Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №751/5051/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 751/5051/26

Провадження № 2/750/3740/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді – Рощиної Т.С.,

секретар судового засідання – Рубець В.В.,

розглянув у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 з використанням системи «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.09.2026, просить: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовано позов тим, що з 25 лютого 2016 року позивач та відповідач перебувають в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування в шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано квартиру загальною площею 42,7 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_2 , право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем 17.09.2020р., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №2172646574101. Згідно звіту №007/05/026 про оцінку майна, ринкова вартість квартири становить 992 793,00 грн., ринкова вартість 1/2 частини об`єкта становить 496 396,50 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08.06.2026 вище вказану справу передано на розгляд до Деснянського районного суду м. Чернігова (за підсудністю).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Від відповідача 22.09.2026 надійшла заява про визнання позовних вимог та щодо розподілу судових витрат. Відповідно до якої, відповідач визнає позов у частині вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та не заперечує проти задоволення цієї вимоги. Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подані позову. Також, відповідач заперечує проти стягнення суми витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. у повному обсязі. Просить суд врахувати фактичний обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, час, необхідний для виконання відповідних робіт, крім того, визнання відповідачем позовної вимоги до початку розгляду справи по суті об`єктивно зменшує обсяг спору між сторонами та обсяг процесуальної роботи для його вирішення, тому просить їх зменшити. Просить суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. відповідно до результатів розгляду справи та правил розподілу судових витрат.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило. Натомість від представника Позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, так як відповідач позов визнав, та стягнути судові витрати.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомленні належним чином. В заяві про визнання позову просили проводити розгляд справи без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач та відповідач з 25 лютого 2016 року перебувають в зареєстрованому шлюбі (а.с.7).

Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7 на звороті, (а.с.8).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.09.2021 квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності в розмірі часток 1/1 ОСОБА_2 (а.с.8 на звороті 9).

Відповідно до звіту №007/05/026 про оцінку майна від 04.05.2026, ринкова вартість, без ПДВ квартири (однокімнатна), загальною площею 42,7 кв.м. (житловою площею 20.2 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 становить 992 793, 00 грн. (а.с.12 на звороті 14).

Згідно з положеннями частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 355 Цивільного кодексу України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку в разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Відповідно до частини першої статті 61 Сімейного кодексу України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

При цьому встановлення правого режиму майна та визначення його належності до спільної сумісної власності є питанням, які суд вирішує під час розгляду спору щодо відповідного майна, та не потребують обов`язкового заявлення окремої позовної вимоги про визнання такого майна спільною сумісною власністю. Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц відповідно до якого, окрема вимога про визнання певного майна спільним сумісним майном та зазначення такого визначення в резолютивній частині рішення не є необхідним. Ефективним способом захисту є вирішення вимоги щодо належності та подальшого поділу відповідного майна.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Згідно зі статтею 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Шолох О.В. на підставі ордеру серії СВ № 1172068 від 16.05.2026 (а.с.3).

Розрахунком оплати витрат на правову допомогу (правничу допомогу) (акт виконаних робіт) від 22.09.2026 підтверджується, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцю гонорар у розмірі 8000 грн. Також, згідно платіжної інструкції № В92Р-ННС6-93Х5-РНЗР від 15.05.2026 підтверджується сплата позивачем адвокату 8000 грн. за договором від 14.05.2026.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, складність справи, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, зважаючи на задоволення позовних вимог з врахуванням заяви про зміну позову від 22.09.2026р., суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 4000 грн.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Згідно ч.1 ст.142 ЦПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись статтями 183, 364, 368 ЦК України, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2481 грн. 85 коп.

Повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при подачі позову, а саме 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривень 85 копійок згідно квитанції №2710-3484-7848-4071 від 16.05.2026, сплачених в АТ «ТАСКОМБАНК».

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.С. Рощина