Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №127/5450/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5450/26

Провадження № 22-ц/801/2453/2026

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 127/5450/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

Рішення ухвалила суддя Вохмінова О. С.

Рішення ухвалено у відсутності сторін у м. Вінниця

Повний текст судового рішення складено 24 липня 2026 року,

Встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов мотивований тим, що 19 вересня 2019 року сторони зареєстрували шлюб у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис за № 2499.

В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протягом останнього року стосунки подружжя погіршились через різні погляди на життя. Тривалий час кожен із подружжя живе окремим життям та інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування.

Примирення та збереження шлюбу між ними неможливе. Переконаний, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини на тому рівні, на якому вони зараз перебувають немає.

Спору щодо виховання та проживання неповнолітньої дитини на даний час немає. Дитина проживає разом із матір`ю.

Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке їм належить на праві спільної сумісної власності на момент звернення з цим позовом, відсутній.

Судові витрати просив залишити за ним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2026 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 вересня 2019 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 2499.

Судові витрати залишено за позивачем.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову про розірвання шлюбу.

Зазначила, що рішення суду не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки сторони проживають однією сім`єю, помирилися і разом виховують малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що рішення суду про розірвання шлюбу було ухвалено 24 липня 2026 року, проте на момент подання апеляційної скарги вони примирилися. У серпні 2026 року вони переосмислили свої сімейні відносини, провели низку відвертих розмов та дійшли остаточного висновку про недоцільність руйнування сім`ї. Вони офіційно заявляють про своє взаємне примирення, відновлення повноцінного спільного проживання, ведення спільного господарства та єдиного сімейного бюджету. Життєві обставини кардинально змінилися. Зокрема, конфліктну ситуацію вичерпано, а психологічний клімат у сім`ї повністю стабілізовано. Тому підстави, які раніше могли слугувати приводом для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, на сьогоднішній день повністю втратили свою актуальність.

Вони висловлюють свою спільну волю на збереження шлюбу, відновивши подружні стосунки.

У своїй заяві про примирення вона просила надати їм термін 6 місяців, однак суд надав лише 3 місяці, яких було недостатньо, про що свідчить їх примирення у серпні 2026 року. Крім того, просила слухати справу з її участю. Надала до суду свої пояснення щодо надуманих обставин, на які посилалася у позові представник позивача, не володіючи абсолютно інформацією про їх подружні стосунки.

Водночас на момент ухвалення рішення судом першої інстанції матеріали справи не містили беззаперечних доказів того, що сім`я остаточно розпалася і її збереження неможливе.

Наразі цей факт спростовується самим життям – наявність досягнутого примирення прямо свідчить про міцність сімейних зв`язків та бажання їх збереження.

За таких обставин вважає висновки суду першої інстанції про неможливість збереження шлюбу передчасними, оскільки вони не відповідали реальному розвитку подій, динаміці взаємин подружжя.

Позивач ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не подав.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (судову повістку отримала 02 жовтня 2026 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення; про належне повідомлення також свідчить довідка про доставку електронного документа, який доставлений до електронного кабінету ОСОБА_1 30 вересня 2026 року), не з`явилася, надіслала заяву, якою просить розглянути справу без її участі, апеляційну скаргу підтримує.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився; про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа до електронного кабінету ОСОБА_2 30 вересня 2026 року.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 19 вересня 2019 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 2499, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2019 року (а. с. 7).

Їх син ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 16 квітня 2020 року складено актовий запис № 1146 Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а. с. 5).

Суд першої інстанції встановив, що сторони спільно не проживають, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не підтримують шлюбних стосунків, наданий подружжю строк для примирення, результату не дав. Формальне перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність розірвання шлюбу між сторонами, відповідно до ст. 112 СК України, роз`яснивши при цьому сторонам положення ч. 2 ст. 114 СК України, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

До суду із позовом про розірвання шлюбу 19 лютого 2026 року звернувся один із подружжя – чоловік ОСОБА_2 , у якому навів причини, що стали підставою для подачі такого позову (а. с. 1-3).

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя (ч. 1). Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ч. 2).

Згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі № 127/5450/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу; судове засідання призначено на 02 квітня 2026 року на 10:00 год (а. с. 14).

27 березня 2026 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про надання строку для примирення подружжя, у якому вона просила надати їм строк на примирення тривалістю у шість місяців (а. с. 22).

30 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, направлений відповідачем ОСОБА_1 (а. с. 24-25).

У призначене на 02 квітня 2026 року судове засідання сторони не з`явилися, що вбачається із протоколу судового засідання від 02 квітня 2026 року (а. с. 29).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2026 року надано подружжю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 строк для примирення – до 06 липня 2026 року; провадження у справі зупинено (а. с. 30).

У судове засідання 06 липня 2026 року сторони не з`явилися, справа, згідно ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2026 року, відкладена на 24 липня 2026 року (а. с. 42, 43).

Позивач ОСОБА_2 надіслав 24 липня 2026 року заяву про розгляд справи без його участі та просив задовольнити його позов (а. с. 49).

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз`яснив, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів по примиренню подружжя.

Передбачене частиною 1 статті 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї із сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та наданням сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б одна з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

Судом першої інстанції виконані вимоги зазначеного закону – ухвалою суду від 02 квітня 2026 року надано подружжю строк для примирення до 06 липня 2026 року.

06 липня 2026 року сторони у судове засідання не з`явилися, справа відкладена на 24 липня 2026 року, у яке сторони також не з`явилися, однак позивач ОСОБА_2 надіслав до суду 24 липня 2026 року заяву про розгляд справи без участі, у якій висловився про те, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини на тому рівні, на якому вони на даний час перебувають, не має, тому просив задовольнити його позов і не призначати наступних судових засідань (а. с. 49).

Суд першої інстанції у судовому засіданні 24 липня 2026 року встановив, що наданий подружжю строк для примирення, результату не дав, тому вирішив справу по суті спору, задовольнивши позов.

З урахуванням встановлених по справі обставин, таких як те, що сторони спільно не проживають, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не підтримують шлюбних стосунків, наданий подружжю строк для примирення, результату не дав, а формальне перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача, та з урахуванням вимог закону про вільну згоду жінки і чоловіка на шлюб, а примушування до шлюбу законом не допускається (стаття 24 СК України), апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ухвалене законне рішення про задоволення позову, оскільки є всі підстави, передбачені статтею 112 СК України, для розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги в тому, що рішення суду про розірвання шлюбу було ухвалено 24 липня 2026 року, проте на момент подання апеляційної скарги сторони примирилися і у серпні 2026 року вони дійшли остаточного висновку про недоцільність руйнування сім`ї та офіційно заявляють про своє взаємне примирення, відновлення повноцінного спільного проживання, ведення спільного господарства та єдиного сімейного бюджету, є безпідставними з огляду на те, що всі ці наведені обставини примирення між подружжям, як зазначила відповідач, виникли уже після ухвалення судом рішення, а на час його постановлення таких обставин не існувало, тому судом їх і не було встановлено, та, відповідно, вони не оцінювалися судом при ухваленні оскаржуваного відповідачем рішення.

Також неспроможними є доводи апеляційної скарги в тому, що відповідач у своїй заяві про примирення просила надати їм 6 місяців на примирення, однак суд надав лише 3 місяці, яких було недостатньо, про що свідчить їх примирення у серпні 2026 року, а також просила слухати справу з її участю і надала до суду свої пояснення щодо надуманих обставин, на які посилалася у позові представник позивача, не володіючи абсолютно інформацією про їх подружні стосунки.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення подружжя, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 4 частини 1 статті 251 ЦПК України – до закінчення строку для примирення, визначеного судом (пункт 3 частини 1 статті 253 ЦПК України).

Статтею 240 ЦПК України визначено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України (частина 7).

Наведені норми права свідчать про те, що суд вправі надати подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шість місяців, тобто строк визначається судом з урахуванням всіх обставин справи, оскільки закон не зобов`язує суд надати подружжю строк на примирення саме у шість місяців.

Суд першої інстанції виконав такі вимоги закону, надав подружжю строк для примирення, який не перевищив шість місяців, не порушивши при цьому вимог норм цивільного процесуального права.

Також, як свідчать матеріали справи, дана справа до розгляду призначалася у судове засідання тричі: 02 квітня 2026 року (а. с. 14), 06 липня 2026 року (а. с. 30, 42), 24 липня 2026 року (а. с. 43-45).

У жодне до цих судових засідань відповідач ОСОБА_1 не з`явилася (а. с. 29, 41, 52).

Згідно частини 1 статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

За правилами статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина 1) . Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники (частина 2). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою (частина 3). У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4).

Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про наступне судове засідання, яке призначень на 24 липня 2026 року, про що свідчить судова повістка на її ім`я, оформлена 06 липня 2026 року (а. с. 45), та довідка про доставку електронного документу до її електронного кабінету 07 липня 2026 року 0:10:13 (а. с. 47).

У судове засідання 24 липня 2026 року відповідач ОСОБА_1 не з`явилася, при цьому належним чином була повідомлена про судове засідання та про причини своєї неявки не повідомила, що надало суду право згідно положень пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України розглядати справу за її відсутності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на висновки суду першої інстанції про задоволення позову.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіІ. В. Міхасішин

І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2026 року