Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №587/4775/25 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/4775/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., представника відповідачки – адвоката Кравинської Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором загальною сумою 123950,00 грн та понесені судові витрати по справі.

Крім того, позивач просить в порядку ч.10,11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) – s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s – сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С – сума основного боргу; 3 – 3% річних; 100 – переведення відсотків; 365 – кількість днів у році; Дн. – кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Українські фінансові операції».

Вимоги позивач мотивує тим, що 11.07.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем укладено договір №4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого сума 20 000 грн, строк - 350 днів з 11.07.2024 по 26.06.2025, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів. На пільговий строк 25 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 1,5 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 1,5 % у день. На підставі погоджених умов, відповідачу надано кредит сумі 20000 грн у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки), шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

27.02.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції», укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до умов якого за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідача.

Відповідач скористався кредитними коштами, але не повернув та не сплатив проценти належним чином. У зв`язку з цим утворилась заборгованість, яка становить загальною сумою 123950,00 грн. і складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 20000,00 грн., суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 68550,00 грн. суми заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» 35400 грн.

Тому просить суд стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати по справі.

У письмових запереченнях представник відповідача адвокат Кравинська Ю.В. просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, що перевищують 20 000,00 грн. суми основного боргу, а у разі, якщо суд вважатиме укладеним відповідно ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» Договір №4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.07.2024 року, відмовити Позивачу у задоволенні вимог, що перевищують: - 46 400,00 грн - заборгованість за процентами (відсотками) за користування кредитом за період з 11.07.2024 року по 27.02.2025 року (з Розрахунку, наведеному у цьому поясненні); - 23 600,00 грн - заборгованість за процентами (відсотками) за користування кредитом за період з 28.02.2025 року по 25.06.2025 року (з Розрахунку, наведеному у цьому поясненні), - тіло кредиту – 20 000,00 грн.

Обґрунтовує заперечення тим, що відповідач не була ознайомлена з Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», Договір не може вважатися укладеним в електронному вигляді, оскільки не відповідає ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» через відсутні дані про електронний цифровий підпис з боку кредитора. Заперечує також правильність розрахунку заборгованості за договором щодо розміру процентів, які в порушення вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», нараховувались як первісним кредитором, так і Позивачем за процентною ставкою 1,5%, що перевищує максимально встановлений і застосовуваний у даному разі розмір процентів - 1%, за період з 11.07.2024 року по 27.02.2025 року, за період з 28.02.2025 року по 25.06.2025 року. Крім того, вважає неправомірним нарахування позивачем інфляційних витрат та 3% річних, посилаючись на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Також представник відповідача заперечила проти стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. та просила їх зменшити до 2 000,00 грн. з огляду на критерії обґрунтованості, розумності, співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у поданій до суду заяві позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд слухати справу у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала подані письмові заперечення і наголосила, що позивачем не доведено факт укладення договору, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що 11.07.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем укладено договір укладено Договір № 4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

За умовами Договору Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 20 000,00 гривень, строк кредитування 350 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. стандартна процента ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 10 911,61% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 125 000,00 грн.

Кредитний договір був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора, та підписаний електронним підписом 68361 11.07.2024 о 08:21:47, шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який зазначений в Кредитному договорі та ІТС.

Додатками до кредитного договору є ТАБЛИЦЯ обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, та паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), які містять інформацію щодо порядку надання кредитної послуги та порядку, способу повернення кредиту. Положення Договору №4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.07.2024 та додатків до нього містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається відповідачу на підставі цього договору, зокрема, відомості про загальну вартість кредиту, витрати за ним, розмір реальної річної процентної ставки тощо, а також відтворюють приписи законодавства про споживче кредитування та захист прав споживачів. Тобто сторони узгодили і прийняли всі істотні умови кредитування.

Як встановлено зі змісту Договору, кредит був наданий позичальнику (відповідачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором на реквізити платіжної картки вказаної клієнтом.

Розділом 6 ПРАВИЛ надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які долучено до матеріалів справи, визначено алгоритм дії фізичних осіб з яким укладається Кредитний договорі в електронній формі.

Укладення цього Договору здійснювалось сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний застосунок «Сredit7». При цьому, товариство здійснило електронну ідентифікацію Клієнта при вході в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.

Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що відповідачем здійснено відповідний алгоритм дій, спрямованих на укладення Договору № 4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.07.2024 року, і в подальшому між сторонами виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Суд зауважує про те, що без здійснення відповідних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Вказане узгоджується з висновками, які викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень ч. ч. 1, 2 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» цей Закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала Договір (здійснила акцепт пропозиції товариства), тобто Договір вважається укладеним відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідачем не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» неправомірно отримало персональні дані відповідача та використало їх у власних цілях.

У зв`язку із цим, доводи представника відповідача про невідповідність Договору положенням Закону України «Про електронну комерцію» є необґрунтованими і спростовуються наведеними вище доказами.

Таким чином, сторони Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

На підставі погоджених умов, відповідачу надано кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_3 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

Факт зарахування відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК», яке є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг, № 20250306-1857 від 06.03.2025 про успішність операції з переказу коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»: 11.07.2024 08:23:15 на суму 20000.00 грн., призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 , а також листом АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» № БТ/Е-21241 від 12.12.2025, згідно якого на імя ОСОБА_1 Банком було емітовано картку № НОМЕР_4 і що 11.07.2024 року на цю платіжну картку було зарахування коштів у сумі 20000,00 грн. (матеріали в електронному вигляді, а.с.42)

Таким чином, судом встановлено, що первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 4802348 від 11.07.2024, надавши у розпорядження відповідача погоджену суму кредитних коштів.

Відповідач скористався кредитними коштами, втім свої договірні зобов`язання не виконав. Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов кредитного договору, що має відображення у розрахунку заборгованості, що наданий первісним кредитором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

27.02.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції», укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до умов якого за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідача за договором № 4802348 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.07.2024.

Відповідач скористався кредитними коштами, втім свої договірні зобов`язання не виконав. Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов кредитного договору, що має відображення у розрахунку заборгованості, що наданий первісним кредитором.

Доказів про визнання Договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 року недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Таким чином, до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, яка становить 35 597 грн 54 коп. та складається з: суми заборгованості з тіла кредиту 5 000 грн 00 коп., нарахованих процентів первісним кредитором 24 097 грн 59 коп., 6 499 грн 97 коп. проценти нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі в строки та на умовах передбачених у Договорі.

Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ні на рахунки позивача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору строк на який надається кредит становить 350 днів.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Відповідач кредит отримала, в подальшому розпорядилася даними коштами на власний розсуд, але свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконала, кредитні кошти не повернула.

Доказів на спростування отримання кредиту в сумі 20 000,00 грн відповідачем не надано, ні відповідачем ні її представником не заперечується.

Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі аналізу зазначених положень суд констатує, що доведеність обґрунтованості вимог та заперечень покладається на сторони. Позивач подав усі докази на підтвердження правовідносин з відповідачем. Натомість відповідач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на спростування доказів позивача. У зв`язку з цим відсутні підстави сумніватися у доказах позивача.

З наведених положень закону та встановлених обстави вбачається, що відповідач отримав кошти у кредит, але не повернув їх належним чином та не сплатив проценти. Відтак суд вважає, що право позивача порушене і підлягає захисту, а тому необхідно стягнути заявлену суму заборгованості за договором кредиту за основним зобов`язанням та нарахованими процентами у загальному розмірі 123950 грн.

Що стосується вимоги про покладення нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до положень ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, на орган, що здійснюватиме примусове виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Частиною 11 ст. 265 ЦПК України передбачено, що остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

При ухваленні рішення суд враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2024 року, справа № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24 щодо застосування приписів ч.10 ст. 238 ГПК України (ч.10 та 11 ст. 265 ЦПК України). Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (ч.10,11 ст. 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч.10 ст. 238 ГПК України (ч.10,11 ст. 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Нарахування пені або відсотків у порядку ч.10 ст. 238 ГПК України (ч.10,11 ст. 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

Отже, суд звертає увагу, що в рішенні суду може бути вказано лише щодо нарахування відсотків або пені, а ч. 10 ст. 265 ЦПК України взагалі не передбачено можливість зазначення в рішенні нарахування інфляційних витрат.

Передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами ч.10 ст. 238 ГПК України (ч.10,11 ст. 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що ТОВ «Українські фінансові операції» вимогу про стягнення 3% річних не заявлено, у зв`язку з чим взагалі відсутні підстави зазначення в рішенні суду про нарахування органом (особою), який буде здійснювати примусове виконання рішення суду, 3 % річних.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ухвалення рішення в частині нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до положень ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України є правом суду, а позивачем в ході судового розгляду не доведено доцільності застосування цих положень процесуального Закону, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги.

Суд також звертає увагу на положення п. 18 Перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі зазначеного суд вважає, що задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити за їх необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правову допомогу. На підтвердження понесених витрат в сумі 10 000,00 грн, позивачем долучено: копію договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024 про надання юридичних послуг, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідух Є.О; заявка № 4802348 від 21.04.2025 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024; акт № 4802348 прийому-передачі виконаних робіт від 18.09.2025 на загальну суму 10 000 грн.; та детальний опис робіт № 4802348 від 18.09.2025; Рахунок на оплату №4802348 -2025 від 18.09.2025 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Дідух Є.О.

Суд зважує, що відповідачем подано заперечення щодо суми нарахованих витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом та клопотання про зменшення пред`явлених стороною позивача до стягнення з нього таких витрат.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р.); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р). Наведене також узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18, де ВП ВС зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи вище наведене, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані представником позивача документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат, пов`язаних із розглядом справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також наявність клопотання відповідача про зменшення заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн є завищеною і непропорційною до предмета спору та його складності. З огляду на критерії співмірності, розумності, обґрунтованості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за Договором №4802348 від 11.07.2024 року у розмірі 123 950 (сто двадцять три тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити за їх необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 16.10.2026 року.

Суддя О.А. Степаненко