Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №440/5643/26
Суддя: Русанова В.Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 р.Справа № 440/5643/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 08.06.26 року) по справі № 440/5643/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до поданого ним рапорту;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 згідно абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого ним рапорту.
В обґрунтування позову зазначив, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , має матір, яка є інвалідом І групи та згідно висновку МСЕК від 07.08.2018 потребує постійного стороннього догляду.
У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за матір`ю, останній звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Водночас, за результатами розгляду рапорту Військова частина відмовила у його задоволенні, зазначивши, що рапорт поданий неповноважною особою, а також, що у матері ОСОБА_1 наявні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, а саме: її чоловік та донька.
Позивач вважав таку відмову протиправною, посилаючись на те, що батько є особою похилого віку, пенсіонер, а отже не здатний фізично постійно здійснювати постійний догляд за дружиною, тоді як сестра подавала нотаріально засвідчену заяву про неможливість здійснювати постійний догляд за матір`ю через її перебування за межами України та відсутність наміру повертатись до України та доглядати за матір`ю.
Інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати постійний догляд за матір`ю відсутні, як наслідок, вважав, що має право на звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Щодо форми рапорту, зауважував, що документ підписаний особисто ОСОБА_1 , а отже відповідав вимогам чинного законодавства і поданий належною особою, а саме – позивачем. Лише наявність представника у ОСОБА_1 та підпис цієї особи у рапорті не є достатньою відмовою у його задоволенні.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 позов задоволено.
Військова частина НОМЕР_1 (далі – відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправомірного висновку, просила його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявність у матері ОСОБА_1 інших членів сім`ї, які мають змогу здійснювати за нею постійний догляд, зокрема, доньки ОСОБА_2 .
Звертає увагу, що ОСОБА_2 є повнолітньою, дієздатною особою, яка відповідно до закону зобов`язана піклуватися про свою матір та брати участь у витратах, пов`язаних з її інвалідністю. Сестра позивача не є особою, що потребує постійного стороннього догляду, не перебуває під арештом і не відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. Судового рішення про звільнення її від обов`язків щодо матері матеріали справи не містять. Як наслідок, лише проживання ОСОБА_2 за кордоном та відсутність бажання повертатися в Україну не є достатньою підставою вважати, що остання не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 , в якій зазначено, що її син є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за нею, оскільки вона лише відображає її волевиявлення та не є належним і достатнім доказом того, що виключно ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за нею або що інші особи не можуть забезпечувати такий догляд.
Зауважує, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів потреби батька позивача у постійному догляді медичним висновком, а відтак неможливості здійснювати постійний догляд за своєю дружиною.
Також, зазначає, що позивачем не дотримано процедури подання рапорту, оскільки відповідний документ поданий його представником, тоді як згідно з вимогами чинного законодавства рапорт має бути поданий особисто військовослужбовцем.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст.229, ч. 1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", проходить військову службу у Збройних Силах України, будучи зарахованим з 27.12.2025 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У квітні 2026 р. солдат ОСОБА_1 подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю першої групи та потребує постійного стороннього догляду.
За наслідками розгляду рапорту, відповідач листом від 21.04.2026 повідомив ОСОБА_1 про відмову у його задоволенні, оскільки надані разом з рапортом про звільнення з військової служби документи свідчать про наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю (наявні рідна сестра позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою гр. ОСОБА_3 та зобов`язана доглядати за матір`ю та батько позивача – ОСОБА_4 ).
Крім того у листі повідомлено про те, що рапорт поданий представником ОСОБА_1 , а не особисто військовослужбовцем, що свідчить про порушення процедури подання рапорту.
Не погодившись із відмовою відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_1 є єдиним членом сім`ї ОСОБА_3 , який може здійснювати постійний догляд за нею, а отже у спірних відносинах підтверджена наявність підстави для звільнення позивача з військової служби.
Також, суд першої інстанції зауважив, що рапорт містить особистий підпис позивача, а отже поданий з дотриманням порядку, передбаченого чинним законодавством.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частина 1 ст. 2 Закону № 2232-XII визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абз. 3 ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Як передбачено ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.
Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.
Згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до пп. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:
у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.
Судом встановлено, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами мати позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю І групи, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0015479 від 07.08.2018.
Спірним питанням є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо вказаного питання Верховний Суд у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.
Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.
Судом встановлено та визнається позивачем, що матері позивача ОСОБА_3 крім сина ОСОБА_1 (військовослужбовця) , є чоловік – ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсіонер та донька – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02.12.2025.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що чоловік ОСОБА_3 з об`єктивних причин не може здійснювати постійний догляд за дружиною, оскільки є особою похилого віку (76 років).
Щодо рідної сестри - ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував, що вказана особа постійно проживає за межами України (Іспанія), працевлаштована, територію України покинула 23.11.2022 та не має наміру повертатись в Україну, а отже не може здійснювати догляд за своєю матір`ю.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є єдиним членом сім`ї ОСОБА_3 , який може здійснювати постійний догляд за нею.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неможливості батька позивача здійснювати постійний догляд за своєю дружиною з огляду на його похилий вік.
Доводи апелянта щодо відсутності жодних доказів на підтвердження потреби батька позивача у постійному догляді колегія суддів оцінює критично, оскільки сам по собі факт похилого віку ОСОБА_4 – 76 років є об`єктивною обставиною, що свідчить про його фізичну неможливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість доньки ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд.
Так, позивач до рапорту надав документи на підтвердження неможливості ОСОБА_2 здійснювати постійний догляд за матір`ю, а саме: копії посвідки на проживання ОСОБА_2 в Іспанії з нотаріальним перекладом українською мовою, медичного висновку про тимчасову непрацездатність, довідку про трудовий стаж, лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 23.10.2025 з інформацією про перетин ОСОБА_2 державного кордону України.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, наведеними документами підтверджується, що ОСОБА_2 покинула територію України 23.11.2022 та на теперішній час проживає за кордоном (Іспанія).
В акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 02.12.2025 зазначено, що ОСОБА_2 не має наміру повертатись та доглядати за матір`ю.
Разом з тим, проживання доньки ОСОБА_3 за межами України, її небажання повертатись до України не є об`єктивною обставиною, що унеможливлює догляд за рідною матір`ю.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 є повнолітньою, дієздатною особою, доказів того, що остання потребує постійного стороннього догляду, перебуває під арештом, відбуває покарання у вигляді позбавлення волі матеріали справи не містять.
Відсутність наміру повернення ОСОБА_2 в Україну не свідчить про неможливість здійснювати догляд за матір`ю та не є об`єктивною поважною причиною не можливості вчиняти такі дії.
Натомість, згідно ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» встановлено, що діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» догляд за особою з інвалідністю (дитиною з інвалідністю) - сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю).
Згідно із частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є, серед іншого, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язок дітей піклуватися про своїх батьків носить імперативний характер.
Виїзд за кордон, облаштування побуту, працевлаштування тощо є волевиявленням ОСОБА_2 , яке не впливає на її обов`язок піклуватись про батьків, зокрема, про матір, яка потребує стороннього догляду.
Згідно ст. 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.
Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Тобто, від обов`язку утримувати матір, батька звільняються повнолітні діти на підставі судового рішення.
Водночас, матеріали справи не містять рішення суду, яким ОСОБА_2 звільнено від обов`язку піклуватись про матір.
Жодних інших обставин неможливості ОСОБА_2 здійснювати постійний догляд за матір`ю, окрім перебування доньки ОСОБА_3 за кордоном позивачем у рапорті не наведено.
Твердження ОСОБА_3 у нотаріально засвідченій заяві від 17.10.2025 про те, що постійний догляд за нею та супровід здійснює її син не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про можливість ОСОБА_2 здійснювати постійний догляд за матір`ю.
Лише небажання ОСОБА_2 у вчиненні відповідних дій не є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_3 не має членів сім`ї, окрім ОСОБА_1 , які можуть здійснювати за нею постійний догляд.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у матері позивача доньки, як особи першого ступеня споріднення у розумінні Закону № 2232-XII, стосовно якої відсутні відомості не можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю з об`єктивних причин, свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст.26 Закону №2232-ХІІ, згідно із поданим рапортом.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.
Натомість, висновки суду першої інстанції зроблені за невірного застосування норм матеріального права та неповного встановлення обставин справи, що призвело до помилкового задоволення позову.
Щодо доводів скаржника про порушення позивачем процедури подання рапорту колегія суддів зазначає, що наявна у справі копія рапорту підтверджує факт його особистого підписання позивачем.
Натомість, лише наявність додаткового підпису представника ОСОБА_1 на рапорті не є достатньою підставою вважати, що рапорт поданий не особисто позивачем.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 440/5643/26 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 29.10.2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua