Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №759/422/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/11586/2026

справа №759/422/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ул`яновської О.В., дата складення повного рішення не зазначена,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу.

Вимоги позову мотивує тим, що 31 жовтня 2014 року позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_1 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дитина ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про народження.

Спільне життя з відповідачем не склалося у зв`язку із відсутністю взаєморозуміння, різного погляду на життя. Шлюбні відносини із березня 2022 року сторони не підтримують, перестали вести спільне господарство.

Мотивуючи наведеним, просить розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 31 жовтня 2014 року.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладений 31 жовтня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1750 розірвано.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що позивачка та відповідач тривалий час не проживають однією сім`єю, мають різні погляди на життя та сімейні цінності, сторони припинили шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство, а також жоден з подружжя не бажає примиритися. За таких обставин суд зробив висновок, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому задовольнив позов.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції фактично обмежився твердженнями, викладеними у позовній заяві про відсутність у подружжя бажання примиритися, припинення сімейних відносин та відсутність спору щодо місця проживання малолітнього сина, не витребувавши та не дослідивши доказів на підтвердження цих обставин і не з`ясувавши позицію відповідача щодо збереження шлюбу та участі у вихованні й утриманні дитини.

Вказує, що у порушення статей 81, 175, 177 ЦПК України, суд відкрив провадження та ухвалив заочне рішення за відсутності у позовній заяві повних і достовірних відомостей про сторону та доказів обставин, на які посилалася позивачка. Внаслідок цього судом не було належним чином з`ясовано обставини, передбачені статтею 112 СК України, зокрема фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, наявність чи відсутність порушення інтересів малолітньої дитини та інші важливі обставини життя сім`ї.

Зокрема, суд не встановив реальних причин окремого проживання подружжя з березня 2022 року. Вказує, що виїзд позивачки з України разом із сином був вимушеним наслідком повномасштабного вторгнення РФ в Україну та спільним рішенням подружжя з метою забезпечення безпеки дитини. На момент звернення до суду та розгляду справи позивачка і малолітній син перебували у Франції, де їм надано статус біженців. Ці обставини безпосередньо впливають на можливість особистого спілкування відповідача із сином, зважаючи також на обмеження, пов`язані із статусом біженця дитини та режимом воєнного стану і мобілізації в Україні.

За таких обставин висновок суду про те, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам, зроблений без належного встановлення фактичних обставин.

Вказує, що 24 березня 2026 року скаржником у порядку статей 284, 285 ЦПК України подано заяву про скасування заочного рішення, до якої додано докази поважності причин неподання відзиву та докази, що спростовують висновки суду про припинення сімейних відносин. Зокрема, наведені обставини неналежного та несвоєчасного повідомлення про розгляд справи, а також здійснення скаржником постійного догляду за 85-річним батьком, особою з інвалідністю по зору, хворим на рак передміхурової залози IV ступеню. Відповідні документи були додані до заяви про скасування заочного рішення, а додаткові медичні документи, отримані після її подання, додаються до апеляційної скарги.

Вказує, що інформацію про те, що рекомендований лист містив судову кореспонденцію у справі №759/422/26, скаржник дізнався лише 17 березня 2026 року після ознайомлення з матеріалами справи.

Зазначає, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року не містить належної оцінки ані поважності причин неподання відповідачем відзиву, ані доказів, якими обґрунтовувалися заперечення проти позову. Натомість суд зазначив, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували висновки суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, та не доведено сукупності обставин, передбачених статтею 285 ЦПК України.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання скаржника, суперечать матеріалам справи, оскільки відповідачем були подані докази, які безпосередньо спростовують твердження позовної заяви та висновки заочного рішення.

У порушення пунктів 2, 3 частини 4 статті 265 ЦПК України суд не зазначив подані відповідачем докази, не навів підстав їх відхилення та не надав мотивованої оцінки його аргументам. Таким чином, ухвала від 07 квітня 2026 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості судового рішення.

Висновок суду про відсутність об`єктивних доказів, які свідчили б про можливість збереження сім`ї, є необґрунтованим. Подані відповідачем докази свідчать про збереження сімейного та емоційного зв`язку між подружжям і наявність обставин, які щонайменше вимагали від суду належного з`ясування можливості примирення подружжя, особливо з урахуванням наявності малолітньої дитини та відсутності згоди відповідача на розірвання шлюбу.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано інтереси малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі №465/6496/19 наголошено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, при регулюванні сімейних відносин мають максимально враховуватися інтереси дитини, а суд має забезпечувати справедливу рівновагу між інтересами батьків та найкращими інтересами дитини.

Скаржник уважає, що справа про розірвання шлюбу не може розглядатися у відриві від інтересів малолітньої дитини. Разом з цим, суд першої інстанції не надав оцінки віку дитини, її вимушеному проживанню за кордоном, наданому їй статусу біженця та наслідкам тривалої розлуки з батьком.

Зазначає, що до заяви про скасування заочного рішення додано роздруківку електронного листування сторін у месенджері WhatsApp за 2025 рік, яка спростовує твердження про припинення спілкування між подружжям. З листування убачається, що позивачка повідомляла відповідачу про любов до нього, сум за ним, очікування його приїзду, а також про те, що син чекає на батька.

Вказує, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року у справі №759/8481/25, яке набрало законної сили 21 жовтня 2025 року, суд відмовив у задоволенні спільної заяви подружжя про встановлення режиму окремого проживання, зазначивши, що заявники вказували на бажання не розривати шлюб, а сам факт проживання дружини із сином за кордоном не свідчить про припинення сімейних відносин як подружжя.

З урахуванням частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не доказуються повторно у справі, в якій беруть участь ті самі особи, якщо інше не встановлено законом. Отже, суд першої інстанції мав надати належну оцінку зазначеному рішенню та встановленим ним обставинам, які безпосередньо стосуються характеру сімейних відносин сторін.

Вказує, що позовна заява містила неповні відомості про сторони та обставини сімейного життя. Зокрема, до неї не було додано документів, які належним чином посвідчують особу позивачки, не наведено фактичного місця її проживання у Франції та обставин її перебування там, а щодо відповідача зазначено лише номер закордонного паспорта та стверджувалося про невідомість позивачці його РНОКПП.

Водночас позивачці були відомі документи відповідача, а сам закордонний паспорт відповідача виданий лише 05 липня 2022 року, тобто після заявленого позивачкою припинення спілкування сторін з березня 2022 року. Ця обставина додатково спростовує твердження про припинення спілкування подружжя.

Адвокатка Присяжнюк А.В. також визнавала факт проживання позивачки у Франції, однак вважала цю обставину такою, що не впливає на право на розірвання шлюбу. Проте питання місця проживання у цій справі має значення не саме по собі, а для встановлення фактичних взаємин подружжя, причин їхнього окремого проживання, можливості спілкування батька з дитиною та дійсних причин звернення до суду.

Уважає необґрунтованим твердження про те, що справа про розірвання шлюбу не стосується дитини. Наявність малолітньої дитини є обставиною, яку суд відповідно до статті 112 СК України зобов`язаний врахувати при вирішенні питання про розірвання шлюбу, а найкращі інтереси дитини мають бути першочерговими відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини та статей 5, 7 СК України.

Уважає, що недобросовісна поведінка адвокатки Присяжнюк А.В. за відсутності належного процесуального реагування з боку суду першої інстанції, призвела до порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Стороною позивачки не було доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано визнав встановленими.

Мотивуючи наведеним, просить заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

До апеляційної скарги скаржником додано копію закордонного паспорту, виданого на ім`я ОСОБА_1 , копію консультативного заключення від 24 квітня 2026 року, виданого на ім1я ОСОБА_6 , копію рішення Французького управління із захисту біженців та осіб без громадянства, копію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року у справі №759/8481/25, скрін-шоти з електронної пошти.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

25 травня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвокатки Присяжнюк А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.

Вказує, що ОСОБА_2 заперечує проти прийняття документів, долучених до апеляційної скарги, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Зазначає, що позиція позивачки щодо розірвання шлюбу, викладена у позовній заяві, не змінилася. Вона категорично не бажає поновлювати шлюбні відносини з відповідачем, наполягає на розірванні шлюбу та повністю втратила до нього почуття любові й поваги. Позивачка заперечує проти надання будь-якого строку для примирення, оскільки уважає примушування до збереження шлюбу психологічним насиллям.

Вказує, що у позовній заяві від 21 грудня 2025 року ОСОБА_2 зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, що призвело до постійних сварок і фактичного припинення сімейних відносин. Подружні відносини припинилися з березня 2022 року, сторони не проживають разом, не спілкуються та спільного господарства не ведуть. Сім`я фактично розпалася і існує лише формально.

Позивачка заперечує проти доводів скаржника викладених у його заявах, клопотаннях та апеляційній скарзі, оскільки вважає, що відповідач фактично примушує її проти її волі до збереження шлюбу та намагається чинити тиск на її представника.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 285 ЦПК України у заяві про перегляд заочного рішення мають бути зазначені докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позовних вимог. Частина 1 статті 288 ЦПК України передбачає, що докази, на які посилається відповідач, повинні мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Із заяви відповідача від 24 березня 2026 року убачається, що його фактична мета полягає в отриманні за рахунок дружини та сина посвідки на проживання у Франції, а не у збереженні шлюбу, на що ОСОБА_2 також звертала увагу у заяві від 06 квітня 2026 року.

Безпідставним є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не мав задовольнятися твердженням про відсутність у подружжя бажання примиритися та не з`ясував питання участі у вихованні й утриманні спільної малолітньої дитини.

У позовній заяві зазначено, що позивачка не погоджується на примирення та просила суд не вживати відповідних заходів, оскільки уважає необхідним розірвати шлюб. Посилання відповідача на необхідність визначення участі у вихованні та утриманні дитини не стосується предмета заявленого позову про розірвання шлюбу та не може обмежувати право позивачки на припинення шлюбних відносин.

Вказує, що відповідач є діючим адвокатом, а тому йому відомо, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу не стосується спору щодо спільної дитини, а позивачка ніколи не забороняла та не перешкоджала відповідачу спілкуватися з дитиною чи реалізовувати батьківські права.

Необґрунтованими є й твердження відповідача про незаконність та необґрунтованість заочного рішення з огляду на відсутність доказів обставин, передбачених статтею 112 СК України. Фактично такі доводи зводяться до незгоди відповідача з волевиявленням позивачки припинити шлюбні відносини та є спробою примусити її до збереження шлюбу проти її волі.

Зазначає, що долучені відповідачем до апеляційної скарги документи не стосуються суті спору, не мають істотного значення для його вирішення, відтак не підлягають прийняттю судом.

Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

13 липня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 .

Вказує, що внаслідок дій та бездіяльності адвокатки Присяжнюк А.В. суд першої інстанції не мав можливості повно і всебічно встановити обставини сімейного життя подружжя, дійсні причини звернення з позовом, причини окремого проживання сторін та інші обставини, що мають значення для вирішення справи відповідно до статті 112 СК України.

Зокрема, всупереч вимогам статей 43, 175, 177 ЦПК України до позовної заяви не було внесено повних відомостей про сторони та не долучено документів, що підтверджують особу позивачки. У позові також було зазначено про наявність у неї кабінету в «Електронному суді», хоча, як згодом зазначено у відзиві, доступу до нього вона не має.

Крім того, у позові не було повідомлено про постійне проживання позивачки та малолітнього сина у Франції, причини їх виїзду та перебування там, правові підстави проживання, а отже, і про обставини окремого проживання подружжя з березня 2022 року. Водночас у позові містилося твердження про припинення спілкування між подружжям з березня 2022 року, яке у подальшому представницею позивачки фактично було спростовано.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу за неповних фактичних даних та не мав можливості належно оцінити обставини, які мають значення для застосування статті 112 СК України.

Вказує, що правова позиція адвокатки Присяжнюк А.В., викладена як у запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення, так і у відзиві на апеляційну скаргу, фактично зводиться до того, що саме волевиявлення позивачки є достатньою підставою для розірвання шлюбу.

Разом з цим, такий підхід є помилковим, оскільки право одного з подружжя на розірвання шлюбу не звільняє суд від обов`язку встановити фактичні взаємини подружжя, причини позову, фактичний стан сім`ї та інші обставини, передбачені законом.

Посиланням на право позивачки на розірвання шлюбу представниця позивачки фактично обґрунтовує допустимість неподання повних відомостей про сторони, ненадання передбачених статтями 175, 177 ЦПК України документів та повідомлення суду неповних або недостовірних відомостей щодо сімейних відносин сторін.

Щодо долучених до відзиву сканованих копій заяв позивачки від 06 квітня 2026 року та 21 травня 2026 року, вказує, що адвокаткою не визначено їх процесуальної природи, не зазначено, чи є вони заявами по суті справи, письмовими або електронними доказами, а також не наведено правових підстав їх долучення.

Фактично ці документи подані для підтвердження волевиявлення позивачки щодо розірвання шлюбу та позиції, яку у справі висловлює її представниця.

Вказує на необґрунтованість доводів адвокатки Присяжнюк А.В. проти долучення доказів, поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою. Скаржник вказує, що подані докази безпосередньо стосуються предмета спору та підтверджують обставини, на які відповідач посилався у заяві про перегляд заочного рішення. Зокрема, вони стосуються місця та правових підстав проживання позивачки й малолітнього сина у Франції, причин окремого проживання подружжя, характеру їхніх фактичних сімейних відносин та наявності сталого емоційного зв`язку між ними.

Посилання у відзиві на те, що дослідження доказів відповідача призведе до затягування розгляду справи, є безпідставним, оскільки обов`язок суду розглянути справу у розумний строк не може протиставлятися обов`язку повно, всебічно та об`єктивно встановити обставини справи й надати належну оцінку доказам.

Відповідач заперечує проти твердження адвокатки Присяжнюк А.В. про те, що основним мотивом його бажання зберегти шлюб є отримання посвідки на проживання у Франції. Це твердження є припущенням, не підтвердженим належними доказами. Можливість возз`єднання сім`ї у Франції сторони раніше обговорювали спільно, тому саме по собі прагнення до возз`єднання сім`ї не може свідчити про будь-які корисливі мотиви відповідача.

Посилання представниці позивачки на те, що позов про розірвання шлюбу нібито не стосується малолітньої дитини, є помилковим. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд зобов`язаний враховувати вимоги статті 112 СК України, у тому числі інтереси подружжя та дітей, які мають істотне значення для вирішення питання про можливість і наслідки припинення шлюбу.

Просить апеляційну скаргу задовольнити.

15 липня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.

Підставою для постановлення окремої ухвали заявник уважає сукупність допущених, на його думку, адвокаткою Присяжнюк А.В. порушень, а саме: приховування відомостей про учасників справи; повідомлення суду недостовірних відомостей про сімейні стосунки подружжя; подання документів невизначеної процесуальної природи з порушенням статей 77-80, 95-97 ЦПК України; змішування статусів представника та свідка; створення перешкод для збирання та дослідження доказів; психологічний тиск на відповідача, введення позивачки в оману щодо вимог законодавства та перекладання на неї відповідальності за допущені процесуальні порушення.

На переконання заявника, систематичність зазначених дій з огляду на професійний досвід адвокатки може свідчити про недобросовісне використання процесуальних прав, порушення прав учасників справи та неналежне врахування інтересів малолітньої дитини.

Просить апеляційний суд перевірити наведені обставини та вирішити питання про постановлення окремої ухвали відповідно до статей 262, 385 ЦПК України.

14 жовтня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 від 07 вересня 2026 року, підпис на якій засвідчено нотаріусом у Кастельно-Ле-Лез, Французька Республіка, відповідно до змісту якої позивачка вказує, що дії, які вчиняє відповідач, є примушуванням позивачки до збереження шлюбу, якого позивачка категорично не бажає. Просить не надавати строк на примирення. Вказує, що заперечує проти скасування оскаржуваного рішення, оскільки ОСОБА_2 втратила почуття любові та поваги до відповідача.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представниця ОСОБА_2 - адвокатка Присяжнюк А.В., у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки не повідомляла.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності позивачки та її представниці, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання про прийняття доказів, долучених скаржником, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до даних трекінгу поштового відправлення R067094692935 убачається, що судове кореспонденція, адресована відповідачу повернулась на адресу суду із відміткою «за закінчення терміну зберігання», відтак з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також перевірки доводів апеляційної скарги, доцільним є прийняття та дослідження доданих відповідачем до апеляційної скарги доказів, зокрема копій документів щодо перебування позивачки та малолітньої дитини у Французькій Республіці, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року у справі № 759/8481/25, а також скріншотів електронного листування сторін.

Наведені докази стосуються обставин, на які відповідач посилається на обґрунтування своїх заперечень проти позову, та дають можливість перевірити його доводи щодо причин окремого проживання подружжя, характеру їхніх взаємин і наявності спілкування між ними після березня 2022 року. За таких обставин колегія суддів уважає за можливе прийняти зазначені докази та надати їм оцінку в сукупності з іншими матеріалами справи.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи установлено, що 31 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с. 9).

З даних довідки про заселення убачається, що ОСОБА_2 орендує житло № НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 з 07 червня 2024 року (а.с. 54).

На спростування тверджень позивачки щодо не спілкування сторін у справі відповідачем надано скрін-шоти з месенджеру із спілкуванням за лютий 2025 року, березень 2025 року, липень 2025 року, серпень 2025 року, вересень 2025 року,

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Згідно з частиною 1 статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Згідно з частинами 3, 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до частини 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Одночасно згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, між сторонами фактично припинені шлюбні відносини, спільне проживання та ведення спільного господарства не здійснюються, взаємна підтримка, подружні стосунки відсутні, що свідчить про реальний і стійкий розлад сімейних відносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не з`ясував дійсних причин припинення спільного проживання подружжя, не врахував обставин виїзду позивачки разом із сином за кордон та не дослідив характеру подальших взаємин сторін, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 112 СК України суд при вирішенні питання про розірвання шлюбу з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. При цьому визначальним для вирішення спору є встановлення того, чи суперечитиме подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Отже, вирішуючи спір про розірвання шлюбу, суд має встановити не лише факт окремого проживання подружжя чи наявність між ними певних розбіжностей, а й з`ясувати, чи збереглося між ними бажання продовжувати шлюбні відносини та чи можливе подальше збереження сім`ї з урахуванням волевиявлення кожного з подружжя.

Положення діючого сімейного законодавства не передбачають можливості примушування одного з подружжя до продовження шлюбу всупереч його вільному та свідомому волевиявленню.

У справі, що переглядається колегією суддів, установлено, що позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу та протягом розгляду справи наполягає на розірванні шлюбу та заперечує проти його збереження. Така позиція викладена не лише в позовній заяві, а й підтверджена її представницею у відзиві на апеляційну скаргу та безпосередньо позивачкою у заяві від 07 вересня 2026 року, підпис на якій засвідчений нотаріусом у Французькій Республіці. У зазначеній заяві позивачка повторно наголосила на відсутності бажання продовжувати шлюбні відносини з відповідачем, втраті почуттів любові та поваги до нього, а також просила не надавати строк для примирення.

Отже, волевиявлення позивачки щодо припинення шлюбу є чітким, послідовним і незмінним протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Отже, доводи відповідача про необхідність збереження шлюбу, наявність у сторін спільного минулого, емоційного зв`язку та можливості поновлення сімейних відносин не спростовують установленого судом факту небажання позивачки подальше збереження шлюбного життя та продовжувати шлюбні відносини.

Колегія суддів враховує, що відповідач, заперечуючи проти розірвання шлюбу, посилається на листування сторін у месенджері WhatsApp протягом 2025 року, зі змісту якого, на його переконання, убачається наявність між подружжям емоційного зв`язку, взаємної прихильності та сподівань на возз`єднання сім`ї.

Однак наявність спілкування між сторонами після припинення спільного проживання не свідчить про збереження повноцінних шлюбних відносин та не є безумовним підтвердженням наміру обох із подружжя продовжувати шлюб. Зміст окремих повідомлень, у яких позивачка висловлювала почуття, сумувала за відповідачем або повідомляла про очікування його приїзду, необхідно оцінювати в сукупності з усіма обставинами справи, зокрема з її подальшою та неодноразово висловленою позицією щодо припинення шлюбу.

Суд звертає увагу, що право на припинення шлюбних відносин не залежить від того, чи погоджується з таким рішенням інший із подружжя, а також від того, чи вважає він можливим відновлення сімейного життя. Визначальним є те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а його збереження не може забезпечуватися шляхом примушування одного з них до продовження сімейних відносин усупереч його волі.

Отже, наведені відповідачем скріншоти листування не спростовують однозначного волевиявлення позивачки щодо розірвання шлюбу, а тому не дають підстав для висновку про необхідність подальшого збереження шлюбу всупереч бажанню позивачки.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року у справі № 759/8481/25, яким, за твердженнями скаржника, установлено факт того, що позивачка не бажала розривати шлюб.

Як убачається з доводів апеляційної скарги, відповідач пов`язує зазначене рішення з висновком про те, що на час його ухвалення сторони не мали наміру припиняти шлюбні відносини та бажали зберегти сім`ю.

Колегія суддів враховує, що із змісту рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року убачається, що заява про встановлення режиму окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла у квітні 2025 року.

Крім цього, із змісту рішення убачається, що у заяві про встановлення режиму окремого проживання сторони зазначали, що із березня 2022 року сторони не проживають, ведуть окреме господарство, а кожен із них має власне особисте життя.

Апеляційний суд враховує, що рішення у справі № 759/8481/25 ухвалено 18 вересня 2025 року, разом з цим із позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_2 звернулася в грудні 2025 року. Отже, попереднє рішення стосується обставин, які існували та оцінювалися судом на час розгляду іншої справи, і саме по собі не спростовує можливості зміни ставлення позивачки до шлюбу в подальшому.

При цьому відмова в задоволенні спільної заяви про встановлення режиму окремого проживання не свідчить про обов`язковість збереження шлюбу та не позбавляє жодного з подружжя права звернутися до суду з позовом про його розірвання за наявності передбачених законом підстав.

Щодо доводів скаржника про неврахування інтересів дитини, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Разом із тим зазначений принцип не означає, що сам факт наявності малолітньої дитини є перешкодою для розірвання шлюбу між її батьками або що шлюб має зберігатися виключно з метою формального підтримання повної сім`ї.

У справі, що переглядається колегією суддів, предметом спору є вимога про розірвання шлюбу, а не спір щодо визначення місця проживання дитини, порядку участі батьків у її вихованні, способів спілкування з нею чи стягнення аліментів. Відповідні питання мають вирішуватися в установленому законом порядку, за наявності спору між батьками та з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Водночас колегія суддів ураховує, що наявність спільної малолітньої дитини є обставиною, яка підлягає оцінці відповідно до статті 112 СК України, однак така обставина не може бути підставою для примушування одного з батьків до продовження шлюбних відносин, які він уважає такими, що фактично припинилися.

Саме по собі проживання дитини за кордоном, наявність у неї відповідного правового статусу та обмеження в особистому спілкуванні з батьком не свідчать про те, що збереження шлюбу між батьками відповідатиме її найкращим інтересам, особливо за умов, коли один із подружжя категорично заперечує проти продовження шлюбних відносин.

Крім того, припинення шлюбу між батьками не припиняє правового зв`язку між батьком та дитиною, не звільняє жодного з батьків від обов`язків щодо її утримання та виховання і не позбавляє батька права на спілкування з дитиною та участь у її житті.

Отже, посилання відповідача на необхідність урахування інтересів малолітнього сина не спростовують висновку про неможливість збереження шлюбу та не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо посилань скаржника на неповноту відомостей, наведених у позовній заяві, зокрема щодо місця проживання позивачки, правових підстав її перебування у Французькій Республіці, документів, що посвідчують її особу, та відомостей про відповідача , колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статей 175, 177 ЦПК України позовна заява має відповідати встановленим законом вимогам щодо її змісту та доданих документів.

Відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до частини 7 статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Із матеріалів справи убачається, що позовна заява підписана адвокатом Присяжнюк А.В., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , на підставі ордеру ВХ №1113559, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2025 року (а.с. 7).

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на невідповідність позовної заяви вимогам статтей 175, 177 ЦПК України, оскільки при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, судом першої інстанції перевірено відповідність позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України за результатом чого відкрито провадження справі.

Крім цього, скаржником не наведено обставин, що недоліки позовної заяви, які на його думку присутні, призвели до неправильного вирішення спору та вплинули на неповне з`ясування обставин у справі.

При цьому сам факт незгоди відповідача з рішенням суду першої інстанції, а також його переконання в можливості примирення не свідчать про те, що судом неправильно вирішено спір.

Щодо заяви відповідача про постановлення окремої ухвали щодо адвокатки Присяжнюк А.В., колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

З матеріалів справи установлено, що представництво інтересів ОСОБА_2 у цій справі здійснює професійний адвокат - Присяжнюк Анастасія Валеріївна.

Відповідно до окремих положень частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний, зокрема дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики. Адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; 2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; 3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта.

Наведені відповідачем твердження щодо поведінки представниці позивачки, на думку колегії суддів, не підтверджують наявності таких порушень, які б вимагали постановлення окремої ухвали за результатами апеляційного перегляду цієї справи. Незгода відповідача з процесуальною позицією представниці позивачки та її правовими аргументами не є достатньою підставою для застосування такого процесуального заходу.

Посилання скаржника на сторінку соціальної мережі адвокатки Присяжнюк А.В. не свідчить про зловживання нею процесуальними правами чи порушення правил адвокатської етики, що можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали.

Колегія суддів звертає увагу, що шлюб є добровільним союзом жінки та чоловіка, заснованим на їхній вільній згоді, тому його продовження передбачає принаймні відсутність волевиявлення одного з подружжя на припинення шлюбних відносин. За відсутності такого волевиявлення з боку позивачки примушування її до збереження шлюбу суперечило б принципу свободи шлюбу та положенням сімейного законодавства.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності цього висновку та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова