Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №759/7756/25 — Київський апеляційний суд

справа № 759/7756/26 головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В.

провадження № 22-ц/824/14037/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді П`ятничук І.В., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість:

за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 751,45 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 92,28 грн., три проценти річних у розмірі 24,33 грн.;

за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 13 589,30 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1 668,77 грн., три проценти річних у розмірі 440,07 грн.;

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15 482,70 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2 012,75 грн., три проценти річних у розмірі 501,38 грн.;

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води y розмірі 51 041,16 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6 635,35 грн., три проценти річних у розмірі 1 652,89 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20 703,31 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2 567,97 грн., три проценти річних у розмірі 633,30 грн.; пеню у розмірі 364,34 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 62 200,81 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 7 008,43 грн., три проценти річних у розмірі 1 690,57 грн., пеню у розмірі 1 032,92 грн.;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 317,68 грн;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 689,15 грн;

з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 85,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, будучи споживачами послуг з постачання теплової енергії, гарячої води та абонентського обслуговування, не виконували належним чином свої зобов`язання щодо оплати, що призвело до утворення заборгованості. Позивач також набув право вимоги щодо заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18. Загальна сума заборгованості станом на 28 лютого 2025 року, з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені, становить 192 186,10 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що у заяві про перегляд заочного рішення від 02 липня 2025 року ОСОБА_1 було наголошено, зокрема, на тому, що відповідно до Акта № 130 від 27 червня 2017 року, затвердженого начальником ЖЕД № 9 КП «ККОЖФ» Святошинського району м. Києва Ульяновим О.В., комісія у складі: майстра ОСОБА_5 , майстра ОСОБА_6 , слюсара-сантехніка ОСОБА_7 склали дійсний акт про те, що 27 червня 2017 року згідно заяви мешканки кв. АДРЕСА_1 / проведено відключення гарячого водопостачання (видимий розрив), поставлені заглушки. Тобто з 27 червня 2017 року і по сьогодні за адресою: АДРЕСА_2 відсутнє постачання гарячої води, натомість рішенням суду першої інстанції сумарно стягнуто з відповідачів нібито заборгованість за спожиті послуги з гарячого водопостачання у розмірі 147 649,42 грн. Більше того, акт № 130 від 27 червня 2017 року був наданий відповідачем суду саме на спростування вимог позивача про стягнення заборгованості за послуги гарячого водопостачання. Окрім цього, ані позивачем не доведено, ані судом не встановлено жодних обставин, які б ставили під сумнів зв`язок акта № 130 від 27 червня 2017 року зі спірними правовідносинами чи свідчили про те, що зазначений акт стосується іншого об`єкта нерухомості, інших споживачів або інших правовідносин. За таких обставин самі лише формальні недоліки оформлення акта № 130 від 27 червня 2017 року, зокрема не зазначення номера будинку по АДРЕСА_1 , не можуть превалювати над його змістом, нівелювати зафіксовані у ньому обставини та бути достатньою підставою для неврахування такого доказу. Разом з тим, у своїх поясненнях від 09 лютого 2026 року, зокрема з питання проведення відключення гарячого водопостачання, позивач вказував, що долучений до заяви Акт № 130 від 27 червня 2017 року, містить інформацію про встановлення заглушки на трубопроводі гарячої води, яку не опломбовано, що не виключало можливості користування гарячою водою. Разом з тим, твердження позивача про те, що відсутність пломбування заглушок «не виключала можливості користування гарячою водою», ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджується жодними належними і допустимими доказами, зокрема доказами фактичного споживання гарячої води, наявності її циркуляції у квартирі, показниками приладів обліку або результатами обстежень. Водночас акт № 130 від 27 червня 2017 року підтверджує факт проведення працівниками ЖЕД робіт із припинення подачі гарячої води до квартири АДРЕСА_1 шляхом видимого розриву трубопроводу та встановлення заглушок. Також вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності. Крім того, просив суд долучити до матеріалів справи копію акта № 25-6/81 від 03 вересня 2025 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів ( АДРЕСА_2 ), послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Згідно з розрахунками позивача, сума заборгованості за адресою: АДРЕСА_2 становить:

за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 751,45 грн.;

за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 13 589,30 грн.;

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15 482,70 грн.;

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води y розмірі 51 041,16 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20 703,31 грн.;

за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 62 200,81 грн.;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 317,68 грн;

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 689,15 грн;

з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 85,19 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належним чином обґрунтовано позовні вимоги та доведено наявний у відповідачів розмір заборгованості.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), наявність доказів надання цих послуг в обсязі, стверджуваному позивачем та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 відповідачами суду також не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15 482,70 грн., за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води y розмірі 51 041,16 грн., за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 20 703,31 грн., за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 62 200,81 грн., з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 317,68 грн; з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 689,15 грн; з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 85,19 грн., що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.

Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості відповідачами не надано, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Посилання відповідача на акт № 130 від 27 червня 2017 року, затверджений начальником ЖЕД № 9 КП «ККОЖФ» Святошинського району м. Києва 27 червня 2017 року комісією в складі майна ОСОБА_5, майстра ОСОБА_6 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_7 , про те, що 27 червня 2017 року згідно заяви мешканців квартири АДРЕСА_1 , було проведено відключення гарячого водопостачання (видимий розрив), поставлені заглушки, апеляційний суд відхиляє виходячи з наступного.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила № 630; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з пунктом 25 Правил № 630 відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пункту 26 Правил № 630 відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 (далі - Порядок № 4) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП, призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії. Засідання постійно діючої міжвідомчої комісії відбуваються у міру потреби, але не рідше одного разу на місяць.

Пунктом 2.1 Порядку № 4 передбачено, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.

Згідно з пунктом 2.2 Порядку № 4 комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї. Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. При цьому обов`язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання. Комісією, у разі необхідності, можуть розглядатися питання збільшення потужностей та можуть розроблятися пропозиції щодо їх фінансування, а також заміни систем внутрішньоквартальних, а в деяких випадках і магістральних мереж газо-, водо- теплопостачання. Засідання Комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника. Рішення Комісії оформляється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.

Відповідно до пункту 2.3 Порядку № 4 отримання технічних умов може виконуватись безпосередньо заявником або відповідно до договору проектною чи проектно-монтажною організацією.

Відповідно до пункту 2.5 Порядку № 4 відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

Згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акту на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони, переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Тобто єдиною законною підставою для відключення окремої квартири від постачання гарячої води є відповідний акт затверджений постійно діючою міжвідомчою комісією для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року по справі № 554/946/18 (провадження № 61-44416св18).

Матеріали справи не містять доказів що відповідачами було дотримано порядок відключення квартири від постачання гарячої води.

Акт обстеження № 25-6/81 від 03 вересня 2025 року долучений до апеляційної скарги апеляційний суд також до уваги не приймає, оскільки як було зазначено вище єдиною законною підставою для відключення окремої квартири від постачання гарячої води є відповідний акт затверджений постійно діючою міжвідомчою комісією для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 751,45 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 13 589,30 грн.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Стороною позивача надано суду додаток № 1 та додаток № 2 до даного договору (а.с. 22,23), в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 751,45 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 13 589,30 грн. позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги, що відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

Зазначене позивач має довести в загальному порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

За змістом ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 24 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.

Також апеляційний суд не приймає до уваги, розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та централізованого гарячого водопостачання за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 751,45 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 13 589,30 грн. є не доведеними та задоволенню не підлягають.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково стягнув з відповідачів дану заборгованість.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків позовної давності, апеляційний суд зазначає наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року через недоведеність вимог в цій частині - підстав для застосування позовної давності немає.

Щодо вимог починаючи з травня 2018 року по березень 2025 року, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки обов`язок щодо сплати за послуги з утримання будинку виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, строк позовної давності за вимогами, які існували станом на 02 квітня 2017 року, продовжено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року.

Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку почав перебіг 04 вересня 2025 року.

Разом з тим, КП «Київтеплоенерго» звернулось до суду 14 квітня 2025 року, а тому строк позовної давності для звернення до суду не закінчився.

Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру правовідносин.

Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині не обґрунтованого стягнення інфляційних витрат, 3 % річних, пені, плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не може бути скасоване.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (91,38%), а саме у розмірі 2 766,98 грн. (3028*91,38%).

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 , сплатив судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційних скарг, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на користь відповідачів з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (8,62%), а саме у розмірі 313,21 грн. (3633,60*8,62%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачам. Така різниця становить 817,92 грн. з кожного. (2 766,98-313,21:3).

На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року відмовити.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, Площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 судовий збір у розмірі 817,92 (вісімсот сімнадцять) гривень 92 копійки з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.