпечення позову, як заборона ТЦК та СП, на вчинення дій щодо позивача, пов`язаних із заходами призову під час мобілізації, з огляду на посилання позивача на перебування в постійному стресі за власне життя, не є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки позивачем оскаржуються виключно дії відповідача щодо військового обліку позивача, а запропонований позивачем захід фактично спрямований на недопущення проведення інших процедур та прийняття рішень щодо можливого призову позивача на військову службу в майбутньому.

Наведені у заяві про забезпечення позову обставини не дозволяють однозначно й беззаперечно підтвердити наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 2 частини 1 статті 151 КАС України, також позивачем не наведено відповідних істотних обставин та належних доказів, які б вказували на наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у адміністративній справі, а також того, що без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим захист цих прав свобод та інтересів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Доводи апеляційної скарги про ймовірне ускладнення чи загрозу унеможливлення виконання судового рішення в подальшому, неможливість реалізації права на бронювання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позовні вимоги стосуються дій відповідача щодо внесення відомостей про про позивач, як про особу, що порушила правила військового обліку, водночас дії щодо проведення мобілізації або бронювання не є предметом позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20, від 11.11.2020 у справі № 500/75/20, від 29.04.2021 у справі №420/12710/20.

Посилання позивача на правову позицію викладену в ухвалах Харківського окружного адміністративного суду у справах № 520/32880/25, № 520/4482/24 та № 520/4398/26, № 520/1725/25, колегія суддів відхиляє, оскільки в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 по справі № 520/25317/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій