Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №366/1316/26 — Київський апеляційний суд

справа № 366/1316/26 головуючий у суді І інстанції Слободян Н.П.

провадження № 22-ц/824/15520/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Слободян Н.П., у смт. Іванків, Київської області, повний текст рішення складено 28 липня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 72584360 в розмірі 12 036,00 грн., з яких: 3 400,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8 636,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 лютого 2022 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 72584360. 01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено Договір факторингу № 01092025/1, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 72584360від 11 лютого 2022 року. Відповідно до Договору факторингу № 01092025/1 ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 72584360 в розмірі 12 036,00 грн., з яких: 3 400,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8 636,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 28 липня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Позика» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків у розмірі 8 636,00 грн., через неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що він не заперечує отримання 3 400,00 грн., однак заперечує доведеність його волевиявлення на прийняття всіх умов електронного договору, зокрема умов про сплату 8 636,00 грн. процентів. Сума процентів становить приблизно 254 % від суми фактично отриманих коштів за 90 днів. Також, зазначає, що предметом заперечень є саме відсутність належних і допустимих доказів того, що така умова була зафіксована в незмінюваному електронному документі та належним чином акцептована ним. Суд першої інстанції фактично ототожнив одержання 3 400,00 грн. із безумовним підтвердженням погодження всіх умов, викладених у наданій позивачем копії договору та додатку. При цьому суд не усунув обґрунтовані сумніви щодо походження, цілісності та незмінюваності електронного документа.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Позика» зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 400,00 грн., сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що 11 лютого 2022 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 72584360, за умовами якого Товариство надає кредит позичальнику в сумі 3 400,00 грн., строком на 90 днів (до 12.05.2022), із пільговою процентною ставкою 2,2% та із стандартною процентною ставкою - 3% (п.п.3.1., 3.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору за цим Договором Товариство надає Кредит Клієнту у розмірі 3 400,00 гривень, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п.3.2 цього Договору, а Клієнт зобов`язується повернути Кредит та сплатити передбачені цим Договором проценти у строки та на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору За користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процента ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою Клієнта.

Відповідно до п. 3.2.1. п. 3.2. Договору пільговий період становить 20 календарних днів з 11.02.2022 по 03.03.2022, пільгова процента ставка 2,2%.

Відповідно до п.3.2.2. п.3.2. Договору стандартний період становить 70 календарних днів з 04.03.2022 по 12.05.2022, стандартна процента ставка 3%.

Відповідно до п. 4.2. Договору Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за Кредитом до 12.05.2022 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

У Додатку №1 до кредитного договору передбачено дату видачі кредиту 11.02.2022, та дату платежу 12.05.2022, загальна вартість кредиту - 12036 грн., з яких: 3400 грн. - сума кредиту; 8636 грн. - проценти за користування кредитом.

Договір підписаний електронним підписом «559967». Ідентифікацію особи із зазначенням унікального ідентифікатора, номера телефону відповідача, дати підписання та номер його картки зазначеної у довідці про ідентифікацію клієнта за підписом директора ТОВ «Ірбіс». (а.с.15, 20-26)

Факт перерахування передбачених договором кредитних коштів у сумі 3400 грн. підтверджується листом сервісу онлайн платежів iPay.ua від 21.10.2025, згідно якої: 11.02.2022 18:59:11 3400 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua -137321050, призначення платежу: зачисление 3400 грн. на карту НОМЕР_1 . (а.с.33).

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено Договір факторингу № 01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило ТОВ «ФК «Позика» права вимоги за кредитним договором № 72584360від 11 лютого 2022 року (а.с.11, 27-31, 36)

Згідно п. 2.1 Договору факторингу Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п.2.1 Договору Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору.

Позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором№ 72584360 в сумі 12 036,00 грн., з яких: 3 400,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8 636,00 грн. - заборгованість за відсотками., що підтверджується витягом з додатку № до договору факторингу (а.с.14)

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав грошове зобов`язання за кредитним договором, а тому порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргу.

Апеляційний суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 визнає факт укладення 01 лютого 2022 року між ним та ТОВ «ФК «Ірбіс» договір про надання фінансового кредиту № 72584360, а також зобов`язання щодо повернення тіла кредиту в розмірі 3 400,00 грн., в зв`язку з чим ці обставини у відповідності до приписів ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Враховуючи зазначене та оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися у відповідності наданої позивачем паперової копії електронного кредитного договору його оригіналу, а тому відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 5 ст. 100 ЦПК України, про які вказує відповідач в апеляційній скарзі.

Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі, посилається на те, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а реальна річна процентна ставка явно встановлена з порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Апеляційний суд погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 3 % (стандартна) та 2,2 % (знижена) за кожен день користування кредитними коштами, оскільки умовами договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється погашення заборгованості. При цьому, умовами договору (п. 5.11.1) передбачено, що реальна річна процентна ставка за кредитом у льотному періоді складає 77545,36 відсотків.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (3400), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

З огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 6 800,00 грн., яка складається з: 3 400,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 3 400,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Позика» сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а відповідач звільнений від сплати судового збору, то сплачений позивачем судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави на його користь пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 503,98 грн. (2662,40*56,49%).

При подачі апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3 993,60 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до часткового задоволення апеляційної скарги, а відповідач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір, що підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача в дохід держави пропорційно до відхилених позовних вимог, а саме у розмірі 1 737,61 грн. (3993,60*43,51%).

При цьому, оскільки на користь ТОВ «ФК «Позика» підлягає компенсації судовий збір, сплачений ним при подачі позовної заяви, то різниця, яка підлягає стягненню з нього в дохід держави та компенсації йому за рахунок держави складає 233,63 грн. (1 737,61-1 503,98).

Крім того, рішенням суду першої інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, вказані витрати підлягають зменшенню пропорційно до задоволених позовних вимог та складають 2 259,60 грн. (4000*56,49%).

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 28 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Позика», місце знаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ідентифікаційний код 39493634 заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2022 року № 72584360 у розмірі 6 800,00 (шість тисяч вісімсот) гривень, яка складається з: 3 400,00 (три тисячі чотириста) гривень - заборгованість за тілом кредиту та 3 400,00 (три тисячі чотириста) - заборгованість за процентами за користування кредитом та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 259,60 (дві тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 60 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Позика», місце знаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ідентифікаційний код 39493634 на користь держави судовий збір у розмірі 233,63 (двісті тридцять три) гривні 63 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.