Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №143/144/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 143/144/26

Провадження № 22-ц/801/1996/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 143/144/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О., представника АТ «Українська залізниця» Чешковського В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (з уточненнями) до АТ «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що вона у період з 1984 року по 2024 рік перебувала у трудових відносинах із виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», де працювала на посаді чергового по залізничній станції.

Відповідно до наказу від 06.06.2024 № 379/ос про припинення трудового договору позивачку звільнено з посади чергового по залізничній станції на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України – за власним бажанням. У зазначеному наказі передбачено виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік, відповідно до п. 3.10 змін та доповнень до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2023 роки, а також одноразова матеріальна допомога відповідно до п. 8.20 Колективного договору у розмірі 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів) та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Стаж її роботи на залізничному транспорті становить 42 роки 9 місяців 12 днів. Разом із тим, у день звільнення виплати, передбачені Колективним договором, відповідачем проведені не були.

Не отримавши повного розрахунку при звільненні до кінця 2024 календарного року, вона неодноразово зверталася до керівництва виробничого підрозділу в усній формі з приводу проведення відповідних виплат, однак, отримувала відповіді про те, що такі виплати призупинені до закінчення воєнного стану.

02.07.2025 звернулася до відповідача із заявою про надання роз`яснень щодо виплати заборгованості за виплатами, передбаченими Колективним договором, а також щодо зазначення точної дати їх проведення.

Листом від 20.11.2025 № НКЗ-34/880н щодо надання матеріальної допомоги відповідач повідомив, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та у зв`язку з проведенням заходів з оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 і до прийняття окремого рішення керівництва, виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Також у вказаному листі зазначено, що після стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені у першочерговому порядку. Крім того, відповідач повідомив, про неможливість зазначення сум, належних до виплати, оскільки відповідні коди виплат є закритими, а їх нарахування не здійснюється.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 148 095 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168 грн, а також середній заробіток за час затримки виплати належних їй сум при звільненні у розмірі 99 166 грн 34 коп.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім) грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі десяти середньомісячних заробітків у розмірі 148 095 (сто сорок вісім тисяч дев`яносто п`ять) грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 14 червня 2024 року по 14 грудня 2024 року у розмірі 31 964 (тридцять одна тисяча дев`ятсот шістдесят чотири) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 343 (триста сорок три) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 330 (одна тисяча триста тридцять) грн 10 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Кучер Г.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 11.03.1983 по 13.06.2024 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», працюючи на різних посадах, останньою з яких була посада чергового по залізничній станції (а. с. 15, 16).

Згідно з наказом (розпорядженням) від 06.06.2024 № 379/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено 13.06.2024 на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

Крім того, зазначеним наказом передбачено виплату позивачці компенсації за невикористані дні відпустки, а саме: за вислугу років за період 09.05.2021-08.05.2022 за 4 дні; прийнятті до 01.01.1997 за період 09.05.2021-08.05.2022 за 4 дні; за вислугу років за період 09.05.2022-08.05.2023 за 4 дні; прийнятті до 01.01.1997 за період 09.05.2022-08.05.2023 за 4 дні; за вислугу років за період 09.05.2023-31.12.2023 за 3 дні; прийнятті до 01.01.1997 за період 09.05.2023-31.12.2023 за 3 дні; за вислугу років за період 01.01.2024-08.05.2024 за 1 день; прийнятті до 01.01.1997 за період 01.01.2024-08.05.2024 за 1 день; щорічна відпустка за період 09.05.2024-13.06.2024 за 2 дні.

Також наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 8.20 Колективного договору у розмірі 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), додаткової матеріальної допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5 середньомісячних заробітків. Залізничний стаж позивачки в галузі становить 42 роки 9 місяців 12 днів.

Крім того, наказом визначено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, передбачені п. 3.10 змін та доповнень до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки, після прийняття окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця» (а. с. 13).

Відповідно до наказу (розпорядження) від 08.05.2024 № 158 «Про надання відпустки» ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 09.05.2023 по 08.05.2024 тривалістю 24 календарні дні – з 20.05.2024 по 12.06.2024 включно, із наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а. с. 14 на звороті).

Листом АТ «Укрзалізниця» від 20.11.2025 № НЗК-34/880н позивачку ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, протокол № Ц-54/31 Ком.т. та лист від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195, було призупинено низку виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», зокрема, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

У вказаному листі зазначено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки буде здійснена після прийняття окремого рішення правління товариства, про що також зазначено в наказі про надання матеріальної допомоги від 29.01.2024 № 66 та в наказі про припинення трудового договору від 06.06.2024 № 379/ос. Станом як на дату звільнення позивачки, так і на дату її звернення, відповідного рішення правління товариства прийнято не було.

Також у листі зазначено, що відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з операційної ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 у зв`язку із проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 і до прийняття окремого рішення керівництва, призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

При цьому відповідач повідомив, що після стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені у першочерговому порядку (а. с. 11, 12).

Згідно з довідкою структурного підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 11.02.2026 середньоденна заробітна плата позивачки за останні шість календарних місяців роботи перед звільненням становила 600 грн 24 коп. (а. с. 10).

Як убачається з витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, відповідно до пп.1.1.4 п.1.1 зазначеного протоколу, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 48).

Відповідно до спільного листа АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, адресованого керівникам структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», раді Профспілки залізничників і транспортних будівельників України та головам дорожніх профспілкових організацій, повідомлено, що після припинення або скасування правового режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», буде переглянуто адміністративні рішення правління щодо призупинення виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами. Також зазначено, що працівники, звільнені вперше у зв`язку з виходом на пенсію, отримають належні їм суми одноразової та додаткової матеріальної допомоги (а.с. 50).

Як убачається з витягу з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024, зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Разом із тим, зазначеним рішенням поновлено з 01.07.2024 виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у єдиному розмірі, передбаченому Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, а саме – у розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а. с. 51).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення. При цьому суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відповідно до якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене Законом України № 2352-IX, визначає максимальну межу відповідальності роботодавця, а тому дійшов висновку, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2024 по 14.12.2024, становить 31 964 грн (244 грн х 131 робочий день).

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Частиною другою статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри доплат, надбавок, премій, винагород, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством.

Згідно зі статтями 13, 18 КЗпП України, статтями 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективним договором можуть встановлюватися додаткові, порівняно із законодавством, соціально-трудові гарантії, які є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від їх членства у професійній спілці.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми у строки, визначені законом. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого правового регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з припиненням трудових відносин, зокрема забезпечення права працівника на своєчасне отримання належних йому виплат, які є основним джерелом його існування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка із 1983 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», а 16 червня 2024 року була звільнена у зв`язку з виходом на пенсію. На момент звільнення на неї поширювалася дія Галузевої угоди та Колективного договору, якими передбачено право працівника на отримання матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем доведено порушення її прав відповідачем на своєчасне отримання належних їй при звільненні сум, а саме: одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію уперше у розмірі 148 095 грн, одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік в розмірі 18 168 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 14 червня 2024 року по 14 грудня 2024 року у розмірі 31 964 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця (рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні), а тому права позивача не порушені, оскільки відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень наданих відповідачу Законом, колегія суддів не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Як визначено у статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Право на отримання позивачем одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, їх розмір відповідач не оспорює, що також не заперечується в апеляційній скарзі. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилається на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених Колективним договором була призупинена на підставі протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» (підпункту 1.1.4).

У свою чергу, відповідно до підпункту 1.1.4 Витягу з протоколу від 14 березня 2022 року вбачається, що винятком для призупинення додаткових виплат складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Відповідачем не надано відповідних доказів (рішень правління) на підставі яких суд міг би встановити чіткий перелік видів матеріальної допомоги, які становлять виняток та не підлягають призупиненню.

Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року (справа № 211/7338/23) залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано оцінки рішенню правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 протокол № Ц-82/39 Ком.т., відповідно до якого починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячного тарифної ставки (посадового окладу), колегія суддів вважає необґрунтованими.

При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23).

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Отже, посилання АТ «Укрзалізниця» на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на підставу для правомірності призупинення виплат, є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Відповідачем не надано суду доказів про досягнення згоди з позивачем про призупинення виплати позивачу сум, передбачених умовами Колективного договору. Доказів внесення змін до Колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із працівником щодо призупинення здійснення виплат позивачу суду не надано.

У постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд першої інстанції правильно обчислив суму середнього заробітку в межах шестимісячного строку та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, що узгоджується також з практикою суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20).

Також судом першої інстанції враховано, що загальний період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку не може перевищувати шести місяців.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строків позовної давності.

В апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що ними було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 14 вересня 2024 року, а позивач звернувся до суду з позовом 12 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку звернення, проте такі доводи колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Згідно з ч.1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився: «Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд зробив висновок, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо надання інформації.

Листом № НКЗ-34/880н від 20.11.2025 року щодо надання матеріальної допомоги повідомлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року протокол №Ц-54/31 Ком.т та листа від 25 березня 2022 року №ЦЦУП-10/195 призупинено ряд виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової допомоги винагороди працівникам залізниці та сумлінну працю на залізничному транспорті та досягнення пенсійного віку. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію позивачу буде здійснена після прийняття окремого рішення ПТ «Укрзалізниця».

Крім того, 11 лютого 2026 року позивачу було надано довідку про нараховані та виплачені суми, яке не містить жодної згадки про одноразову матеріальну допомогу в зв`язку із виходом на пенсію та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 роки.

При цьому, до суду позивач звернувся 12 лютого 2026 року. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач звертаючись до суду з позовною заявою пропустив строк, визначений приписами частини 2 статті 233 КЗпП України.

Оскільки відповідач на момент розгляду справи у 2026 році так і не провів остаточного (повного) розрахунку з позивачем, обов`язок щодо виплати всіх належних працівнику сум не виконав, а правопорушення є триваючим, строк звернення до суду не пропущено.

Отже, доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є необґрунтованими.

Також, стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції вірно виходив з принципу розумності, пропорційності та співмірності, вважав його розмір співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання цих робіт і значенням справи для позивачки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: І.В. Міхасішин

І.М. Стадник