Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №761/5674/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/5674/26 Головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.

Провадження № 22-ц/824/11209/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 07 квітня 2025 року у розмірі 10 000 доларів США.

17 квітня 2026 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову у розмірі 448 225,37 грн, що належать ОСОБА_2 та розміщені на усіх її розрахункових рахунках в усіх банках або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Заяву обґрунтував тим, що відповідачка 07 квітня 2025 року взяла у нього в позику 10 000 доларів США, що підтверджується власноручно написаною нею розпискою, проте не повернула зазначену суму коштів у встановлений строк, тобто до 31 грудня 2025 року. Відповідачка має постійне місце роботи, працює лікарем в КНП «Київський міський клінічний онкологічний центр», а отже має постійний офіційний дохід, з якого вона має змогу повертати існуючий борг, проте не робить цього. У зв`язку з існуванням боргу позивач вважає за обґрунтоване ставити питання щодо накладення арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог, які можуть бути розміщені на розрахункових рахунках боржниці у будь-яких банківських установах, адже у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржниця матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у неї грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на її майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні вказаної заяви, оскільки заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти відповідачки в сумі розміру заявлених позовних вимог, позивач не зазначив реквізити банківських рахунків, на яких знаходяться такі кошти, а саме відсутні дані про номери цих рахунків, підтвердження належності рахунків відповідачці та призначення відповідних рахунків, адже арешт рахунків за відсутності їх ідентифікаційних даних може призвести до накладення арешту на рахунки, з яких здійснюється перерахування заробітної плати працівників, відраховуються податки та обов`язкові збори до державного бюджету. Крім того, відсутність у поданій заяві інформації про наявність у відповідачки банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, позбавляє суд також можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно перевірити їх співмірність.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Григор'єву А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити.

Позивач вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а також правових позицій Верховного Суду.

Зазначає, що адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідачки у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову про стягнення боргу (постанови Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, від 03 листопада 2025 року у справі № 910/6339/25).

Враховуючи ціну позову, обґрунтованим є вжиття заходів забезпечення позову саме у виді арешту коштів в межах суми позовних вимог, які можуть бути розміщені на банківських рахунках відповідачки, оскільки в разі зняття останньою наявних на рахунках коштів, це може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, що призведе до порушення прав та інтересів позивача у справі та необхідно буде звертати стягнення на майно відповідачки з метою виконання рішення суду.

Неправомірною та необґрунтованою, на думку позивача, є відмова суду у задоволенні заяви про забезпечення позову лише з підстави того, що позивачем не надано конкретних номерів рахунків відповідачки у конкретних банківських установах. Позивач вказує, що йому не відомі номери банківських рахунків відповідачки і не можуть бути відомі, оскільки вони є банківською таємницею. Крім того, накладення арешту на грошові кошти на конкретному рахунку не заважатиме відповідачці відкрити інший рахунок.

Судом першої інстанції проігноровано усталену практику Верховного Суду з цього питання, яка була наведена у заяві про забезпечення позову та дозволяє забезпечувати позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках відповідача, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог (постанови Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24, від 01 грудня 2025 року у справі № 910/7803/25).

Відповідачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Григор`єва А.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася і явку свого представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, а саме шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку на адресу її місця проживання: АДРЕСА_1 .

Однак поштове відправлення, яке було направлено на адресу відповідачки, повернулось до суду апеляційної інстанції із відміткою служби поштового зв`язку, що адресат відсутній за вказаною адресою.

За змістом пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України та пункту 91-1 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування вважається врученням судової повістки цій особі.

Тобто наведені норми дають підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (перебування), що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що неявка відповідачки у призначене судове засідання відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник щодо стягнення боргу за договором позики грошових коштів від 07 квітня 2025 року у розмірі 10 000 доларів США, що на день подання позову в національній валюті - гривні по курсу НБУ становить 448 225,37 грн.

Предмет спору безпосередньо пов'язаний із запропонованим способом забезпечення позову, невжиття якого може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення заборгованості у вказаній сумі, а виконання в майбутньому рішення суду в цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржниці присудженої до стягнення суми заборгованості, за рахунок якої можливо буде задовольнити вимоги стягувача.

Правозастосовна практика стосовно вирішення питання про забезпечення позову є остаточно сформованою, усталеною. Суд касаційної інстанції неодноразово роз`яснював у своїх постановах, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, накладення арешту на грошові кошти відповідачки є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення спору про стягнення боргу за договором позики у заявленому позивачем розмірі не виключається можливість відчуження відповідачкою, як позичальником за цим договором, належного їй майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду.

Суду першої інстанції було наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду, може бути неефективним без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , тому відповідні посилання в оскаржуваній ухвалі про те, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачки від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, є необґрунтованими.

Отже, відмовляючи у застосуванні такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на належні відповідачці грошові кошти, розміщені на усіх її розрахункових рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, суд першої інстанції не звернув увагу на наявність спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може бути істотно ускладнений чи унеможливлений невиконанням рішення суду у цій справі, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з його вимогами в межах заявленої суми позовних вимог у розмірі 448 225,37 грн, пред`явлених до відповідачки.

Безпідставними є висновки суду в частині того, що позивачем не зазначено реквізити рахунків відповідачки, на яких знаходяться відповідні кошти, а також їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та, відповідно, перевірити їх співмірність, так як за відсутності цих ідентифікаційних даних арешт може бути накладений на рахунки, з яких здійснюється перерахування заробітної плати чи відраховування податків та обов`язкових зборів до державного бюджету.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція про те, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Крім того, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачу, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

Вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову не порушує принципу диспозитивності, а сприяє дотриманню принципів співмірності та адекватності вжитого заходу забезпечення позову. Такий захід не позбавляє відповідача права володіння майном, на яке накладений арешт, оскільки обмеження розповсюджується лише на право розпоряджання грошовими коштами на банківських рахунках виключно в межах заявленої ціни позову на період вирішення між сторонами спору в судовому порядку.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та останній отримає задоволення своїх вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Колегія суддів зазначає, що якщо суд першої інстанції вважав, що накладенням арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , які знаходяться на її рахунках у банківських установах, що будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, створюються ризики можливого накладення арешту на рахунки із спеціальним режимом використання, то він був вправі зазначити в ухвалі про забезпечення позову про обтяження арештом грошових коштів, окрім тих, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, а не взагалі відмовляти у задоволенні заяви позивача з наведених підстав.

Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 759/22148/24, на яку позивач посилався у поданій заяві про забезпечення позову, суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду і залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачам, у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог, а також накладення арешту на грошові кошти відповідачів, що знаходяться на будь-яких рахунках відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачки, що знаходяться на її розрахункових рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання судового рішення про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог, посилаючись на не співмірність цих заходів забезпечення із заявленими позивачем вимогами, відсутність інформації про рахунки відповідачки, а також припущення про можливість порушення чинного законодавства при виконанні ухвали суду про забезпечення позову.

Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, предмет та підстави позову ОСОБА_1 , а також приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та розміщені на будь-яких її розрахункових рахунках в усіх банках або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання судового рішення про забезпечення позову (крім коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом), в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 10 000 доларів США, що на день подання позову в національній валюті - гривні по курсу НБУ становить 448 225,37 грн.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у цій справі.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

В порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та розміщені на будь-яких її розрахункових рахунках в усіх банках або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання судового рішення про забезпечення позову (крім коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом), в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 10 000 доларів США, що на день подання позову в національній валюті - гривні по курсу Національного банку України становить 448 225,37 грн (чотириста сорок вісім тисяч двісті двадцять п`ять гривень 37 копійок).

Стягувач - ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Боржник - ОСОБА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній