Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №947/535/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3957/26

Справа № 947/535/24

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - Щукін Олександр Сергійович

відповідач - ОСОБА_2

представник відповідача - Муравська Лілія Олегівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Муравської Лілії Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2025 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

28.12.2023 в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду звернулась адвокат П`ятигорець І.О. з даним позовом, в якому просила:

1. Припинити право власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на 1/6 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , який складається в цілому з житлових приміщень з кам`яного житлового будинку під літерою «А» та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 539 кв. м. та право власності на 1/6 частину земельну ділянку площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , який складається в цілому з житлових приміщень з кам`яного житлового будинку під літерою «А» та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 539 кв. м. та право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що їй на праві спільної часткової власності належать 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ «А», загальною площею 61,6кв. м, житловою площею 25,5 кв. м, сараїв літ. «Б» , «Г», вбиральні літ «В», літньої кухні літ. «Ж», гаражу літ. «Д», веранди літ «И» огорожі № 1-6, мостіння-1, шахти-2 та 5/6 частин земельної ділянки площею 0,0539 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:002:0017, яка розташована в АДРЕСА_1 (Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ №759686 від 09 лютого 2010 року).

В свою чергу відповідачу належить 1/6 частки вказаного житлового будинку.

Позивач зазначає, що спільне користування домоволодінням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , між нею та відповідачем є фактично неможливим з огляду на характер об`єкта нерухомості та обсяг частки, яка належить Відповідачці. Частка останньої становить лише 1/6 від загальної площі домоволодіння, і її фізичний поділ в натурі як окремого житлового приміщення є технічно неможливим, оскільки така частка не може бути оформлена як ізольована квартира чи інше повноцінне житло, що відповідало б вимогам чинного законодавства, зокрема санітарним, будівельним та технічним нормам. Таким чином, реалізація права спільної власності у формі фактичного спільного володіння та користування будинком у цьому випадку є нереальною.

З метою мирного врегулювання ситуації позивач неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією викупити належну їй частку у спірному нерухомому майні. Проте відповідач проігнорувала ці пропозиції та не вжила жодних дій для вирішення конфлікту. Ба більше, внаслідок пасивної поведінки відповідача позивач фактично позбавлена можливості повноцінно користуватися своєю часткою у житловому будинку та земельній ділянці, здійснювати необхідні ремонтні роботи, що створює істотні перешкоди у реалізації її прав як співвласника.

Позивач є власником переважної частки спірного майна - 5/6 у житловому будинку та відповідної частки земельної ділянки. У вказаному будинку вона проживала, була зареєстрована, а сам будинок є для неї батьківським і має значну особисту та емоційну цінність. Позивач підтримувала родинні зв`язки з померлим братом, якому належала спірна частка, здійснювала за ним догляд під час його тривалої хвороби та самостійно понесла витрати на організацію поховання.

З огляду на викладене, відсутність реальної можливості спільного користування майном, відмову відповідача вирішити питання шляхом добровільного відчуження частки та систематичне порушення прав позивача, остання змушена була звернутися до суду з позовом про припинення права власності відповідача на її частку у житловому будинку шляхом викупу цієї частки позивачем відповідно до ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку - задоволено.

Суд в обґрунтування свого рішення зазначає, що частка відповідача у домоволодінні АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі № 1-6, мостіння, шахти та право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, за своїм розміром та вартістю є незначною, виділити частку у спільному майні в натурі з технічної точки зору неможливо, судом не встановлено наявності домовленості між сторонами про спільне володіння і користування житловим будинком, відповідач у спірному будинку не проживає та має у власності інше житло, а також те, що позивачем внесено на депозитний рахунок вартість належної відповідачу частки, суд вважає за можливе припинити саме право спільної часткової власності відповідача на 1/6 частку у спільному майні, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Муравська Л.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.06.25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з винесеним рішенням відповідач не погоджуюється, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеної у Постанові від 6 лютого 2019 року по справі 161/16811/17.

Судом не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, не надано жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам відповідача щодо дійсної ринкової вартості подібного нерухомого майна; судом було проігноровано допущені при розрахунку помилки експертом у висновку експертизи, що призвели до «заниження» вартості 1/6 частину домоволодіння та 1/6 частину земельної ділянки та не відповідності його дійсній вартості на час розгляду справи; судом незаконно було залишено без розгляду клопотання представника відповідача про проведення судової оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом було ухвалено законне та обґрунтоване рішення з дотримання балансу інтересів сторін.

Вказує, що під час судового розгляду було встановлено численні обставини та досліджено достатні докази, які дозволили суду дійти обґрунтованого висновку:

1. Спільне користування співвласниками спірним майном є неможливим, оскільки річ є неподільною.

2. Припинення права на 1/6 частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, який забезпечений іншим житлом.

3. Відповідач не користується спірним домоволодінням, тривалий час не цікавився його станом і не здійснює утримання майна.

4. Доказів, що припинення права власності відповідача на частку у спірному майні може завдати істотної шкоди його інтересам, не надано.

Тягар утримання спірного майна несе позивачка. Крім того, позивачка внесла на депозитний рахунок 638 944,00 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/6 частки спірного домоволодіння. Ринкова вартість спірного об`єкта не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.

Отже, суд обґрунтовано дійшов висновку, що право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України може бути припинено.

Явка сторін в судове засідання

У відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторонами надано пояснення по справі до судових дебат, а також представником позивача надано письмова промова у судових дебатах.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися до судового засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачці на праві спільної часткової власності належить: 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ «А», загальною площею 61,6кв. м, житловою площею 25,5 кв. м., сараїв літ. «Б» , «Г», вбиральні літ «В», літньої кухні літ. «Ж», гаражу літ. «Д», веранди літ «И» огорожі № 1-6, мостіння-1, шахти-2 та 5/6 частин земельної ділянки площею 0,0539 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:002:0017, яка розташована в АДРЕСА_1 (Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ №759686 від 09 лютого 2010 року).

Зазначене нерухоме майно належить позивачу на підставі наступних правовстановлюючих документів:

1) 1/6 частка домоволодіння АДРЕСА_1 та 1/6 частка земельної ділянки площею 0,0539 га, розташованої за тією ж адресою - на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.11.2007 року у справі № 2-1462/07.

Право власності зареєстровано згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18154735 від 19.03.2008 року, реєстраційний номер 22557155, номер запису 18084 у книзі 1доп-285;

2) 2/3 частки житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , які були подаровані Позивачу відповідно до договору дарування від 02 серпня 2008 року.

Дарувальник - ОСОБА_3 , обдарований - ОСОБА_1 .

Договір дарування ВКМ № 316868 посвідчено 02.08.2008 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Агопян В.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-1009.Витяг з Державного реєстру правочинів № 6323377 від 02.08.2008 року, номер правочину 3059056.

Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20148861 від 08.09.2008 року, виданий КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості", реєстраційний номер 22557155;

3) 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0539 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, які були подаровані Позивачу відповідно до договору дарування від 02 серпня 2008 року.

Дарувальник - ОСОБА_3 , обдарований - ОСОБА_1 .

Договір дарування ВКМ № 316869 посвідчено 02.08.2008 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Агопян В.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-1012. Витяг з Державного реєстру правочинів № 6323391 від 02.08.2008 року, номер правочину 3059066.

Співвласником житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,0539 га за тією ж адресою, був брат позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2007 року у справі № 2-1462/07, ОСОБА_4 належала на праві спільної часткової власності 1/6 частка домоволодіння АДРЕСА_1 та 1/6 частка відповідної земельної ділянки. Право власності на зазначене майно зареєстровано відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18154735 від 19 березня 2008 року, реєстраційний номер 22557155, номер запису 18084 в книзі 1доп-285.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 07 березня 2023 року Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис про смерть № 226 від 07.03.2023 року.

З метою прийняття спадщини позивач звернулася до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса із відповідною заявою. Однак постановою державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранової О.В. від 26 вересня 2023 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом щодо 1/6 частки житлового будинку та 1/6 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній постанові нотаріус послалася на факт звернення до нотаріальної контори спадкоємця першої черги.

Таким чином, позивачу стало відомо, що спадкоємцем 1/6 частки житлового будинку та земельної ділянки, які належали померлому ОСОБА_4 , є його донька - ОСОБА_2 , яка тривалий час перебуває за кордоном.

Спільне користування зазначеним нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , разом із відповідачем є неможливим, що зумовлює необхідність відповідного правового врегулювання.

Згідно висновку судового експерта Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України - ОСОБА_5 у комплексній судовій оціночно-будівельній та будівельно-технічній експертизі для подання до Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 947/535/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку № 10/24 від 17.06.2024 року (далі - висновок експерта № 10/24 від 17.06.2024) відсутня технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити 1/6 частку земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, площею 0,0539 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку експерта № 10/24 від 17.06.2024 ринкова вартість 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі № 1-6, мостіння, шахти розташовані на земельній ділянці площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, що розрахована з урахуванням земельної компоненти в межах порівняльного підходу складає: 638 944,0 грн (шістсот тридцять вісім тисяч дев`ятсот сорок чотири гривні нуль копійок, без ПДВ та з округленням до цілого числа). Будучі допитаним у судовому засіданні експерт ОСОБА_5 підтвердив правильність наданої оцінки, зауважив, що припущені у висновку описки є технічними, такими що не впливають на вірність висновку щодо вартості майна.

Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги частково зазначив наступне.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до приписів частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

У відповідності з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною другою цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Згідно із статтею 155 ЖК України власника не може бути позбавлений права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно частини першої статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Положеннями частини першої статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини другої цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в статті 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 по справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В постанові від 02.07.2014 по справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

З аналізу судової практики вбачається, що поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного, тощо.

Частка відповідача у спірному майні становить 1/6, частка позивача - 5/6, тобто частка відповідача є незначною та виділити її в натурі є неможливим з технічної точки зору, спільне користування та володіння майном між сторонами теж є неможливим.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони, які є співвласниками спірного житла не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, а встановлені обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном. Також встановлено, що позивач постійно піклується про збереження та належний стан спірного будинку, самостійно сплачує комунальні послуги, доглядає за територією та здійснює поточне обслуговування будівлі.

Натомість відповідач, яка має незначну частку у спірному нерухомому майні (1/6), не бере участі в утриманні будинку, не несе жодних витрат на його обслуговування. Крім того, відповідач постійно проживає за межами України та не має наміру використовувати спірне майно для власних житлових потреб. Більше того, відповідач є власником нерухомого майна, квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про наявність у неї альтернативного житла та відсутність об`єктивної потреби у збереженні права власності на незначну частку у спірному домоволодінні.

Згідно висновку експерта № 10/24 від 17.06.2024 ринкова вартість 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі № 1-6, мостіння, шахти розташовані на земельній ділянці площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, що розрахована з урахуванням земельної компоненти в межах порівняльного підходу складає: 638 944,0 грн (шістсот тридцять вісім тисяч дев`ятсот сорок чотири гривні нуль копійок, без ПДВ та з округленням до цілого числа). Будучі допитаним у судовому засіданні експерт ОСОБА_5 підтвердив правильність наданої оцінки, зауважив, що припущені у висновку описки є технічними, такими що не впливають на вірність висновку щодо вартості майна.

В матеріалах справи наявні докази того, що позивачем, на виконання вимог частини другої статті 365 ЦК України та ухвали Київського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 року по справі №947/535/24, внесено на депозитний рахунок Територіального управління ДСА України в Одеській області кошти у сумі 638944 грн.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими, так як припинення частки відповідача на житловий будинок, яка складає 1/6 та є незначною, із виплатою її вартості, не призведе до порушення прав та інтересів відповідача.

Щодо заперечень відповідача про те, що позивач не отримала свідоцтва про право на спадщину щодо частини спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим право власності на відповідну частину не зареєстровано, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 та ч. 1 ст. 1216 Цивільного кодексу України, право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї. На це також звернув увагу Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц. Ураховуючи викладене, твердження відповідача про нібито передчасність вимог є юридично необґрунтованими та не впливають на правомірність звернення позивача з позовом про припинення права власності відповідача на її частку у домоволодінні.

Також представник відповідача ставила під сумнів висновок експерта № 10/24 від 17.06.2024, мотивуючи це чисельними помилками у висновку. Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_5 надав суду пояснення, що дійсно при виготовленні висновку були ним припущені деякі описки, які на суть висновку та його результатами не впливають. Таким чином суд вважає даний висновок належним, допустимим та достатнім доказом.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи, що частка відповідача у домоволодінні АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі № 1-6, мостіння, шахти та право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, за своїм розміром та вартістю є незначною, виділити частку у спільному майні в натурі з технічної точки зору неможливо, судом не встановлено наявності домовленості між сторонами про спільне володіння і користування житловим будинком, відповідач у спірному будинку не проживає та має у власності інше житло, а також те, що позивачем внесено на депозитний рахунок вартість належної відповідачу частки, суд вважає за можливе припинити саме право спільної часткової власності відповідача на 1/6 частку у спільному майні, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Однак колегія суддів, дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи апеляційної скарги, не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру грошової компенсації за належну відповідачці частку у спірному майні, водночас вважає правильним висновок про наявність підстав для припинення її права на цю частку, з огляду на таке.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи, враховуючи відмову суду у розгляді усного клопотання, виходячи з цього ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.02.2026 було призначено у справі за апеляційною скаргою Муравської Лілії Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку, судову оціночно-земельну та оціночно-будівельну експертизи у справі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є припинення права власності на частку житлового будинку з надвірними спорудами та земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Визначення ринкової вартості кожного з цих об`єктів, а також ринкової вартості частки відповідача, є визначальним для правильного вирішення спору по суті.

Разом з тим, наданий позивачем висновок експерта № 10/24 від 17.06.2024 року містить оцінку лише частки у домоволодінні та не містить визначення ринкової вартості земельної ділянки, яка є окремим об`єктом цивільних прав та самостійним предметом спору у справі.

Крім того, з доводів апеляційної скарги вбачається наявність суттєвих розбіжностей і внутрішніх суперечностей у висновку експерта, що стосуються застосованих коригувань, вибору аналогів, методики розрахунку та об`єктів, які фактично досліджувалися.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідач та її представник фактично були позбавлені можливості ініціювати проведення альтернативної або повторної експертизи у суді першої інстанції, зокрема у зв`язку з обмеженим доступом до спірного майна, а також у зв`язку з процесуальними рішеннями суду першої інстанції, якими відповідні клопотання залишалися без задоволення або без розгляду. За таких умов сторона відповідача була об`єктивно обмежена у реалізації свого права на подання доказів на підтвердження власної правової позиції.

Окрім цього, з протоколу судового засідання від 30.04.2025 вбачається, що допитаний у судовому засіданні експерт заначив, що описки впливають на визначену ціну.(т.1 а.с.239)

Відповідно до положень статей 12, 76, 81, 103, 365 ЦПК України, суд зобов`язаний сприяти повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, а у разі необхідності спеціальних знань - призначити судову експертизу. З огляду на характер спірних правовідносин та значення визначення ринкової вартості майна для правильного вирішення справи, колегія суддів прийшла до висновку, що без проведення судової оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи встановити всі істотні обставини справи неможливо.

Згідно висновку судового експерта ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.» - Скибінської Тетяни Михайлівни у оціночно-будівельній та оціночно-земельної експертизі по цивільній справі № 947/535/24 ринкова вартість 1/6 частини земельної ділянки, площею 0,0539 номер 5110136900:33:002:0017, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без врахування вартості земельних поліпшень, на момент складання даного висновку складає: 801 168 грн. Ринкова вартість 1/6 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з житлового будинки під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м., житловою площею 25,5 кв.м., сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі №1-6, мостіння, шахти, без врахування вартості земельного компоненту, на момент складання даного висновку, становить: 92 281 грн..

Таким чином, загальна ринкова вартість належних відповідачці часток у житловому будинку з надвірними спорудами та земельній ділянці за висновком експерта №014/2026 від 06 травня 2026 року становить 893 449 грн, що на 254 505 грн перевищує розмір компенсації, визначений судом першої інстанції.

Оцінюючи зазначений висновок у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів виходить із того, що висновок експерта не має заздалегідь установленої сили, а його врахування або відхилення повинно ґрунтуватися на оцінці змісту проведеного дослідження, обґрунтованості відповідей на поставлені питання та узгодженості з іншими доказами.

У цій справі необхідність проведення експертизи в суді апеляційної інстанції була зумовлена конкретними запереченнями щодо визначення вартості майна, зокрема, сторона відповідачки послідовно звертала увагу на розбіжності між наведеними в дослідницькій частині попереднього висновку коригуваннями та показниками, фактично застосованими в розрахунковій таблиці, а також на відсутність окремого визначення вартості земельної ділянки.

Саме по собі зазначення у висновку експерта ОСОБА_5 про врахування земельного компонента не усуває необхідності перевірити повноту оцінки обох об`єктів, права на які припиняються.

При цьому наведені у висновку суперечності не могли бути відхилені виключно з посиланням на їх технічний характер, оскільки, як убачається з протоколу судового засідання від 30 квітня 2025 року, експерт зазначав про вплив допущених помилок на визначену ціну.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що всі виявлені недоліки не впливають на результат оцінки, не узгоджується з наведеними матеріалами справи.

За таких обставин визначений цим судом розмір компенсації потребував додаткової перевірки, яку здійснено під час апеляційного розгляду.

Колегія суддів розглянула також заперечення представника позивачки щодо висновку експерта Скибінської Т.М. та враховує таке.

Окреме визначення вартості земельної ділянки без урахування земельних поліпшень і вартості будинку з надвірними спорудами без урахування земельного компонента саме по собі не свідчить про подвійне врахування вартості майна, оскільки за змістом підсумкових відповідей експерта вартість кожної складової визначено без включення іншої, а тому арифметичне підсумовування цих величин не є достатнім підтвердженням заявленої представником позивачки помилки.

Крім того, пункт 23 Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» передбачає розгляд земельної ділянки як умовно вільної від земельних поліпшень під час визначення її ринкової вартості як при найбільш ефективному, так і при існуючому використанні, а отже, застосування такого припущення не може саме по собі визнаватися порушенням методики оцінки лише через наявність на земельній ділянці будівель і споруд.

Водночас твердження представника позивачки про необхідність відрахування витрат на знесення забудови ґрунтується на припущенні, що її ліквідація є необхідною та економічно обґрунтованою.

Посилання на давність внесення коштів на депозит та їх знецінення не спростовують установленої вартості спірних часток, а внесення коштів забезпечує виконання обов`язку щодо компенсації, однак не встановлює незмінної вартості майна на весь подальший період розгляду справи.

Відповідачка не може бути позбавлена права на перевірку розміру компенсації лише через те, що позивачка раніше внесла суму, визначену іншим висновком експерта.

Інші посилання представника позивачки на недоліки експертного дослідження не містять достатнього обґрунтування помилковості проведених розрахунків та не спростовують висновку експерта.

При цьому клопотань про виклик експерта для надання пояснень щодо висновку та з`ясування порушених у запереченнях питань учасниками справи не заявлено.

Водночас установлення іншої вартості спірного майна саме по собі не спростовує висновків щодо наявності передбачених частиною 1 статті 365 ЦК України підстав для припинення права на частки.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо передчасності позову через неотримання відповідачкою свідоцтва про право на спадщину та відсутність державної реєстрації, колегія суддів враховує, що прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 сторони не заперечують.

Саме її звернення як спадкоємиці першої черги стало підставою для відмови позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину.

За змістом частини п`ятої статті 1268 та частини третьої статті 1296 ЦК України прийнята спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва не позбавляє права на спадщину.

За встановлених у цій справі обставин неоформлення свідоцтва не означає відсутності у відповідачки прав на успадковані частки, а необхідність оформлення прав для розпорядження нерухомістю не є тотожною відсутності правонаступництва у відносинах спільної власності.

Посилання на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №161/16811/17 підлягає оцінці з урахуванням установлених у ній обставин.

Зокрема, у тій справі спадкоємиця надсилала заяви про прийняття спадщини без належного посвідчення справжності підпису, про що її повідомляв нотаріус, натомість у справі, яка переглядається, спір між сторонами не стосується належності прийняття відповідачкою спадщини чи кола спадкоємців. Тому висновок про передчасність позову не може переноситися на ці правовідносини без урахування зазначених відмінностей.

Щодо доводів про особисту цінність батьківського будинку колегія суддів зазначає, що такі обставини заслуговують на увагу під час оцінки інтересів співвласниці, однак повинні розглядатися разом з іншими обставинами справи.

Судом установлено наявність у відповідачки іншого житла, фактичне невикористання спірного домоволодіння для проживання та неможливість виділу належної їй частки земельної ділянки.

Саме по собі перебування за кордоном, у тому числі у зв`язку з воєнним станом, не припиняє права власності та не свідчить про відмову від нього, тому зазначена обставина не розглядається колегією суддів як самостійна підстава для задоволення позову, значення має сукупність установлених обставин щодо характеристик майна, можливості його використання співвласниками та наслідків припинення права для відповідачки.

Так само відсутність участі в утриманні майна не є самостійною підставою для позбавлення права на частку, разом із тим докази здійснення позивачкою витрат на утримання будинку стосуються фактичного порядку користування та збереження спільного майна, а тому їх дослідження не обмежується виключно спорами про стягнення відповідних витрат, а відсутність у цій справі вимоги про їх відшкодування не робить такі докази неналежними.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного вирішення клопотань про експертизу судом першої інстанції враховані під час апеляційного розгляду та саме для перевірки спірної вартості майна та забезпечення стороні відповідачки можливості довести свої заперечення апеляційний суд призначив відповідне дослідження, а одержаний висновок став підставою для перегляду розміру компенсації.

Водночас порушення під час оформлення процесуальних рішень, їх направлення учасникам справи або складення повного тексту рішення не зумовлюють автоматичної відмови в позові, а їх наслідки підлягають оцінці з огляду на вплив на правильність вирішення спору, проте установлені недоліки визначення вартості майна виправляються шляхом зміни рішення в цій частині, а самі по собі наведені процесуальні доводи не спростовують інших установлених обставин.

Ураховуючи визначену за результатами апеляційного розгляду загальну вартість спірних часток у розмірі 893 449 грн та вже присуджену компенсацію в розмірі 638 944 грн, різниця становить 254 505 грн.

Відповідно, обраний спосіб зміни рішення передбачає збереження присудженої виплати 638 944 грн із депозитного рахунку та додаткове стягнення 254 505 грн як різниці до визначеного апеляційним судом розміру компенсації.

Таке додаткове стягнення стосується уточнення розміру відшкодування за спірні частки, а не повторного присудження їх повної вартості.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру компенсації є обґрунтованими, що зумовлює необхідність зміни рішення суду першої інстанції у відповідній частині та викладення його мотивів з урахуванням установлених під час апеляційного розгляду обставин.

Щодо судових витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До судових витрат згідно з ст. 133 ЦПК України входять, зокрема,витрати пов`язані з розглядом судової справи, куди входять витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абзаці 2 п. 36 постанови від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» орієнтує суди на наступне: якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представником відповідача надано такі докази понесення судових витрат:

1.Договір про надання правової допомоги № 14-07/25 від 14 липня 2025 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Муравською Лілією Олегівною, щодо представництва інтересів у справі № 947/535/24 в Одеському апеляційному суді.

Пунктом 4.1 договору передбачено фіксований гонорар у розмірі 25 000 грн, пунктом 4.2 його стовідсоткову попередню оплату.

Пунктом 4.5 визначено витрати на експертизу та інші судові витрати оплачуються окремо від гонорару.

2. Рахунок № 14/07 від 14 липня 2025 року, виставлений адвокатом Муравською Л.О. ОСОБА_2 на оплату правової допомоги за зазначеним договором у розмірі 25 000 грн.

3. Платіжну інструкцію № @2PL454366 від 16 липня 2025 року, яка підтверджує перерахування адвокату Муравській Л.О. 25 000 грн за послуги правової допомоги згідно з рахунком № 14/07 та договором № 14-07/25 від 14 липня 2025 року. У призначенні платежу зазначена ОСОБА_2 .

4. Детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги від 16 жовтня 2026 року, підписаний адвокатом Муравською Л.О., який містить такі роботи:

- складання апеляційної скарги, надсилання її копії позивачці та подання до суду;

- складання і подання заяви про призначення судової оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи;

- складання і подання заяви про долучення квитанції щодо оплати експертизи;

- складання заяви про ознайомлення з матеріалами справи, зокрема з експертним висновком;

- ознайомлення з висновком експерта № 014/2026 від 06 травня 2026 року;

- представництво інтересів у двох судових засіданнях 03 лютого та 13 жовтня 2026 року.

В описі зазначено фіксований гонорар становить 25 000 грн.

5. Квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» від 03 квітня 2026 року, яка підтверджує сплату ОСОБА_2 15 000 грн на користь експертної установи за рахунком № 14 від 19 березня 2026 року за проведення експертизи об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Квитанцію ID 6412-9421-3282-6045 від 15 липня 2025 року, яка підтверджує сплату ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 947/535/24 у розмірі 3 220,80 грн.

7. Квитанцію ID 4421-9954-3992-5894 від 12 серпня 2025 року, яка підтверджує додаткову сплату судового збору за подання цієї апеляційної скарги у розмірі 413 грн.

Загальна сума судового збору за квитанціями становить 3 633,80 грн без банківських комісій.

Квитанцію на 100 грн. поштових витрат серед поданих документів не надано.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає доведеними понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн., проведення експертизи - 15 000 грн. та сплату судового збору за подання апеляційної скарги - 3 633,80 грн.

Надані договір, рахунок, платіжна інструкція та детальний опис послуг у сукупності підтверджують зв`язок правничої допомоги з апеляційним розглядом цієї справи, її зміст та оплату погодженого сторонами фіксованого гонорару.

Водночас документальне підтвердження витрат не є безумовною підставою для їх відшкодування іншою стороною в повному обсязі, оскільки під час їх розподілу необхідно враховувати результат вирішення спору.

У цій справі відповідачка просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про повну відмову в позові, однак за результатами апеляційного перегляду її доводи визнано обґрунтованими в частині визначення вартості спірних часток, що зумовило збільшення належної їй компенсації, проте доводи щодо відсутності підстав для припинення права власності відхилено, а рішення в цій частині залишено без змін.

Отже, апеляційний перегляд завершився частково на користь кожної зі сторін.

При цьому точне математичне співвідношення задоволених та відхилених вимог апеляційної скарги визначити неможливо, оскільки відповідачка вимагала повної відмови в позові, а самостійної вимоги про присудження конкретного розміру компенсації не заявляла.

Саме лише співвідношення суми збільшення компенсації та загальної вартості часток не відображає обсягу задоволення її вимог щодо оскаржуваного рішення загалом.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 50 % підтверджених витрат на професійну правничу допомогу - 12 500 грн., проведення експертизи - 7 500 грн., а також 1 816,50 грн. судового збору, обчисленого в межах заявленої до відшкодування суми 3 633 грн., а всього - 21 816,50 грн..

У відшкодуванні 100 грн. поштових витрат слід відмовити у зв`язку з відсутністю документального підтвердження їх понесення.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Муравської Лілії Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2025 року змінити в мотивувальній частині виклавши в редакції цієї постанови та в резолютивній частині змінивши та доповнивши її наступним чином:

«Збільшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 грошову компенсацію за 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку під літерою «А», загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 25,5 кв.м, сараїв під літерою «Б», «Г», вбиральні під літерою «В», літньої кухні під літерою «Ж», гаражу під літерою «Д», веранди під літерою «И», огорожі № 1-6, мостіння, шахти та 1/6 частини земельної ділянки площею 0,0539 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:33:002:0017, з сумми 638944 гривень до розміру 893 449 грн, тобто збільшивши загальний розмірі стягнення на 254 505 грн..»

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 21 816 (двадцять одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 50 копійок.

В іншій частині рішення без змін.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат в іншій частині - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова