Суд: Лебединський районний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №950/3012/26
Суддя: Бакланов Р. В.
Справа № 950/3012/26
Номер провадження 3/950/1237/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 року м.Лебедин
Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.,
розглянувши матеріали, які надійшли із ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата, такелажника, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до адміністративної відповідальності не притягувався,
за частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
До Лебединського районного суду Сумської області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 , за вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Згідно з протоколом про військове адміністративне правопорушення серії ЧНС № 561 від 18 вересня 2026 року, 17 вересня 2026 року близько 19 год 30 хв солдат ОСОБА_2 , перебуваючи на території тимчасового базування підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду був виявлений командуванням військової частини з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, нечіткою мовою, хиткою ходою та порушенням координації рухів.
У зв`язку з виявленими ознаками сп`яніння ОСОБА_2 було направлено для проходження медичного огляду до комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань».
Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду № 2356 від 17 вересня 2026 року, складеного о 20 год 40 хв, у ОСОБА_2 встановлено стан алкогольного сп`яніння.
Таким чином, ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, в умовах особливого періоду допустив появу на території військової частини у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги військової дисципліни та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи без його участі у зв`язку з виконанням завдань із захисту України.
У своїх письмових поясненнях та заяві ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, щиро розкаявся у скоєному, висловив усвідомлення неправомірності своєї поведінки, повідомив, що раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, пообіцяв надалі не допускати подібних порушень військової дисципліни та просив суд суворо його не карати.
Зважаючи на наявність письмової заяви ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі та враховуючи, що його обов`язкова присутність під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП, законом не встановлена, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, з`ясувавши обставини вчинення адміністративного правопорушення, дані про особу ОСОБА_2 , його ставлення до вчиненого та обставини, що мають значення для вирішення питання про адміністративну відповідальність, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною першою статті 172-20 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за появу військовослужбовців на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння.
Частина третя статті 172-20 КУпАП встановлює відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, крім цільової, або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Отже, на час вчинення інкримінованого ОСОБА_2 адміністративного правопорушення в Україні діяв особливий період, що є кваліфікуючою ознакою правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про військове адміністративне правопорушення серії ЧНС № 561 від 18 вересня 2026 року, в якому викладено обставини виявлення військовослужбовця з ознаками алкогольного сп`яніння на території тимчасового базування військової частини.
Відомості, зазначені у протоколі, узгоджуються з письмовими поясненнями військовослужбовців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили факт виявлення ОСОБА_2 17 вересня 2026 року близько 19 год 30 хв з ознаками алкогольного сп`яніння, зокрема запахом алкоголю з порожнини рота, порушенням координації рухів та мовлення.
У матеріалах справи також міститься висновок щодо результатів медичного огляду № 2356 від 17 вересня 2026 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 встановлено стан алкогольного сп`яніння.
Крім того, ОСОБА_2 у власноручних поясненнях визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому.
Суд враховує, що визнання вини саме по собі не звільняє від обов`язку перевірити інші докази та встановити обставини правопорушення, однак у цій справі відповідні пояснення узгоджуються з іншими дослідженими матеріалами щодо часу, місця та характеру протиправної поведінки.
Оцінивши наведені докази у сукупності, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Разом із тим встановлення складу адміністративного правопорушення та винуватості особи не виключає можливості її звільнення від адміністративної відповідальності за наявності передбачених законом підстав.
Вирішуючи питання про можливість застосування до ОСОБА_2 положень статті 22 КУпАП, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитись усним зауваженням.
При цьому законодавець не визначив вичерпного переліку обставин, за наявності яких правопорушення може бути визнано малозначним, залишивши вирішення цього питання на розсуд уповноваженого органу з урахуванням характеру правопорушення, конкретних обставин його вчинення, ступеня вини, особи правопорушника та інших істотних обставин.
Застосування статті 22 КУпАП передбачає індивідуальну оцінку конкретного діяння та його фактичної суспільної шкідливості, а не лише формальне врахування санкції статті, за якою кваліфіковано правопорушення.
Малозначність адміністративного правопорушення означає, що діяння, хоча формально й містить усі ознаки відповідного складу правопорушення, за конкретних обставин його вчинення не характеризується таким ступенем суспільної шкідливості, який безумовно потребує застосування передбаченого законом адміністративного стягнення.
При цьому суд усвідомлює, що звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю є винятковим способом реагування на адміністративне правопорушення і не може застосовуватися автоматично лише внаслідок визнання особою вини чи її щирого каяття.
Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Таким чином, метою адміністративної відповідальності є не лише застосування до особи передбаченого санкцією статті стягнення, а й забезпечення її належної поведінки в майбутньому, усвідомлення нею протиправності вчиненого та запобігання повторним порушенням закону.
Положення статті 22 КУпАП спрямовані на забезпечення можливості диференційованого підходу до вирішення питання про адміністративну відповідальність з огляду на індивідуальні обставини конкретної справи.
Суд враховує, що правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП, належить до військових адміністративних правопорушень, які посягають на встановлений порядок проходження військової служби та військову дисципліну.
Порушення військовослужбовцями вимог щодо недопущення перебування у стані алкогольного сп`яніння на території військових частин є неприпустимим, оскільки здатне негативно впливати на організованість, керованість військових підрозділів, належне виконання службових та бойових завдань, а також створювати загрозу для життя і здоров`я військовослужбовців та інших осіб.
Особливого значення дотримання військової дисципліни набуває в умовах воєнного стану, коли на військовослужбовців покладаються завдання із забезпечення оборони держави та захисту її територіальної цілісності.
Водночас підвищена суспільна значущість об`єкта правової охорони, передбаченого статтею 172-20 КУпАП, сама по собі не означає законодавчої заборони звільнення військовослужбовця від адміністративної відповідальності за малозначністю.
Приміткою до статті 22 КУпАП встановлено перелік адміністративних правопорушень, щодо яких положення цієї статті не застосовуються. Адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП, до такого переліку не включено.
Отже, закон не виключає можливості застосування статті 22 КУпАП до військовослужбовця, який вчинив правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП, за умови встановлення судом конкретних обставин, які дають підстави визнати таке діяння малозначним.
Суд також враховує, що вчинення адміністративного правопорушення в умовах особливого періоду в цій справі є кваліфікуючою ознакою, яка зумовлює застосування частини третьої статті 172-20 КУпАП. Проте сама наявність зазначеної кваліфікуючої ознаки не усуває необхідності індивідуальної оцінки обставин справи та не позбавляє суд повноважень вирішити питання про малозначність конкретного діяння.
При вирішенні цього питання суд враховує не лише формальні ознаки складу адміністративного правопорушення, а й характер фактично вчинених дій, обстановку їх вчинення, наявність чи відсутність конкретних негативних наслідків, ступінь вини та поведінку військовослужбовця після вчинення правопорушення.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 виявлений з ознаками алкогольного сп`яніння на території тимчасового базування підрозділу військової частини.
Разом із тим матеріали справи не містять відомостей про те, що внаслідок його неправомірної поведінки було заподіяно шкоду життю чи здоров`ю інших осіб, пошкоджено або втрачено військове майно, зірвано виконання конкретного службового чи бойового завдання або настали інші конкретні негативні наслідки.
У протоколі про військове адміністративне правопорушення безпосередньо зазначено, що матеріальної шкоди правопорушенням не заподіяно. Відомості про потерпілих у матеріалах справи відсутні.
Суд бере до уваги, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП, є формальним, тому відсутність негативних наслідків не виключає адміністративної відповідальності та сама по собі не свідчить про малозначність діяння.
Однак зазначена обставина у сукупності з іншими встановленими даними може враховуватися при визначенні фактичного ступеня суспільної шкідливості конкретного правопорушення та вирішенні питання про необхідність застосування адміністративного стягнення.
Особливе значення суд надає даним про особу ОСОБА_2 та його ставленню до вчиненого.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності раніше не притягувався. Отже, у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про систематичне порушення ним вимог законодавства або про те, що раніше застосовані до нього заходи адміністративного впливу виявилися неефективними.
Зазначена обставина дає підстави вважати, що вчинене діяння не характеризує його поведінку як стійко протиправну та що для запобігання аналогічним порушенням у майбутньому не обов`язково застосовувати до нього адміністративне стягнення.
Суд також враховує, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу в умовах воєнного стану та, як зазначено в його заяві, виконує завдання із захисту України.
Сам по собі статус військовослужбовця не звільняє особу від установленої законом відповідальності та не може бути підставою для поблажливого ставлення до порушення військової дисципліни. Навпаки, проходження військової служби передбачає підвищені вимоги до особистої дисциплінованості, відповідальності та неухильного дотримання законодавства.
Проте суд враховує виконання ОСОБА_2 обов`язків військової служби як одну з обставин, що характеризують його особу та підлягають оцінці в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.
Визначальне значення при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності суд надає його поведінці після вчинення правопорушення.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не заперечував факту вчинення адміністративного правопорушення, визнав свою вину в повному обсязі, щиро розкаявся та пообіцяв, що подібного більше не повториться.
Зміст його письмових пояснень свідчить про усвідомлення неправомірності вчиненої поведінки та небажання допускати аналогічні порушення надалі.
При цьому суд враховує не лише сам факт визнання вини, а й те, що особа не намагається ухилитися від відповідальності шляхом заперечення встановлених обставин, визнає неправомірність власних дій та висловлює намір змінити свою поведінку в майбутньому.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 КУпАП щире розкаяння винного визнається обставиною, що пом`якшує відповідальність за адміністративне правопорушення.
У цій справі суд визнає щире каяття ОСОБА_2 обставиною, що пом`якшує його відповідальність, та враховує його разом з іншими обставинами при вирішенні питання про застосування статті 22 КУпАП.
Обставин, що обтяжують адміністративну відповідальність ОСОБА_2 відповідно до статті 35 КУпАП, судом не встановлено.
Суд звертає увагу, що самі собою визнання вини, щире каяття або відсутність попередніх адміністративних стягнень не є безумовними підставами для застосування статті 22 КУпАП.
Однак у розглядуваній справі ці обставини мають значення у взаємному зв`язку з характером конкретного діяння, відсутністю встановлених негативних наслідків, відсутністю даних про повторюваність протиправної поведінки, а також висловленим військовослужбовцем наміром надалі не допускати порушень військової дисципліни.
Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що хоча вчинене ОСОБА_2 діяння формально містить усі ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП, фактичний ступінь його суспільної шкідливості за конкретних обставин цієї справи дозволяє визнати таке правопорушення малозначним.
При цьому суд не применшує значення військової дисципліни та суспільної небезпечності порушень, пов`язаних із перебуванням військовослужбовців у стані алкогольного сп`яніння.
Навпаки, суд виходить із необхідності забезпечення належної військової дисципліни, однак вважає, що встановлені обставини саме цієї справи свідчать про можливість досягнення мети адміністративно-правового впливу без накладення адміністративного стягнення.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_2 вперше опинився в ситуації притягнення до адміністративної відповідальності, визнав неприпустимість своєї поведінки, розкаявся у вчиненому та добровільно зобов`язався не допускати аналогічних порушень у майбутньому.
За таких обставин суд не вбачає достатніх підстав вважати, що застосування передбаченого санкцією частини третьої статті 172-20 КУпАП адміністративного стягнення є єдиним можливим і необхідним засобом забезпечення належної поведінки правопорушника надалі.
Застосування до особи адміністративного стягнення повинно відповідати меті адміністративної відповідальності та бути виправданим характером вчиненого правопорушення, ступенем вини і конкретними обставинами справи.
Водночас положення статті 22 КУпАП дають суду можливість застосувати до правопорушника більш м`який захід реагування у випадку, коли за сукупністю встановлених обставин оголошення усного зауваження є достатнім для забезпечення виховного та превентивного впливу.
Суд виходить із того, що усне зауваження, хоча й не належить до адміністративних стягнень, є передбаченою законом формою реагування держави на вчинене адміністративне правопорушення.
Оголошення усного зауваження означає офіційний осуд протиправної поведінки особи та доведення до її відома неприпустимості вчинення аналогічних правопорушень у майбутньому.
При цьому звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю не є виправданням особи, не свідчить про правомірність її поведінки та не заперечує встановленого судом факту вчинення адміністративного правопорушення.
Навпаки, застосування статті 22 КУпАП передбачає встановлення вини правопорушника, надання його діям належної правової оцінки та одночасне вирішення питання про можливість звільнення від адміністративної відповідальності з огляду на малозначність конкретного діяння.
Суд вважає, що визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та оголошення йому усного зауваження за обставин цієї справи становитимуть достатній виховний вплив, сприятимуть усвідомленню ним необхідності неухильного дотримання військової дисципліни та запобігатимуть вчиненню нових правопорушень.
Водночас суд звертає увагу ОСОБА_2 на те, що його звільнення від адміністративної відповідальності є наслідком індивідуальної оцінки конкретних обставин справи, а не свідченням допустимості подібних порушень у майбутньому.
Повторне вчинення аналогічного правопорушення за інших фактичних обставин може свідчити про відсутність належних висновків із застосованого заходу впливу та враховуватися при вирішенні питання про відповідальність відповідно до закону.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що мета адміністративної відповідальності, визначена статтею 23 КУпАП, за конкретних обставин цієї справи може бути досягнута шляхом застосування до ОСОБА_2 положень статті 22 КУпАП, звільнення його від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та обмеження усним зауваженням.
Такий висновок ґрунтується не на окремо взятій обставині, а на сукупності встановлених судом даних, зокрема на тому, що ОСОБА_2 раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, пообіцяв не допускати аналогічних порушень у майбутньому, а матеріали справи не містять відомостей про заподіяння конкретної шкоди або настання інших негативних наслідків вчиненого правопорушення.
Суд вважає, що за таких обставин застосування адміністративного стягнення не є необхідним для досягнення передбаченої законом мети, а звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю відповідатиме принципам законності, індивідуалізації відповідальності та справедливості.
Згідно з частиною другою статті 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься, зокрема, при оголошенні усного зауваження.
Отже, за наявності підстав для застосування статті 22 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю з оголошенням особі усного зауваження.
Вирішуючи питання про судовий збір, суд виходить із положень статті 40-1 КУпАП, відповідно до яких судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення, у разі винесення судом постанови про накладення такого стягнення.
Оскільки суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності на підставі статті 22 КУпАП та не накладає на нього адміністративного стягнення, підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 9, 22, 23, 33, 34, 40-1, 172-20, 245, 251, 252, 268, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суддя
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі статті 22 КУпАП звільнити ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за частиною третьою статті 172-20 КУпАП закрити.
Судовий збір не стягувати.
Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі її подання, якщо постанову не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Роман БАКЛАНОВ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua