Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №450/2425/26 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Інші справи

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №450/2425/26

Суддя: Савуляк Р. В.

Справа № 450/2425/26 Головуючий у 1 інстанції: Дем`яновська Ю. Д.

Провадження № 22-ц/811/2270/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника ТзОВ «Газорозподільні мережі України»- Дубіцького В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, –

ВСТАНОВИЛА:

У травні Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Просили стягнути з ОСОБА_2 : - 6946,68 грн. боргу за надані послуги з розподілу природного газу; 266,24 грн. судового збору; 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

02 червня 2026 року Пустомитівським районним судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 6946,68 грн. та 266,24 грн. судового збору.

05 червня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» - Турчиняк Я.І. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки під час видачі судового наказу не вирішено питання про розподіл судових витрат - стягнення із боржника на користь заявника 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року в ухваленні додаткового рішення у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про стягнення із ОСОБА_1 130 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи – відмовлено.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року оскаржило Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».

В апеляційній скарзі покликається на те, що за надання інформації з Державного реєстру прав щодо кожного окремого майна чи у цілому щодо суб`єкта речового права, обтяження речового права, або щодо кожного окремого документа, що міститься в реєстраційній справі в електронній формі, сплачується адміністративний збір.

За отримання у 2026 році інформації (витягу) з Державного реєстру речових прав стосовно нерухомого майна боржника, заявник повинен сплатити до державного бюджету 130 гривень адміністративного збору, що є прямими витратами, пов`язаними з забезпеченням доказів, необхідних для розгляду справи.

Цивільне процесуальне законодавство визначає, що судовий збір та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду є різновидом судових витрат, які підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

В цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б забороняла застосовувати положення статті 141 у наказному провадженні, в той час як стаття 141 міститься у розділі І «Загальні положення» ЦПК, що свідчить про те, що її норми мають універсальний характер.

Просить ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яким їй було надіслано судову повістку про судове засідання на 19 жовтня 2026 року. Таку судову повістку нею отримано 22 вересня 2026 року.

19 жовтня 2026 року ОСОБА_3 подано до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікуванні та неможливістю ОСОБА_1 , якій виповнився 91 рік, прибути в судове засідання без сторонньої допомоги.

Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначене клопотання, оскільки ОСОБА_3 не є учасником справи, а тому обставини, пов`язані з його перебуванням на лікуванні, самі по собі не є підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_1 подала до суду письмові пояснення (заперечення) щодо апеляційної скарги, у яких виклала свою позицію стосовно її доводів. Похилий вік особи не є безумовною підставою для відкладення судового розгляду.

За відсутності належного обґрунтування неможливості участі ОСОБА_1 у судовому засіданні та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для його відкладення суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явка в суд апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних матеріалів справи достатньо для ухвалення судового рішення по суті, колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи без участі ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу в частині стягнення 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) , суд першої інстанції виходив з того, що наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав стягувача за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Суд першої інстанції вважав, що на відміну від витрат по сплаті судового збору, розмір якого визначається Законом України «Про судовий збір», розмір витрат, які пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, не є фіксованим. Відтак, при вирішенні питання про відшкодування витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

Згідно із п.п. 4 і 5 ч. 2 ст.163 ЦПК України, у заяві (про видачу судового наказу) повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Керуючись ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

2. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

3. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Оскаржувана ухвала не містить посилання на жодну з підстав, які передбачені статтею 165 ЦПК України, як підстави для відмови у видачі судового наказу.

Як встановлено матеріалами справи, вимога ТОВ «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 : - 6946,68 грн. боргу за надані послуги з розподілу природного газу охоплюється пунктом 3 частини 1 статті 161 ЦПК України, яким визначено перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ.

Водночас є безспірним, що заявлені ТОВ «Газорозподільні мережі України» вимоги про стягнення з ОСОБА_2 : 6946,68 грн. боргу за надані послуги з розподілу природного газу; 266,24 грн. судового збору; 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), є взаємопов`язаними.

Так, вимоги про стягнення 266,24 грн. судового збору та 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору), є похідними від основної вимоги про стягнення 6946,68 грн. боргу за надані послуги з розподілу природного газу, оскільки їх задоволення безпосередньо залежить від задоволення основної вимоги.

Відтак, окремий розгляд таких вимог, зокрема вимоги про стягнення 130 грн. адміністративного збору, є неможливим.

Питання стягнення судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, регламентовано частиною першою статті 133 ЦПК України і суд першої інстанції не ставив під сумнів можливість стягнення сплаченого судового збору (хоча, наприклад, такий міг бути сплаченим у неправильного (завищеному) розмірі).

При заявленні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, який постачається до певної квартири або будинку, заявник має довести належними та допустимими доказами, яке саме відношення до цієї квартири або будинку має боржник (боржники), зокрема те, що такий боржник (боржники) є власником (власниками) відповідної квартири або будинку.

Водночас у самій оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції зазначено, що «На відміну від витрат по сплаті судового збору, розмір якого визначається Законом України «Про судовий збір», розмір витрат, які пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, не є фіксованим».

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за отримання якої сплачено 130 грн. адміністративного збору, наявна в матеріалах справи, що підтверджується копією відповіді Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України від 18 березня 2026 року на адвокатський запит представника ТОВ «Газорозподільні мережі України».

Тобто, сума в розмірі 130 грн. є прямими витратами підприємства, які пов`язані із забезпеченням доказів, необхідних для розгляду справи.

Відтак, понесені заявником витрати на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи (пункт 1 частини 3 статті 141 ЦПК України), оскільки зазначеною інформацією підтверджується обставина, на яку заявник посилається як на підставу своїх вимог до ОСОБА_1 , а саме належність останній на праві власності будинку АДРЕСА_1 (пункти 4 і 5 частини 2 статті 163, пункт 4 частини 3 статті 163 ЦПК України).

В той же час, у випадку необґрунтованості вимог стягувача (зокрема – недостовірності даних про належність згаданої квартири ОСОБА_1 ) за боржником залишається право на звернення до суду із заявою про скасування судового наказу – з посиланням саме на цю обставину.

Отже, посилання суду першої інстанції на те, що «розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, та їх обґрунтованість має бути встановлено на засадах рівності та змагальності сторін, тому заявлена вимога про стягнення вказаних витрат не може бути вирішена в наказному провадженні», не відповідає положенням ЦПК України, якими регламентовано наказне провадження.

Відповідно до вимог статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для її скасування з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За наведених вище обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду, а саме: вирішення питання про видачу судового наказу в частині стягнення із боржника витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме – адміністративного збору за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Керуючись ст. 367, 368, ч.6 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» - задовольнити частково.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 червня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua