Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №440/4774/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р.Справа № 440/4774/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2026, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 13.07.26 у справі № 440/4774/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2022 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, бездіяльність та відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 31.12.2022 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 28.02.2018 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року із застосуванням щомісячної індексації різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 набрало законної сили 18.12.2024.

09.06.2026 до суду надійшла заява позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій остання просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання рішення суду.

18 червня 2026 року від відповідача надійшли пояснення, в яких зазначено, що на виконання вказаного рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період у загальному розмірі 83625,23 грн, вжито заходів щодо отримання бюджетного фінансування (направлено клопотання, включено до заявки-розрахунку, поінформовано розпорядника коштів вищого рівня тощо).

Після надходження бюджетних асигнувань заборгованість перед позивачем погашено у повному обсязі.

Зокрема, 12 червня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 83625,23 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 440/4774/24 - відмовлено.

Не погодившись із ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2026, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка, із посиланням на обставини справи, зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалось питання правильності нарахування, ним не було перевірено періоди, за якими відповідачем було здійснено нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення. Судом першої інстанції під час вирішення питання встановлення судового контролю не було взято до уваги, що відповідачем проігноровано висновки суду щодо застосування 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 під час здійснення нарахування фіксованої суми індексації-різниці у розмірі 4047,10 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.07.2022.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі № 440/4774/24 відповідачем виконано.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України”, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України” від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia” від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за № 4094-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” (далі також - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі 160/5259/20.

Судом установлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі № 440/4774/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року із застосуванням щомісячної індексації - різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суми індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 набрало законної сили 18.12.2024.

На виконання даного рішення суду відповідачем нараховано позивачці індексацію грошового забезпечення у розмірі 83625,23 грн та виплачено з урахуванням податків у сумі 82370,85 грн, що підтверджується витягом з розрахунково-платіжної відомості №222 від 12.06.2026, яка міститься в матеріалах справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі № 440/4774/24 відповідачем виконано в межах повноважень та у визначеному законом порядку.

У поданій заяві про встановлення судового контролю та в апеляційній скарзі позивачка стверджує про те, що всупереч рішення суду першої інстанції відповідачем проігноровано висновки щодо застосування 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 під час здійснення нарахування фіксованої суми індексації-різниці у розмірі 4047,10 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.07.2022.

Так, як зауважує позивачка, із наданого відповідачем розрахунку № 1200 від 21.06.2025 вбачається, що за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 нараховано 83625,23 грн; з 01.03.2018 по 31.12.2022 нараховано 0 грн. Таким чином, відповідач здійснив розрахунок лише за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та умисно не виконує рішення суду за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.

Суд указує, що вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура вирішення питання щодо встановлення судового контролю за рішення суду виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.

Разом із цим зі змісту заяви позивачки про встановлення судового контролю, як і зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачка фактично не погоджується з проведеними відповідачем розрахунками індексації грошового забезпечення, тобто вважає протиправними дії відповідача щодо виконання рішення суду.

Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає, що останні не є свідченням невиконання відповідачем судового рішення у цій справі, оскільки відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання рішення суду, та здійснив розрахунок та виплату індексації грошового забезпечення.

Отже, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою не надано доказів того, що відповідачем не було виконано судове рішення у справі № 440/4774/24 та наявні законодавчо визначені підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача, підлягає застосуванню інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, і приписами статті 383 КАС України.

Так, відповідно до частин першої та шостої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 28 жовтня 2024 року у справі №580/2522/24.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за ст. 382 КАС України за виконанням рішення у цій справі.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 у справі № 440/4774/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова