Постанова від 01 липня 2025 р. у справі №357/12599/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 357/12599/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5503/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленко Юлії Олександрівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2024 року (суддя Орєхов О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту,

установив:

у жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, площею 0,0076 га, для проходу та проїзду транспортними засобами до належної йому земельної ділянки з кадастровим номером: 3210300000:04:013:0219, через частину земельної ділянки з кадастровим номером: 3210300000:04:013:0144, яка належить відповідачам на праві спільної приватної власності, відповідно до проектного плану встановлення земельного сервітуту, розробленого сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він є власником будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3210300000:04:013:0219, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 серпня 2009 року. З моменту виділення його покійному батьку земельної ділянки під забудову будинку, прохід та проїзд до земельної ділянки здійснювався через домоволодіння, що на даний момент належить відповідачам, про що свідчить копія викопіювання із плану будівельного кварталу № 76 від 12 грудня 1962 року.

Позивач зазначав, що у 2010 році відповідачі приватизували земельну ділянку, позначену на згаданому вище викопіюванні словами «общий проезд», та внаслідок цього створили йому перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, оскільки іншого під`їзду до його земельної ділянки транспортними засобами немає.

Позивач посилався на те, що 26 вересня 2021 року він звернувся до відповідачів з пропозицією про укладання договору земельну сервітуту, надавши відповідний проект, однак відповідачі жодної відповіді на цю пропозицію не надали, при цьому він позбавлений можливості використовувати належну йому земельну ділянку за цільовим призначенням.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14

листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15 000грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Коваленко Ю.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем обрання ним способу задоволення своїх потреб у найменш обтяжливий для відповідачів спосіб.

Представник позивача зазначає, що позов було заявлено до відповідачів, оскільки саме через їх земельну ділянку здійснювався прохід до земельної ділянки позивача у минулому, що не заперечується самими відповідачами та вбачається з технічної документації. Більше того, саме за рахунок садиби баби відповідачів ОСОБА_5 , яка надала на це свою згоду, і була виділена земельна ділянка батьку позивача. Таким чином, приймаючи в дар 16 листопада 2007 року житловий будинок АДРЕСА_2 , відповідачі знали, що саме за рахунок садиби їх дарувальника, була виділена земельна ділянка батьку позивача на підставі рішення № 14 від 11 січня 1956 року, і останній потрапляв до своєї ділянки через двір їх дарувальника, однак після того, як між сім`ями у 2009 році виник конфлікт, позивач не може використовувати свою земельну ділянку за призначенням.

Представник позивача вважає, що факт того, що через земельну ділянку відповідачів здійснювався прохід та проїзд до земельної ділянки позивача у минулому, якраз і вказує, що це є найменш обтяжливим для відповідачів варіантом сервітуту. При цьому, висновок експерта №286/07/2023 від 16 січня 2024 року доводить технічну можливість встановлення саме такого варіанту земельного сервітуту.

Також, представник позивача зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що існує інший прохід та під`їзд до земельної ділянки позивача, оскільки земельна ділянка, на яку посилається суд, належить ОСОБА_6 , яка не є учасником даної справи, та набула право власності на свою земельну ділянку раніше, ніж відповідачі на свою. Крім цього, згідно висновку експерта №286/07/2023 від 16 січня 2024 року ширина такого проходу становить менше 1,5 метрів, так як доступ з вулиці до частини житлового будинку здійснюється тільки по цьому проходу.

Крім цього, представник позивача посилається на те, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні їх земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого ОСОБА_1 гаража, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, суд, поміж іншого встановив, що ОСОБА_1 позбавлений проходу та проїзду до свого домоволодіння та дійшов висновку, що саме для таких випадків законом передбачена можливість встановлення земельного сервітуту.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що у наявних в матеріалах справи висновках експертів зазначено про наявність проходу з АДРЕСА_1 , що належить позивачу. Цей прохід розташований між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Проїзду дійсно не існує, однак він неможливий і по належній їм земельній ділянці з технічної точки зору. При цьому, позивач необґрунтовано посилається на технічний паспорт від 9 листопада 2007 року, оскільки цьому доказу було надано судом належну оцінку ще в рішенні від 29 вересня 2010 року.

Також, відповідачі вважають, що суд першої інстанції надав належну оцінку

висновку повторної судової земельно-технічної експертизи №286/07-2023 від 16 січня 2024 року, оскільки експерт не врахувала, що встановлення сервітуту можливе лише по фактично існуючому шляху, тоді як знесення ґанку та вбиральні нормами закону у такому випадку не передбачено. Крім цього, експерт зробила необґрунтований висновок стосовного того, що визначений нею вид сервітуту є найменш обтяжливим, оскільки передбачає проїзд через їх двір майже впритул до будинку та знесення частини споруд на земельній ділянці.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача - адвоката Коваленко Ю.О., яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх представника - адвоката Дідич П.В., які заперечували проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням № 14 засідання виконкому Білоцерківської міської ради депутатів трудящих від 11 січня 1956 року ОСОБА_7 відведено земельну ділянку по АДРЕСА_4 , площею 396 кв. м (с.с.65 т.1).

22 лютого 1956 року між виконкомом Білоцерківської міської ради депутатів трудящих та ОСОБА_7 був укладений договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки, площею 396 кв. м, для будівництва індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_4 , посвідчений Білоцерківською нотконторою за реєстровим №1976, зареєстрований в Білоцерківському МБТІ 11 січня 1963 року, за реєстровим №4107 в книзі 41 (с.с.56-57 т.1)

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 12 серпня 2009 року державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вишняк О.А., ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , як спадкоємець ОСОБА_7 (с.с.8, 9 т.1).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 5 серпня 2020 року та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 3 вересня 2020 року, земельна ділянка, площею 0,0436га, кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 31 липня 2020 року належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 (с.с.16, 17 т.1).

Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 16 листопада 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., за реєстровим №1-6379, належить у рівних частках житловий будинок АДРЕСА_2 . Право власності по 1/2 частці на вказаний будинок за відповідачами зареєстровано 20 листопада 2007 року. За змістом вказаного договору дарування житловий будинок АДРЕСА_2 розташований на неприватизованій земельній ділянці з такими надвірними спорудами: сарай, вбиральня, гараж з прибудовою, огорожа (с.с.178-179, 180 т.1).

На підставі рішення Білоцерківської міської ради «Про безоплатну передачу земель у власність громадянам, затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю; визнання такими, що втратили чинність рішення міської ради та виконавчого комітету; надання земельних ділянок в оренду; поновлення та припинення договорів оренди земельних ділянок» №1086 від 27 серпня 2009 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно було

передано у спільну сумісну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 692кв.м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (с.с.171).

Як убачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , розташована земельна ділянка, площею 0,0692га, кадастровий номер 3210300000:04:013:0144, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (с.с.15 т.1).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 січня 2011 року, у справі №2-5851/2010 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні приватизованою земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління земельних ресурсів у м. Білій Церкві про визнання рішення Білоцерківської міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, було задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та усунено їм перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , яка належить їм на праві спільної власності, зобов`язавши ОСОБА_1 знести збудований частково на земельній ділянці позивачів гараж, позначений на плані літерою «Б-1». У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (с.с.58-61 т.1).

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідачів з пропозицією укласти договір земельного сервітуту, надавши проект договору та проектний план встановлення земельного сервітуту, на яку відповідачі відповіді не надали.

Згідно висновку експертів за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи №6909/22-41 від 3 березня 2023 року, виготовленому експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, враховуючи результати проведених на місцевості топографо-геодезичних робіт, візуального обстеження, щільну забудову та фізичні характеристики земельних ділянок сторін по справі, встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кадастровий номер 3210300000:04:013:0144, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , для проїзду та проходу до сусідньої земельної ділянки позивача ОСОБА_1 , кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, не вважається за можливе.

Запропоновано два варіанти проходу до земельної ділянки позивача ОСОБА_1 , кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, через земельні ділянки з кадастровими номерами 3210300000:04:013:0051 та 3210300000:04:013:0049, які відображені на Додатках №№4, 5 до висновку штриховкою чорного кольору. Наведені варіанти не є сервітутами по своїй суті та можуть бути реалізовані лише з дозволу власників або користувачів вищевказаних земельних ділянок, оскільки вони не є учасниками цивільного процесу в цивільній справі №357/12599/21 та після усунення розбіжностей між фактичними межами земельних ділянок з кадастровими номерами 3210300000:04:013:0144, 3210300000:04:013:0219, 3210300000:04:013:0051 та 3210300000:04:013:0049 та межами цих земельних ділянок, відомості про які внесені до бази даних Державного земельного кадастру(с.с.216-237 т.1).

Згідно висновку експерта за результатами проведення повторної судової земельно-технічної експертизи №286/07-2023 від 16 січня 2024 року, виготовленого судовим експертом Коваленко Л.А. ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз», єдиний можливий варіант встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту через земельну ділянку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кадастровий номер 3210300000:04:013:0144, яка знаходиться в

АДРЕСА_1 , для проїзду та проходу до сусідньої земельної ділянки позивача ОСОБА_1 , кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, відображений на малюнку № НОМЕР_1 , при умові знесення «крильце до будинку» та «крильце до гаража», оскільки дані споруди не зазначені в Технічному паспорті та перенесення в інше місце «убиральні».

Можливі інші способи задоволення інтересів власника земельної ділянки, кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, ОСОБА_1 по використанню земельної ділянки за її цільовим призначенням, згідно наявних матеріалів не встановлено.

Також у висновку зазначено, що у зв`язку із не наданням необхідних матеріалів, експертом не надано відповіді на питання про можливі способи задоволення інтересів власника земельної ділянки, кадастровий номер 3210300000:04:013:0219, шляхом встановлення земельного сервітуту через інші суміжні земельні ділянки (с.с.94-114 т.2).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог та не надання позивачем доказів відсутності можливості пройти чи проїхати до його земельної ділянки іншим способом, ніж через земельну ділянку відповідачів, за наявного проходу до земельної ділянки позивача між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Також суд послався на обставини, встановлені рішенням суду у справі № 2-5851/2010, що в генеральному плані забудови домоволодіння АДРЕСА_1 був показаний проїзд до вул. Надрічної з правої сторони земельної ділянки, між домоволодінням АДРЕСА_3 , але у подальшому власник домоволодіння АДРЕСА_1 збудував житлову прибудову до свого будинку, розмістивши її частково на тій земельній ділянці, яка передбачалася генеральним планом забудови для проїзду до АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає наявним в матеріалах справи доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам,

свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою зазначеної статті визначене правило, згідно з яким земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання свого майна неможливе без застосування обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 345/4572/20, від 13 березня 2023

року у справі № 297/363/18.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:04:013:0219, яка належить позивачу, межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:04:013:0144, яка належить відповідачам.

Надані суду документи свідчать, що до житлового будинку АДРЕСА_1 наявний прохід між домоволодінням відповідачів та сусіднім домоволодінням АДРЕСА_3 , що підтверджується фотографією (с.с.69 т.1).

Крім того, згідно висновку експерта №286/07-2023 від 16 січня 2024 року до земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:013:0219, яка належить позивачу, існує прохід шириною 0,8 м - 1,17 м - 1,48 м - 1,07 м, що проходить між парканами та прилягає до межі земельної ділянки відповідачів.

Також у висновку експерт зазначила, що для проїзду та проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:013:0219, яка належить позивачу, можливо запропонувати через територію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:013:0144, яка належить відповідачам, при умові знесення «крильце до будинку» та «крильце до гаража», оскільки дані споруди не зазначені в технічному паспорті, та перенесення в інше місце «убиральні».

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відсутність у технічному паспорті на домоволодіння певних споруд, не свідчить про їх незаконну побудову та про наявність підстав для їх знесення.

Також колегія суддів вважає, що запропонований експертом варіант земельного сервітуту не можна вважати найменш обтяжливим для відповідачів, оскільки передбачає знесення будівель та перенесення господарської споруди.

Крім того, необхідно враховувати, що з 2009 року між сторонами існують неприязнені стосунки, а позивачем не виконано рішення суду про знесення гаража, частина якого розташована на земельній ділянці відповідачів, що підтверджується описовою частиною висновку експерта №286/07-2023 від 16 січня 2024 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить встановити земельний сервітут саме для проїзду транспортним засобом до своєї земельної ділянки і тільки через земельну ділянку, яка належить відповідачам, оскільки проїзд до належного йому будинку є неможливий.

Разом з цим, відсутність проїзду не є обов`язковою підставою для встановлення земельного сервітуту, так як під час судового розгляду було встановлено, що позивач має безперешкодний прохід до своєї земельної ділянки, а відтак і має можливість користуватися своїм майном.

Фактично доводи позивача щодо необхідності встановлення сервітуту зводяться до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної неможливості користування майном, підкріпленої доказами, для встановлення сервітуту позивачем не наведено.

Звертає увагу колегія суддів і на ту обставину, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:013:0219 здійснена забудова земельної ділянки, по якій згідно генерального плану забудови, повинен був здійснюватися проїзд до вул. Надрічної з його земельної ділянки (с.с.164 т.1), а відтак саме дії власника земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:013:0219 призвели до неможливості проїзду до його земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів, що відсутність проїзду до його домоволодіння створює йому перешкоди у використанні і обслуговуванні належного йому майна.

Доводи апеляційної скарги, що позов було заявлено до відповідачів, оскільки саме через їх земельну ділянку здійснювався прохід та проїзд до земельної ділянки позивача у минулому, що не заперечується самими відповідачами та вбачається з технічної документації, не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог.

З наявної в матеріалах справи технічної документації про передачу земельної ділянки у власність позивачу вбачається, що проїзд до домоволодіння АДРЕСА_1 відсутній (с.с.151 т.1).

Кадастровий план земельної ділянки 3210300000:04:013:0144 також не містить графічного зображення проїзду до земельної ділянки позивача (с.с. 175 т.1).

Наявна в матеріалах справи технічна документація на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:013:0144 та рішення міської ради про передачу відповідачам у власність зазначеної земельної ділянки не містять інформації, що вказана земельна ділянка обтяжена сервітутом або її використання обмежене сервітутом (с.с.166-181 т.1).

Також матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що між колишніми власниками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 був погоджений постійний земельний сервітут.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що приймаючи в дар 16 листопада 2007 року житловий будинок АДРЕСА_2 , відповідачі знали, що саме за рахунок садиби їх дарувальника була виділена земельна ділянка батьку позивача на підставі рішення № 14 від 11 січня 1956 року, і останній потрапляв до своєї ділянки через двір їх дарувальника, однак після того, як між сім`ями у 2009 році виник конфлікт, позивач не може використовувати свою земельну ділянку за призначенням, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вже зазначалося вище, генеральний план забудови домоволодіння АДРЕСА_1 передбачав проїзд до домоволодіння, що не було враховано власником домоволодіння при здійсненні добудови до будинку на земельній ділянці, по якій було заплановано здійснювати проїзд до будинку. Надання можливості користування земельною ділянкою власником домоволодіння АДРЕСА_2 , не є підставою для виконання цієї згоди наступними власниками домоволодіння, так як доказів укладення договору про постійне користування земельною ділянкою для проїзду та проходу до земельної ділянки, яка стала власністю позивача, суду надано не було.

Доводи апеляційної скарги, що факт того, що через земельну ділянку відповідачів здійснювався прохід та проїзд до земельної ділянки позивача у минулому, якраз і вказує, що це є найменш обтяжливим для відповідачів варіантом сервітуту, а висновок експерта №286/07/2023 від 16 січня 2024 року доводить технічну можливість встановлення саме такого варіанту земельного сервітуту, колегія суддів вважає необґрунтованими.

З наданих суду документів встановлено, що після отримання права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 , відповідачами здійснені добудови до будинку та гаражу, що є їх правом, як власників будинку та земельної ділянки, на якій здійснені добудови.

За таких обставин знесення добудов та перенесення господарської будівлі не може вважатися найменш обтяжливим для відповідачів варіантом сервітуту, оскільки потребує втручання держави у їх право власності, яке не є необхідним.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2010 року встановлено, що позивач здійснює прохід до свого будинку через сусідню земельну ділянку по АДРЕСА_5 .

Також судом встановлено, що до будинку позивача наявний прохід між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновок експерта у даному спорі не є визначальним, оскільки позивачем не доведено відсутності можливості користуватися своїм майном без встановлення земельного сервітуту саме через земельну ділянку, яка належить відповідачам.

При цьому, у висновку експерта зазначено, що нею не розглядалися інші можливості встановлення земельного сервітуту через суміжні земельні ділянки, у зв`язку із не наданням необхідної для цього документації.

Посилання представника позивача на помилковість висновку суду, що існує інший підхід та під`їзд до земельної ділянки позивача, оскільки земельна ділянка, на яку посилається суд, належить ОСОБА_6 , яка не є учасником даної справи, та набула право власності на свою земельну ділянку раніше, ніж відповідачі на свою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновок суду ґрунтується на наданих доказах, які підтверджують наявність проходу до будинку позивача та можливість користування цим проходом.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що зазначений прохід розташований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_6 .

Колегія суддів вважає, що не залучення до участі у даній справі всіх власників суміжних земельних ділянок та не надання всього обсягу документів на всі суміжні земельні ділянки призвело до висновку суду про недоведеність позивачем своїх позовних вимог.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності або необґрунтованості додаткового рішення суду, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційний суд його не переглядає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленко Юлії Олександрівни залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук