Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №496/5163/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4984/26

Справа № 496/5163/24

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси у складі: судді Маркарової С.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 15.04.2021 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «БІЗПОЗИКА» договір про надання кредиту № 117243-КС—004 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗПОЗИКА», через особистий кабінет позичальника на сайті.

Відповідно до п. 1 Договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 20000 грн строком на 16 тижнів до 05.08.2021, на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,77501351% в день (фіксована ставка) та сплати комісії за надання кредиту у розмірі 3000 грн.

15.04.2021 позивач видав відповідачу кредит у розмірі 20000 грн на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується платіжним дорученням № 26952 від 15.04.2021, чим виконав свої грошові зобов`язання за Кредитним договором.

11.06.2021 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «БІЗПОЗИКА» Додаткову угоду 1 до Договору про надання кредиту № 117243-КС—004 від 15.04.2021 в електронній формі, внаслідок чого сума кредиту була збільшена на 16000 грн, загальна сума отриманого та неповернутого позичальником кредиту склала 29568,09, строк Кредиту був продовжений на 113 днів, а термін дії договору був продовжений до 26.11.2021, позичальник зобов`язаний був сплатити комісію у сумі 2400 грн.

З дати укладення додаткової угоди було встановлено новий Графік платежів.

В цей день, тобто 11.06.2021, позивач видав додатковий Кредит у сумі 16000 грн.

До теперішнього часу відповідач лише частково сплатив позивачу заборгованість за Договором в розмірі 17810,30 грн.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача за кредитним договором складає 70590,97 грн, з яких: заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом – 29568,09 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом – 38622,88 грн; заборгованість за нарахованою та несплаченою комісією – 2400 грн.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами ознайомлення відповідачки з правилами надання споживчих кредитів і умовами кредитного договору, який вона підписала в подальшому.

Також заперечувала проти стягнення заборгованості за процентами в розмірі 38622,88 грн, зазначаючи, що ця сума є неспівмірною з розміром отриманого кредиту — 29568,09 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності й свідчить про дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальниці як споживачці.

Крім того, ОСОБА_1 вважала, що комісія за видачу кредиту в розмірі 3000 грн не є платою за реальну послугу в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить частині третій статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є нікчемною (а.с. 102–110).

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» кредитну заборгованість 70590,97 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір 2422,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ознайомлення відповідачки з правилами надання споживчих кредитів і умовами кредитного договору, який вона підписала в подальшому.

Також вказувала, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 38622,88 грн не є співмірною сумі кредиту у розмірі 29568,09 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу.

Зазначає, що комісія за видачу кредиту не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 зазначала, що позивач не надав доказів сплати гонорару за надання правничої допомоги, а тому не довів фактичного понесення відповідних витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених обставин і формального посилання на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права без конкретизації допущених судом порушень.

Стосовно доводів про незгоду відповідачки з Правилами надання споживчих кредитів позивач вказує, що пунктами 6 та 10 кредитного договору передбачено підтвердження позичальницею ознайомлення з договором і Правилами, розміщеними на сайті кредитодавця, розуміння їх змісту та згоду дотримуватися встановлених умов. Крім того, за твердженням позивача, після укладення договору його примірник разом із Правилами було надіслано на електронну пошту відповідачки, а відповідні документи доступні в її особистому кабінеті. На думку позивача, відсутність окремого підпису відповідачки на Правилах сама собою не свідчить про відсутність погодження з ними, оскільки посилання на Правила включено до підписаного кредитного договору.

Заперечуючи проти посилань скаржниці на несправедливість умов кредитування, позивач зазначає, що проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування грошовими коштами, а не компенсаційними виплатами за порушення грошового зобов`язання. При цьому, за твердженням позивача, штрафні санкції та інфляційні втрати чи три проценти річних за статтею 625 ЦК України до стягнення не заявлялися. Тому посилання на пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач вважає безпідставними.

Позивач також наголошує, що відповідачка підписала кредитний договір і додаткову угоду, якими погодила розмір та порядок сплати процентів, а доказів того, що її волевиявлення не відповідало змісту укладених правочинів, не наведено. Позивач звертає увагу, що відповідачка не скористалася передбаченим статтею 15 Закону України «Про споживче кредитування» правом на відмову від кредитного договору протягом 14 календарних днів із дня його укладення.

Посилаючись на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач стверджує, що несправедливість окремих договірних умов не означає автоматичної нікчемності всього кредитного договору. На його думку, питання про визнання відповідних положень договору недійсними має вирішуватися за належно заявленими вимогами, тоді як відповідачка зустрічного позову про визнання умов договору недійсними не подавала. У зв`язку із цим позивач вважає, що суд не вправі самостійно змінювати погоджені сторонами умови договору поза межами заявлених вимог.

Щодо стягнення комісій позивач заперечує доводи про неправомірність стягнення 3000 грн комісії за надання кредиту та 2400 грн комісії, пов`язаної з наданням додаткового кредиту та посилається на положення Закону України «Про споживче кредитування», зокрема статті 1 та 8, які відносять комісії до загальних витрат за споживчим кредитом, а також на нормативні акти Національного банку України та практику Верховного Суду.

На думку позивача, зазначені платежі були передбачені підписаними відповідачкою кредитним договором і додатковою угодою, а тому їх нарахування та стягнення є правомірними.

При цьому, позивач вважає нерелевантним до спірних правовідносин висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, оскільки відповідний спір стосувався кредитного договору, укладеного до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування». Натомість позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23.

Крім того, позивач наголошує на суперечливості поведінки відповідачки, яка ініціювала укладення кредитного договору, отримала кредитні кошти, підписала договір і додаткову угоду та здійснювала платежі на погашення заборгованості, а згодом почала заперечувати погоджені умови та розмір боргу. Посилаючись на принцип добросовісності, доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та принцип естопелю, позивач вважає такі заперечення необґрунтованими.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 70590,97 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.05.2021 між сторонами укладений кредитний договір № 117243-КС-004.

Договір укладений в електронній формі на умовах строковості, зворотності, платності.

Спеціальним платіжним засобом за договором є платіжна картка.

11.06.2021 між сторонами укладена додаткова угода 1 до кредитного договору № 117243-КС-004, якою збільшена сума кредиту, змінений строк кредиту, встановлений новий графік платежів.

Зі змісту договору вбачається, що умови укладання електронного договору дотримані, зокрема, наявна згода сторін, пропозиція та прийняття, інформаційна прозорість.

Інформація надана позичальнику з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Умови договору є чіткими, зрозумілими та доступними для обох сторін.

Відповідач ознайомлена зі схемою кредитування, погодилась із нею.

Договір підписаний відповідачем, що свідчить про адаптування договору до потреб та фінансового стану останньої.

Підписавши спірний кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач отримала свій примірник електронного договору у формі, яка унеможливлює зміну його змісту та має можливість в будь-який час самостійно знайомитись з текстом укладеного спірного договору на сайті товариства в особистому кабінеті.

Кредитні кошти фактично отримані відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 26952 від 15.04.2021, № 28990 від 11.06.2021.

Договір не оспорений.

Розмір заборгованості підтверджується наданим позивачем детальним розрахунком та становить 70590 грн 97 коп.

Обумовлені сторонами відсотки за кредитом не містять ознак недоброчесності.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження, що позивач навмисно приховав інформацію про відсотки, явно завищив їх, застосував тиск чи погрози, схеми для обходу закону.

Умови сплати відсотків не можуть вважатись судом невигідними для позичальника, оскільки є чітко роз`ясненими відповідачу при укладені договору.

Умови кредитного договору не суперечать чинному законодавству, зокрема, принципу свободи договору.

Порушення позивачем процедури врегулювання заборгованості судом не встановлено.

Закон України «Про захист прав споживачів» після 10.06.2017 не містить вимог щодо незаконності стягнення банками комісійної винагороди.

Обумовлений сторонами розмір комісії вочевидь не приводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Розмір позовних вимог відповідачем не спростований, контр-розрахунок не наданий.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір та додаткову угоду до нього, на виконання яких відповідачка фактично отримала кредитні кошти, однак своїх зобов`язань щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів належним чином не виконала.

Суд дійшов висновку, що укладення електронного кредитного договору відповідало вимогам законодавства, а відповідачка мала можливість ознайомитися з його умовами до підписання. При цьому, суд урахував, що договір відповідачкою не оспорений, а факт отримання кредитних коштів підтверджується платіжними дорученнями від 15 квітня та 11 червня 2021 року. Визначаючи розмір заборгованості, суд узяв до уваги наданий позивачем розрахунок, згідно з яким борг становить 70 590,97 грн, та зазначив, що відповідачка його не спростувала й контррозрахунку не надала. Відхиляючи заперечення відповідачки щодо несправедливості умов кредитування та неправомірності нарахування комісій, суд виходив із того, що докази навмисного приховування кредитором інформації про процентну ставку, застосування тиску чи інших недобросовісних дій відсутні. Суд також вважав, що погоджені сторонами умови договору є чіткими та зрозумілими, відповідають принципу свободи договору, а встановлений розмір комісій не спричиняє істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачці. Крім того, суд зазначив, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а доказів, які б спростовували презумпцію його правомірності або свідчили про наявність підстав для зменшення нарахованих процентів як явно завищених і непропорційних, відповідачка не надала.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.04.2021 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «БІЗПОЗИКА» договір про надання кредиту № 117243-КС—004 в електронній формі. (а.с. 14-15)

Укладення договору підтверджується Візуальною формою послідовності дій, що укладення електронного Договору про надання кредиту № 117243-КС—004 від 15.04.2021 (а.с. 16-17)

Відповідно до п. 1. Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 20000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами про надання споживчих кредитів.

Тип кредиту: кредит, строк кредиту: 16 тижнів, процентна ставка: в день 0,77501351%, фіксована, комісія: 3000 грн, термін дії Договору: до 05.08.2021.

Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Пунктом 3 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Колегія суддів вважає, що спірний договір, укладений в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які виникають із кредитного договору.

15.04.2021 позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 20000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 26952 від 15.04.2021, чим виконав свої грошові зобов`язання за Кредитним договором (а.с. 32).

Також, 11.06.2021 між ТОВ «БІЗПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 117243-КС—004 про надання кредиту від 15.04.2021, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «G-0429»(а.с. 33-34).

Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 16000,00 грн та продовжено строк кредиту на 113 днів, тобто до 26.11.2021.

За платіжним дорученням № 28990 від 11.06.2021 ТОВ «БІЗПОЗИКА» перерахувало перерахував відповідачу кошти у розмірі 16000 грн (а.с. 43).

Відповідно до Розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 , на виконання умов договору, здійснила часткову оплату на загальну суму 17810,30 грн. (а.с. 62-65).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання кредиту станом на 02.08.2024 заборгованість відповідача за кредитним договором складає 70590,97 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 29568,09 грн (розрахована станом на 26.11.2021); заборгованість по відсотках – 38622,88 грн; заборгованість за комісією – 2400 грн.

Наданий розрахунок позивача ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи, відповідач не надає власного контррозрахунку та не спростовує правильність проведених позивачем розрахунків, зокрема за процентами.

Колегія суддів зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням електронного підпису, він відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». На момент укладення договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Договір містить інформацію про загальну вартість кредиту та графік його погашення. Відповідач не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та не оспорював його дійсність ані в цілому, ані в окремій частині.

Отже, відповідно до статті 11 ЦК України, з моменту укладення договору між сторонами виникли взаємні права та обов`язки, передбачені кредитним договором.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про недоведеність ознайомлення відповідачки з правилами надання споживчих кредитів та умовами кредитного договору, а також про відсутність належних доказів його укладення, оскільки факт укладення кредитного договору підтверджується його підписанням ОСОБА_1 в електронній формі. Підписавши договір, відповідачка засвідчила своє волевиявлення на його укладення та згоду з викладеними в ньому умовами. При цьому, правочин вчинено у формі, встановленій законом, він був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, зокрема надання позичальниці кредитних коштів, що підтверджується матеріалами справи. Отже, доводи скарги в цій частині не спростовують факту виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Оцінюючи доводи скарги про неспівмірність заборгованості за нарахованими процентами та їх суперечність принципам розумності й добросовісності, колегія суддів вказує таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 зроблено висновок про те, що «норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %. Тому якщо договір про споживчий кредит вчинений 13 травня 2021 року, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року».

У справі, що переглядається, договір укладено 15.04.2021 строком на 16 тижнів та продовжено додатковою угодою на 113 днів, тобто строком дії до 26.11.2021.

Станом на 15.04.2021 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»), а доказів продовження строку кредитування після 24 грудня 2023 року матеріали справи не містять.

Крім того, у згаданій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено 13 травня 2021 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит. Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору. Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Оскільки у даній справі відповідачка не пред`являла відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, умови кредитного договору в частині нарахування процентів є чіткими, зрозумілими та не містять неоднозначного тлумачення, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин зроблених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 висновків судом за власною ініціативою, тому суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Отже, за відсутності відповідних позовних вимог та підстав для застосування конструкції нікчемності умов кредитного договору суд не вправі самостійно зменшувати погоджений сторонами розмір процентів за користування кредитом, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для зміни оскаржуваного рішення.

Разом із тим апеляційний суд погоджується з доводами скарги в частині безпідставного стягнення комісії з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 2400 грн було визначено як плату за надання кредиту, проте в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись банком.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії в розмірі 2400 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача комісії відсутні, тому стягнуту з відповідачки на користь позивача заборгованість слід зменшити на суму комісії – 2400 грн.

Щодо доводів скаржниці про відсутність доказів сплати позивачем гонорару за надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції питання про стягнення таких витрат не вирішувалося, відповідні витрати з відповідачки не стягувалися.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити шляхом зменшення розміру стягнутої з відповідачки на користь позивача заборгованості з 70590,97 грн до 68190,97 грн.

Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн.

Оскільки позов задоволено частково, що складає 96,60% від загальної ціни позову (68190,97*100/70590,97), апеляційна скарга задовольняється частково, що складає 3,40%, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2340 грн (2422,40*96,60%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 123,54 грн (3633,60*3,40%), тому шляхом взаємозарахування з відповідача на користь позивача належить до стягнення 2216,46 грн (2340-123,54).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Єлісєєва Дмитра Олексійовича Сергіївни задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованості за Договором про надання кредиту № 117243-КС—004 від 15.04.2021 з 70590,97 грн до 68190,97 грн.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року в частині судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі України, 26, офіс 411) судовий збір у розмірі 2216,46 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 27 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький