Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №520/10501/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

29 жовтня 2026 р. справа № 520/10501/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 16.05.2025 по 31.12.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік” з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2026 по 28.03.2026 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік” з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 53 календарних днів щорічної основної відпустки за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 53 календарних днів щорічної основної відпустки за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період за період з 01.12.2025 по 28.02.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 1, п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач нарахував йому грошове забезпечення за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 без урахування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року, що є неправомірним. Також, позивач зазначив, що йому протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Окрім того, позивач зазначив про невірне нарахування йому відповідачем грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні. Також зазначає, відповідач протиправно, на думку позивача, не нарахував та не виплатив йому додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період за період з 01.12.2025 по 28.02.2026. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що постановою КМУ від 12.05.2023 №481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - "1.762,00грн.", що також раніше було передбачено п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704. Наведена обставина неспростовно засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом України, як єдиним компетентним суб`єктом права з даного питання, постанови КМУ з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку ч. 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також зазначив про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що за період з 16.05.2025 по 28.03.2026 індексація грошового забезпечення нараховувалася та сплачувалася позивачу в повному обсязі та в розмірах, передбачених діючим законодавством. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.01.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 .

10.08.2020 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 .

Позивач 28.03.2023 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського складу.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №138 від 16.05.2025 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 16.05.2025.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №91 від 28.03.2026 року ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №75-РС від 27.03.2026 відповідно до пп «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби. З 28.03.2026 знятий з усіх видів забезпечення військової частини.

Станом на момент виключення з особового складу Військовий частини НОМЕР_2 , на думку позивача, відповідач не провів розрахунків з позивачем щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 16.05.2025 року по 28.03.2026 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2025, 01.01.2026, оскільки грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Також не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 16.05.2025 року по 28.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, грошову компенсацію за невикористані 53 календарних днів щорічної основної відпустки за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020-2026 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року . України. Позивач зазначає, що йому не здійснено виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 р.

Вважаючи протиправною зазначену бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Щодо перерахунку грошового забезпечення із використанням величини прожиткового мінімуму на відповідний рік за період з 16.05.2025 року по 28.03.2026 року, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі - Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103).

Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018".

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018" не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29.01.2020 чинна редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704", пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14" (далі - Постанова №481).

Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року" запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1 762.00 грн.

Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, суд доходить висновку, що у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за Законами України про Державний бюджет України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 Постанови №704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Постанови №704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Приписи пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відтак, посилання відповідача на те, що у спірний період не було підстав для обрахунку грошового забезпечення позивача виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року є помилковими.

Суд зазначає, що грошове забезпечення позивача у спірний період обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до його виплати в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

Таким чином, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням за вказаний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 (виходячи з прожиткового мінімуму 1762,00 грн.), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення інших складових грошового забезпечення.

Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 28.03.2026 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року.

Належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період з 18.06.2025 по 28.03.2026, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

Розглядаючи позовні вимоги щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Зважаючи на ті обставини, що виплати грошового забезпечення, щодо яких заявлено позовні вимоги, відповідачем на час звернення позивача до суду перераховані не були, у зв`язку з чим право позивача на виплату недоплаченої частини розміру грошового забезпечення відповідачем порушено не було, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Розглядаючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату всіх спірних сум грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.

Положеннями п. 2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п. 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з п. 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу вказаних пунктів 2 - 3 Порядку №44 слід дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Оскільки нарахування та виплата позивачу спірних сум грошового забезпечення відповідачем ще не проведена, тому відсутні підстави вважати, що під час проведення такого нарахування ним будуть порушені вищенаведені приписи чинного законодавства, у зв`язку з чим передчасним є покладення обов`язку на відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Викладена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 28.05.2024 по справі №160/14683/23.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період 16.05.2025 по 28.03.2026 із застосування положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає таке.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці (фіксованої індексації) за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзац 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 09.05.2023 у справі №400/12702/21 та від 18.10.2023 у справі №380/14195/22.

Разом з тим у цій справі суд встановив, що позивач в лютому та березні 2018 не отримував грошове забезпечення та відповідно його посадовий оклад не змінювався, що в свою чергу дає підстави для висновку, що у позивача не виникло права для нарахування та виплати йому індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 3-6 пункту 5 Порядку №1078.

За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови №704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку №1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової щорічної відпустки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022, суд зазначає таке.

Положеннями частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За змістом частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (абзац 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі Порядок № 260).

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

З вищевикладеного слідує, що при обчислені розміру компенсації військовослужбовцям за всі невикористані дні відпусток не враховуються виплачені їм усі винагороди незалежно від того, чи відносяться такі винагороди до щомісячних додаткових або до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Тому додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, не підлягає врахуванню при обрахунку розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток.

Щодо доводів позивача про те, що до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, має бути врахована додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, суд зазначає, що, як вже було зазначено судом, у пункті 6 розділу XXXI Наказу № 260 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Одночасно, з огляду на зміст пункту 1 постанови №168, така доплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Зазначене свідчить, що відповідно до вимог Наказу № 260 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025 та Наказу № 260 винагорода, передбачена постановою № 168, не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошового забезпечення для нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Як встановлено з матеріалів справи, позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.03.2026 №91 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.03.2026, тобто вже після внесених змін до пункту 6 розділу XXXI Наказу №260 Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025.

Окрім того, Верховний суд у постанові від 26.09.2025 у справі № 300/4692/23 дійшов висновку про те, що за правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Таким чином, передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода не враховується до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються розміри одноразової грошової допомоги при звільненні (пункти 42, 43 постанови).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.08.2024 у справі №640/13029/22 дійшла висновку, що визначена пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів

Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов`язковому врахуванню судом у даній справі.

Отже, зважаючи на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не враховується до складу місячного грошового забезпечення.

Таким чином, позовні вимоги не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи наведене вище, судом не встановлено підстав для перерахунку позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток із урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Аналогічна правова позиція підтримана також Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 по справі № 420/77/25.

Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії) в розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 рік, суд звертає увагу на наступне.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції на час виникнення спірних відносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою №168, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів (п. 2-1 Постанови №168).

Відповідно до пп. 24 п. 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (далі Положення №671), Міністр дає обов`язкові для виконання військовослужбовцями, державними службовцями і працівниками апарату Міноборони доручення.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (далі - Окреме доручення) (застосовується з 01.06.2022), за змістом пункту 1 якого під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях слід розуміти виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій,

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно - розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Також, пунктом 3 Окремого доручення передбачено, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

Відповідно до пункту 5 Окремого доручення, виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.

В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).

Так, відповідачем до суду надані додаткові пояснення, в яких ідповідно до додатку 1 до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.01.2026 №80 ОСОБА_1 безпосередню приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 01.12.2025 по 05.12.2025, з 16.12.2025 по 22.12.2025.

Як вбачається з карток особового рахунку позивача, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено додаткове грошове забезпечення (додаткова винагорода (бойові)) у період з 01.12.2025 по 28.03.2026 року, зокрема, у грудні 2025 року у розмірі 16129,03 грн., у січні 45161,29 грн.

Таким чином судом не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача у цій частині, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та здійснити доплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду не впливають.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 28.03.2026 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період з 18.06.2025 по 28.03.2026, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.