Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №440/3269/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р.Справа № 440/3269/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, повний текст складено 09.07.26 по справі № 440/3269/26

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №10/в (затверджене 19.02.2026), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та призначити відповідну одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 в н.п. Красногорівка Покровського району Донецької області загинув внаслідок танкового обстрілу при захисті Батьківщини. Позивач 25.09.2025 через ІНФОРМАЦІЯ_2 подав заяву на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень, як син військовослужбовця, який загинув під час захисту Батьківщини. Однак, у відповідь на свою заяву позивач отримав рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №10/в. У цьому рішенні зазначено, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги, оскільки у редакції статті 16-1 Закону, чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один з подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого); на розгляд комісії не надходили документи, які підтверджували б право допомоги як утриманця відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", внаслідок чого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 . Разом з тим, вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки відповідачем було застосовано неналежну редакцію нормативно-правового акту, а саме, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тим самим порушено статтю 19 Конституції України. Також відповідачем не було здійснено повного та всебічного розгляду заяви позивача, що призвело до порушення його прав, а саме, права на отримання ОГД за смерть рідної людини, свого батька, який загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність нашої Батьківщини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №10/в (затверджене 19.02.2026), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 .

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та прийняти за результатами її розгляду рішення із урахуванням правових висновків, викладених судом у цій справі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення матеріального права на одноразову грошову допомогу, є смерть (загибель) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби. Саме на дату настання цієї події фіксується склад сім`ї загиблого та визначається коло осіб, які мають право на отримання допомоги. Вказує, що датою загибелі старшого солдата ОСОБА_2 є 11.03.2023.Отже, саме станом на 11.03.2023 підлягає визначенню коло суб`єктів, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги. Звертає увагу, що станом на 11.03.2023 стаття 16-1 Закону №2011-XII (у чинній на той момент редакції) встановлювала чітке та обмежене коло отримувачів допомоги: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, та утриманці. ОСОБА_1 на дату загибелі свого батька досяг 29 років, був повністю повнолітнім та працездатним і не перебував на утриманні загиблого. Відповідно, станом на дату виникнення відповідних правовідносин (11.03.2023) позивач не набув матеріального права на отримання одноразової грошової допомоги. Посилається на правові позицію Верховного Суду, викладені у постановах від 11.09.2024 у справі №160/14225/23, від 16.04.2025 у справі №280/3747/23, від 12.05.2026 у справі №280/1098/25 та від 02.06.2026 у справі №560/9476/25. Наголошує, що лскільки станом на 11.03.2023 позивач матеріального права не набув, рішення Комісії Міноборони від 12.02.2026 №10/в про відмову у призначенні допомоги прийнято відповідно до закону, в межах наданих повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, а тому було відсутнє будь-яке порушення прав позивача, що виключає законні підстави для його скасування судом.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 без змін.

Зазначає, що після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов. Вказує, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стверджує, що правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги і тривають до моменту прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги уповноваженим органом, а саме Комісією, з урахуванням трирічного строку протягом якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-XII та Постановою №168, можуть його реалізувати. Зауважує, що оскільки датою смерті батька позивача є 11.03.2023, то саме з цієї дати виникає право позивача на звернення із заявами про отримання одноразової грошової допомоги. Враховуючи, що законодавством встановлений 3-річний термін для подачі такої заяви, то дані правовідносини є триваючими (тобто тривають протягом 3-х років). І визначальним моментом є не дата загибелі, а дата звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги. Звертає увагу, що із заявою про отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих військовослужбовців позивач звернувся 25.09.2025, тобто на момент звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги та на момент винесення відповідачем рішення вже діяла редакція статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги. Посилається на те, що виплата одноразової грошової винагороди лише повнолітнім дітям, чиї батьки загинули після 29.03.2024, буде дискримінаційним відносно повнолітніх дітей, які втратили своїх батьків при захисті Батьківщини до 29.03.2024. Зазначає, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Вказує, що у постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини". Посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08.10.2021 у справі №240/19318/20, від 16.11.2021 у справі №360/1406/20, від 01.12.2022 у справі №640/7578/20, від 07.11.2023 у справі №520/9778/19 та від 10.01.2024 у справі №380/13615/21. Також посилається на правові позиції Другого апеляційного адміністративного суду, викладені у справах №440/7290/25, №520/31847/25, №520/1329/25, №440/10832/25, П`ятого апеляційного адміністративного суду, викладені у справі №400/1045/25, Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладені у справах №120/5908/25, №120/2384/25, №120/5600/25, №240/14196/25.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.10.1993.

Старший солдат ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді стрільця-санітара 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 .

11.03.2023 ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 загинув внаслідок танкового обстрілу при захисті Батьківщини, про що свідчить сповіщення сім`ї №24 від 13.03.2023 та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 22.03.2023.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 "Про результати службового розслідування по факту отримання поранення несумісного з життям старшим солдатом ОСОБА_2 " від 16.04.2023 №1156 підтверджується, що причиною загибелі стрільця-санітара 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 старшого солдата ОСОБА_2 є поранення, несумісні із життям, отримані внаслідок бойового ураження під час дій з боку противника, в ході здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, за відсутності ознак протиправної поведінки.

25.09.2025 ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_5 подав заяву на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень, як син військовослужбовця, який загинув під час захисту своєї Батьківщини.

До вказано заяви позивачем були долучені додаткові пояснення, у яких позивач детально обґрунтував підстави свого права на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги.

Згідно з висновком ІНФОРМАЦІЯ_6 від 06.10.2025 №981/9/1/14030, направленого до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України (через Управління соціальної підтримки), щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам або утриманцям військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення під час дії воєнного стану, на підставі поданих документів встановлено членів сім`ї, батьків, утриманців, а саме:

- син - ОСОБА_1 , не має права на одержання грошової допомоги у зв`язку з тим, що відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги заявник не входив до кола осіб, які мають право на її отримання. Заява подається за наполегливою вимогою.

Зазначені особи не відносяться до осіб, яким частка одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" не розподіляється (громадяни російської федерації або республіки білорусь та особи, які постійно проживають на територіях цих країн, особи, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору).

Не встановлено осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, передбаченою пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та не надали в повному обсязі документи, що підтверджують їх право на виплату. Зазначені особи не встановлено.

Отримано інформацію щодо осіб (про яких відомо особам, які вже звернулися / осіб, місцезнаходження яких невідоме / безвісти відсутніх / осіб, щодо яких справи знаходяться в судах або які звернулися до суду), та які не звернулися за отриманням одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану":

1. батько - ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 07.11.2011 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

2. мати - ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 21.08.2023 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відповідно до витягу з протоколу від 08.11.2024 №32/д, документи були поверненні на доопрацювання, у зв`язку зі смертю заявниці для встановлення інших осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

3. колишня дружина - ОСОБА_5 , рішенням суду від 22.07.2019 у справі №554/3158/19 шлюб розірвано.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №10/в, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 у період дії воєнного стану старшого солдата ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_7 від 15.03.2023 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 01.09.2023 №6925. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (у редакції, що діяла на дату загибелі військовослужбовця), особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-12 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. У редакції статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинній на дату смерті військовослужбовця, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Згідно зі статтею 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених, з військової служби, та деяких інших осіб", призначення та виплата пенсій здійснюється органами Пенсійного фонду України. На розгляд комісії не надходили документи, які підтверджували б право ОСОБА_1 на призначення та отримання одноразової грошової допомоги як утриманця, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Не погодившись з вказаним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст. 3, 17, 65 Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд першої інстанції зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаної із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

Враховуючи принцип правової визначеності, як складової верховенства права, а також те, що розгляд вказаної заяви позивача відбувся в межах встановленого строку та за нового правового регулювання, тобто адміністративна процедура, ініційована стосовно реалізації визначеного законом права на отримання одноразової грошової допомоги розпочата та завершена після набрання чинності ч.4 ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024), суд першої інстанції вважав, що у відповідача були відсутні підстави для відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю батька ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, а також враховуючи дискреційні повноваження відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.02.2026 №10/в (затверджене 19.02.2026), в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 , та прийняти за результатами її розгляду рішення із урахуванням правових висновків, викладених судом у цій справі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту – Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп.1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Так, статтею 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті батька позивача) було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Разом з тим, 29.03.2024 набрав чинності Закон №3515-ІХ, яким статтю 16-1 Закону №2011-XII викладено в такій редакції:

«1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII)».

Отже, починаючи з 29.03.2024 законодавець істотно розширив коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, віднісши до них, зокрема, усіх дітей загиблого (померлого) військовослужбовця незалежно від їх віку, факту перебування на утриманні чи наявності права на пенсію у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 8, 9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, положеннями якої врегулював деякі особливості окремих виплат (в тому числі одноразової грошової допомоги), зокрема, для військовослужбовців як осіб, які безпосередньо залучені до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 1 Постанови №168 (далі по тексту – Постанова №168; у редакції, чинній на момент смерті батька позивача) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до п.2 Постанови №168 сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту – Порядок №975; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктом 1.4 розділу I наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі по тексту - Порядок №45) передбачено, що особи, які мають право на отримання ОГД, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

З урахуванням наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону №2011-ХІІ, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №168 та Порядками №975 та №45.

Як встановлено судом вище, батько позивача - старший солдат ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді стрільця-санітара 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 .

11.03.2023 ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 загинув внаслідок танкового обстрілу при захисті Батьківщини, про що свідчить сповіщення сім`ї №24 від 13.03.2023 та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 22.03.2023.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 "Про результати службового розслідування по факту отримання поранення несумісного з життям старшим солдатом ОСОБА_2 " від 16.04.2023 №1156 підтверджується, що причиною загибелі стрільця-санітара 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 старшого солдата ОСОБА_2 є поранення, несумісні із життям, отримані внаслідок бойового ураження під час дій з боку противника, в ході здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, за відсутності ознак протиправної поведінки.

При цьому, із заявою про отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих військовослужбовців, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" звернувся повнолітній син ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_10 25.09.2025.

Позивач зазначає, що на момент звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька вже діяла редакція статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги.

Зважаючи на те, що законодавче регулювання правовідносин, пов`язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання такої допомоги, зазнало змін, спірним є питання стосовно того, у якій редакції має застосовуватися стаття 16-1 Закону №2011-XII у спірних правовідносинах у цій справі, які пов`язані із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги повнолітньому сину військовослужбовця, який загинув до набрання чинності Законом №3515-IX, яким внесено зміни до зазначеної норми в частині визначення кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумачення наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч.1 ст.58 Конституції України).

Отже, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Як уже було зазначено вище, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право.

Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Тобто, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII.

Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, але не виключно, від 12.05.2026 у справі №280/1098/25, від 19.05.2026 у справі №600/1860/25-а, від 02.06.2026 у справі №560/9476/25, від 12.08.2026 у справі №420/18282/25.

Суд наголошує, що нормою статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на момент смерті батька позивача, та, відповідно, на дату виникнення права у членів сім`ї загиблого військовослужбовця на отримання відповідної виплати, було визначено вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Серед такого переліку повнолітні діти загиблого (померлого) відсутні.

Відтак, колегія суддів вказує на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції Закону №3515-ІХ.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги як повнолітній син загиблого військовослужбовця без необхідності доведення факту перебування на утриманні.

Колегія суддів враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу» (рішення у справах «Kopecky v. Slovakia» [GC] (заява № 44912/98, пп. 49-52), «Belane Nagy v. Hungary» [GC] (заява № 53080/13, п.75).

Оскільки станом на дату смерті військовослужбовця стаття 16-1 Закону №2011-ХІІ не відносила повнолітніх дітей до самостійного кола отримувачів одноразової грошової допомоги, у позивача не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме з такої підстави.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, оскільки подані позивачем документи не підтверджували його належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця.

За відсутності таких доказів відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету міністрів України №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку із загибеллю його батька, ОСОБА_2 .

Вищенаведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.08.2026 у справі №420/18282/25.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин та релевантну практику Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи позивача про те, що правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги і тривають до моменту прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги уповноваженим органом, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони суперечать статті Порядку №168, який прямо визначає, що відповідне право визначається саме станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на правові позиції Другого апеляційного адміністративного суду, П`ятого апеляційного адміністративного суду, Сьомого апеляційного адміністративного суду, Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладені у відповідних постановах, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, посилання позивача на судову практику Верховного Суду, викладену у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08.10.2021 у справі №240/19318/20, від 16.11.2021 у справі №360/1406/20, від 01.12.2022 у справі №640/7578/20, від 07.11.2023 у справі №520/9778/19 та від 10.01.2024 у справі №380/13615/21, від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони прийняті щодо правовідносин, які не є релевантними стосовно обставин даного спору.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції – скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 по справі № 440/3269/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий