Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №372/6229/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 372/6229/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/15723/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Приходько К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 липня 2026 року (ухвалене у складі судді Рабчуна Р.О.)

у справі за позовом заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської міської ради Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в загальному розмірі 1 537 358,27 грн, з яких 870 000 грн безпідставно збережені кошти пайової участі, 555 950,60 грн інфляційні втрати та 111 407,67 грн три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 грудня 2020 року відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області ОСОБА_1 надано дозвіл № НОМЕР_1 на виконання будівельних робіт щодо будівництва закладу торгівлі за адресою: АДРЕСА_2.

Будівництво здійснювалося на земельній ділянці площею 0,4355 га, кадастровий номер 3223110100:01:094:0169, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2020 року.

Відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації від 07 липня 2021 року будівництво закладу торгівлі розпочато у грудні 2020 року та завершено у червні 2021 року.

09 липня 2021 року відділом державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської міської ради видано сертифікат № КС122210709872, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Прокурор зазначав, що Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» з 01 січня 2020 року виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою раніше регулювався порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом із тим пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX протягом 2020 року було встановлено обов`язок замовників будівництва сплачувати пайову участь до відповідного місцевого бюджету, а також визначено її розмір і порядок сплати.

Оскільки будівництво закладу торгівлі розпочато відповідачем у грудні 2020 року, на нього поширювався обов`язок протягом десяти робочих днів після початку будівництва звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити відповідні кошти до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Водночас відповідач такого обов`язку не виконав, із відповідною заявою до Обухівської міської ради не звертався та коштів пайової участі до місцевого бюджету не сплатив.

Прокурор указував, що згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації кошторисна вартість будівництва закладу торгівлі становить 21 750 000 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить чотири відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлено відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Отже, розмір пайової участі за будівництво зазначеного закладу торгівлі становить 870 000 грн (21 750 000 грн ? 4 %).

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, прокурор зазначав, що відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які відповідно до закону мав сплатити до місцевого бюджету, у зв`язку із чим ці кошти підлягають стягненню відповідно до статті 1212 ЦК України.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання прокурор на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявив вимоги про стягнення 555 950,60 грн інфляційних втрат та 111 407,67 грн трьох процентів річних.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурор зазначав, що Обухівська міська рада, будучи уповноваженим органом на отримання коштів пайової участі до місцевого бюджету, протягом тривалого часу не вживала належних заходів судового захисту відповідних інтересів держави, незважаючи на отримання інформації про порушення та звернення прокуратури.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 02 липня 2026 року позов задовольнив та вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь Обухівської міської ради Київської області безпідставно збережені кошти пайової участі в сумі 1 537 358,27 грн, з яких: 870 000 грн безпідставно збережені кошти внаслідок невиконання зобов`язання зі сплати пайової участі для створення і розвитку інфраструктури м. Обухів, 555 950,60 грн інфляційних втрат та 111 407,67 грн суми за користування коштами (3 % річних); стягнув з відповідача на користь Київської обласної прокуратури 23 060,37 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач здійснив будівництво об`єкта нежитлової нерухомості, розпочате у грудні 2020 року, а тому відповідно до перехідних положень Закону № 132-IX був зобов`язаний взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Встановивши, що відповідач не звертався до Обухівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі та не сплатив відповідних коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення відповідно до статті 1212 ЦК України.

Суд також визнав обґрунтованим розрахунок пайової участі в розмірі чотирьох відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Врахувавши положення статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд виходив із того, що перебіг відповідних строків продовжувався під час карантину, установленого з метою запобігання поширенню COVID-19, а згодом зупинявся у зв`язку із запровадженням воєнного стану, у зв`язку із чим на момент звернення прокурора з позовом позовна давність не спливла.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішенням відповідач 01 серпня 2026 року подав засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Посилається на те, що 20 травня 2020 року набув у власність земельну ділянку, а 04 грудня 2020 року отримав у встановленому законом порядку дозвіл на виконання будівельних робіт щодо будівництва закладу торгівлі.

Наголошує, що під час отримання дозволу на виконання будівельних робіт, здійснення будівництва, оформлення акта готовності об`єкта до експлуатації та видачі сертифіката про прийняття об`єкта в експлуатацію орган місцевого самоврядування не повідомляв його про необхідність сплати пайової участі та не висував відповідних вимог.

Звертає увагу на те, що в акті готовності об`єкта до експлуатації зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до статті 13 Закону № 132-IX не сплачуються.

Зазначає, що будівництво об`єкта здійснювалося на законних підставах із дотриманням будівельних норм та завершилося його прийняттям в експлуатацію у липні 2021 року. При цьому будь-яких зауважень із приводу несплати пайової участі Обухівська міська рада не висловлювала.

Вважає, що з 01 січня 2020 року у зв`язку з виключенням статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо укладення договору пайової участі та сплати відповідних коштів припинився.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 09 березня 2023 року у справі № 352/2033/19, зазначає, що після скасування статті 40 Закону № 3038-VI у замовника будівництва відсутній обов`язок укладати договір про пайову участь, а за відсутності такого договору спірні правовідносини щодо сплати відповідних коштів не виникли.

Вважає необґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки прокурором не доведено належними доказами бездіяльність Обухівської міської ради та необхідність захисту інтересів держави саме шляхом звернення прокурора до суду. Міська рада протягом тривалого часу не вбачала порушення своїх прав та не заявляла претензій до відповідача, а саме звернення прокуратури не доводить існування передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави.

Наполягає на пропуску позовної давності, вважаючи, що про існування спірних правовідносин та можливе порушення права на отримання коштів пайової участі орган місцевого самоврядування знав або повинен був знати ще у 2020-2021 роках, натомість позов подано лише у жовтні 2025 року.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Обухівська окружна прокуратура Київської області заперечувала проти її задоволення, просила оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Прокурор зазначав, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють заперечення відповідача, які були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Наголошував, що відповідно до Закону № 132-IX протягом 2020 року замовники будівництва зобов`язані були перераховувати кошти пайової участі до місцевих бюджетів, а тому скасування статті 40 Закону № 3038-VI не усунуло обов`язку щодо сплати пайової участі за об`єкти, будівництво яких розпочато у 2020 році.

Вказував, що будівництво спірного закладу торгівлі розпочалося в грудні 2020 року, а отже, на відповідача поширювався визначений законом обов`язок звернутися до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити відповідні кошти до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Стосовно позовної давності прокурор зазначав, що перебіг відповідних строків продовжувався під час карантину та зупинявся в період дії воєнного стану.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Кулініченко Г.В. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник позивача - прокурор Галась О.М. проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник Обухівської міської ради Київської області подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 04 грудня 2020 року Відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Обухівської міської ради зареєстровано декларацію № KC012201203687 надано дозвіл на виконання будівельних робіт, щодо об`єкту: заклад торгівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Будівництво провадилось на земельній ділянці з кадастровим номером 3223110100:01:094:0169, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,4355 га, та належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 391 від 20.05.2020.

Крім того із декларації № KC012201203687 вбачається, що замовником будівництва є ОСОБА_1 , який є власником нерухомого майна, а також земельної ділянки на якій проводилось будівництво з кадастровим номером 3223110100:01:094:0169, площею 0,4355 га.

Відповідно до акту готовності об?єкту до експлуатації, створеного ОСОБА_1 07.07.2021, будівництво закладу торгівлі віднесено за класом наслідків до СС2, за кодом об?єкту згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до 1230.1 «Торгові центри, універмаги, магазини».

Згідно п. 5 вказаного акта готовності об?єкту до експлуатації будівельні роботи виконано у строки: початок робіт - грудень 2020 року, закінчення робіт - червень 2021 року.

Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20 травня 2020 року ТОВ «АВТОСВІТ» продав та передав у власність, а ОСОБА_1 купив та прийняв у власність земельну ділянку площею 0,4355 га. Виділену в натурі (на місцевості) згідно кадастрового плану земельної ділянки, кадастровий № 3223110100:01:094:0169, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки - для комерційного використання. На момент укладення договору відповідно до п. 1.1 земельна ділянка вільна від будь яких будівель, споруд та будівельних матеріалів.

Як вбачається з відповіді від 02.04.2025 року №1143 заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Обухівської міської ради Київської області Цельори В., ОСОБА_1 , з відповідною заявою про сплату пайової участі до виконавчого комітету Обухівської міської ради київської області не звертався.

Згідно із розрахунком суми коштів пайової участі, що підлягає сплаті по об`єкту будівництва складає 870 000 гривень 00 копійок, крім того підлягає сплаті сума збитків від інфляції боргу в розмірі 555 950 гривень 60 копійки та сума за користування коштами за процентною ставкою 3 відсотки в розмірі 111 407 гривня 67 копійок, що разом складає 1 537 358 гривень 27 копійки.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням доводів відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає.

Щодо наявності у відповідача обов`язку зі сплати пайової участі

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до пункту 4 статті 1 зазначеного Закону замовником будівництва є фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.

До 01 січня 2020 року статтею 40 Закону № 3038-VI було передбачено обов`язок замовника будівництва у встановлених законом випадках брати участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX з 01 січня 2020 року статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2020 року раніше встановлений цією статтею обов`язок замовника будівництва укладати з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь перестав існувати.

Водночас законодавцем у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX було передбачено спеціальний порядок сплати пайової участі протягом 2020 року.

Зокрема, пунктом 2 зазначеного розділу встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Підпунктом 3 передбачено, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Відповідно до підпункту 4 пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, зазначеними перехідними положеннями законодавець визначив розмір пайової участі, а також установив обов`язок замовника будівництва щодо звернення до органу місцевого самоврядування для визначення її розміру та сплати відповідних коштів.

При цьому такий обов`язок виникав безпосередньо із закону, а не з договору між замовником будівництва та органом місцевого самоврядування.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі № 910/21307/21, від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24.

Так, Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24 зазначив, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі було впроваджено законодавцем для: об`єктів будівництва, зведення яких розпочато в попередні роки, однак станом на 01 січня 2020 року не введено в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до цієї дати не укладено; об`єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році.

У вказаних випадках замовник будівництва зобов`язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва, а для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше, - після 01 січня 2020 року звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити відповідні кошти до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Такий самий підхід до застосування зазначених норм права підтверджений Верховним Судом у постанові від 07 травня 2026 року у справі № 916/1281/25.

Із наведеного вбачається, що законодавець визначив початок будівництва у 2020 році як юридично значиму обставину для виникнення обов`язку зі сплати пайової участі.

При цьому завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію після 31 грудня 2020 року не усуває обов`язку, який виник у замовника відповідно до законодавства, чинного на момент початку будівництва.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є замовником будівництва закладу торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації будівництво розпочато в грудні 2020 року, тобто під час дії перехідних положень Закону № 132-IX, якими передбачався обов`язок щодо сплати пайової участі.

Зазначений об`єкт належить до нежитлових будівель торговельного призначення та не відноситься до об`єктів, щодо будівництва яких підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX було передбачено звільнення від сплати пайової участі.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний у встановленому законом порядку звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та забезпечити сплату відповідних коштів до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Разом із тим такого обов`язку відповідач не виконав.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення коштів пайової участі у зв`язку зі скасуванням статті 40 Закону № 3038-VI.

Скаржник помилково ототожнює припинення обов`язку укладати договір про пайову участь із відсутністю передбаченого законом обов`язку щодо сплати відповідних коштів. Натомість у спірних правовідносинах підставою виникнення обов`язку щодо сплати пайової участі є безпосередньо пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Посилання у скарзі на правові висновки Верховного Суду щодо неможливості визнання договору пайової участі укладеним після скасування статті 40 Закону № 3038-VI також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у цій справі предметом позову є не спонукання до укладення договору або визнання його укладеним, а стягнення безпідставно збережених коштів, обов`язок сплати яких виник безпосередньо на підставі закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність вимог органу місцевого самоврядування та відомостей в акті готовності об`єкта до експлуатації

Апелянт зазначав, що Обухівська міська рада під час надання дозволу на виконання будівельних робіт та видачі сертифіката готовності об`єкта не вимагала сплати пайової участі та не повідомляла його про існування відповідного обов`язку.

Водночас указані доводи не свідчать про відсутність такого обов`язку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX саме на замовника будівництва покладено обов`язок ініціювати визначення розміру пайової участі шляхом звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою та необхідними документами. Реалізація цього обов`язку не поставлена у залежність від попереднього направлення органом місцевого самоврядування вимоги чи повідомлення про необхідність сплати пайової участі, а тому відсутність претензій або вимог органу місцевого самоврядування під час оформлення дозвільних документів не звільняла відповідача від виконання встановленого законом обов`язку.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22 та від 15 серпня 2024 року у справі № 914/2145/23, відсутність звернення замовника будівництва із заявою про визначення розміру пайової участі та ненадання ним документів, необхідних для її розрахунку, не перешкоджають самостійному визначенню відповідного розміру органом місцевого самоврядування на підставі наявних документів із доведенням під час судового розгляду обґрунтованості такого розрахунку.

Колегія суддів враховує посилання на те, що в акті готовності об`єкта до експлуатації зазначено про відсутність обов`язку сплати пайової участі відповідно до Закону № 132-IX, водночас відомості, зазначені в акті готовності об`єкта до експлуатації, зокрема щодо підстав несплати пайової участі, не можуть змінювати встановлений законом порядок виникнення та виконання відповідного обов`язку.

Установлення в судовому порядку обов`язку щодо сплати пайової участі здійснюється на підставі норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин, із урахуванням фактичних обставин початку будівництва, його характеру та передбачених законом винятків. Сам по собі запис в акті готовності об`єкта до експлуатації про несплату пайової участі не свідчить про наявності встановленої законом підстави для звільнення від її сплати.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 922/1993/25.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, будівництво розпочато в грудні 2020 року, а об`єкт за своїм функціональним призначенням не підпадає під передбачені законом винятки, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині як необґрунтовані.

Щодо правової природи спірного зобов`язання та належного способу захисту порушеного права

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення зазначеної статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 сформульовано висновок, відповідно до якого порушення замовником будівництва встановленого законом обов`язку щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту надає органу місцевого самоврядування право вимагати стягнення відповідних коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за таких обставин замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберігає у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Саме стягнення безпідставно збережених коштів є належним та ефективним способом захисту порушеного права органу місцевого самоврядування.

Наведені висновки підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24 та від 28 травня 2026 року у справі № 922/1993/25.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених коштів є кондикційними, у яких визначальним є факт збереження особою майна за рахунок іншої особи за відсутності достатньої правової підстави.

У цій справі встановлено, що відповідач здійснив будівництво об`єкта, щодо якого законодавством передбачено обов`язок сплати пайової участі, проте відповідних коштів до місцевого бюджету не перерахував.

Таким чином, відповідач зберіг у себе грошові кошти, які мав сплатити на розвиток інфраструктури населеного пункту, чим порушив майнові інтереси територіальної громади.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

Щодо визначення розміру пайової участі

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлений відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації від 07 липня 2021 року загальна кошторисна вартість будівництва закладу торгівлі становить 21 750 000 грн.

Спірний об`єкт за функціональним призначенням є нежитловою будівлею торговельного призначення.

Застосований прокурором розмір пайової участі в чотири відсотки відповідає положенням Закону № 132-IX.

Таким чином, сума коштів пайової участі становить 870 000 грн (21 750 000 грн * 4 %).

Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували зазначену кошторисну вартість будівництва, свідчили про застосування до спірного об`єкта меншої ставки пайової участі, чинної на день набрання чинності Законом № 132-IX, або підтверджували існування інших передбачених законом підстав для звільнення від сплати відповідних коштів.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість визначення суми безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 870 000 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За приписами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 925/683/21 зазначив, що положення частини другої статті 625 ЦК України поширюються також на грошові зобов`язання, які виникли на підставі статті 1212 цього Кодексу, зокрема щодо повернення безпідставно збережених коштів пайової участі.

Право органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі порушується внаслідок їх несплати до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Аналогічний підхід до визначення моменту порушення зобов`язання викладений у постановах Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 903/601/24 та від 07 травня 2026 року у справі № 916/1281/25.

У постанові від 02 жовтня 2026 року у справі № 922/2047/25 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у взаємозв`язку зі статтями 1212, 625 ЦК України. Верховний Суд розмежував момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайової участі та момент його порушення, зазначивши, що обов`язок сплатити пайову участь виникає після спливу визначених законом 25 робочих днів, необхідних для процедури визначення її розміру, однак порушеним цей обов`язок вважається з моменту прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. При цьому інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підлягають нарахуванню з дня, наступного за днем прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У справі, яка переглядається, заклад торгівлі прийнято в експлуатацію 09 липня 2021 року на підставі відповідного сертифіката № КС122210709872.

Відповідно до частини п`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Оскільки до зазначеної дати відповідач не виконав установленого законом обов`язку щодо сплати пайової участі, з 10 липня 2021 року він прострочив виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до наданого прокурором розрахунку на суму основної заборгованості 870 000 грн нараховано інфляційні втрати в розмірі 555 950,60 грн та три проценти річних у розмірі 111 407,67 грн.

Інфляційні втрати визначені із застосуванням сукупного індексу інфляції 1,63902368 за період із липня 2021 року до вересня 2025 року.

Сума інфляційних втрат становить 555 950,60 грн (870 000 грн * 1,63902368 - 870 000 грн).

Три проценти річних нараховані на суму 870 000 грн за період із 10 липня 2021 року до 15 жовтня 2025 року з урахуванням фактичної кількості днів прострочення у відповідних календарних роках і становлять 111 407,67 грн.

Перевіривши наведений розрахунок, колегія суддів установила, що він відповідає розміру основного грошового зобов`язання, періоду його прострочення та вимогам частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що бездіяльність компетентного органу означає, що цей орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звернення прокурора до компетентного органу до пред`явлення позову надає такому органу можливість самостійно відреагувати на виявлене порушення, зокрема шляхом звернення до суду.

При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом, це є достатнім аргументом для підтвердження підстав представництва прокурором інтересів держави.

У цій справі спірні кошти є надходженнями до місцевого бюджету, призначеними для створення та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Їх несплата очевидно зачіпає майнові інтереси територіальної громади, представницьким органом якої є Обухівська міська рада.

Як убачається з матеріалів справи, прокуратура неодноразово, починаючи з лютого 2024 року, зверталася до Обухівської міської ради щодо необхідності вжиття заходів із метою забезпечення надходження несплачених забудовниками коштів пайової участі до місцевого бюджету.

У відповідях органу місцевого самоврядування підтверджено, що ОСОБА_1 із заявою про визначення розміру пайової участі до міської ради не звертався, а відповідні кошти до місцевого бюджету не надходили.

Водночас, незважаючи на обізнаність про зазначені обставини, Обухівська міська рада не звернулася до суду з позовом про стягнення цих коштів.

Зокрема, у відповідь лист прокуратури від 29 вересня 2025 року (а. с. 80-81) міська рада повідомила про відсутність самостійного звернення до суду щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів пайової участі (а. с. 82).

З урахуванням зазначеного та вжитих прокурором заходів щодо повідомлення органу місцевого самоврядування про підстави представництва, колегія суддів дійшла висновку, що прокуратурою належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави шляхом звернення з позовом.

При цьому сама по собі відсутність раніше заявлених міською радою претензій до відповідача не свідчить про відсутність порушеного права чи інтересу та не позбавляє прокурора права на звернення до суду за наявності передбачених законом підстав. Навпаки, тривале невжиття органом місцевого самоврядування заходів судового захисту майнового інтересу територіальної громади за встановлених обставин свідчить про нездійснення таким органом належного захисту відповідного інтересу.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави як необґрунтовані.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із тим Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, яким передбачено продовження строків позовної давності, визначених, зокрема, статтею 257 ЦК України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19.

Зазначений Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Карантин, запроваджений із 12 березня 2020 року, діяв до 30 червня 2023 року.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній до 04 вересня 2025 року, передбачалося зупинення перебігу позовної давності, визначеної цим Кодексом, на строк дії воєнного стану в Україні.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX зазначений пункт 19 виключено. Відповідний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.

У цій справі об`єкт будівництва прийнято в експлуатацію 09 липня 2021 року, а тому порушення обов`язку зі сплати пайової участі виникло в період дії карантину, тобто позовна давність до таких вимог не сплинула.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення фактично зводяться до незгоди відповідача з оцінкою наявних у справі доказів та правовими висновками суду першої інстанції. Водночас зазначені доводи не містять обґрунтованих посилань на обставини, які спростовували б установлені судом факти початку будівництва в грудні 2020 року, наявність обов`язку зі сплати пайової участі, розмір кошторисної вартості об`єкта чи факт несплати відповідних коштів.

При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування чи зміни законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 29 жовтня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова