Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №520/32252/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

29 жовтня 2026 року №520/32252/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/32252/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_4 , у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у розгляді рапорту та документів, доданих до нього, ОСОБА_1 від 24.04.2026 та від 22.07.2026 року щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн (один мільйон) гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо перевірки законності в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн (один мільйон) гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 , яка підпорядкована Військовій частині НОМЕР_4 , нарахувати і виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн (один мільйон) гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що є військовослужбовцем, брав безпосередню участь у бойових діях і 26 січня 2024 року отримав поранення, у зв`язку з чим має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Вказав, що Військова частина НОМЕР_2 включила його до переліку осіб, яким така винагорода підлягає виплаті, і надіслала документи на перевірку, однак Військова частина НОМЕР_4 виплату не погодила, а Військова частина НОМЕР_2 його рапортів по суті не розглянула. Зазначив, що постанова № 153 не містить застережень щодо необхідності укладення контракту саме вперше, що дію його контракту продовжено вже під час воєнного стану - з 06 жовтня 2023 року - за його власним волевиявленням, а вузьке тлумачення цієї постанови є дискримінаційним. Послався на судову практику у справі № 560/14855/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Військова частина НОМЕР_4 подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити в задоволенні позову до неї. Зазначила, що пункт 4 постанови № 153 містить сукупність умов, визначальною з яких є прийняття або призов на військову службу саме під час воєнного стану, тоді як позивача прийнято на службу 05 жовтня 2020 року, а продовження дії контракту з 05 жовтня 2023 року за частиною 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» новим прийняттям на службу не є і дати прийняття не змінює. Вказала, що за довідкою участь позивача у бойових діях становить 89 днів, що поранення не замінює умови про прийняття на службу під час воєнного стану, що розширювати перелік осіб або застосовувати постанову за аналогією вона не вправі, а дискримінації у різному регулюванні немає. Зазначила також, що грошове забезпечення не нараховує і не виплачує та наказів про виплату не видає, а лише здійснює попередню перевірку документів.

Військова частина НОМЕР_2 подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити в задоволенні позову до неї. Зазначила, що умовами пункту 4 постанови № 153 є прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходження військової служби та безпосередня участь у бойових діях строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, тоді як позивача прийнято на службу 05 жовтня 2020 року і станом на 24 лютого 2022 року він уже перебував на військовій службі, що виключає одну з основних умов. Вказала, що на виконання доручення Міністерства оборони України пакет документів щодо позивача було скеровано на перевірку, за результатами якої виплату не погоджено, що з 20 травня 2026 року позивача виключено зі списків особового складу цієї частини і його особову справу передано до Військової частини НОМЕР_6 , а підстав для розширеного тлумачення постанови № 153 немає. Послалася на судову практику у справі № 520/21815/25.

Позивач подав відповідь на відзиви, у якій просив їх відхилити та задовольнити позов. Зазначив, що поранення і участь у бойових діях відповідачами не заперечуються, що відомості довідки про 89 днів участі є хибними і спростовуються записами у військовому квитку, що сам факт складення акта перевірки не звільняє відповідачів від обов`язку розглянути його документи по суті, а розподіл компетенції між військовими частинами питання наявності права не вирішує. Вказав, що дати первинного контракту не заперечує, проте правовідносини з Військовою частиною НОМЕР_2 розпочато в період дії воєнного стану - з 06 жовтня 2023 року, - а продовження служби відбулося за його волевиявленням уже під час воєнного стану, і що всі п`ять обов`язкових умов постанови № 153 ним додержані.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятий на військову службу за контрактом 05 жовтня 2020 року, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 05 жовтня 2020 року № 229 та контрактом про проходження військової служби від 05 жовтня 2020 року, укладеним строком на три роки. 05 жовтня 2023 року дію цього контракту продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з витягом з послужного списку позивач з 05 жовтня 2020 року по 31 березня 2023 року обіймав посаду радіотелефоніста, з 31 березня 2023 року по 30 листопада 2025 року - оператора відділення управління, а з 30 листопада 2025 року - оператора безпілотних літальних апаратів. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_7 від 17 листопада 2021 року.

Довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року № 1375 підтверджено, що позивач брав участь у бойових діях у період з 30 жовтня 2023 року по 26 січня 2024 року, що за сукупністю становить 89 (вісімдесят дев`ять) днів, має поранення і у полоні не перебував; відомості наведено станом на 13 лютого 2025 року.

Довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року № 1368 підтверджено, що 26 січня 2024 року позивач отримав вибухову травму - закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму, - перебуваючи під обстрілом у районі населеного пункту Новоандріївка; підстава - наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 31 січня 2024 року № 583/кп.

Листом від 30 квітня 2026 року № 697 Військова частина НОМЕР_2 на виконання доручення Міністерства оборони України від 26 вересня 2025 року № 5601/уд скерувала на перевірку документи щодо дев`яти військовослужбовців, серед яких зазначено позивача з підставою «поранення» і сумою 1 000 000,00 грн.

Актом попередньої перевірки від 14 червня 2026 року № 607/27084 виплату одноразової грошової винагороди позивачу не погоджено; щодо інших восьми військовослужбовців виплату погоджено на загальну суму 8 166 666,67 грн.

Листом від 15 червня 2026 року № 3200/кп Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про причини невключення його до проєкту наказу про виплату винагороди і довела до нього зміст акта попередньої перевірки. Листом від 24 липня 2026 року № 5603/кп, отриманим позивачем 01 серпня 2026 року, Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що перевірити правомірність відмови на рівні частини неможливо, що до проєкту наказу позивач не включався через неприйняття документів Військовою частиною НОМЕР_4 і що командир частини не уповноважений надавати офіційні роз`яснення.

Рапорти позивача про виплату винагороди датовані 24 квітня 2026 року і 22 липня 2026 року; останній зареєстрований Військовою частиною НОМЕР_2 за вхідним № 21285/кп.

Наказом Військової частини НОМЕР_2 від 20 травня 2026 року № 145 позивача з 20 травня 2026 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення цієї частини у зв`язку з переведенням, а наказом Військової частини НОМЕР_6 від 21 травня 2026 року № 142 його зараховано до списків особового складу цієї частини з 21 травня 2026 року; особову справу позивача скеровано до Військової частини НОМЕР_6 супровідним листом Військової частини НОМЕР_2 від 25 травня 2026 року № 859/дск.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Дату прийняття на військову службу - 05 жовтня 2020 року - позивач у відповіді на відзиви не заперечив. Спір між сторонами має правовий характер і полягає в тому, чи належить позивач до кола осіб, яким пунктом 4 постанови № 153 передбачено виплату одноразової грошової винагороди.

Не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової винагороди, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова № 153) погоджено реалізацію відповідного експериментального проекту та затверджено Порядок його реалізації.

Пунктом 3 постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Згідно з абзацом другим пункту 4 постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Абзацом третім пункту 4 постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях, а абзацом четвертим - що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону, винагорода виплачується в повному обсязі.

Зі змісту наведених норм убачається, що право на одноразову грошову винагороду виникає за сукупності умов, визначених абзацом другим пункту 4 постанови № 153, а однією з таких умов є прийняття або призов особи на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64. Абзаци третій і четвертий пункту 4 постанови № 153 стосуються виключно «військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту», а отже не розширюють коло осіб, які мають право на винагороду, а лише визначають її розмір для тих із них, хто відповідає умовам абзацу другого, але брав участь у бойових діях менше шести місяців.

У цій справі встановлено, що позивача прийнято на військову службу за контрактом 05 жовтня 2020 року, тобто до введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, і станом на 24 лютого 2022 року він уже перебував на військовій службі. Отже, умова абзацу другого пункту 4 постанови № 153 про прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану позивачем не додержана.

Довід позивача про те, що правовідносини з Військовою частиною НОМЕР_2 розпочато в період дії воєнного стану, оскільки дію його контракту продовжено з 06 жовтня 2023 року за його власним волевиявленням, суд відхиляє. За частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу і проходження військової служби є різними складовими військового обов`язку, а за частиною 1 статті 4 цього Закону Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян на військову службу та прийняття їх на військову службу за контрактом. Продовження дії контракту понад встановлені строки до оголошення демобілізації, здійснене відповідно до частини 9 статті 23 цього Закону, є продовженням уже розпочатого проходження військової служби, а не новим прийняттям на неї, і дати прийняття позивача на військову службу не змінює.

Наведений висновок узгоджується із судовою практикою у справі № 520/21815/25, у якій судове рішення про відмову в задоволенні позову про виплату одноразової грошової винагороди за пунктом 4 постанови № 153 залишено без змін за наслідками апеляційного перегляду 13 лютого 2026 року. У тій справі установлено, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до введення воєнного стану і станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі, а дію його контракту було продовжено понад встановлені строки на період дії воєнного стану, і зроблено висновок, що така обставина виключає одну з основних умов одержання винагороди, передбаченої постановою № 153.

Посилання позивача на судову практику у справі № 560/14855/25 висновків суду не спростовує. Умова про прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану сформульована в абзаці другому пункту 4 постанови № 153 прямо і однозначно, а тому її дотримання не може залежати від того, чи є укладений особою контракт першим.

Відхиляє суд і довід позивача про дискримінаційність такого тлумачення. Постанова № 153 запроваджує експериментальний проект з визначеною метою - підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану, - а встановлення для такого проекту кола його адресатів за об`єктивними критеріями, пов`язаними з цією метою, саме по собі дискримінацією не є. Поширення дії постанови № 153 на осіб, які не відповідають визначеним нею умовам, означало б вихід суду за межі повноважень, оскільки визначення умов і кола отримувачів такої виплати належить до дискреції Кабінету Міністрів України.

Суд також ураховує, що за довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2026 року № 1375 безпосередня участь позивача у бойових діях становить 89 днів, тобто менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153. Довід позивача про хибність цих відомостей і про їх спростування записами у військовому квитку суд відхиляє: записи у військовому квитку про періоди перебування позивача у складі частини не є обліком безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а такий облік ведеться в порядку, визначеному законодавством, і відображений саме у довідці, складеній уповноваженою військовою частиною. Водночас ця обставина на результат вирішення спору не впливає, оскільку абзаци третій і четвертий пункту 4 постанови № 153 застосовуються лише до осіб, які відповідають умовам абзацу другого цього пункту.

Оскільки позивач не належить до кола осіб, яким пунктом 4 постанови № 153 передбачено виплату одноразової грошової винагороди, права на її отримання у нього не виникло, а отже дії Військової частини НОМЕР_2 за результатами розгляду його рапортів і дії Військової частини НОМЕР_4 з попередньої перевірки документів протиправними не є, і підстав для зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити цю винагороду немає.

Окремо суд зазначає, що позовну вимогу до Військової частини НОМЕР_4 сформульовано як вимогу про визнання протиправними дій цієї частини «щодо перевірки законності в нарахуванні та виплаті» винагороди, тобто оскаржується сам факт проведення попередньої перевірки, а не її результат. Проведення такої перевірки входить до повноважень цієї частини і саме по собі прав позивача не порушує, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі подали відзиви на позовну заяву з документами, якими підтверджено дату прийняття позивача на військову службу і тривалість його участі у бойових діях, і правомірність своїх дій довели.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, витрат на професійну правничу допомогу він до стягнення не заявляв, у зв`язку з чим судові витрати розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар