Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №488/2675/25
Суддя: Базовкіна Т. М.
29.10.26
22-ц/812/1958/26
Провадження №22-ц/812/1958/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
29 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №488/2675/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , на рішення, яке ухвалив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 31 березня 2026 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у с т а н о в и в :
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 11 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан», первісний кредитор, та ОСОБА_1 укладено договір № 3439888, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у розмірі 5000 грн. на строк, визначений договором, а позичальник — повернути суму кредиту, сплатити проценти, комісію та інші платежі у строки і на умовах, передбачених Договором.
21 серпня 2021 між ТОВ «Мілоан», первісний кредитор, та ОСОБА_1 укладено договір № 100005189, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у розмірі 2000 грн. на строк, визначений договором, а позичальник - повернути суму кредиту, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений строк і виконати інші зобов`язання, передбачені договором.
30 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», первісний кредитор, та ОСОБА_1 укладено договір № 75137463, згідно з умовами якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений сторонами строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти від суми позики.
Відповідно до пункту 2 договору про надання позики сума позики становить 1550 грн; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 % за кожен день користування позикою.
Кредитодавці належним чином виконали свої зобов`язання за договорами кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору кредиту.
Станом на сьогоднішній день заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість:
-За договором № 3439888 від 11.08.2021 року - 41765,00 грн.;
-За договором №100005189 від 21 серпня 2021 року - 17 570,00 грн.;
-За договором №75137463 від 30 серпня 2021 року - 5222,85 грн.
Загальний розмір заборгованості становить 64557,85 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн.
29 листопада 2021 року було укладено договір №29-11-102 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3439888(а.с.76-78).
10 березня 2023 року було укладено договір №10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі - за договором №3439888.
30 листопада 2021 року було укладено договір №30-11-65, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі - за договором №100005189.
10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі - за договором №100005189.
27 січня 2022 року було укладено договір №27/01/2022, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі - за договором №75137463.
10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі - за договором №75137463.
Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути вищевказану заборгованість, а також 2422 грн 40 коп. судового збору та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 16000 грн.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2026 року позовні вимоги Товариства задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість у загальному розмірі 64557 грн 85 коп., а саме:
- за договором №3439888 від 11 серпня 2021 року у розмірі 41765 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 5000 грн. та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 36765 грн.;
- за договором №100005189 від 21 серпня 2021 року у розмірі 17570 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 2000 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15350 грн. та заборгованість за комісіями – 220 грн;
- за договором №75137463 від 30 серпня 2021 року у розмірі 5222 грн 85 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 1550 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 3644 грн 49 коп., інфляційні збитки – 24 грн 80 коп. та нараховані 3% річних – 3 грн 56 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 16000 грн.
Рішення суд умотивував тим, що позивачем доведено порушення грошових зобов`язань відповідачем за укладеними кредитними договорами, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в загальній сумі 64557 грн 85 коп. До позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до укладених договорів факторингу перейшли права вимоги до відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати й частково задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з 13 січня 2020 року перебуває на військовій службі, про що свідчить запис у військовому квитку відповідача в п.17 на сторінці 8, а відтак - не перебуває за своїм місцем реєстрації, у зв`язку з чим він не отримував ухвалу суду першої інстанції про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та не міг скористатись правом на подачу відзиву. Адвокат зазначає, що відповідач 14 квітня 2021 року отримав посвідчення учасника бойових дій за № НОМЕР_1 і до цього часу є військовослужбовцем, відтак має пільги, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла на час укладання договорів споживчого кредитування та позики, а саме: пільги, гарантії та компенсації, зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати штрафні санкції, пеню за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Крім того, представник відповідача вважає, що заявлені вимоги щодо стягнення комісії є незаконними. Наданий договір про споживче кредитування від 21 серпня 2021 року за №100005189 не містить та позивач не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому такі умови договору є нікчемними. Також, ОСОБА_2 зазначає, що інфляційні збитки та 3% річних є компенсаційними виплатами, які регулюються частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а відтак в розумінні пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» теж не можуть бути стягнуті, оскільки носять міру відповідальності, яка в даному випадку не застосовується. Таким чином, суд першої інстанції мав стягнути за договором про споживче кредитування №3439888 від 11 серпня 2021 року заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 5000 грн; за договором про споживче кредитування №100005189 від 21 серпня 2021 року - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 2000 грн та за договором позики №75137463 від 30 серпня 2021 року - за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 1550 грн, а загалом – 8550 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, зокрема щодо стягнення процентів за кредитними договорами та договором позики, оскільки сторони досягли згоди щодо їх розміру та порядку нарахування, а долучені відповідачем докази не підтверджують наявність підстав для ненарахування таких процентів, та просить залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення та просить стягнути з відповідача судові витрати.
Сформовані у системі «Електронний суд» представником відповідача 12 вересня 2026 року відповідь на відзив на апеляційну скаргу та представником позивача 16 вересня 2026 року додаткові пояснення, слід повернути без розгляду, виходячи з наступного.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина 5 статті 174 ЦПК України).
Заявами по суті справи в при апеляційному розгляду справи є апеляційна скарга та відповідь на відзив (статті 352, 355, 356, 360 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 07 вересня 2026 року Миколаївський апеляційний суд надав учасникам справи п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, але не визнав необхідним і не надав дозволів позивачу подати додаткові пояснення після спливу строків на подання апеляційної скарги та відзиву на неї відповідно. Крім того подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу не передбачена положеннями ЦПК України.
Тому зазначені відповідь на відзив на апеляційну скаргу та пояснення, сформовані представником позивача у системі «Електронний суд» 16 вересня 2026 року, слід залишити без розгляду.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Зважаючи на те, що на день ухвалення оскаржуваного рішення та подання апеляційної скарги ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що підтверджено змістом записів у його військовому квітку та є об`єктивною обставиною, що утруднює участь відповідача у розгляді справи, отримання ним процесуальних документів за місцем реєстрації, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача про долучення нових доказів – копій посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 , копію військового квітка, копії витягів з наказів № 280 від 12 листопада 2020 року, № 40 від 11 лютого 2021 року, № 14/ДСК від 09 лютого 2021 року, № 13 січня 2020 року № 1-РС, № 7 від 13 січня 2020 року, а також прийняти до розгляду заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вказаних вимог закону та ціни заявленого у справі позову справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково і таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним положенням закону не повною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 11 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №3439888 (далі - Договір №3439888) (а.с.21-25).
Відповідно до пункту 1.1 Договору №3439888 кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у розмірі 5000 грн. на 30 днів (з 11 серпня 2021 року по 10 вересня 2021 року), а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити проценти, комісію та інші платежі у строки і на умовах, передбачених договором.
Згідно з умовами Договору проценти за користування кредитом у межах погодженого строку становлять 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування (загальна сума — 15 грн.), а стандартна (базова) процентна ставка — 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Кредитні кошти надавалися шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.
Договором передбачено можливість пролонгації строку кредитування шляхом подальшого користування кредитними коштами після спливу первісного строку, однак загальний строк такої пролонгації не може перевищувати 60 днів (пункт 2.3.1.2, пролонгація на стандартних (базових) умовах).
У разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитодавець має право нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 4.2).
21 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №100005189 (далі - Договір №100005189) (а.с.28-32).
Відповідно до пункту 1.1 Договору про споживчий кредит кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у розмірі 2000 грн на 30 днів (з 21 серпня 2021 року до 20 вересня 2021 року), а позичальник - повернути суму кредиту, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений строк і виконати інші зобов`язання, передбачені договором.
Згідно з пунктом 1.5.2 Договору №100005189 проценти за користування кредитом становлять 750 грн та нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Стандартна (базова) процентна ставка відповідно до пункту 1.6 Договору №100005189 становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування.
Кредитні кошти надаються шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника. Договором передбачено можливість пролонгації строку кредитування шляхом подальшого користування кредитними коштами після спливу визначеного строку, однак загальний строк такої пролонгації не може перевищувати 60 днів (пункт 2.3.1.2).
У разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитодавець має право нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою як проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 4.2).
Виконання ТОВ «Мілоан» вимог щодо ідентифікації позичальника ОСОБА_1 при укладанні Договору №3439888 та Договору №100005189 підтверджено довідками про ідентифікацію (а.с. 51, 54), а перерахування відповідачу кредитних коштів підтверджено квитанціями (а.с. 51, 54 зворот).
30 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75137463 (далі - Договір №75137463) (а.с.35).
Згідно з пунктом. 1 Договору №75137463 позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений сторонами строк – 30 днів шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти від суми позики.
Відповідно до пункту 2 Договору №75137463 сума позики становить 1550 грн; процентна ставка (базова, фіксована) - 1,99 % за кожен день користування позикою.
Виконання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» умов Договору №75137463 щодо перерахування кредитних коштів підтверджено довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 05 березня 2025 року (а.с. 57).
Зазначені у позові кредитні договори та договір позики було укладено ОСОБА_1 дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом направлення електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
29 листопада 2021 року було укладено договір факторингу №29-11-102, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за Договором №3439888 (а.с.76-78).
10 березня 2023 року було укладено договір відступлення прав вимоги №10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за Договором №3439888 (а.с.84-86).
30 листопада 2021 року було укладено договір факторингу №30-11-65, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за Договором №100005189 (а.с.71-73).
10 січня 2023 року було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до відповідача за Договором №100005189 та за Договором №75137463 (а.с. 94-96).
27 січня 2022 року було укладено договір №27/01/2022 відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №75137463.
Згідно розрахунку позивача у відповідача обліковується прострочена заборгованість:
1) за Договором №3439888 в загальному розмірі 41765,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 5000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 36765 грн.;
2) за Договором №100005189 в загальному розмірі 17570 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 2000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 15350 грн.; заборгованість за комісіями - 220 грн.;
3) за Договором №75137463 в загальному розмірі 5222,85 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 1550 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 3644,49 грн.; інфляційні збитки - 24,80 грн.; нараховані 3% річних - 3,56 грн.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 516 ЦК України).
Долучені позивачем докази щодо укладання договорів факторингу, відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів боржників, акти щодо їх передачі, платіжні доручення доводять перехід до позивача права вимоги до відповідача за договорами, про стягнення заборгованості за якими виник спір.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається ОСОБА_1 не заперечує та не спростовує факти укладання указаних позивачем договорів та отримання на їх виконання грошей на умовах кредиту, перехід права вимоги щодо стягнення заборгованості до позивача, наявності заборгованості за кредитом, натомість він не згоден із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами, комісії, інфляційних втрат та 3% річних.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, а саме, що Договір №3439888, Договір №100005189 та Договір №75137463 були укладені сторонами в електронному вигляді, підписані позичальником за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційних системах позикодавців із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори були укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність фактів укладання вказаних договорів, які у цій справі не оспорюється.
Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення заборгованості за отриманими кредитними коштами (основним боргом), а тому в цій частині висновки, викладені у рішенні суду, апеляційним судом не переглядається.
Щодо нарахування процентів за користування кредитом
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Заперечуючи проти стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, відповідач зазначив, що має пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей».
Так, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» в редакції закону, яка була чинною на час укладання договорів, щодо стягнення заборгованості за якими виник спір (серпень 2021 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 зробила висновок про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).
В Україні особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває до теперішнього часу (постанова Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18).
Отже, Законом встановлені пільги для таких двох категорій військовослужбовців: які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час дії особливого періоду.
Дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється також на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, що відповідає практиці Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18 (провадження № 61-10659св20).
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Долучені до апеляційної скарги копія військового квітка, копії витягів з наказів № 280 від 12 листопада 2020 року, № 40 від 11 лютого 2021 року, № 14/ДСК від 09 лютого 2021 року, № 13 січня 2020 року № 1-РС, № 7 від 13 січня 2020 року доводять, що ОСОБА_1 з 13 січня 2020 року (а.с. 146-147, 156-158) проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом та 12 листопада 2020 року по 11 лютого 2021 року входив до складу сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації і Донецькій та Луганській областях.
Докази, які б в установленому законом порядку підтвердили, що у серпні 2021 року, коли укладались кредитні договору та договір позики, ОСОБА_1 був задіяний здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у справі відсутні.
Тобто матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення ОСОБА_1 від нарахування процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Тому нараховані до сплати позивачем в межах строків кредитування, визначених договорами, підлягають стягненню.
За такого апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги та приймає в цій частині викладені у відзиві на апеляційну скаргу заперечення позивача.
Також хибними є посилання представника відповідача на звільнення останнього як військовослужбовця від обов`язку сплатити у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання 3% річних та інфляційні втрати на підставі статті 265 ЦК України, оскільки таке твердження не ґрунтується на положеннях закону.
Натомість слід врахувати наступне.
Відповідно до пункту 2.3 Договору № 75137463 визначена процентна ставка (базова) на рівні 1,99%, за якою нарахування процентів було продовжено після спливу строку кредитування – 29 серпня 2021 року.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) виклала такі правові висновки:
«78.Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.[…]
84. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
85. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
86. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.[…]
97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.[…]
103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.»
З урахуванням викладеного позивач має право на стягнення з відповідача процентів в межах визначеного договором строку кредитування, що становить 925 грн. 35 коп. (1550 грн. х 1,99% х 30 днів), у зв`язку із простроченням відповідачем обов`язку із повернення кредитних коштів позивач мав право на пред`явлення вимоги про стягнення боргу за Договором № 75137463 разом із процентами на підстав статті 625 ЦК України, але таких позовних вимог не заявив.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За такого вимоги про стягнення процентів за понадстрокове користування кредитом не підлягають задоволенню як безпідставні, тому колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги.
Щодо нарахування позивачем комісії в сумі 220 грн. за Договором № 100005189. Оцінюючи аргумент представника відповідача про безпідставність нарахування позивачем комісії, колегія суддів враховує наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Таким чином, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожною фінансовою установою індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідачки (зокрема, і в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитних договорів умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту у розмірі 220 грн. за Договором № 100005189, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.
Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними, що є підставою для їх задоволення. Тому в цій частині колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного оскаржуване рішення суду про стягнення заборгованості за процентами за Договором № 75137463 ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, тому є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення в цій частині. а також в частині визначення загального розміру стягнутої заборгованості та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за цим договором в сумі 925 грн. 35 коп.
Натомість відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені частково (на 95,79%), відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат: судового збору, витрат на професійну правничу допомог, які поніс позивач, та стягнення судових витрат за розгляд справи апеляційним судом.
За подання позовної заяви ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» сплатило 2422 грн. 40 коп., тому має право на стягнення 2320 грн. 42 коп.
За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 3633 грн. 60 коп., тому має право на повернення 152 грн. 97 коп.
На підставі частини 10 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 2167 грн. 45 коп. судового збору.
Також позивач просив суд стягнути 16000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Від відповідача разом із апеляційної скаргою надійшли заперечення щодо неспівмірності заявленого розміру таких витрат обсягу роботи адвоката та складності справи не надходило.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.
Вимоги позивача про компенсацію судових витрат слід задовольнити частково в межах доведених доказами витрат.
Так, при зверненні до суду з позовною заявою позивачем долучені докази витрат на правничу допомогу: договір про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист, заявку на надання юридичної допомоги № 533 від 01 травня 2025 року, витяг з акту № 10 про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року (а.с. 16-20).
Згідно змісту акту №10 про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року представник позивача надав останньому в суді першої інстанції такі послуги з представництва його інтересів у справі, яка переглядається: надання усної консультації з вивченням документів (кількість годи – 2, вартість – 4000 грн.); складання позовної заяви – 12000 грн. (4 години).
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Колегія суддів з огляду на викладені представником відповідача заперчення щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу позивача із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді першої інстанції (складання позовної заяви, яка за обсягом не є значною), принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи характер спору, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, дійшла висновку про наявність підстав для визначення вартості витрат на професійну правничу допомогу позивача у першій інстанції в сумі 8000 грн.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог на користь позивача підлягає стягненню 7663 грн. 20 коп. витрат на правничу допомогу (8000 грн. х 95,79%).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником Головченком Олександром Андрійовичем, задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2026 року в частині стягнення заборгованості за договором позики №75137463 від 30 серпня 2021 року, зазначення загального розміру стягнутої заборгованості та розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ: 44276926, 2503 грн. 71 коп. заборгованості договором позики №75137463 від 30 серпня 2021 року, з яких: 1550 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 925 грн. 35 коп. - заборгованість за нарахованими процентами, 24 грн. 80 коп. інфляційних втрат та 3 грн. 56 коп. - 3% річних.
Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 61838 грн. 71 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ: 44276926, 9830 грн. 65 коп. судових витрат.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
____________________________________
Повна постанова складена 29 жовтня 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua