Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №758/6401/25
Суддя: Желепа Оксана Василівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року місто Київ
Справа № 758/6401/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5598/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Хмелюком Олександром Вікторовичем, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року (у складі судді Ковбасюк О.О.)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути на свою користь із відповідачів загальну суму заборгованості у розмірі 75 781,20 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
На обґрунтування позову зазначалося, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року позивач був виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. Відповідні послуги надавалися до квартири АДРЕСА_1 , однак відповідачі своєчасно їх не оплачували.
Позивач посилався на публічні договори приєднання та договір про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладений із ПАТ «Київенерго», щодо заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року.
Згідно з поданими розрахунками станом на 31 березня 2025 року сукупна заборгованість становила 75 781,20 грн, з урахуванням основного боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та плати за абонентське обслуговування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 12 листопада 2025 року позов задовольнив, стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у загальному розмірі 75 781,20 грн, яка складається із:
1) заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання 2 120,62 грн, інфляційні втрати 315,97 грн, три проценти річних 79,48 грн;
2) заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення 3 402,47 грн, інфляційні втрати 506,97 грн, три проценти річних 126,68 грн;
3) заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води 21 835,30 грн, інфляційні втрати 3 253,46 грн, три проценти річних 818,38 грн;
4) заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року до 30 березня 2025 року послуги з постачання теплової енергії 14 032,70 грн, інфляційні втрати 1 694,83 грн, три проценти річних 414,89 грн, пеня 504,78 грн;
5) заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року до 30 березня 2025 року послуги з постачання гарячої води 21 385,08 грн, інфляційні втрати 2 660,75 грн, три проценти річних 639,43 грн, пеня 777,97 грн;
6) заборгованість із плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії 536,07 грн;
7) заборгованість із плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води 675,37 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1 514 грн з кожної.
Суд виходив із того, що позивач підтвердив підстави та розмір заявленої заборгованості, тоді як відповідачі не подали доказів, які б спростовували його розрахунки. Подана ОСОБА_2 заява про непроживання у квартирі та користування бойлером не підтверджена належними доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
11 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хмелюк О.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про стягнення лише з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з опалення та постачання теплової енергії разом із відповідними нарахуваннями у загальному розмірі 21 219,39 грн.
На обґрунтування скарги зазначає, що суд безпідставно визнав доведеним отримання відповідачами послуг із централізованого постачання гарячої води та правильність відповідних нарахувань, оскільки ще у 2014 році у квартирі встановлено бойлер для підігріву холодної води та прилади обліку гарячої і холодної води, у зв`язку з чим послуги централізованого постачання гарячої води фактично не використовувалися. На підтвердження цього до апеляційної скарги додано копії акта опломбування від 04 липня 2014 року та документа щодо встановлення лічильників.
Посилаючись на заяву іншої відповідачки ОСОБА_2 , подану до суду першої інстанції, вказує, що вона тривалий час не проживає за зареєстрованою адресою, перебуває за межами України, не отримує спірних послуг та не повинна відповідати за борг. Вважає, що суд не встановив підстав виникнення у ОСОБА_1 зобов`язань перед позивачем, не перевірив заперечень відповідачів, а висновок про солідарне стягнення суперечить положенням статті 322 ЦК України щодо тягаря утримання майна його власником.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.
Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. 11жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено Договір про відступлення права вимоги № 602-18, відповідно до якого ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право грошової вимоги до споживачів теплової енергії, комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в частині їх зобов`язання перед кредитором оплати неустойки (пеня та/або штраф), 3% річних, інфляційних нарахувань, судових та інших витрат, витрат на адвокатські послуги, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-яких інших без виключень та обмежень, що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладання цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачами обов`язків з оплати спожитої теплової енергії та/або комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та є предметом судового розгляду або підтверджені судовими рішеннями, як такі, що підлягають стягненню із споживачів.
Відповідно до витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11 жовтня 2018 року до переліку споживачів послуг централізованого опалення та зобов`язань, право вимоги яких відступається, увійшов споживач за адресою АДРЕСА_2 . Будинок за вказаною адресою, у тому числі зазначена квартира, під`єднаний до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, які постачає позивач.
Відповідно до розрахунку станом на 31.03.2025 заборгованість відповідачів становить 75 781,20 грн, з яких:
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 2 120,62 грн, інфляційна складова боргу 315,97 грн, 3% річних у розмірі 79,48 грн;
-заборгованість за спожитіза період з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 3 402,47 грн, інфляційна складова боргу 506,97 грн, 3% річних у розмірі 126,68 грн;
-заборгованість за спожитіза період з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 21 835,30 грн, інфляційна складова боргу 3 253,46 грн, 3% річних у розмірі 818,38 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 30.03.2025 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 14 032,70 грн, інфляційна складова боргу 1 694,83 грн, 3% річних у розмірі 414,89 грн, пеня у розмірі 504,78 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 30.03.2025 послуги з постачання гарячої води у розмірі 21 385,08 грн, інфляційна складова боргу 2 660,75 грн, 3% річних у розмірі 639,43 грн, пеня у розмірі 777,97 грн;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 536,07 грн;
- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в розмірі 675,37 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно з частиною 1 статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
У силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно вимог частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Установивши, що квартира, за адресою якої обліковується заборгованість, підключена до відповідних комунальних мереж, позивач має статус виконавця послуг, а відповідачі зареєстровані в ній та не підтвердили відсутності підстав для оплати, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наявних у справі доказів та дійшов законного висновку про доведеність заявлених позовних вимог.
Твердження скаржниці про те, що вона не є власником квартири та тривалий час не проживає в ній, не спростовує висновку суду щодо її обов`язку брати участь в оплаті житлово-комунальних послуг, оскільки частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» пов`язує солідарну відповідальність не лише з правом власності, а й із проживанням та/або реєстрацією у житлі споживача. Посилання на статтю 322 ЦК України про тягар утримання майна власником не усуває дії спеціальної норми щодо солідарного обов`язку зареєстрованих у житлі дієздатних осіб.
При цьому сама собою тривала відсутність відповідачів у квартирі не свідчить про ненадання до неї послуг і не доводить неправильності відповідних нарахувань, враховуючи, що законодавство передбачає можливість неоплати окремих комунальних послуг у разі їх невикористання за період тимчасової відсутності за визначених умов, зокрема за умови документального підтвердження, проте доказів належного звернення щодо конкретних періодів та обсягів перерахунку, який спростовував би заявлену заборгованість, суду першої інстанції не було подано.
Колегія суддів відхиляє також доводи скаржниці про позбавлення її можливості надати заперечення та докази до ухвалення рішення судом першої інстанції.
За пунктом 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України фізичній особі, яка не є підприємцем, за відсутності іншої повідомленої адреси судова повістка надсилається за адресою зареєстрованого місця проживання чи перебування. Відповідно до пункту 4 частини восьмої цієї статті днем вручення повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову від отримання чи про відсутність особи за адресою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо вона не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції перевірив зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 шляхом отримання 30 травня 2025 року відповіді № 1433310 з Єдиного державного демографічного реєстру (а. с. 29). За підтвердженою державною реєстрацією адресою у АДРЕСА_2 , були направлені копія позову з додатками (поштове відправлення № 0610268184573, а. с. 40-41) та судова повістка (поштове відправлення № 0610277262145, а. с. 48-49). Обидва відправлення повернулися до суду з відмітками поштового оператора про відсутність адресата за вказаною адресою.
За таких обставин правові наслідки, передбачені пунктом 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, пов`язуються не з фактичним одержанням ОСОБА_1 кореспонденції, а з наявністю в поштовому повідомленні належної відмітки про її відсутність за зареєстрованою адресою. Відповідачка не повідомила суду іншої адреси для листування, тому наведені обставини не підтверджують порушення судом порядку її повідомлення про розгляд справи.
Те, що згодом в апеляційній скарзі та заяві ОСОБА_2 повідомлено про перебування ОСОБА_1 за межами України, не змінює оцінки дій суду першої інстанції, який мав офіційно підтверджені відомості про її місце реєстрації та не був повідомлений про іншу адресу для здійснення процесуального листування.
Щодо документів, поданих до суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Частина третя статті 367 ЦПК України встановлює, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
За приписами частин третьої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 Верховний Суд наголосив, що учасник справи має довести поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції, а апеляційний суд зобов`язаний мотивувати як прийняття таких доказів, так і відмову в їх прийнятті.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 долучила до апеляційної скарги акт опломбування приладів обліку від 04 липня 2014 року та документ щодо встановлення лічильників у квартирі. Зазначені документи датовані 2014 роком, тобто існували та були об`єктивно доступними задовго до розгляду справи судом першої інстанції. Більше того, на обставини встановлення лічильників ОСОБА_2 посилалася у своїй заяві від 03 червня 2025 року, що свідчить про обізнаність сторони відповідачів із їх існуванням ще до ухвалення оскаржуваного рішення.
Водночас скаржницею не наведено конкретних обставин, які об`єктивно унеможливлювали б отримання зазначених документів та їх подання до суду першої інстанції, і не подано доказів на підтвердження таких обставин. Саме посилання на проживання за межами України, без доведення причинної залежності між цим фактом та неможливістю надати документи особисто, поштою чи через представника або засобами електронного зв`язку, не відповідає критерію винятковості, передбаченому частиною третьою статті 367 ЦПК України.
Тому колегія суддів не вбачає передбачених процесуальним законом підстав для прийняття поданих уперше до апеляційного суду акта опломбування від 04 липня 2014 року та документа щодо встановлення лічильників як нових доказів і не бере їх до уваги під час перевірки обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
При цьому твердження скаржниці про наявність у квартирі бойлера та водолічильників, навіть за їх належного підтвердження, не є тотожним доведенню повної відсутності постачання гарячої води протягом усього спірного періоду або неправильності обсягів, прийнятих виконавцем до нарахування. Для спростування відповідних нарахувань істотними могли б бути, зокрема, відомості про показання приладів обліку та їх передачу виконавцю за відповідні періоди, документи про проведення повірки, акти щодо відсутності чи неналежної якості послуги, підтверджений перерахунок або детальний альтернативний розрахунок. Таких доказів у суді першої інстанції відповідачі не подали.
Таким чином, заява ОСОБА_2 від 03 червня 2025 року, яка містила лише пояснення про непроживання та наявність бойлера й лічильників, не спростовувала доказів й доводів позивача. Суд першої інстанції надав цьому «процесуальному документу» оцінку, зазначивши, що він не підтверджений доказами, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив відповідні заперечення, не відповідає змісту оскаржуваного рішення.
Колегія суддів відхиляє також доводи про відсутність зобов`язань саме у ОСОБА_1 , оскільки матеріалами справи встановлено її реєстрацію у квартирі, за адресою якої надавалися послуги, а за частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» це є самостійною підставою солідарної відповідальності за зобов`язаннями з їх оплати.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вирішив спір на підставі наявних і поданих у визначеному законом порядку доказів, установив факт надання позивачем послуг за відповідною адресою та наявність непогашеної заборгованості, а відповідачі не спростували обставин, на яких ґрунтувався позов. Апеляційна скарга не містить належних доводів, які могли б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Хмелюком Олександром Вікторовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua