Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №602/1079/26 — Лановецький районний суд Тернопільської області

Суд: Лановецький районний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №602/1079/26

Суддя: Наумчук В. А.

Справа № 602/1079/26

Провадження № 2-а/602/50/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2026 р. м. Ланівці

Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А., за участі секретаря судового засідання Майхрук Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в :

До Лановецького районного суду Тернопільської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (нижче у тексті - ГУНП або відповідач) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7991766, складеною 04.10.2026 інспектором ВП №1 (м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП у Тернопільській області Модною І.В. на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП. Вважає зазначену постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. Позивач стверджує, що 04.10.2026 він на власному транспортному засобі здійснив зупинку в м. Ланівці на вул. Тернопільській у спеціально відведеному для цього місці, після чого до нього підійшли працівники поліції та повідомили його про вчинення адміністративного правопорушення, а саме паркування на місці для людей з інвалідністю. При цьому, місце, де позивач здійснив зупинку, хоч і було позначене дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17 «Інваліди», однак він був закритий рослинністю. Окрім того, це місце не містило горизонтальної розмітки 1.35, яка відповідно до розділу 34 ПДР застосовується для позначення місць для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю. У зв`язку з тим, що дорожній знак був закритий рослинністю, та не було відповідної дорожньої розмітки, позивач не мав об`єктивної можливості оцінити ситуацію і уникнути даного непорозуміння.

Також стверджує, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови порушено права позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, його право на захист.

Просить спірну постанову скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідач через свого представника Куриляк М.Г. у встановлений судом строк подав відзив на позов, згідно з яким позов не визнає. Зазначає, що позивач за наведених в оскаржуваній постанові обставин здійснив зупинку на місці дорожнього знаку 5.42.1 із табличкою 7.17 чим порушив вимоги п. 8.4.ґ ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП. Твердження позивача про те, що він не побачив дорожній знак і що цей знак був закритий рослинністю, є необґрунтованим та спростовується фактичними обставинами справи і наявним відеозаписом з бодікамери, доданим до відзиву. Матеріали відеофіксації беззаперечно підтверджують, що вказаний знак є повністю відкритим для огляду, візуально помітним та забезпечує належне сприйняття викладеної на ньому інформації з відстані, достатньої для своєчасного реагування водія. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським було роз`яснено позивачу його права, передбачені ст. 63 Конституцією України, ст. 268 КУпАП та відповідно до вимог ст. 278, 279 КУпАП. Вважає, що поліцейським при винесенні постанови надано оцінку всім обставинам справи, враховано докази, які вказують на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та накладено стягнення з дотриманням норм чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.

Також у відзиві клопотав про виклик свідка – інспектора ВП №1 (м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ст. лейтенанта поліції Модну І.В. Клопотання мотивоване тим, що поліцейська безпосередньо була присутня на місці події та здійснювала фіксацію правопорушення, а її свідчення допоможуть встановити істину у справі.

Ухвалою судді від 19.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи, з урахуванням положень параграфу 2 глави 11 КАС України. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29 жовтня 2026 року.

У судове засідання позивач, який був належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання, не прибув. Попередньо подав до суду заяву, в якій просить суд провести розгляд справи за його відсутності. Додатково у заяві зазначив, що позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, у відзиві просить суд розглядати справу за відсутності представника ГУНП в Тернопільській області, у зв`язку із зайнятістю по службі.

Частиною третьою статті 194 КАС України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень статті 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У судовому засіданні суд розглянув клопотання представника відповідача про виклик свідка та відмовив у його задоволенні. Відмова у задоволенні клопотання мотивована тим, що представник відповідача в порушення приписів ч. 2 ст. 92 КАС України не зазначив у своєму клопотанні, які саме обставини, окрім тих, що об`єктивно відображені на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського, може підтвердити свідок. До того ж представник відповідача просить викликати як свідка поліцейську, яка безпосередньо склала спірну постанову і яка, з огляду на предмет позову та зміст спірної постанови, є зацікавленою у результаті розгляду цієї справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, а також аргументи, наведені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив фактичні обставини справи, відповідні спірні правовідносини і дійшов наступних висновків.

Так, суд установив, що 04.10.2026 інспектором ВП №1 (м. Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ст. лейтенантом поліції Модною І.В. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7991766, якою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 грн за ч. 6 ст.122 КУпАП (нижче у тексті – оскаржувана постанова або спірна постанова).

В оскаржуваній постанові зазначено, що 04.10.2026 о 10 год 18 хв у м. Ланівці на вул. Тернопільській водій транспортного засобу (ВАЗ 21074, реєстр. номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 здійснив зупинку на місці дорожнього знаку 5.42.1 із табличкою 7.17, чим порушив п. 8.4.ґ ПДР – порушення вимог інформаційно-вказівних знаків.

У пункті 7 спірної постанови зазначено, що до неї додаються відео з реєстратора 70mai та бодікамери 857286.

Відповідач не надав суду відеозапис з реєстратора 70 mai.

На дослідженому у судовому засіданні відеозаписі з нагрудної бодікамери поліцейського №857286 (дата та час початку відео – 04.10.2026 10 год 29 хв) зафіксовано автомобіль марки ВАЗ 2107, реєстр. номер НОМЕР_1 , припаркований передньою частиною під прямим кутом до тротуару; на задньому фоні, на газоні за пішохідним тротуаром, встановлено дорожній знак 5.42.1, повністю закритий рослинністю (гілками великого дерева з листям), із табличкою 7.17, яка частково закрита рослинністю. На відео також відображено спілкування працівника поліції з позивачем, під час якого позивач пояснював, що не помітив закритий рослинністю дорожній знак, заперечував свою вину у порушенні ПДР та говорив, що готовий від`їхати, щоб звільнити місце для паркування особи з інвалідністю. Натомість, поліцейська стверджувала про те, що дорожній знак добре видно і що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП, та порадила йому звернутися з приводу неналежним чином встановленого дорожнього знака у міську раду. Склавши оскаржувану постанову та видрукувавши її за допомогою спеціального технічного пристрою (принтера), поліцейська роз`яснила зміст цієї постанови та лише після цього зачитала позивачу його права та обов`язки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (час на відео з 10 год 26 хв до 10 год 28 хв).

Зі змісту доданих до позовної заяви фотосвітлин, убачається, що на них зображені обставини, які відповідають обставинам, зафіксованим на відео з нагрудної бодікамери поліцейського. Зокрема, те, що дорожній знак 5.42.1 повністю, а табличка 7.17 частково закриті рослинністю. На дослідженому судом відео відображено, що ці фото зробив позивач за допомогою камери свого телефону одразу після винесення оскаржуваної постанови.

Предметом позову у цій адміністративній справі є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень (поліцейського) щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 3, 8, 11 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07 2015 №580-VIII (далі у тексті – Закон №580) передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статтею 222 КУпАП органи Національної поліції, серед іншого, розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил дорожнього руху (зокрема, частина шоста статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною шостою статті 122 КУпАП передбачено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки наведена вище норма КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які регулюють дорожній рух, зокрема зупинку та стоянку транспортних засобів, у т.ч. на місцях, облаштованих лише для транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, то слід звернутися до положень таких нормативно-правових актів.

Відповідно до положень статті 41 Закону України «Про дорожній рух» питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 8.1 Правил дорожнього руху (нижче у тексті - ПДР) регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Пунктом 8.2-1 ПДР встановлено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.

За п. 8.4 ПДР дорожні знаки поділяються на групи, зокрема: ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Відповідно до п. 33.5 ПДР інформаційно-вказівні знаки 5.42.1-5.42.3 “Місце для стоянки” позначають місця та майданчики для стоянки транспортних засобів.

За п. 33.7 ПДР табличка до дорожніх знаків 7.17 “Особи з інвалідністю” застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак “Водій з інвалідністю” відповідно до вимог цих Правил.

Пунктом 8.5 ПДР передбачено, що дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

Згідно з п. 34.1 горизонтальна розмітка 1.35 - позначає місця для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.

Частиною шостою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII передбачено, серед іншого, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Нормою частини восьмої статті 30 зазначеного вище Закону встановлено, що місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб`єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст. 11 КУпАП).

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

З`ясування, серед іншого, тих обставин чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна дана особа в його вчиненні, є обов`язком органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, про що прямо вказано у ст. 280 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Згідно зі ч. 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 за №1395 (зі змінами і доповненнями), передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 9 розділу ІІІ зазначеної Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Пунктами 1, 5 розділу ІV вищезгаданої Інструкції встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача в частині законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП, суд виходить з наступних міркувань.

Доводи відповідача про те, що матеріали відеофіксації беззаперечно підтверджують, що дорожній знак 5.42.1 є повністю відкритим для огляду, візуально помітним та забезпечує належне сприйняття викладеної на ньому інформації з відстані, достатньої для своєчасного реагування водія, спростовуються доказами, що містяться у матеріалах справи.

Як убачається зі змісту відео нагрудної бодікамери поліцейського та наданих позивачем фото, дорожній знак 5.42.1 повністю закритий рослинністю, а табличка 7.17 частково закрита рослинністю, що не відповідає вимогам п. 8.2-1 ПДР. При цьому, оскільки табличка 7.17, яка виконана на білому фоні, лише частково закрита рослинністю, то її ще можна помітити здалеку. На відміну від дорожнього знаку 5.42.1, основний колірний фон якого є синій, і який повністю затінений кроною дерева на дослідженому відео.

Наведені обставини, за оцінкою суду, не дозволяють об`єктивно сприймати зазначені дорожній знак із табличкою до нього як цілісний візуальний об`єкт з проїзної частини вулиці (5-7 м від знаку), не кажучи вже про відстань 100 м, як того вимагає п. 8.2-1 ПДР.

Тобто для того, щоб зрозуміти, що це дорожній знак і яку інформацію він містить, необхідно наблизитися практично впритул до дорожнього знаку. З проїзної частини, якою рухався водій, котрий вирішив припаркувати транспортний засіб, і який міг бачити звідти лише частину таблички, що частково прикрита листям, та не міг бачити повністю закритого листям дорожнього знаку, цього зрозуміти об`єктивно неможливо.

Суд зауважує, що твердження позивача про те, що місця для стоянки транспортних засобів осіб з інвалідністю мають обов`язково має позначатися одночасно і дорожнім знаком 5.42.1 з табличкою 7.17, і горизонтальною розміткою 1.35, не ґрунтуються на згаданих вище положеннях Закону №875-XII та ПДР, з системного аналізу яких слідує, що такі місця мають позначатися або відповідними дорожніми знаками або горизонтальною розміткою. Разом з тим, у місці, де 04.10.2026 о 10 год 18 хв зупинив свій автомобіль позивач, горизонтальна розмітка взагалі відсутня. А відповідний дорожній знак закритий перешкодами, про що зазначено вище.

У зв`язку з цим, суд вважає слушними доводи позивача про те, що позивач не мав об`єктивної можливості оцінити ситуацію і узгодити свої дії з вимогами ПДР.

Суд звертає увагу відповідача на те, що для твердження про наявність у діянні (дії чи бездіяльності) особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити всі чотири обов`язкові елементи, одним з яких є суб`єктивна сторона, що характеризується виною (у формі умислу або необережності).

Аналіз положень ст. 10, 11 КУпАП вказує на те, що вина особи (у формі умислу або необережності) може мати місце лише тоді, коли особа усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити.

Встановлені обставини цієї справи дають достатні підстави для обґрунтованого сумніву у тому, що позивач, зупиняючи свій автомобіль у спеціально відведеному для цього місці усвідомлював протиправність своїх дій, передбачав їх шкідливі наслідки чи хоча б повинен був і міг їх передбачати.

Відповідно до конституційних положень в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (стаття 62 Конституції України).

У своєму рішенні від 22.12.2010 № 23-рп/2010 (справа № 1-34/2010) Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, у т.ч. презумпцією невинуватості.

Відтак, у силу принципу презумпції невинуватості, що діє і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачиться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Практика Європейського суду з прав людини, яку в силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди зобов`язані застосовувати при розгляді справ як джерело права, вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, тобто таких, що не залишать місце розумним сумнівам (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Коробов проти України" № 39598/03 від 21 липня 2011 року; від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, беззаперечних доказів вини позивача у вчиненні правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідачем надано не було і матеріали справи їх не містять.

Окрім того, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що працівником поліції при винесенні оскаржуваної постанови порушено права позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, його право на захист.

Так, зі змісту положень ст. 268, 279, 283 КУпАП, у їх системному зв`язку, слідує, що посадова особа, що розглядає справу, роз`яснює права і обов`язки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи, тобто до винесення постанови по справі, якою завершується розгляд справи.

Натомість зі змісту дослідженого у судовому засіданні відеозапису вбачається, що права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, були роз`яснені поліцейською позивачу уже після винесення постанови.

Роз`яснення особі її прав після завершення розгляду справи (окрім, хіба що, права на оскарження постанови) позбавлене будь-якого сенсу і є істотним процедурним порушенням.

Таким чином, ще й з цих підстав спірна постанова не відповідає вимогам закону.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цій справі, суд, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у матеріалах справи, в їх сукупності, дійшов висновків про те, що рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності прийнято суб`єктом владних повноважень (поліцейським) з недотриманням вимог п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим були порушені права та інтереси позивача.

У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на встановлені судом обставини, оспорювану постанову, яка не відповідає вимогам закону, слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП – закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, позов слід задовольнити повністю.

Оскільки судові витрати позивачем у цій справі не понесені, то суд не здійснює їх розподіл.

Керуючись статтями 2, 72, 90, 194, 241-243, 246, 250, 255, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7991766 від 04.10.2026, винесену інспектором ВП №1 (м. Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ст. лейтенантом поліції Модною І.В., про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 1020 грн, - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП – закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ВІДПОВІДАЧ: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження - вул. Валова, 11, м. Тернопіль, 46001, код ЄДР 40108720.

Суддя: В. НАУМЧУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua