Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №455/1193/24
Суддя: Савуляк Р. В.
Справа № 455/1193/24 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В.
Провадження № 22-ц/811/2118/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Костюк С.О.
з участю: представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Соболь О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, –
ВСТАНОВИЛА:
17 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог покликалася на те, що 29 червня 2023 року о 06:26 годині вантажний електропоїзд №2504 в складі локомотива ВЛ11М145 та 56-ти вагонів без завантаження, який рухався в напрямку з м.Чоп до м.Львів на залізничній станції м.Старий Самбір Львівської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого вона загинула на місці.
За фактом кримінального правопорушення СВ Відділення поліції №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, про що 29 червня 2023 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141320000326.
Вказувала, що 30 грудня 2023 року старшим слідчим СВ Відділення №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області капітаном поліції Терлецьким С.Ю. було винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141320000326 від 29 червня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення - п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Як установлено досудовим розслідуванням та зазначено в постанові про закриття кримінального провадження від 30 грудня 2023 року, згідно з відповіддю АТ «Українська залізниця» від 11 грудня 2023 року № Т-105, у ніч з 28 на 29 червня 2023 року поїзд № 2504 обслуговувався електровозом ВЛ11м-145 під керуванням локомотивної бригади, до складу якої входили машиніст ОСОБА_3 та помічник машиніста ОСОБА_4 .
Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
ОСОБА_1 зазначала, що є матір`ю загиблої ОСОБА_2 , смерть якої завдала їй значної моральної шкоди. Втрата дочки спричинила тривалі душевні страждання, позбавила її майбутньої моральної підтримки, особливо з огляду на похилий вік та перебування на пенсії. Після смерті ОСОБА_2 вона страждає від апатії, головного болю, безсоння, панічних атак, порушення сну та постійного емоційного напруження, що істотно погіршило її психологічний стан і змінило звичний спосіб життя.
Стверджувала, що після смерті дочки на її утриманні та вихованні залишилися малолітній онук і хвора онука, що суттєво збільшило її обов`язки та призвело до незворотних змін звичного способу життя. Втрата дочки, з якою її пов`язували тісні родинні стосунки, спільні погляди й традиції, спричинила тривалі душевні та психологічні страждання, втрату душевного спокою та погіршення здоров`я.
З огляду на глибину й тривалість моральних страждань, додаткові обов`язки щодо онуків та незворотність втрати, оцінювала завдану моральну шкоду в 520 000 грн., вважаючи цю суму справедливою компенсацією понесених страждань.
Зазначала, що між наїздом вантажного електропоїзда № 2504 на ОСОБА_2 на залізничній станції м. Старий Самбір та її смертю наявний причинно-наслідковий зв`язок. Відповідно до ст. 1187 ЦК України, володілець джерела підвищеної небезпеки зобов`язаний відшкодувати завдану ним шкоду незалежно від наявності своєї вини.
Крім того, покликалася на те, що у постанові про закриття кримінального провадження від 30 грудня 2023 року старшим слідчим не встановлено обставин непереборної сили або умислу потерпілої на завдання самої собі цієї шкоди. Тобто, встановлено, що настання смерті ОСОБА_2 відбулось внаслідок необережності самої потерпілої, а не у зв`язку із бажанням вчинення самогубства.
Доказів того, що ОСОБА_2 умисно допускала настання ДТП зі смертельним наслідком, не встановлено. Водночас відсутність вини працівників залізниці та закриття кримінального провадження не звільняють відповідача від обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, навіть за відсутності вини.
З огляду на вищенаведене, просила суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в її користь грошові кошти у розмірі 520 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 гривень.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди – задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 17461.54 грн витрат на проведення експертизи.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2000 грн.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця».
В апеляційній скарзі покликається на те, що зменшивши розмір відшкодування на підставі ст. 1193 ЦК України, суд не врахував ступінь вини потерпілої, а саме те, що вона вибігла на колію раптово, коли потяг максимально наблизився, у зв`язку з чим стягнутий розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним та не відповідає принципам розумності та справедливості, враховуючи обставини справи.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, однак машиністом не порушено жодних вимог безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту.
Потрапляння потерпілої під електропотяг відбулося внаслідок її грубої необережності через порушення нею Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що підлягає врахуванню при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Висновок експерта від 21 листопада 2024 року № 627/24 є неналежним доказом, оскільки не відповідає вимогам законодавства проведення судових експертиз через те, що експертом використані методи психологічного дослідження не є атестованими та невнесеними до державного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Визначений оскаржуваним рішенням розмір моральної шкоди не доведений доказами, які б підтверджували глибину та обсяг душевних страждань позивачки.
Просить рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, однак належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яким їй було надіслано судову повістку про судове засідання на 19 жовтня 2026 року. Таку судову повістку нею отримано 14 вересня 2026 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явка в суд апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних матеріалів справи достатньо для ухвалення судового рішення по суті, колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи без участі ОСОБА_6 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Соболь О.В. на підримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом та матеріалами справи встановлено, що в провадженні СВ Відділення поліції №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області перебувало кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023141320000326 від 29 червня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.
Досудовим розслідуванням по цьому кримінальному провадженні було встановлено, що 29 червня 2023 року о 06:26 годині вантажний електропоїзд № 2504 в складі локомотива ВЛ11М145 та 56-ти вагонів без завантаження, який рухався в напрямку з м. Чоп до м. Львів під керуванням машиніста ОСОБА_3 , на 87-му км 3-го пікету залізничної колії Сянки-Львів, що на залізничній станції м. Старий Самбір Львівської області, здійснив наїзд на пішохода – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебігала залізничну колію зліва-на-право відносно напрямку руху поїзда по пішохідному переході, оснащеному звуковою сигналізацією, що сповіщає про наближення поїзда. Пішохід ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.
З протоколу допиту свідка ОСОБА_7 , відомо, що ОСОБА_7 працює на посаді бригадира колії в ПДБ-5, та 29 червня 2023 року, близько 06:20 години, він знаходився на залізничній станції Старий Самбір, де чекав на прибуття електропоїзда, який прибуває в м. Старий Самбір о 06:50 годині, щоб ним поїхати на роботу. ОСОБА_2 він бачив на автовокзалі. Близько 06:26 години, він почув звуковий сигнал, яким обладнаний пішохідний перехід, після чого побачив вантажний поїзд з великою кількістю вагонів, який рухався зі сторони м.Ужгорода. В цей час, під`їжджаючи до станції м.Старий Самбір, машиніст подав затяжний звуковий сигнал. Він помітив, як при наближенні вантажного електропоїзда до залізничного вокзалу, ОСОБА_2 , не зважаючи на увімкнений звуковий сигнал, яким обладнаний пішохідний перехід, продовжувала рух та переходила по пішохідному переході зі сторони залізничного вокзалу, тобто зліва на право відносно руху локомотива поїзда. В цей момент, машиніст електропоїзда подав звуковий сигнал. В момент, коли машиніст подавав звуковий сигнал, то локомотив електропоїзда перебував на відстані близько 50-60 метрів від пішохідного переходу. Однак, незважаючи на затяжні сигнали від локомотива електропоїзда, пішохід ОСОБА_2 прискоривши свій рух продовжувала бігти по пішохідному переході через залізничну колію на протилежну сторону. Побачивши це, він крикнув ОСОБА_2 куди вона іде та почав бігти за нею, однак її зупинити не встиг та побачив, як локомотив поїзда вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка раптово вибігла на залізничну колію.
Висновком судово-медичної експертизи № 29/23 від 12 липня 2023 року встановлено, що смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступила внаслідок тупої поєднаної травми голови, грудної клітки, живота, кінцівок, яка супроводжувалась переломом кісток склепіння і основи черепа, крововиливами в оболонки, тканину і шлуночки мозку, переломами ребер справа, травматичним розривом великої долі печінки, селезінки, переломами кісток тазу і являлась несумісною з життям. Дані тілесні ушкодження за ступенем важкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, яке перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. В момент травмування потерпіла знаходилась у вертикальному чи близькому до нього положенні і була повернута до травмуючою сили правою поверхні тіла.
Згідно висновку експерта №1484/2023-т від 11 липня 2023 року судово-токсикологічної експертизи крові і сечі від трупа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що при судово-токсикологічній експертизі крові від трупа не виявлено етилового, метилового, пропілового, бутилового і амілового спиртів.
Актом огляду електровоза ВЛ11м-145 від 29 червня 2023 року встановлено, що автогальмівне обладнання електровоза, звукові сигнали великої та малої гучності, буферні ліхтарі, прожектор, система подачі піску під колісні пари локомотива у справному стані.
З довідки із швидкостемірної стрічки за 29 червня 2023 року вбачається, що відправлення зі станції Чоп поїзда № 2504 о 00:03 годині на 277 км 5 п. проба гальм на ефективність при швидкості 40 км/год. і падінні швидкості на 10 км/год. за 310 метрів при потрібному 350 метрів. По станції Старий Самбір зафіксована зупинка поїзда о 06:26 годині екстреним гальмуванням з розрядкою ГМ до нуля при швидкості 49 км/год. та зеленому вогні на локомотивному світлофорі. Гальмівний шлях склав 360 метрів при потрібному 379 метрів.
Відповідно до відповіді з АТ «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ «служба локомотивного господарства», 28 та 29 червня 2023 року поїзд №2504 обслуговувався електровозом ВЛ11м-145 під управлінням локомотивної бригади в складі машиніста ОСОБА_3 та помічника машиніста ОСОБА_4 ВСП «Локомотивне депо Мукачево» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Згідно розшифрування швидкостемірної стрічки, протоколу розгляду події у ВСП «Локомотивне депо Мукачево» та з пояснень локомотивної бригади встановлено, що поїзд №2504 в зазначену добу слідував вагою 1209 т. в складі поїзда 224 осей. Після випробування повної проби гальм поїзд відправився зі станції Чоп о 00:03 год. на 277 км. 5 п., машиністом було виконано пробу гальм на ефективність при швидкості 40 км/год. Швидкість поїзда зменшилась на 10 км/год. за 310 метрів при нормі 350 метрів.
Під час слідування поїзда по станції Старий Самбір о 06:26 годині зі швидкістю 49 км/год., при дозволеній 60 км/год. (згідно наказу №389 від 28 червня 2023 року) локомотивна бригада помітила людину, яка знаходилась на залізничній колії, машиністом поїзда було негайно подано звукові сигнали великої гучності з одночасним застосуванням термінового (екстреного) гальмування з розрядкою гальмівної магістралі до 0 кг/см2, з подачею піска під колісні пари локомотива. На звукові сигнали великої гучності людина не реагувала. Через малу відстань уникнути наїзду на людину не вдалось, про що машиніст поїзда у встановленому порядку по поїзному радіозв`язку негайно повідомив чергового по Старий Самбір, а також керівництво локомотивного депо.
Встановлено, що Гальмівний шлях поїзда склав 360 м при розрахунковому 379 м. Відправився о 08:55 год., час зупинки склав 1 год. 55 хв. Після заїзду електровоза ВЛ11м-145 в локомотивне депо Львів-захід причетними працівниками було проведено його огляд у встановленому порядку та складено відповідний акт, під час огляду встановлено, що авто гальмівне обладнання електровоза – справне, звукові сигнали великої та малої гучності – справні, буферні ліхтарі та прожектор – справні, система подачі піску під колісні пари – в справному стані.
В ході проведення досудового розслідування було встановлено, що в діях локомотивної бригади електропоїзда № 2504 не вбачається порушення вимог правил технічної експлуатації на залізницях України, в результаті чого ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події, а отже в даному випадку відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
Постановою старшого слідчого СВ Відділення поліції №1 Самбірського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області Терлецького С.Ю. від 30 грудня 2023 року, кримінальне провадження №12023141320000326 від 29 червня 2023 року, було закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.
З свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 04 липня 2023 року Старосамбірським відділом реєстрації актів цивільного стану у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 36 років померла ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матірю загиблої ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Згідно з висновком експерта № 627/24 Науково-дослідного інституту судових експертиз та права від 21 листопада 2024 року встановлено, що смерть доньки стала для ОСОБА_1 тривалим психотравмуючим фактором, що спричинив моральні страждання та погіршення психоемоційного й психофізіологічного стану, зокрема безсоння, головний біль, дратівливість, погіршення пам`яті та працездатності. Додатковим чинником переживань є хвилювання за майбутнє онуків. Експерт визначив матеріальний еквівалент завданої моральної шкоди в розмірі 520 000 грн, включивши компенсацію страждань і витрати на заходи з нормалізації психологічного та психічного стану позивачки.
Крім того, свідок ОСОБА_8 , який є чоловіком загиблої ОСОБА_2 , в судовому засіданні повідомив, що після смерті дружини він проживає разом з сином, а дочка дружини від першого шлюбу – ОСОБА_9 залишилась проживати разом з позивачкою ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні та вихованні.
Cудовий експерт ОСОБА_10 в суді першої інстанції надала пояснення, що вона працює експертом в Науково-дослідному інституті судових експертиз та зазначила, що нею складався висновок експерта по справі №455/1193/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. Експертиза проводилася за методикою, яка є затвердженою, іншої методики не існує, за межі повноважень не виходила.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_2 , підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.
Разом із цим, при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував, що у спірному випадку мала місце груба необережність потерпілої, адже ігнорування ОСОБА_2 вищевказаних сигналів про явну небезпеку, перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку із спричиненням їй тілесних ушкоджень, що має враховуватися при визначенні розміру відшкодування шкоди у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Окрім того, при визначенні розміру моральної шкоди судом враховано, що позивачка ОСОБА_1 втратила близьку їй людину – доньку, що спричинило їй сильні душевні та фізичні страждання, після смерті ОСОБА_2 , вона страждає розладами психічної діяльності, зумовленими перенесеною ситуацією, а також надалі зазнає пригнічення, роздратування та неможливості змиритись із трагедією життя, що призвело до суттєвих та непоправних змін у її житті, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, емоційна напруга та тієї обставини, що за наслідками смерті доньки вона позбавлена моральної підтримки з боку померлої у житті в майбутньому.
Задовольняючи позовні вимоги частково, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачки ОСОБА_1 (з червня 2023 року і по даний час), характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, яка втратила турботу та підтримку близької людини, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягнення на користь ОСОБА_1 в розмірі 200 000 гривень.
Суд вважав, що такий розмір відшкодування частково компенсує завдану позивачці смертю дочки моральну шкоду та не призведене до збагачення останньої за рахунок відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи із наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1, 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до положень статей ст.ст. 76,77,78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду кримінальному провадженні,ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили,є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (надалі Постанови) слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно із ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-цзазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки-роботодавець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Відповідно до вимог п. 2.1, 2.5, 2.6, 2.15, 2.19, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо). На станціях, де немає мостів і тунелів, громадянам належить переходити залізничні колії у місцях, обладнаних спеціальними настилами, біля яких встановлені покажчики «Перехід через колії». Пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; класти на рейки залізничної колії будь-які предмети; знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.
З матеріалів справи вбачається, що смерть ОСОБА_2 настала у результаті тупої поєднаної травми голови, грудної клітки, живота, кінцівок, яка супроводжувалась переломом кісток склепіння і основи черепа, крововиливами в оболонки, тканину і шлуночки мозку, переломами ребер справа, травматичним розривом великої долі печінки, селезінки, переломами кісток тазу і являлась несумісною з життям. Дані тілесні ушкодження за ступенем важкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, яке перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.
Крім того, смерті потерпілої сприяла її власна груба необережність (особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала їх і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути). Адже незважаючи на поданий машиністом поїзда звуковий сигнал великої гучності та застосування екстреного гальмування ОСОБА_2 раптово вийшла на колію № НОМЕР_3 на пішохідний настил в результаті чого була смертельно травмована.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, встановив, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останньої та власною грубою необережністю.
Разом із цим, у справі, яка переглядається, не встановлено наявності умислу потерпілої або існування обставин непереборної сили при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої доньці загиблої ОСОБА_2 - ОСОБА_11 ..
При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення частини другої статті 1193 ЦК України та стягнув з відповідача на користь позивачки 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23) еквівалентом моральної шкоди виступають гроші. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим, належним чином враховує глибину фізичних і душевних страждань позивачки у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та відповідає принципам розумності, виваженості й справедливості.
При визначенні такого розміру моральної шкоди судом першої інстанції враховано те, що життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
ОСОБА_1 є матір`ю загиблої ОСОБА_2 , є людиною старшого віку, за життя ОСОБА_2 вона розраховувала на її підтримку і допомогу, користувалася цією підтримкою і допомогою.
Тому втрата найближчої людини спричинило її моральні страждання.
З`ясувавши обставини, за яких позивачці спричинено моральну шкоду, пов`язану з вимушеними непоправними змінами в її житті, яких вона зазнала у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийшов до висновку з яким погоджується колегія суддів, що з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.
Суд вірно вважав, що такий розмір відшкодування частково компенсує завдану позивачці смертю доньки моральну шкоду та не призведене до збагачення останньої за рахунок відповідача.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» про завищення розміру відшкодування моральної шкоди та неврахування ступеня вини потерпілої, оскільки сам по собі факт раптового виходу ОСОБА_2 на залізничну колію не свідчить про наявність її вини у заподіянні шкоди та не є безумовною підставою для зменшення розміру відшкодування. Відповідачем не наведено достатніх доказів, які б підтверджували наявність передбачених законом підстав для такого зменшення чи відмову у стягненні такої шкоди. Визначаючи розмір компенсації, суд першої інстанції врахував характер і глибину моральних страждань позивачки, спричинених смертю доньки, тривалість негативних наслідків для її психоемоційного стану та незворотність втрати. За таких обставин визначений розмір відшкодування є співмірним завданій моральній шкоді, відповідає критеріям розумності, виваженості й справедливості та не свідчить про безпідставне збагачення позивачки.
У постанові від 24 січня 2025 року у справі № 624/946/23 (провадження № 61-3291св24) Верховний Суд зазначив, що питання про наявність грубої необережності потерпілого відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи, характеру дій потерпілого, обставин заподіяння шкоди, його індивідуальних особливостей та стану. При цьому груба необережність потерпілого не звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від обов`язку відшкодувати шкоду, а лише підлягає врахуванню при визначенні розміру такого відшкодування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 7 березня 2024 року у справі № 177/759/23, відповідно до якого підставою для зменшення розміру відшкодування за правилами статті 1193 ЦК України є саме груба необережність потерпілого, а не проста необачність.
Позивачка просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь 540 000 гривень моральної шкоди.
Дійсно, у зв`язку із трагічною загибеллю ОСОБА_2 , позивачці спричинена моральна шкода, яку не можливо компенсувати грошима.
Встановлено, що причиною настання смерті ОСОБА_2 є її необережна поведінка.
Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивача 200 000 грн. суд першої інстанції врахував обставини загибелі ОСОБА_2 та зменшив розмір відшкодування моральної шкоди. Водночас сам по собі раптовий вихід потерпілої на залізничну колію не є достатньою підставою для повторного зменшення компенсації без належного встановлення обставин, які свідчать про грубу необережність потерпілої, та оцінки їх впливу на визначений розмір відшкодування.
Крім того, у зазначеній постанові від 24 січня 2025 року у справі № 624/946/23 Верховний Суд наголосив, що розмір моральної шкоди визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру правопорушення, глибини та тривалості душевних страждань, істотності вимушених змін у житті потерпілої особи, а також засад розумності, пропорційності та справедливості. Грошова компенсація має забезпечувати справедливе відшкодування завданої моральної шкоди, а її розмір не є сталою величиною.
З огляду на викладене, враховуючи незворотність втрати позивачкою доньки, глибину та тривалість її моральних страждань, підтверджених висновком експерта, а також обставини, вже враховані судом першої інстанції при визначенні розміру компенсації, колегія суддів не вбачає підстав для його подальшого зменшення. Посилання відповідача на можливе безпідставне збагачення позивачки мають загальний характер і самі по собі не свідчать про неспівмірність присудженої суми завданій моральній шкоді.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру моральної шкоди, оскільки глибина та тривалість душевних страждань позивачки підтверджуються матеріалами справи, зокрема висновком експерта № 627/24 від 21 листопада 2024 року. У ньому відображено негативні психоемоційні та психофізіологічні наслідки смерті доньки для позивачки, зокрема порушення сну, головний біль, підвищену дратівливість і переживання, пов`язані з вихованням онуків. Водночас розмір моральної шкоди не потребує підтвердження математичним розрахунком, а визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, істотності змін у житті потерпілої особи та засад розумності, виваженості й справедливості. Отже, самі по собі твердження відповідача про недостатність доказів не спростовують обґрунтованості визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишити без задоволення.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 04 травня 2026 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua