Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №461/4123/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/4123/26 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/2583/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 , за участю заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин і факту національності, –

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, за участю заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин і факту національності.

В обгрунтування заявлених вимог покликалась на те, що вона народилась і проживає в м. Львові, у зв`язку з інвалідністю і віком, потребує сторонньої допомоги.

ОСОБА_2 була і є членом різних єврейських організацій, які допомагають особам з єврейським походженням. Оскільки з свідоцтва про народження не вбачається єврейське походження, вона не може в повній мірі скористатися допомогою єврейських організацій, підтримки яких життєво потребує.

Тому, вимушена звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин щодо єврейського походження.

Дід заявниці ОСОБА_3 , який народився в м. Мінськ, - єврей за походженням, це підтверджується його військовим квитком і виробничою характеристикою із вказаною національністю.

В м. Тбілісі в нього народилася донька ОСОБА_4 після одруження - ОСОБА_5 , яка є матір`ю заявниці, однак в її свідоцтві про народження її національність і національність її батька, помилково не була вказана, як єврейська.

Зазначила, що, донька заявниці ОСОБА_1 , яка проживає разом із заявницею теж має єврейське походження через походження діда.

З врахуванням зазначених обставин, просила встановити факт родинних відносин, а саме, що мати заявниці ОСОБА_6 є єврейкою за національністю і донькою ОСОБА_7 , єврея за національністю.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , за участю заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин і факту національності.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2026 року оскаржила ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що відмова у відкритті провадження у справі становить обмеження права на доступ до правосуддя, яке є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вважає, що її звернення до суду стосовно історичних фактів щодо родинних відносин і національності повинні бути розглянуті судом, оскільки підтвердження таких фактів є необхідним для реалізації її права на отримання допомоги як члена єврейської спільноти.

Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин і факт національності, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Окреме провадження ? це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина 1 статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (частини 2 та 3 статті 49 ЦК України).

Фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 300 ЦК України).

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 29.05.2019 року у справі №398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) зазначено, що:

«Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31.12.1991, №24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27.01.1999, №70/99.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 09.12.1997, №703/97-ВР), кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 у справі №810/2732/18 (провадження №11-381апп19) вказано, що:

«З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, звертаючись із заявою до Миронівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, мав на меті внести зміни до актового запису про народження, зазначивши національність матері «німка», та актового запису про шлюб, зазначивши національність чоловіка «німець», у задоволенні якої позивачу було відмовлено.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» в цьому випадку слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, з огляду на таке.

У частині першій статті 315 ЦПК наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

При цьому, чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».

Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18.

Таким чином, у зв`язку із неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі».

Зі змісту поданої заяви убачається, що метою звернення ОСОБА_2 до суду є встановлення факту етнічного походження її матері — ОСОБА_6 , а саме належності останньої до єврейської нації, з огляду на походження батька ОСОБА_6 .

Отже, предметом заяви є встановлення факту належності конкретної особи до певної національності за її етнічним походженням.

За змістом частини 2 статті 315 ЦПК України суд може встановлювати й інші факти, не зазначені в частині першій цієї статті, за умови, що від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб та законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, можливість установлення юридичних фактів у порядку окремого провадження не є необмеженою. Для застосування частини 2 статті 315 ЦПК України необхідна наявність передбачених нею умов, а саме юридичного значення факту для виникнення, зміни чи припинення прав особи та відсутності визначеного законом іншого порядку його встановлення.

Водночас положення зазначеної норми не можуть тлумачитися як такі, що наділяють суд повноваженнями встановлювати будь-які обставини, які мають для заявника особисте, сімейне, історичне або культурне значення, незалежно від їх правової природи та можливості судового встановлення.

Разом із тим зазначена норма закріплює особисте немайнове право фізичної особи, однак не встановлює окремого способу судового захисту у вигляді встановлення факту належності особи до певної національності та не визначає процесуальних підстав для розгляду такої вимоги в порядку окремого провадження.

Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №810/2732/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, відповідно до якої справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності..

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності не підлягає розгляду у судовому порядку взагалі, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та положенням статей 293, 315 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на заявлену заявницею вимогу суд першої інстанції обґрунтовано застосував зазначену норму процесуального права та відмовив у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – – залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.