Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №486/638/26 — Миколаївський апеляційний суд

29.10.26

22-ц/812/2093/26

Провадження № 22-ц/812/2093/26 Головуючий суду першої інстанції Волощук О.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 486/638/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волощук О.О., в залі судового засідання в м. Південноукраїнськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

30 березня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі – ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 20 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1397-8329.

Вказаним договором позивач надав відповідачці кредит на наступних умовах: сума кредиту 15 000 грн; строк кредитування 365 днів; базовий період 21 днів; комісія за видачу кредиту 15,00% від суми кредиту; знижена % ставка 1,45% в день; стандартна % ставка: 1,45% в день.

В подальшому, додатковою угодою № 1 від 21 червня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 від 20 травня 2024 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 400 грн.

Також, додатковою угодою № 2 від 11 липня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 від 20 травня 2024 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання додаткових коштів у кредит у сумі 800,00 грн.

Окрім цього, додатковою угодою № 3 від 18 серпня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 від 20 травня 2024 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання додаткових коштів у кредит у сумі 700,00 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткових угод.

Позивач, через партнера АТ КБ «Приватбанк», з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідачка підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідачка не скористалася своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Станом на 17 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 89 014,88 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 14 937,68 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 74 077,20 грн.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 28 901,90 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 112,98 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 60 112.98 грн, з яких 14 937.68 грн - борг за кредитом та 45 175.30 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованість за кредитним договором № 1397-8329 від 20 травня 2024 року у розмірі 29 875 грн 36 коп., з яких: 14 937,68 грн прострочена заборгованість за кредитом; 14 937,68 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 1 323 грн 20 коп. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується квитанціями системи LiqPay ID, а також довідкою про перерахування суми кредиту щодо перерахування коштів, які є належними та допустимими доказами.

Станом на 17 лютого 2026 року обраховує заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором та додатковими угодами в розмірі: 14 937,68 грн простроченої заборгованості за кредитом; 74 077,20 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами за договором про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 від 20 травня 2024 року.

Водночас, позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 28 901,90 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 112,98 грн.

Позивач просить стягнути з відповідачки проценти у розмірі 45 175,30 грн, які більше ніж у три рази перевищують розмір неповернутого кредиту (14 937,68 грн).

Відтак, заявлений до стягнення розмір боргу не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а тому розмір стягуваних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» процентів слід зменшити до 14 937,68 грн.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що базовий період – строк протягом якого боржник (позичальник) бажає сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку – 21 днів), який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування – строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку – 455 днів).

Згідно пункту 4.7. кредитного договору - плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту).

Відповідно до пункту 4.11. кредитного договору – комісія за видачу кредиту становить 15.00 % відсотків від суми виданого кредиту (якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0%, вказане означає, що комісія за видачу кредиту є відсутньою).

Стандартна процентна ставка становить 1.45% відсотків за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).

Згідно з наданим разом з позовною заявою розрахунком заборгованості за договором 1397-8329 від 20 травня 2024 року, станом на 17 лютого 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (згідно пункту 4.10. кредитного договору) в строк договору (згідно пункту 2.5 додаткової угоди), що погоджений між сторонами.

Відповідно до вищезазначеного розрахунку вбачається, що позивач не нараховував відповідачці жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору, а одноразова комісія була нарахована за видачу кредитних коштів та не мала під собою жодного санкційного характеру у разі невиконання зобов`язань за договором.

ОСОБА_1 правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалась та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.

Позивач має законне право на нарахування процентів (згідно пункту 4.10. кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в пункті 2.5 додаткової угоди.

Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку що розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

Норма закону, зокрема пункту 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов Договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вбачається, що Товариством не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в пункті 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 10561 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Проценти за користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1054, 10561 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Ніяких штрафних санкцій, в тому числі неустойки відповідачці за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором не нараховувались, а нарахування відсотків відбувалось у відповідності до умов договору, отже судом першої інстанції помилково було застосовано пункт 5 частини 3 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до умов договору.

ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідачка зазначала, що з аргументами апеляційної скарги не погоджується, оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані обставини справи.

ОСОБА_1 просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 20 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 «CreditKasa» (далі кредитний договір). Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору загальний розмір кредиту становить 15 000,00 грн.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, разом із правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник була попередньо ознайомлена; у відповідності до норм частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С6844, для підписання кредитного договору, підтвердження для ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту 15 000,00 грн (пункт 4.1. Договору); дата видачі кредиту 20 травня 2024 року (пункт 4.2. Договору); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися за промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентною ставкою (пункт 4.7. Договору); базовий період складає 21 календарних днів (пункт 4.8. Договору); сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (пункт 4.9 Договору); стандартна процентна ставка становить: 1,45% за кожен день користування кредитом (пункт 4.10 Договору); знижена процентна ставка 1,45% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов Договору (пункт 10.1. Договору); комісія за видачу кредиту становить 15,00% від суми виданого кредиту (пункт 4.11. Договору); строк кредитування 365 календарних днів, дата повернення кредиту 19 травня 2025 року ( пункт 4.13. Договору).

Як передбачено підпунктом 3.1 пункту 3 кредитного договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до підпункту 3.10 пункту 3 кредитного договору, укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі договір) підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору і правил.

В подальшому, 21 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329. Відповідно до пункту 2.1. додаткової угоди кредитодавець зобов`язався надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти у сумі 1 400,00 грн.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А6991, для підписання додаткової угоди.

Відповідно до умов додаткової угоди кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці в кредит додаткові грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 1 400,00 грн; дата видачі кредиту 21 червня 2024 року (пункту 2.2); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 2.7); строк кредитування 397 календарних днів (пункт 2.5); дата повернення кредиту 20 червня 2025 року.

Окрім цього, 11 липня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329. Відповідно до пункту 2.1. додаткової угоди кредитодавець зобов`язався надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти у сумі 800,00 грн.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А1854, для підписання додаткової угоди.

Відповідно до умов додаткової угоди кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит додаткові грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 800,00 грн; дата видачі кредиту 11 липня 2024 року (пункт 2.2); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 2.7); строк кредитування 417 календарних днів (пункт 2.5); дата повернення кредиту 10 липня 2025 року.

Також, 18 серпня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 1397-8329. Відповідно до пункту 2.1. додаткової угоди кредитодавець зобов`язався надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти у сумі 700,00 грн.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А4247, для підписання додаткової угоди.

Відповідно до умов додаткової угоди кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит додаткові грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 700,00 грн; дата видачі кредиту 18 серпня 2024 року (пункт 2.2); процентна ставка фіксована і не змінюється, але може надаватися можливість скористатися пільговою та/або зниженою процентною ставкою (пункт 2.7); строк кредитування 455 календарних днів (пункт 2.5); дата повернення кредиту 17 серпня 2025 року.

Відповідно до вищенаведеного, обґрунтованим висновком, як вказує позивач, є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір та додаткові угоди між позивачем та відповідачем не були би укладені, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.

Відповідно до квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 1397-8329 від 20 травня 2024 року було перераховано кошти в сумі 15 000,00 грн на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_2 , дата видачі 20 травня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1397-8329 від 20 травня 2024 року.

Згідно з квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс В2С» через систему платежів LiqPay на підставі договору №1397-8329 від 21 червня 2024 року було перераховано кошти в сумі 1 400,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_3 , дата видачі 21червня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1397-8329 від 21 червня 2024 року.

Відповідно до квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 1397-8329 від 11 липня 2024 року було перераховано кошти в сумі 800,00 грн на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_4 , дата видачі 11 липня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1397-8329 від 11 липня 2024 року.

Згідно з квитанції LiqPay зазначено, що від ТОВ «Укр Кредит Фінанс В2С» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 1397-8329 від 18 серпня 2024 року було перераховано кошти в сумі 700,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , ID операції НОМЕР_5 , дата видачі 18 серпня 2024 року, номер кредитного договору відповідно до якого надавалися кошти № 1397-8329 від 18 серпня 2024 року.

З довідки про перерахування суми кредиту №1397-8329 від 20.05.2024, вбачається перерахування коштів в сумі 15 000,00 грн на картку № НОМЕР_6 , платіж № 2464900990, дата видачі 20 травня 2024 року; перерахування коштів в сумі 1 400,00 грн на картку № НОМЕР_6 , платіж № 2478891326, дата видачі 21 червня 2024 року; перерахування коштів в сумі 800,00 грн на картку № НОМЕР_6 , платіж № 2487928764, дата видачі 11 липня 2024 року; перерахування коштів в сумі 700,00 грн. на картку № НОМЕР_6 , платіж № 2505069434, дата видачі 18 серпня 2024 року.

До того ж, усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед позивачем, відповідачка здійснила часткову оплату в сумі 8 500,00 грн – 10 червня 2024 року, 01 липня 2024 року – 2 600,00 грн, 03 липня 2024 року – 3 000,00 грн, 26 липня 2024 року– 4 892,32 грн, 15 серпня 2024 року – 5 000,00 грн, 07 вересня 2024 року – 3 400,00 грн, 09 вересня 2024 року – 1 994,70 грн, в рахунок погашення заборгованості за даним кредитним договором та додаткових угод, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідачка порушила умови вищевказаного кредитного договору та додаткових угод, станом на 17 лютого 2026 року має заборгованість в розмірі 89 014,88 грн, яка складається з 14 937,68 грн простроченої заборгованості за кредитом, 74 077,20 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами за договором про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 від 20 травня 2024 року.

Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 28 901,90 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 60 112,98 грн.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України, (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За правилами статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

З прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII, (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору кредиту), передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону №675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до частин 1, 3 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Згідно частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В частині 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

Враховуючи, що кредитний договір 20 травня 2024 року та додаткові угоди до нього укладені сторонами в електронному вигляді, підписані позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальника ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі – на вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, за відсутності належних доказів про те, що договори укладені іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту їх укладання та виплату за їх умовами коштів.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частинами 1, статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно змісту частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

На підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів суд першої інстанції дійшов висновку про те, що невиконання позичальницею ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідачки нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованості по несплаченим процентам за користування кредитом, які нараховані за період з 20 травня 2024 року по 18 серпня 2025 року, складає 98 251.90 грн. При цьому за цей період проценти за користування кредитними коштами нараховані позивачем за ставкою 1,45% в день.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Згідно пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено з метою задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року - не більше 1%.

Пунктом 4.16 Договору передбачено денну процентну ставку на дату укладення кредитного договору 1,491%, виходячи з цього стандартна процентна ставка становить 1,45% в день від сум залишку кредиту.

За умовами Додаткової угоди від 21 червня 2024 року денна процентна ставка становить 1.49% (пункт 4 Додаткової угоди), за Додатковою угодою від 11 липня 2024 року денна процентна ставка становить 1,476% (пункт 4 цієї угоди), а за Додатковою угодою від 18 серпня 2024 року денна процентна ставка становить відповідно 1.458% (пункт 4 цієї угоди).

Тому, умови договору про відкриття кредитної лінії від 20 травня 2024 року № 1397-8329 та додаткові угоди до нього мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

У Договорі від 20 травня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 1,491%, (пункти 4.16-4.19 Договору) та в додаткових угодах укладених до цього договору відповідно 1.49%, 1.47% та 1,458% без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 20 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Договору та додаткових угод щодо розміру денної процентної ставки з 20 серпня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 20 травня по 19 серпня 2024 року ( 92 дні) відповідають вимогам цього Закону, але суд першої інстанції безпідставно на це уваги не звернув.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зазначене, умови Договору та додаткових угод до нього про визначення денної процентної ставки на рівні більш ніж 1%, починаючи з 20 серпня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20).

Отже, у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, а тому не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Також треба зауважити, що приписами Закону України «Про споживче кредитування» регулюється «денна процентна ставка», що не є рівнозначним поняттям встановленої договором процентної ставки нарахування процентів за користування кредитними коштами, яка визначається, як правило сторонами «в день».

Так, частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі, починаючи з 20 серпня 2024 року, не визначення сторонами кредитного договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розміру процентів за користування кредитом. У справі, що переглядається апеляційним судом, це проценти за кожен день.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, у суду першої інстанції були підстави для обрахування заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеною у Договорі ставкою (1,45% в день) з дня його укладання, тобто з 20 травня 2024 року по 19 серпня 2024 року, що становить 19 626.10 грн.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідачки за процентами за користування кредитом до суми боргу 14 937.68 грн, оскільки вважав, що встановлений сторонами договору розмір процентів є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальниці як споживача послуг.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем таких вимог.

Між тим, вказані норми закону, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені в постановах від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19, передбачають, що зазначені положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Проте, у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачці не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Будь-які правовідносини у сфері споживчого кредитування регулюються насамперед спеціальним законом — Законом України «Про споживче кредитування». Це спеціальний закон, який має перевагу над загальним.

Закон України «Про захист прав споживачів» є загальним нормативним актом, який встановлює універсальні гарантії для всіх категорій споживачів: при купівлі товарів, замовленні послуг, гарантійному ремонті, поверненні продукції, отриманні інформації.

Водночас, Закон «Про споживче кредитування» був прийнятий законодавцем саме для детального врегулювання кредитних відносин між фінансовою установою та споживачем. Стаття 2 цього Закону прямо визначає його мету: «Захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг…»

Отже, законодавець уже створив спеціальний баланс інтересів між кредитором і позичальником. Саме тому застосування загального закону для коригування умов договору, які вже врегульовані спеціальним законом, суперечить базовим принципам права.

Особливо важливою в цьому випадку є стаття 8 Закону «Про споживче кредитування». Частина 5 статті 8 прямо передбачає: «Максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток». Це означає, що законодавець уже вирішив питання максимального фінансового навантаження на споживача.

Якщо при розгляді справи суд встановить, що фінансова установа укладає договір зі споживачем з дотриманням цього законодавчого обмеження, то, суд, посилаючись на загальні категорії справедливості, фактично позбавлений можливості створювати нову норму права і встановлювати інше, не передбачене законом обмеження, у нашому випадку проценти за користування кредитними коштами.

Проценти за користування кредитом не є санкцією. Це істотна умова договору, це плата кредитодавцю за користування його коштами. ЦК України прямо передбачає це у статті 1054: «Позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти».

Стаття 627 Цивільного кодексу України закріплює один із фундаментальних принципів приватного права — свободу договору. Сторони мають право самостійно визначати умови договору, якщо вони не суперечать закону. Позичальник до укладення договору отримує від кредитодавця паспорт споживчого кредиту, в якому вказані всі фінансові складові, в тому числі сума кредиту, реальна річна процентна ставка, строк дії договору, та погоджується з їх умовами шляхом електронного підпису.

Отже, суд не може втручатися у договірну ціну будь-якого договору, зокрема, й договору кредиту.

Захист прав споживача безумовно є конституційною цінністю. Але захист не може означати довільне втручання у договірні відносини там, де законодавець уже встановив спеціальне регулювання розміру процентної ставки. Якщо законодавець визначив допустиму межу процентної ставки, саме ця межа повинна бути критерієм законності., в іншому випадку, виникне ситуація, коли учасники цивільного обороту більше не зможуть прогнозувати правові наслідки укладених договорів, що є питанням правової визначеності як фундаментального принципу верховенства права.

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс», не надавав правову оцінку умовам укладеного сторонами кредитного договору відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» в частині визначення процентної ставки за користування кредитними коштами, а тому дійшов передчасного висновку про зменшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

З огляду на зазначене, у цій справі позивач мав право на стягнення з відповідачки 19 626.10 грн процентів за користування кредитними коштами, натомість суд в оскаржуваному рішенні стягнув 14 937.68 грн таких процентів.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині часткового задоволення позовних вимог (стягнення зменшеної, ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами) неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють кредитні відносини, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 позиченої суми кредиту, а тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розміру заборгованості за кредитним договором та додатковими угода до нього.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та їх позовну заяву було задоволено частково на 57.50%.

Звертаючись до суду першої інстанції ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 662.40 грн, а звертаючись з апеляційною скаргою сплатило судовий збір у розмірі 3 993.60 грн.

За такого, пропорційно до задоволених позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 1 530.88 (2 662.40 х 57.50%) грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 296.32 (3 993.60 х 57.50%) грн, а загалом в сумі 3 827.20 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 липня 2026 року в частині визначення розміру заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 1397-8329 та додаткових угод до нього змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Креди Фінанс» 34 563 грн 78 коп. заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 20 травня 2024 року № 1397-8329 та додаткових угод до нього, що складається з 14 937 грн 68 коп. заборгованості за кредитними коштами та 19 626 грн 10 коп. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, а також 3 827 грн 20 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.