Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №520/31177/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

29 жовтня 2026 року №520/31177/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31177/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 01.06.2023 року по 01.08.2026 року з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідно 2023-2026 року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 01.06.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2024 по 31.12.2024 - станом на 01.01.2024 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.01.2025 по 31.12.2025 - станом на 01.01.2025 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 01.01.2026 по 01.08.2026 - станом на 01.01.2026 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків і зборів.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначила, що є військовослужбовцем Збройних Сил України і перебуває на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказала, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів і окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, тоді як відповідач застосовував сталу розрахункову величину 1762 гривні, тобто прожитковий мінімум станом на 1 січня 2018 року. Послалася на те, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, визнані протиправними у судовому порядку, а розрахункова величина має визначатися за статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 і 2026 роки. Зазначила, що на її рапорт про перерахунок грошового забезпечення відповідач відповів відмовою, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії доказів, що стосуються предмета спору, а також довідку про розмір грошового забезпечення позивача помісячно з розбивкою за складовими за період з 01.06.2023 по 01.08.2026 із зазначенням розрахункової величини, застосованої для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, і відомості про фактично виплачені суми за цей період.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначає Кабінет Міністрів України, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 була запроваджена єдина розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року в розмірі 1762 гривні, і що після визнання цього пункту протиправним пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Вказав, що весь спірний період припадає на час після 20 травня 2023 року, а тому саме ця розрахункова величина підлягала застосуванню, і що законність пункту 2 постанови № 481 підтверджено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24. Послався на статті 19, 43 і 68 Конституції України та на те, що орган державної влади не може бути примушений вчиняти дії, не передбачені законодавством.

Відповіді на відзив позивач не подала.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу з 29 листопада 2016 року, з 08 грудня 2021 року - у ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника відділення військового обліку та бронювання, має військове звання «майор» і перебуває на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

31 серпня 2026 року позивач звернулася до відповідача з рапортом про проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 01 червня 2023 року по 01 серпня 2026 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Листом від 11 вересня 2026 року № 2677/ВФЗ ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив позивача, що розрахунок грошового забезпечення за період з 01 червня 2023 року по 31 липня 2026 року проведено з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, а саме 1762,00 грн, і що станом на даний час підстави для проведення перерахунку відсутні.

Разом із відповіддю відповідач надав позивачу довідку від 11 вересня 2026 року № 901/ВФЗ про нарахування та виплату грошового забезпечення й індексації за період з 01 червня 2023 року по 31 липня 2026 року, у якій помісячно наведено складові грошового забезпечення (оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка у розмірі 65 відсотків, премія, допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткова винагорода, індексація), загальні суми нарахувань, утримання та суми, перераховані на картковий рахунок.

Зміст наведених документів свідчить, що грошове забезпечення позивача за спірний період нараховувалося та виплачувалося щомісячно, а розміри посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювалися виходячи з розрахункової величини 1762 гривні. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечуються. Спір між сторонами має виключно правовий характер і полягає в тому, який саме розмір розрахункової величини підлягав застосуванню у спірному періоді.

Не погоджуючись із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні та з відмовою у перерахунку грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини четвертої цієї статті порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, а розміри посадових окладів, окладів за військовим званням, процентних надбавок, додаткових видів грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704).

У первісній редакції абзац перший пункту 4 постанови № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 (далі - постанова № 103) до пункту 4 постанови № 704 внесено зміни, за якими розрахунковою величиною визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, що за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII становить 1762 гривні.

Судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року і за наслідками касаційного перегляду залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 постанови № 704.

Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Спірний період у цій справі - з 01 червня 2023 року по 01 серпня 2026 року - повністю припадає на час після набрання чинності постановою № 481, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у редакції, встановленій пунктом 2 постанови № 481, що передбачає розрахункову величину 1762 гривні.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 було визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року за наслідками апеляційного перегляду. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 зазначене рішення та постанову суду апеляційної інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 відмовлено.

Наслідок, передбачений частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нерозривно пов`язаний із набранням судовим рішенням законної сили. Скасування такого рішення судом касаційної інстанції означає, що воно не набрало і не могло набрати законної сили, а тому не породило і тих правових наслідків, які закон пов`язує саме з набранням законної сили, у тому числі наслідку у вигляді втрати чинності нормативно-правовим актом. Наведене означає, що пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, діяла безперервно з 20 травня 2023 року, у тому числі протягом усього спірного періоду.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За частиною третьою цієї статті у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Довід позивача про те, що розрахункова величина для визначення розмірів окладів має визначатися за статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 і 2026 роки, а постанова № 481 цим законам суперечить і за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню, суд відхиляє. Названими нормами законів про Державний бюджет України встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні періоди, проте вони не визначають порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців: за частиною четвертою статті 9 Закону України № 2011-XII розміри цих окладів встановлює Кабінет Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції. Крім того, відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, висновок про незастосування пункту 2 постанови № 481 ґрунтується на тому, що це положення не відповідає актам вищої юридичної сили, проте саме таку невідповідність Верховний Суд у справі № 320/29450/24 перевірив і не встановив. Питання про те, яка саме редакція пункту 4 постанови № 704 є чинною після 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, і саме ця редакція підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Оскільки щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премія) визначаються у відсотках посадового окладу та окладу за військовим званням, а допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюється виходячи з місячного грошового забезпечення, застосування відповідачем розрахункової величини 1762 гривні не свідчить про протиправність обчислення й цих виплат.

Окремо суд зазначає, що позовну вимогу про визнання протиправною поведінки відповідача заявлено як вимогу про бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення. Проте матеріалами справи, зокрема довідкою від 11 вересня 2026 року № 901/ВФЗ, підтверджено, що грошове забезпечення позивачу за спірний період нараховувалося і виплачувалося щомісячно, тобто відповідач вчиняв відповідні дії, а спір стосується виключно розміру розрахункової величини, застосованої для обчислення окладів. За таких обставин бездіяльності, про визнання якої протиправною заявлено вимогу, відповідач не допускав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги. Похідна вимога про зобов`язання провести перерахунок і виплату грошового забезпечення задоволенню не підлягає як з наведених вище підстав, так і через відсутність порушення, яке підлягало б усуненню.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд зазначає, що витребуваних ухвалою від 30 вересня 2026 року доказів відповідач не надав, проте фактичні обставини справи установлені з доданих позивачем до позовної заяви листа від 11 вересня 2026 року № 2677/ВФЗ і довідки від 11 вересня 2026 року № 901/ВФЗ, достовірність яких сторони не оспорюють, а спір між сторонами має виключно правовий характер і вирішується на підставі норм, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 7, 77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар