Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №2-8237/10 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3353/26

Справа № 2-8237/10

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М. М.,

суддів колегії: Громіка Р. Д., Роїка Д. Я.,

при секретарі: Узун Н. Д.,

за участю представника апелянта – Бандерука О. М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бендерук Олександр Михайлович, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександра Гусєва, стягувач – Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приват Банк», -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії Начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександра Гусєва, стягувач – Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приват Банк», у якій просила суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександра Гусєва щодо зняття арештів на невизначене все нерухоме майно ОСОБА_1 , накладених:

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції АН №308805 від 06.07.2009;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції №в-8/695 від 07.08.2009;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №В-8/1336 від 21.10.2010;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/397/27640298 від 15.07.2011;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/398/31937687 від 30.03.2012;

- Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/317/51417756 від 10.06.2016;

2. Зобов`язати начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександра Гусєва зняти арешти з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений:

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції АН №308805 від 06.07.2009;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції №в-8/695 від 07.08.2009 року;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №В-8/1336 від 21.10.2010;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/397/27640298 від 15.07.2011;

- Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/398/31937687 від 30.03.2012.

- Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/317/51417756 від 10.06.2016.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що 05.05.2009 Приморським районним суд м. Одеси ухвалено заочне рішення у справі №2-5956/2009, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі його філії "Южне головне регіональне управління" матеріальну шкоду в сумі 850 000 грн і судові витрати в сумі 1 730 грн. На виконання цього рішення був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції. Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції АН №308805 від 06.07.2009 був накладений арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 .. Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції №в-8/695 від 07.08.2009 був накладений ще один арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Після перегляду цього заочного рішення 03.09.2010 Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі №2-8237/10, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі його Філії "Южне головне регіональне управління" матеріальну шкоду в сумі 632 100 грн і судові витрати в сумі 1 730 грн. Рішення суду набрало законної сили 13.09.2010. На виконання цього рішення Приморський районний суд м. Одеси 21.09.2010 видав виконавчий лист у справі №2-8237/10 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі його філії "Южне головне регіональне управління" 633 830,00 грн, який був пред`явлений до Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції.

Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №В-8/1336 від 21.10.2010 було накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/397/27640298 від 15.07.2011 було накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-11/398/31937687 від 30.03.2012 було накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 ..

В квітні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.04.2016 заява ПАТ КБ "ПриватБанк" була задоволена, поновлений пропущений строк пред`явлення до виконання виконавчих листів та у травні 2016 року виданий дублікат виконавчого листа у справі №2- 8237/10 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі його філії "Южне головне регіональне управління" 633 830 грн.

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-11/317/51417756 від 10.06.2016 був накладений арешт на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Листом №62704 від 02.04.2025 начальник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександр Гусєв повідомив заявника, що згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження, існують стислі відомості про перебування на виконанні виконавчих проваджень 27640298; 31937687; 38929578; 51417756 про стягнення коштів на користь АТ КБ "Приватбанк", та які завершені з підстав, які не давали права державному виконавцю припиняти чинність арешту у зв`язку із наслідками завершення виконавчих проваджень.

Отже, з цього листа убачається, що на теперішній час відкриті виконавчі провадження у відношенні ОСОБА_1 , на примусовому виконанні у відділі не перебувають. Виконавчі провадження, за якими накладались вказані арешти, завершені. Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, що діяла на час завершення цих виконавчих проваджень, так і в чинній редакції, сплинув. Отже – відсутня можливість продовження примусового виконання судового рішення, за яким були видані виконавчі документи.

Скаржниця зазначала, що наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а ОСОБА_1 позбавлена можливості вільно розпоряджатися належним їй майном, в зв`язку з чим просила суд задовольнити її скаргу.

Від представника АТ КБ «ПриватБанк» до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що відсутні порушення державним виконавцем порядку накладення арешту про які стверджує скаржник, оскільки боржником не надано жодного доказу щодо виконання зазначеного у скарзі рішення суду. У задоволенні скарги просить відмовити.

Від представника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду першої інстанції надійшов відзив в якому зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. У випадку наявності арешту на майно боржника, яке не було знято під час завершення виконавчого провадження в органу ДВС відсутнє право на скасування відповідної постанови, а у випадку якщо не встановлено порушення порядку накладення арешту у керівника відповідного відділу виконавчої служби також відсутнє відповідне право. Неможливо прийняти рішення про скасування арешту, так як діючою статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено припинення арешту по строкам давності або з інших підстав. У задоволенні скарги просить відмовити в повному обсязі.

Від представника скаржника до суду першої інстанції надійшли додаткові письмові пояснення, у яких зазначено, що ані начальник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ані АТ КБ «Приватбанк» не заперечують, що відносно ОСОБА_1 відсутні відкриті виконавчі провадження, а виконавчий лист або його дублікат (виданий на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року), не можуть бути пред`явлені повторно до виконання, оскільки сплив строк їх пред`явлення.

27 травня 2025 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександра Гусєва, стягувач – Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приват Банк» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бендерук О. М., подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

Від представника АТ КБ «Приватбанк» до апеляційного суду надійшли письмові пояснення в яких наголошено на правильності висновків суду першої інстанції та враховуючи викладене у поясненнях просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Від Приморського ВДВС у місті Одесі надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 21 жовтня 2026 року об 15 год 30 хв з`явився представник скаржника – Бендерук О. М., інші учасники справи до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 117-120).

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що виконавчі провадження №27640298; №31937687; №38929578 та №51417756 про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк", завершені на підставі п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто стягувачу АТ КБ "Приватбанк", у державного виконавця не було встановлених Законом підстав для скасування арештів, накладених в межах вказаних виконавчих проваджень, в зв`язку з чим підстави для задоволення скарги відсутні.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції вірними, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 05.05.2009 Приморський районний суд м. Одеса ухвалив заочне рішення у справі №2-5956/2009, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ "Приватбанк" в особі його філії "Южне головне регіональне управління" матеріальну шкоду в сумі 850 000 грн і судові витрати в сумі 1 730 грн. На виконання цього рішення був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції.

Після перегляду цього заочного рішення 03.09.2010 Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення у справі №2-8237/10, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі його Філії "Южне головне регіональне управління" матеріальну шкоду в сумі 632 100 грн і судові витрати в сумі 1 730 грн. На виконання цього рішення Приморським районним судом м. Одеси 21.09.2010 видано виконавчий лист у справі №2-8237/10 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі його філії "Южне головне регіональне управління" 633 830 грн, який був пред`явлений до Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції.

20.04.2016 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-8237/2010 заяву представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Кацапа Григорія Васильовича про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі №2-8237/2010 задоволено. Поновлено пропущений строк пред`явлення до виконання виконавчих листів та видано дублікати виконавчих листів на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2011 у справі №2-8237/2010 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» в особі його Філії «Южне головне регіональне управління» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

04.03.2025 представник ОСОБА_1 звернувся до начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просив зняти арешти на нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Листом №62704 від 02.04.2025 начальник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олександр Гусєв повідомив заявника, що згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження, існують стислі відомості про перебування на виконанні виконавчих проваджень 27640298; 31937687; 38929578; 51417756 про стягнення коштів на користь АТ КБ "Приватбанк", та які завершені з підстав, які не давали права державному виконавцю припиняти чинність арешту у зв`язку із наслідками завершення виконавчих проваджень.

Також, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив заявника, що орган ДВС не відмовляє в вирішенні порушеного у зверненні питання, та в той же час прийняти рішення про припинення чинності арешту на підставі наданої інформації не є можливим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на тому, що державний виконавець не відновив знищене виконавче провадження і не надав доказів того, що виконавчі провадження були завершені шляхом повернення стягувачу виконавчого листа, а тому висновки суду першої інстанції передчасні.

Апеляційний суд вважає такі доводи апеляційної скарги помилковими, з огляду на наступне.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону «Про виконавче провадження» (минула редакція) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно ч. 2 ст. 57 Закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частина перша статті 47 Закону «Про виконавче провадження» визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Державною виконавчою службою повідомлено, що згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження, існують дуже стислі відомості про перебування на виконанні виконавчих проваджень 27640298, 31937687, 38929578, 51417756 про стягнення коштів на користь АТ КБ «Приватбанк» та які завершені на підставі частини першої пунктів 2, 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження (норми якого діяли на момент прийняття державним виконавцем рішення), які не давали права державному виконавцю припиняти чинність арешту у зв`язку із наслідками завершення виконавчих проваджень.

Крім того, також зазначено, що виконавчі провадження 27640298, 31937687, 38929578, 51417756 обліковуються в автоматизованій системі виконавчого провадження як невиконані та виконавчий документ повернуто стягувачу з правом повторного пред`явлення. При завершенні виконавчих проваджень на підставі п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця були відсутні припиняти чинність арешту.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (минулої редакції) якою визначено наслідки завершення виконавчого провадження та яка діяла на час прийняття державним виконавцем рішення при завершенні виконавчого провадження: У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути

розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто зазначеною статтею чітко визначено перелік підстав відносно припинення чинності арешту, а також всіх інших примусових заходів, які настають при закінченні виконавчого провадження або при повернені виконавчого документу до суду або іншого органу який його видав.

З огляду на вищевикладене законодавець не надає жодного права державному виконавцю припиняти чинність арешту при поверненні виконавчого документу стягувачу, або направлення виконавчого документ для подальшого виконання до іншого органу ДВС. Норми зазначеної статті, які втратили чинність та мають своє відображення в статті 40 діючого на сьогодні Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, з огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу у разі неможловості встановлення місця знаходження перебування боржника не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з

заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Викладене узгоджується з Постановою Верховного суду України від 29.03.2023 у справі №202/1182/22.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020 в справі №127/2-1421/09 (провадження № 61-22895св19) вказано, що «частинами першою та другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999) визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаний з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999) виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»(зняття арешту, накладеного на майно боржника), норми якої діяли на день прийняття державним виконавцем рішення.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає встановленим факт того, що виконавчі листи було повернуто стягувачу АТ КБ «Приватбанк», що стягувачем також не заперечується.

Слід наголосити, що звертаючись за скаргою на дії державного виконавця у особи виникає обов`язок доведення підстав своєї скарги, а саме доведення порушення з боку виконавця, невідповідності його дій.

Щодо таких підстав слід зазначити наступне.

Закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження (минула редакція) (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження (нова редакція)), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (стара редакція). Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (нова редакція).

У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.

Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини 3 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (нова редакція)).

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (минула редакція); частина 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (нова редакція)).

Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

Окрім зазначеного, слід звернути увагу на те, що пунктом 16 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено випадки, коли постанова про зняття арешту з майна боржника, постанова про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, постанова про зняття майна з розшуку або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відновлення / поновлення виконавчого провадження, за заявою боржника.

Тобто законом та інструкцією надано право державному виконавцю скасовувати вжиті до боржника заходи за умови сплати боргу, витрат на проведення виконавчих дій, виконавчого збору або за рішенням суду.

Отже, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладання арешту, у всіх інших випадках – виключно на підставі рішення суду.

Виходячи із вказаного, судом не було встановлено порушень у діях Начальника Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Доводи апеляційної скарги про помилковість застосування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 адже Верховним Судом в цій справі не було розглянуто справу, а направлено її для розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд сприймає критично, адже законодавцем не визначено в який саме випадках висновки Верховного Суду є обов`язковими для застосування, в тому числі не зазначено про неможливість застосування висновків Верховного Суду у випадку направлення справи для продовження розгляду в суди нижчих інстанції.

У вказаній постанові від 15.05.2026 Верховний Суд зазначив, що законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У вказані справі предметом розгляду є правовідносини аналогічні тим, висновки щодо яких зроблено Верховним Судом у постанові від 15.05.2026 незалежно від того, чи направлено справу, яку розглядав Верховний Суд для продовження розгляду або ні.

Висновки Верховного Суду є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зумовлені, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними і апеляційний суд їх відхиляє.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що відсутні законні підстави для задоволення скарги.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду й ухвалення нового рішення про задоволення скарги у апеляційного суду немає.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних суду першої інстанції, апеляційний суду на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 29 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

Д. Я. Роїк