Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №940/336/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №940/336/26

Суддя: Таргоній Дар'я Олександрівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 940/336/26 Головуючий у І інстанції Мандзюк С.В.

Провадження №22-ц/824/14330/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Максименко Яни Василівни на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом в обгрунтування якого зазначала, що сторони з 12 травня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року.

Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Броварського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

24 липня 2025 року Броварським відділом державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання сина ОСОБА_3 .

Згідно з відповіддю (на адвокатський запит) органу державної виконавчої служби від 11 лютого 2026 року, у межах виконавчого провадження вживалися заходи примусового виконання рішення, зокрема направлялися запити до відповідних органів, накладено арешт на кошти боржника та винесено постанову про звернення стягнення на кошти на його рахунках. Остання сума, фактично стягнута та перерахована стягувачу, становила 40 612,78 грн.

Також у позові зазначено, що відповідач не має на утриманні інших неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, хронічних захворювань, які б перешкоджали йому виконувати свій обов`язок щодо утримання дитини, не має. На даний час ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України та безпосередньо проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Враховуючи вищевикладене, та посилаючись на систематичне ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 та наявність заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 47 071,47 грн, позивачка, врахувавши обмеження щодо стягнення пені, передбачене ч. 1 ст. 196 СК України, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі 47 071,47 грн, а також понесені судові витрати в розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 47 071,47 грн та понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Максименко Я.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив вини відповідача та передчасно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та неправильно застосував ч. 1 ст. 196 СК України.

Звертає увагу на те, що відповідач не лише не ухилявся від виконання покладеного на нього обов`язку щодо утримання дитини, а навпаки самостійно вжив заходів, спрямованих на виконання рішення суду шляхом звернення до командування військової частини із проханням здійснювати регулярні відрахування аліментів із його доходу. При цьому грошове забезпечення військовослужбовця є єдиним джерелом доходу відповідача, у зв`язку з чим його звернення з проханням організувати утримання аліментів безпосередньо із грошового забезпечення свідчить про свідоме та послідовне вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання аліментного обов`язку, погашення наявної заборгованості та недопущення її подальшого накопичення.

Вищевикладене підтверджується також тим, що в травні 2025 року відповідач сплатив в якості аліментів 169 284 грн, що майже у 53 рази перевищує прожитковий мінімум для дитини, а в грудні 2025 року з нього стягнуто 40 612,78 грн.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Максименко Я.В. вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив звіт військової частини від 02 квітня 2026 року № 82, відповідно до якого у січні - березні 2026 року з грошового забезпечення відповідача регулярно відраховувались аліменти в розмірі 25% доходу та додаткові суми на погашення заборгованості.

Скаржник вказує, що наданий позивачем розрахунок пені не враховує фактично сплачених відповідачем сум і не відображає руху коштів у виконавчому провадженні, а тому призводить до штучного завищення пені.

Щодо стягнутих з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, представник ОСОБА_1 - адвокат Максименко Я.В. вважає, що вони не відповідають критеріям розумності та співмірності, оскільки спір не є складним, а ця сума становить понад 10% розміру пені.

До Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на платника аліментів. Саме по собі здійснення стягнення аліментів у примусовому порядку не свідчить про належне виконання ним установленого законом та судовим рішенням обов`язку.

Стороною позивача, в свою чергу доведено належними доказами факт існування заборгованості зі сплати аліментів, зокрема відповіддю ДВС про наявність непогашеної заборгованості, що є базовою передумовою для застосування положень ч. 1 ст. 196 СК України щодо стягнення неустойки (пені),

Вказує, що кошти в сумі 169 284 грн були стягнуті з платника аліментів у примусовому порядку в рахунок погашення вже наявної заборгованості, а не сплачені ним добровільно. При цьому, після стягнення зазначеної суми заборгованість зі сплати аліментів не була погашена в повному обсязі, що, на думку сторони позивача, свідчить про відсутність підстав для висновку про належне виконання відповідачем аліментного обов`язку.

Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 зазначає, що звіт військової частини не є документом, який визначає розмір заборгованості зі сплати аліментів, оскільки відповідний розрахунок належить до повноважень державного або приватного виконавця в межах виконавчого провадження.

Також вказує, що розрахунок пені за прострочення сплати аліментів здійснено з дотриманням чинного законодавства, зокрема з урахуванням прострочення кожного щомісячного платежу та фактичних обставин погашення заборгованості.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що суд першої інстанції вже зменшив заявлений до стягнення розмір таких витрат із 20 000,00 грн до 5000,00 грн, у зв`язку з чим підстав для подальшого зменшення присудженої суми немає.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині його оскарження та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 12 травня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року розірвано.

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Броварського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

З відповіді, наданої 02 лютого 2026 року № 12016 Броварським ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України адвокатському бюро «Євгена Бойка» вбачається, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_4, виконавчий лист № 940/517/23, виданий 07 липня 2025 року на підставі рішенням Броварського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року.

02 грудня 2025 року державним виконавцем виставлено платіжні інструкції на примусове списання коштів з рахунків - стягнута сума в розмірі 40612,78 грн була перерахована стягувачу.

Згідно відомостей боржника, ОСОБА_1 отримує дохід В/Ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , тому 29 січня 2026 року було направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

У зв`язку з надходженням додаткових даних стосовно сплачених сум аліментів на користь стягувача на утримання неповнолітньої дитини, державним виконавцем було сформовано оновлений розрахунок заборгованості по аліментах з урахуванням отриманих сум з усіх доходів боржника, згідно якого заборгованість по аліментах станом на 02 лютого 2026 року складає 47 071,47 грн.

До вищезазначеної відповіді Броварським ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України долучено розрахунок заборгованості з якого вбачається, що станом на 02 лютого 2026 року має заборгованість по сплаті аліментів за період з травня 2023 по січень 2026 у розмірі 47071,47 грн.

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що починаючи з 23 травня 2023 року по січень 2026 року виконавцем, на погашення заборгованості по сплаті аліментів, стягнуто: в травні 2025 року - 169 284,00 грн, в грудні 2025 року - 40 612,78 грн.

Згідно з розрахунком пені за прострочення сплати аліментів за період з травня 2023 по січень 2026, зазначеного у позовній заяві, загальний розмір неустойки за вказаний період становить 78 465,53 грн

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, установивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, а також те, що пеня не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, з урахуванням положень ст. 196 СК України дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 47071,47 грн, є законними та обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Ч. 1 та 2 ст. 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) зазначено, що положенняЦК Українисубсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства.

Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою ст. 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуютьсяз першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 %. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правилаі починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховуєтьсяз урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

У ч. 1 ст. 196 СК України максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (ч. 2 ст. 196 СК України).

Тобто, алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення. При вирішенні питання про стягнення пені (ст. 196 СК України) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.

Тлумачення ч. 2 ст. 196 СК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 725/4115/21 (провадження № 61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25).

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11 липня2013 року № 7-рп/2013).

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Судувід 02 листопада 2022 року у справі № 910/14591/21, від 25 липня 2024 року у справі № 922/4750/23).

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

У ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявниху справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, яка переглядається, судом не встановлено підстав для звільнення відповідача від сплати пені за несвоєчасну сплату аліментів, оскільки належними та допустими доказами підтверджено, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача, який не виконував належним чином свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дитини. Доказів протилежного суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, сторона відповідача вказує, що наявність заборгованості по сплаті аліментів виникла не з вини останнього, однак наявність виконавчого провадження і відрахувань із доходу сама по собі не свідчить про відсутність вини платника, оскільки примусове виконання застосовується саме тоді, коли обов`язок не виконується добровільно.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася за період із травня 2023 року по січень 2026 року, тобто протягом майже трьох років, регулярні відрахування із грошового забезпечення відповідача під час перебування на військовій службі у В/Ч розпочато лише після того, як 29 січня 2026 року, у зв`язку з оновленою інформацію про зміну адреси В/Ч, була направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, що підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунком заборгованості в рамках ВП НОМЕР_3.

Відповідач, в свою чергу, не надав доказів добровільної, регулярної та своєчасної сплати аліментів у попередній період, не довів, що вживав заходів для належного виконання зобов`язання, що перерахування затримувались з незалежних від нього причин, чи що він контролював такі перерахування, проходження військової служби не є підставою для звільнення від відповідальності за ст. 196 СК України.

Посилання на рапорт від 29 січня 2026 року, в якому відповідач просить командира військової частини прийняти до виконання постанову виконавця й утримувати аліменти з його грошового забезпечення, апеляційний суд критично оцінює, оскільки даний документ лише свідчить про намір виконувати постанову державного виконавця, яка є обов`язковою для відповідача та В/Ч, і не підтверджує належного виконання аліментного обов`язку за період, що передував січню 2026 року, протягом якого й утворилась заборгованість.

Доводи апеляційної скарги, про те, що відповідачем були здійсненні платежі в сумі 169 284,00 грн та 40 612,78 грн також не спростовують висновку про наявність вини, оскільки відповідач не надав доказів того, що вказані суми сплачені ним добровільно, а не стягненні в примусовому порядку чи зараховані на погашення вже існуючої заборгованості.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що здійснення одноразового платежу не доводить своєчасної й регулярної сплати місячних платежів (аліментів) на утримання дитини.

Щодо доводів апеляційної скарги про неухилення відповідача від сплати аліментів, що підтверджується звітом В/Ч, апеляційний суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції дослідив звіт військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про здійснені відрахування від 02 квітня 2026 року № 82 і дав йому оцінку в сукупності з іншими доказами, що відповідає ст. 89 ЦПК України.

Звіт підтверджує суми відрахувань із грошового забезпечення відповідача, але не встановлює розміру заборгованості за аліментами, який визначає виконавець, а регулярні відрахування, здійснені військовою частиною у лютому-березні 2026 року, відбулись після 29 січня 2026 року і не спростовують наявності заборгованості та прострочення за попередні періоди, за які нараховано пеню.

Сторона відповідача не надала доказів, що розрахунок виконавця є неправильним, і не навела конкретних сум чи дат, які, на думку представника відповідача, не враховано.

Доводи сторони відповідача про те, що розрахунок не враховує здійснених платежів, не підтверджені конкретними даними, оскільки останній не навів, які саме платежі, у яких розмірах і на які дати не враховано, і не надав власного розрахунку.

Крім того, пеню за розрахунком позивачки обчислено в розмірі 78 465,53 грн, а присуджено 47 071,47 грн, тобто у розмірі граничної суми, встановленої ч. 1 ст. 196 СК України.

Перевищення розрахованої пені над стягнутою становить 31 394,06 грн, тому навіть виключення частини сум пені в межах цієї різниці (зокрема, через неврахування окремих платежів) не вплинуло б на розмір присудженої суми.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що до 01 квітня 2025 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року про стягнення аліментів не набрало законної сили, а тому не могло бути підставою для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки (пені), апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2023 року.

З аналізу ст. ст. 180, 191 СК України вбачається, що обов`язок утримувати дитину виникає з моменту, з якого присуджено аліменти, а не з дня набрання рішенням законної сили, яке лише забезпечує його виконавчу силу.

Розмір місячного платежу за вищевказаним рішенням визначений наперед (1/4 частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму), а відповідач, як особа, що отримувала доходи, міг самостійно його визначити й сплачувати.

Заборгованість за весь період (з травня 2023 року по січень 2026 року) визначена виконавцем відповідно до ст. 195 СК України, і відповідач її існування та розмір не оспорює.

Ч. 1 ст. 196 СК України пов`язує право на пеню з днем прострочення сплати аліментів, а не з днем набрання рішенням законної сили.

Крім того, заперечення щодо наявності заборгованості за неналежне виконання обов`язку про сплату аліментів, відповідач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заявляв, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що під час розгляду справ про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини може зменшити розмір пені (ч. 3 ст. 196 СК України), однак відповідач не заявляв про це в суді першої інстанції, в апеляційній скарзі такої вимоги немає й доказів, що можуть свідчити про його скрутний матеріальний чи сімейний стан, не надано, а навпаки за даними звіту військової частини, на який він посилається, його щомісячний дохід у 2026 році є значним та регулярним.

Доводи апеляційної скарги про те, що стягнуті витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн не відповідають критеріям розумності та співмірності, оскільки спір не є складним, а ця сума становить понад 10% розміру пені, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, виконаних робіт, витраченим часом, обсягом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

На підтвердження витрат на правничу допомогу сторона позивача надала договір про надання правової допомоги від 14 січня 2026 № 14/01/26 з додатковою угодою, акт наданих послуг від 29 січня 2026 року на суму 20 000,00 грн (консультація - 5 000 грн, адвокатський запит - 500 грн, позовна заява - 14 500 грн), ордер і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд першої інстанції, врахувавши заперечення відповідача, зменшив заявлену суму з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн, оскільки справа розглядалась у спрощеному порядку без виклику сторін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає присуджену суму розумною й співмірною. Відсоткове співвідношення цієї суми до пені (понад 10%) не є самостійним критерієм неспівмірності, а позов стосується виконання обов`язку з утримання дитини.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може взяти їх до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не є обґрунтованими.

Тягар доказування покладено на сторони, що забезпечує реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видасться вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання заявника на загальні висновки у постанові Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у відповідних постановах Верховного Суду відрізняються від обставину цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд ухвалив судоверішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У справах, на які посилалася заявник, суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення позивачем норм закону, були предметом розгляду суду першої інстанції, який надано належну оцінку та обґрунтовано мотивовано відмову у прийнятті заперечень відповідача щодо заявлених позивачем вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, тому судові витрати відповідача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню позивачем.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максименко Яни Василівни залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О. В. Борисова

С.А. Голуб

Оригінал: reyestr.court.gov.ua