Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 16 вересня 2026 р.
Справа: №752/309/26
Суддя: Журба Сергій Олександрович
Єдиний унікальний номер справи № 752/309/26
Провадження № 22-ц/824/11348/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва вказаним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є споживачем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надає ПАТ «АК «Київводоканал» за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2022 році відповідач надав до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформацію про наявну у позивача, станом на 18.11.2022, заборгованість за надані послуги у сумі 3 541,40 грн, внаслідок чого позивач був позбавлений житлової субсидії, що підтверджується листом Управління соцзахисту від 20.11.2022.
В подальшому, листом від 12.12.2022 відповідач повідомив позивача про відсутність у нього заборгованості.
Таким чином, як вказує позивач, з інтервалом у місяць відповідач вчинив два протилежні твердження про його заборгованість, спочатку повідомивши Управління соцзахисту про існування заборгованості, а через місяць повідомив позивача про її відсутність, що на думку ОСОБА_1 свідчить про те, що позивач надав до Управління соцзахисту недостовірну інформацію про заборгованість, якої у дійсності не було.
Позивач вказує, що згідно листа ПАТ «АК «Київводоканал» від 12.12.2022 причиною виникнення заборгованості вказано те, що ОСОБА_1 нерегулярно надавав показники своїх квартирних засобів обліку води, що нібито змусило відповідача нараховувати позивачу плату за послуги за середніми показниками. Водночас на переконання позивача, до виникнення заборгованості призвело те, що відповідач не виконував регулярного, не менше одного разу на рік, проведення контрольного зняття показників квартирних засобів обліку води позивача, що передбачено абзацом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та не виконував коригування плати за надану послугу після отримання показань квартирних засобів обліку води позивача, якщо вони відрізняються від розрахункових, що передбачено абзацом 3 пункту 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Позивач стверджує, що наданням до Управління соцзахисту недостовірної інформації про заборгованість позивача у розмірі 3 541,40 грн, станом на 18.11.2022 відповідач порушив право ОСОБА_1 на отримання житлової субсидії, яке передбачене пунктом 4 «Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 № 848.
З наведених підстав позивач просив суд:
-визнати, що ПАТ «АК «Київводоканал» надало до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації недостовірну інформацію про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 грн станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 ;
-визнати, що ПАТ «АК «Київводоканал» не мало права надавати до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформацію про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 грн станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 ;
-визнати, що наданням до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформації про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 грн станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 ПАТ «АК «Київводоканал» порушило право ОСОБА_1 на отримання житлової субсидії.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання, того що ПАТ «АК «Київводоканал» не мало права надавати до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформацію про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 гривень станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 , залишеною без розгляду.
Іншою ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року закрито провадження у справі №752/309/26 в частині таких позовних вимог:
- визнати, що ПАТ «АК «Київводоканал» надало до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації недостовірну інформацію про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 грн станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 ;
- визнати, що наданням до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформації про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 грн станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 ПАТ «АК «Київводоканал» порушило право ОСОБА_1 на отримання житлової субсидії.
Не погоджуючись з вказаними ухвалами, у травні 2026 року позивач направив апеляційні скарги, у яких зазначив, що оскаржувані ухвали вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржувані ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
16 червня 2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційні скарги.
У судове засідання, призначене на 17 вересня 2026 року, з`явився представник відповідача.
Позивач в судове засідання не прибув, про розгляд справи належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, залишаючи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України позов без розгляду в частині вимог про визнання, того що ПАТ «АК «Київводоканал» не мало права надавати до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформацію про наявну у ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 гривень станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 , зазначив, що підстави позову у справі №752/31705/25, в якій 26.12.2025 року відкрито провадження, є аналогічними до тих, які викладені у позові ОСОБА_1 від 19.12.2025 у справі №752/309/26.
Апелянт, заперечуючи проти вказаної ухвали, стверджував, що норма п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України чітко вказує на те, що при зазначених в ній умовах суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду позову в цілому, а не в частині вимог, як це зробив суд першої інстанції. Крім того апелянт вважає, що у справах №752/31705/25 та №752/309/26 предмети та підстави спору є різними.
З такою позицією скаржника суд апеляційної інстанції погодитися не може.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 247 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У вказаній нормі відсутня законодавча заборона на постановлення ухвали про залишення без розгляду частини позовних вимог. Стаття 247 ЦПК України надає суду право залишити без розгляду як позов в цілому, так і частину позовних вимог.
Не можуть бути прийняті і доводи апелянта щодо того, що предмети та підстави спору у справах №752/31705/25 та №752/309/26 є різними.
Судом першої інстанції було встановлено, що 15.12.2025 ОСОБА_1 вже звертався до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою (унікальний номер №752/31705/25), яка містила єдину позовну вимоги про визнання, того що ПАТ «АК «Київводоканал» не мало права надавати до Управління соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації інформацію про наявну у ОСОБА_2 , заборгованість з оплати послуг за централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у сумі 3 541,40 гривень станом на 18.11.2022, наданих за місцем його проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26.12.2025 відкрито провадження у справі №752/31705/25.
Дослідивши підстави позову у рамках даної справи № 752/309/26 суд першої інстанції встановив, що вони є аналогічними до тих, які викладені у позові ОСОБА_2 у справі №752/31705/25.
Відтак на час відкриття провадження 13.01.2026 року у справі № 752/309/26 у Голосіївському районному суді м. Києва, вже було 26.12.2025 року відкрито провадження у іншій справі №752/31705/25 за позовом ОСОБА_2 .
Твердження апеляційної скарги про те, що предмет і підстави позову у вказаних справах є різними, апеляційним судом відхиляються, оскільки позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що:
"предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що:
«підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача».
У даному випадку позивачем у обох справах №752/31705/25 та №752/309/26 заявлено однакові вимоги, а їх різне формулювання не дає підстав уважати, що позови не є тотожними.
Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Закриваючи провадження у справі в решті позовних вимог позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з мотивів того, що ОСОБА_2 вже звертався до суду з аналогічним позовом та з аналогічних підстав до ПАТ «АК «Київводоканал», у задоволенні якого йому було відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою про закриття провадження апелянт ґрунтував свої доводи на тому, що для застосування норми п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України повинні існувати рішення або ухвала суду про закриття провадження у справі. Провадження по справі №752/10951/25 було завершене ухваленням рішення, а не закрите. Тому, на переконання апелянта, суд не мав підстав посилатися на вказану справу з метою закриття провадження.
Таку позицію апелянта колегія суддів також прийняти не може.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що: "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі".
Таким чином правова конструкція п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачає підставою для закриття провадження як ухвалення рішення по суті справи так і постановлення ухвали про закриття провадження. За таких умов набрання законними рішенням сили, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є безумовною підставою для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а доводи апелянта ґрунтуються на невірному трактуванні ним норм процесуального закону.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду у справі з аналогічними позовними вимогами.
За результатами розгляду справи № 752/10951/25 рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05.08.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «АК «Київводоканал» було відмовлено.
Процесуальне законодавство України не дозволяє позивачу пред`являти новий позов до того ж відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що набрало законної сили, оскільки це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених цим рішенням суду. Таке повторне звернення фактично спрямоване на ініціювання нового розгляду та вирішення справи, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин у даній справі та в справі № 752/10951/25 та дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з передбачених у пункті 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав.
Крім того, апелянт вказував, що п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України не передбачає закриття провадження у справі в частині позовних вимог, бо на його переконання із зазначеної норми суд своє ухвалою закриває провадження у справі в цілому, а не в частині її позовних вимог.
Апеляційний суд вважає хибним таке тлумачення апелянтом процесуального закону, позаяк зазначена норма не містить законодавчої заборони щодо закриття провадження в частині позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 5, 382- 384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько
Оригінал: reyestr.court.gov.ua