Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №1512/8230/2012 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1970/26

Справа № 1512/8230/2012

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – Київська районна адміністрація Одеської міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , відповідач – ОСОБА_2 , за участю Одеської обласної прокуратури,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Обертовича Дмитра Миколайовича

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси, у складі: судді Калініченко Л.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та призначення опікуном,

в с т а н о в и в :

У червні 2012 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася із вказаним позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , його батьком є ОСОБА_2 , матір`ю ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Батько дитини практично одразу ж після народження дитини припинив цікавитися долею та життям малолітнього сина, не допомагав матеріально, на даний час його місце знаходження невідоме. Мати дитини під час свого життя також не приділяла увагу своєму синові, практично він знаходився на вихованні та утриманні своєї бабусі ОСОБА_4 , яка створила всі умови, необхідні для проживання, повноцінного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_1 і фактично виконує всі обов`язки опікуна, матеріально та житлом забезпечена, протипоказань щодо призначення її опікуном немає.

Тому на підставі викладеного та із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2 ст. 150, ч. 2 ст. 164 СК України позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та призначити ОСОБА_4 опікуном малолітнього ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Призначено ОСОБА_4 опікуном відносно малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року поновлено строк відповідачу ОСОБА_2 на подання заяви про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2012.

До вказаної заяви заявником додано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане 17.06.2024 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Піденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису про смерть № 4773, складеного 17.06.2024 відповідним відділом (а.с. 78, т. 1).

Заяву представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Обертовича Д.М. про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2012 у справі № 1512/8230/2012 – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника Обертовича Дмитра Миколайовича просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи та взагалі не був обізнаний про її наявність, оскільки ОСОБА_2 є громадянином Грузії та приїжджав періодично на територію України з метою відвідування сина до моменту його смерті.

Зазначає, що встановлені судом обставини справи не відповідають дійсності, оскільки були встановлені лише зі слів бабусі ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , яка мала на меті оформити додаткові соціальні виплати по вихованню ОСОБА_1 . З огляду на те, що відповідач із поважних причин не був присутній при розгляді справи, оскільки не був обізнаний про таку, він не зміг висловити дійсні обставини стосовно участі батька у вихованні та піклуванні сина ОСОБА_1 та надати відповідні докази суду.

Повідомляє, що відповідально ставився до свого обов`язку як батька, регулярно передавав кошти на навчання, розвиток і загальне забезпечення сина. До моменту смерті ОСОБА_3 (матері ОСОБА_5 ) спілкування відповідача з сином переважно відбувалося через бабусю, яка володіла детальною інформацією щодо розвитку та навчання дитини. Під час кожного приїзду в Україну відповідач використовував можливість для особистої взаємодії з сином, який мешкав у бабусі, забезпечуючи не лише матеріальні потреби, а й емоційну підтримку. У червні 2017 року, коли померла ОСОБА_4 , відповідач негайно прибув до України аби надати синові моральну підтримку та визначити його подальше місце проживання. Хоча відповідач запропонував сину переїхати до Грузії для постійного проживання, син відмовився через тривалий час проживання в Одесі, наявність соціальних зв`язків і бажання продовжити навчання в Україні та залишився проживати у рідної сестри бабусі – ОСОБА_6 та чоловіка останньої – ОСОБА_7 .

Після загибелі сина, відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, де і дізнався про позбавлення його батьківських прав. Вважає, що факт його необізнаності про позбавлення батьківських прав та обставини участі відповідача у вихованні сина підтверджуються поясненнями свідків, які долучені до апеляційної скарги, питання про виклик яких не вирішив суд першої інстанції, переглядаючи заочне рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

В судовому засіданні 09.06.2026 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Обертович Д.М. підтримав доводи апеляційної скарги.

Надав копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_1 , видане 14 червня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі актового запису № 6346, складеного вказаним відділом 14 червня 2017 року (а.с. 59 т. 2).

Прокурор, залучений до участі у справі ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.10.2026, занесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_8 , вважала апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Представник 3-ї особи – Київської районної адміністрації як органу опіку та піклування просив розглядати справу за їх відсутності та залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2012 – без змін.

Відповідач ОСОБА_2 , представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, зокрема: позивач шляхом сповіщення його в установленому законом порядку, повістку отримав 28.08.2026 19:34:38 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 63зв., т. 2); відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України в установленому законом порядку, оскільки його повноважний представник отримав повістку в електронному кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд 28.08.2026 19:31:04, що підтверджується довідкою (а.с. 63, т. 2).

Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині держави-учасниці, так і за кордоном.

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Переглядаючи справи вказаної категорії, Верховний Суд керується тим, що суд на перше місце має ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У справі, що переглядається, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що свідчить актовий запис № 365 від 30 березня 2001 року відділу рагсу Київського районного управління юстиції м. Одеси, на підставі якого 14 серпня 2001 року видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 24, т. 1).

Батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Одесі, є ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , що вбачається із актового запису про народження № 15, складеного 15 березня 1968 року, на підставі якого 15 березня 1968 року видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (російською мовою – « ОСОБА_10 ») (а.с. 25, т. 1).

Мати дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, про що свідчить актовий запис № 2391 від 07 березня 2012 року відділу державної рацс у м. Одесі Одеського міського управління юстиції, на підставі якого 07 березня 2012 року вказаним відділом видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 6, т. 1).

Згідно з висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 у відношенні малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та призначення гр. ОСОБА_4 опікуном над малолітнім» від 21.05.2012 № 01-11/287 вказаний орган вважає доцільним позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та призначити гр. ОСОБА_4 опікуном над малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

У вказаному висновку, зокрема, встановлено, що разом із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований та проживає малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати малолітнього – ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , батько малолітнього – ОСОБА_1 долею дитини та станом здоров`я не цікавиться, матеріально не утримує, самоусунувся від виховання сина, залишив малолітнього ОСОБА_1 на вихованні та утриманні гр. ОСОБА_4 , що підтверджують в письмовому вигляді гр. ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , акт майстрів дільниці № 5 КП «ЖСК «Чорноморський».

Адміністрація дитячої поліклініки № 6, в якій малолітній перебуває на обліку, повідомила, що батько малолітнього ОСОБА_2 не брав участі у вихованні та лікуванні сина, під час хвороби дитини до поліклініки зверталася з ОСОБА_1 бабуся ОСОБА_4

Адміністрація ОЗОШ № 55, в якій з 2009 року навчався малолітній, повідомила, що дитина, окрім бабусі, нікому не потрібна.

Працівниками ВКМСД ГУМВС України в Одеській області було проведено заходи щодо встановлення місця знаходження батька ОСОБА_13 – ОСОБА_2 . Проведеною перевіркою встановлено, що за обліками адресно-довідкового бюро ГУМВС України в Одеській області та бази ОВС ОСОБА_2 не значиться, встановити його місцезнаходження не надалося можливим.

На час подання позову малолітній ОСОБА_1 фактично знаходився під наглядом та на утриманні гр. ОСОБА_4 , яка є пенсіонеркою, матеріально та житлом забезпечена, до кримінальної відповідальності не притягувалася, протипоказань за станом здоров`я щодо призначення її опікуном не має, створила всі умови, необхідні для проживання, повноцінного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_1 , з правами опікуна ознайомлена.

Малолітній ОСОБА_1 був присутній на засіданні ради опіки та піклування 10.05.2012 та пояснив, що батько не цікавиться його життям, не бере участі у його вихованні, не спілкується з ним, що взагалі він батька ніколи не бачив, у зв`язку з чим хлопець не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та призначення гр. ОСОБА_4 опікуном над ним, про що надав письмову заяву (а.с. 4-5, т. 1).

Вказане підтверджене наявними у справі матеріалами, які є додатками до вказаного висновку:

- повідомленням Одеського Міського управління ГУМВС України в Одеській області Відділення кримінальної міліції у справах дітей від 26.04.2012 № 31/6-239, що за обліками адресно-довідкового бюро ГУМВС України в Одеській області, бази ОВС гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , не значиться, встановити його місцезнаходження не надається можливим (а.с. 7 т. 1);

- заявами ОСОБА_11 , яка є сусідкою по квартирі ОСОБА_4 , на ім`я начальника служби у справах дітей Одеської міськради, що ніколи ОСОБА_2 не бачила, у вихованні дитини ОСОБА_5 він ніколи участі не брав, вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_4 , якій і слід довірити опіку (а.с. 8);

- власноруч написаною заявою дитини ОСОБА_1 від 18.03.2012 на ім`я голови Київської районної адміністрації, що батька він не бачить, він не займається ОСОБА_5 , і де він знаходиться, дитина не знає, тому просить позбавати батька батьківських прав (а.с. 11, т. 1);

- довідкою про склад родини та реєстрацію від 21.11.2011 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 21.11.2011: ОСОБА_4 – відповідальний, ОСОБА_9 – чоловік, ОСОБА_3 – дочка, ОСОБА_1 – онук (а.с. 12, т. 1);

- довідкою УПФУ в Київському районі м. Одеси від 23.11.2011 про отримувану ОСОБА_4 пенсію за період з червня 2011 року по листопад 2011 року (а.с. 13, т. 1);

- довідками, виданими КУ «Одеський обласний наркологічний диспансер» від 15.11.2011 № 729, КУ «Одеський психіатричний диспансер» від 20.12.2011, МВС України № 1802012 щодо стану здоров`я ОСОБА_4 та непритягнення її до кримінальної відповідальності та не перебування у розшуку, Висновком про стан здоров`я ОСОБА_4 , виданим КУ «Міська поліклініка № 20» № 5 від 26.12.2011 (а.с. 14, 15, 17, т. 1);

- згодою чоловіка ОСОБА_4 – ОСОБА_9 про не заперечення ним взяття під опіку її дружиною онука ОСОБА_1 (а.с. 20, 19, 18, т. 1) та на якого також наявні документи щодо стану його здоров`я (а.с. 21, 22, 23, т. 1);

- заявами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , які є сусідами ОСОБА_10 на ім`я голови Київської райадміністрації, що ОСОБА_2 ніколи за місцем проживання дитини не проживав, його там ніколи не бачили, участі у вихованні дитини він не бере, його місцезнаходження невідоме (а.с. 26, 27, 30, 31, 29, т. 1);

- актом від 21.09.2011, складеним майстрами дільниці № 5 КП ЖГС «Чорноморський», що ними було обстежено квартиру АДРЕСА_2 , на предмет проживання ОСОБА_2 , в результаті обстеження встановлено, що така особа за даною адресою не проживає (а.с. 28, т. 1);

- характеристикою директора ОЗОШ № 55 щодо учня ОСОБА_15 на ім`я начальника служби у справах дітей Одеської міськради, з якої вбачається, що дитина навчається у вказаному закладі з 2009 року, і за цей час мати жодної участі у вихованні сина не брала, дитина потребує батьківського слова (а.с. 32, т. 1);

- листом КУ Дитяча міська поліклініка вих. № 516 від 15.11.2011 на ім`я начальника служби у справах дітей ОМР, що батьки малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не брали участі у вихованні та лікуванні дитини, під час хвороби дитини до поліклініки зверталася з дитиною бабуся ОСОБА_4 (а.с. 33, т. 1).

Наведене у своїй сукупності судом покладено в основу свого рішення та зроблено висновок, що малолітній ОСОБА_1 залишився без батьківського піклування, оскільки батько ОСОБА_2 його долею не цікавиться, не бере участі в його вихованні, матеріально не утримує.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновленні та про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкуються з дитиною необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків з незалежних від неї причин.

При викладених обставинах суд вважав, що ОСОБА_2 навмисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_1 .

Малолітній ОСОБА_1 проживає зі своєю бабусею ОСОБА_4 та знаходиться на її вихованні та утриманні.

ОСОБА_4 матеріально та житлом забезпечена. До кримінальної відповідальності не притягувалася, протипоказань за станом здоров`я щодо призначення її опікуном не має, вона створила всі умови для проживання, повноцінного виховання та утримання онука.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування та призначає опіку за поданням органу опіки та піклування.

Дане питання розглядалося радою опіки та піклування Київської райадміністрації Одеської міської ради та 21 травня 2012 року Головою Київської районної адміністрації Одеської міської ради підписане подання про доцільність призначення ОСОБА_4 опікуном малолітнього ОСОБА_1 .

На підставі викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги про неповідомлення відповідача судом про розгляд справи, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України (тут і далі – в редакції станом на час вчинення відповідної процесуальної дії) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про судове засідання і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відсутність доказів належного повідомлення відповідача про перше призначене судове засідання на 23 липня 2012 року не є тією процесуальною підставою, з якою законодавець (ч. 3 ст. 376 ЦПК України) пов`язує безумовне скасування або зміну судового рішення.

Натомість, що стосується повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні 29 серпня 2012 року о 9.30 год, коли було ухвалене оскаржуване заочне рішення, то матеріали справи містять відомості, що відповідач, як такий, що не зареєстрований на території України, викликався через газету «Одеські вісті» в порядку ч. 9 ст. 74 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи). Відтак відповідач вважається повідомленим належним чином.

ОСОБА_16 (офіційне друковане видання Одеської обласної ради) у 2012 році належала до офіційних друкованих засобів масової інформації, де місцеві органи влади та суди публікували офіційні оголошення, зокрема, про виклик відповідачів, якщо це було передбачено відповідними територіальними чи державними переліками друкованих ЗМІ.

Вказане оголошення для відповідача опубліковане в газеті від 02.08.2012 (а.с. 47зв., т. 1), тобто завчасно, не менш як за 3 дні (ч. 4 ст. 74 ЦПК України).

Отже, вказаний довід апеляційної скарги є спростовним.

Що стосується суті ухваленого рішення, то доводи апеляційної скарги про те, що встановлені судом обставини справи не відповідають дійсності, а базуються виключно на словах бабусі ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , яка мала на меті оформити додаткові соціальні виплати по вихованню ОСОБА_1 , також не заслуговують на увагу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вся наявна в матеріалах справи сукупність письмових доказів з переконливістю свідчить про те, що малолітня дитина ОСОБА_1 після смерті у березні 2012 року своєї матері ОСОБА_3 залишилася без батьківського піклування, лише на утриманні та вихованні бабусі – ОСОБА_4 .

Висновок Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21.05.2012 № 01-11/287 є вичерпним, містить посилання на всі матеріали, що були в розпорядженні вказаного органу опіки та піклування, щодо дитини, його батьків та осіб, які наразі фактично ним опікуються. Такий висновок спрямований на реальний захист прав малолітнього та не містить будь-яких інших трактувань або недосліджених питань, що стосуються життя, здоров`я, розвитку та виховання малолітньої дитини та відповідає Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 (в редакції станом на час його складення).

Довід, що метою звернення бабусі про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина було лише отримання додаткових соціальних виплат по вихованню ОСОБА_1 , є спростовним письмовими доказами щодо стану здоров`я, матеріального забезпечення, тощо ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_9 , відсутності ОСОБА_2 в Одеській області, які надавалися в розпорядження Органу опіку та піклування та які, в більшості своїй, датовані 2011 роком, тобто ще до смерті матері, і що свідчило про відсутність опіки з боку обох батьків ще у 2011 році та завчасну підготовку документів для позбавлення батьківських прав батьків дитини.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відповідальне ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків не підтверджено жодним належним та допустимим доказом у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки не надано жодного письмового доказу того, що він регулярно передавав кошти на навчання, розвиток і загальне забезпечення сина, спілкувався з сином, підтримував його матеріально та емоційно.

Як не підтверджено і те, що відповідач відразу після смерті матері дитини приїздив по нього для переїзду до Грузії, оскільки сама дитина власноруч 18 березня 2012 року написала, що не бачить батька і що батько ним не займається, і де він знаходиться, дитина не знає (а.с. 11, т. 1).

Документів про перетин державного кордону України (наприклад, копії закордонного паспорту із відповідними відмітками) у зазначений проміжок часу, відповідачем також не надано.

Вказане не узгоджується із твердженнями самого відповідача про тісний зв`язок між батьком та сином та постійне спілкування як до, так і після смерті матері дитини.

Так само і посилання в апеляційній скарзі на проживання дитини у рідної сестри бабусі – ОСОБА_6 та чоловіка останньої – ОСОБА_7 – після смерті у червні 2017 року бабусі дитини не впливає на законність рішення суду, ухваленого у 2012 році за наявності всієї сукупності доказів, наявних у справі станом на час ухвалення рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_1 , оскільки відповідач не займався вихованням сина, не виявляв до нього батьківського піклування, тобто ухилився від виховання дитини.

Суд дійшов правильного висновку про винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 звертав увагу, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням наведених висновків та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову.

Переглядаючи в апеляційному порядку заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року про позбавлення відповідача батьківських прав за апеляційною скаргою відповідача, яка подана у листопаді 2025 року, апеляційний суд враховує, що відповідач після позбавлення його батьківських прав тривалий час (13 років) не цікавився життям та долею сина, і оскаржив судове рішення про позбавлення його батьківських прав лише після досягнення сином повноліття, а саме після того, як відповідач звернувся до нотаріальних органів задля оформлення спадкової справи у зв`язку з загибеллю сина під час виконання бойового завдання з оборони країни в лавах ЗСУ 13 лютого 2024 року, про що сам відповідач зазначив у заяві про скасування заочного рішення (а.с. 61-67, т. 1).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 17 червня 2024 року на підставі актового запису № 4773, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 17 червня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження – місто Одеса, помер ІНФОРМАЦІЯ_9 у м. Авдіївка Донецької області (а.с. 78, т. 1).

За життя ОСОБА_9 28 квітня 2011 року було складено заповіт, посвідчений нотаріально, щодо належної йому квартири АДРЕСА_2 , на ім`я онука – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 77, т. 1).

У лютому 2018 році ОСОБА_1 звертався до Київського районного суду м. Одеси за ознайомленням з матеріалами теперішньої справи, та у січні 2022 року ознайомився з такими, про що свідчать власноруч написані ним заяви, наявні в матеріалах справи (а.с. 57, 58, т. 1), оскільки згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 37846035 від 17.09.2012 щодо квартири АДРЕСА_2 , було наявне обтяження у вигляді арешту на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеса від 29.08.2012 (а.с. 56, т. 1).

Колегія суддів вважає незмістовними доводи апеляційної скарги, що відповідач нібито не знав про позбавлення його батьківських прав ще в 2012 році, та це характеризує його як особу, яка зовсім не цікавилась сином, його життям та долею, адже за умови добрих стосунків між батьком та сином та їх постійного спілкування є неможливою необізнаність заявника про позбавлення його батьківських прав щодо сина.

Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що відповідач, заперечуючи проти позбавлення його батьківських прав, не надав ні до заяви про перегляд заочного рішення, ні до апеляційної скарги доказів і не навів аргументів щодо виконання ним батьківських обов`язків щодо дитини.

Зокрема, що відсутні будь-які докази того, що відповідач продовжував утримувати та виховувати сина, що між ним та сином існувало спілкування, прояв батьківського інтересу до долі сина після серпня 2012 року, тобто після ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, про яке, як стверджує відповідач, він не знав.

Жодного письмового доказу (поштового переказу, тощо) відповідач не надав.

Допитаний в суді апеляційної інстанції за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_7 , який був чоловіком сестри опікуна малолітнього ОСОБА_15 – ОСОБА_4 – ОСОБА_17 , та піклувальником ОСОБА_1 на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської рали від 15.09.2017 № 464, пояснив, що знає заявника відтоді, як він став приїзджати до Одеси і в 2001 році народився ОСОБА_5 , хрещеним батьком якого є свідок. Оскільки мати дитини випивала, то обов`язки опікуна взяла на себе бабуся, а батько дитини двічі на рік приїздив до Одеси, купував дитині велосипед, комп`ютер, приладдя для зайнять футболом, а гроші давав через ОСОБА_18 у присутності вказаного свідка. Зупинявся заявник у ОСОБА_4 , яка позбавила батька батьківських прав задля отримання соціальної допомоги на дитину, про що просила не казати відповідачу. Після смерті бабусі він став піклувальником, йому також було повідомлено про загибель ОСОБА_5 , про що він повідомив батька дитини і той приїздив на похорон.

До вказаних пояснень свідка суд ставиться критично, адже за умови наявності батька, який, зі слів свідка, постійно спілкувався з сином, приїздив по нього після смерті бабусі, призначення свідка піклувальником дитини не ґрунтується на вимогах закону, адже дитина була такою, що не позбавлена батьківського піклування.

Вказане призначення могло мати місце лише у разі залишення дитини без вказаного піклування, тобто позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина.

Як критично суд ставиться і до тверджень свідка про матеріальну участь відповідача в утриманні сина та про передачу грошей через третю сторонню особу бабусі дитині. Так само, будь-яких належних та допустимих доказів вказаного суду не надано, а опитана в акті опитування адвокатом як представником відповідача ОСОБА_19 нічого не пояснювала про передачу відповідачем грошей бабусі саме через неї (а.с. 23-24, т. 2).

Крім того, пояснення такого свідка в суді, що він після смерті бабусі переїхав жити до дитини як до підопічного не узгоджуються із наданими ним же поясненнями під час опитування його адвокатом Обертовичем Д.М. як представником відповідача, про те, що після смерті бабусі ОСОБА_5 переїхав жити до свідка.

На питання прокурора також вказаний свідок повідомив суду, що дитина не знала про позбавлення батька батьківських прав, що не узгоджується із матеріалами справи, згідно яких до ухвалення рішення в 2012 році дитина власноруч писала заяву про позбавлення батька батьківських прав, так і в 2018 році і 27.01.2022 він особисто знайомився з матеріалами справи за особисто ним написаними заявами (а.с. 57, 58 т. 1).

Суд вважає неґрунтовним твердження відповідача та вказаного свідка про тісний та безперервний зв`язок ОСОБА_2 з загиблим сином, оскільки останній напевно знаючи про позбавлення батька батьківських прав щодо нього, не повідомив про таке батька.

Клопотання сторони відповідача про допит інших свідків залишено без задоволення через неналежності таких доказів , оскільки судом переглядається оскаржуване рішення станом на час його ухвалення.

Таким чином, при вирішенні спору у цій справі суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками з виховання дитини, а тому у цій справі наявні виключні обставини для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд зазначає, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Апеляційний суд зазначає, що хоча позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме: довготривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, відсутності будь-яких доказів участі батька у житті дитини з моменту його народження, а також відсутності об`єктивних причин, що перешкоджали відповідачу виконувати свої обов`язки щодо дитини, колегія суддів погоджується із висновком суду про наявність виключних обставин для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення цього спору з урахуванням встановлених обставин.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Крім того, скасування рішення про позбавлення батьківських прав – згідно заяв самого відповідача - має на меті отримання можливої спадщини після смерті сина, тобто жодним чином не пов`язано із особистими відносинами, відновленням цих сімейних відносин між батьком та сином, який станом на час перегляду оскаржуваного рішення загинув.

В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-4744/11 зазначено, що «висновки апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України є помилковими з огляду на те, що після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин, що є неможливим внаслідок смерті одного з подружжя, скасування рішення суду про розірвання шлюбу через значний проміжок часу (через десять років після ухвалення рішення й через сім років після реєстрації шлюбу позивача з іншою особою) не відповідатиме вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. Неповідомлення про дату судового засідання у даному випадку не може бути підставою для скасування такого заочного рішення та закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю сторони у спорі про розірвання шлюбу».

Крім того, у вказаній постанові об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування, закриття провадження у справі через значний проміжок часу й після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин в силу смерті однієї зі сторін, не може вважатися виправданим при обставинах, що істотно змінились з часу ухвалення відповідного рішення (одруження позивача з іншої жінкою, народження дитини в іншому шлюбі та смерть позивача) не відповідатиме вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та принципу юридичної визначеності.

… За умови, що сторона знає про смерть іншої сторони у справі, де правонаступництво є неможливим, як і відновлення сімейних відносин, поведінка сторони, яка заявила після спливу значного проміжку часу про перегляд заочного рішення з формальних підстав, є зловживанням процесуальними правами».

У даній справі, яка стосується сімейних відносин, і дитина, щодо якої відповідач позбавлений батьківських прав, і бабуся, яка ініюцювали теперішнє судове провадження, вже померли, правонаступництво щодо них не допускається, оскаржуване рішення ухвалене 14 років тому.

Колегія суддів також враховує принцип правової визначеності, який застосовується Європейським судом з прав людини при вирішенні звернень відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підлягає застосуванню судами України відповідно до статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.

Принцип правової певності є одним з основних аспектів верховенства права вимагає, серед іншого, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

У його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Обертовича Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 26 жовтня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький