Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №592/20493/25 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Суд: Ковпаківський районний суд м. Суми

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №592/20493/25

Суддя: Алфьоров А. М.

Справа №592/20493/25

Провадження №2/592/712/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд міста Суми у складі: головуючого судді – Алфьорова А.М., за участю секретаря – Літовченко С.М., адвоката Брайко Ю.В, прокурора Бороденко К.В., представника третьої особи Служби у справах дітей СМР – Мірошниченка Є.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Сумської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, свої уточнені вимоги обґрунтовує тим, що з 25.10.2019 р. він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З серпня 2023 р. по червень 2025 р. відповідач постійно їздила до Туреччини на заробітки, залишавши дитину на повне утримання та виховання йому. Тривалість поїздок відповідача була різною. Проте з червня 2025 р. відповідач поїхала та не повертатися не збирається, про що його повідомила у телефонному режимі. Тобто, дитини перебуває на його повному утриманню та вихованню. Відповідач не цікавиться життя доньки, не приймає участі у вихованні дитини. Він самостійно виховує та здійснює догляд за донькою без участі матері. Таким чином, у разі підтвердження факту того, що він самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою без участі біологічної матері він зможе отримати право на відстрочку від призову під час мобілізації у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, оскільки знає про існування доньки, її потреби у вихованні та утриманні, проте свідомо не піклується про неї, тобто умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини. Просить суд: визначити, що він самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Брайко Ю.В. позов підтримала, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася.

Прокурор Окружної прокуратури м. Суми Бороденко К.В. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Служби у справах дітей СМР – Мірошниченко Є.М. проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 у судове засідання не з`явився, надали заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 зазначила, що позивач є сином її брата. Позивач був одружений з відповідачем з 2019 р., мають спільну доньку ОСОБА_3 . На даний час шлюб між ними розірваний, відповідач живе за кордоном. Позивач самостійно виховує доньку.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 зазначила, що позивач є сином її брата, тобто її племінником. Позивач перебував з відповідачем у шлюбі, мають доньку ОСОБА_3 . На даний час позивач з відповідачем спільно не мешкають, остання тривалий час живе за кордоном. Позивач самостійно виховує та утримує дитину.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 зазначив, що з 2019 р. позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач виїхала за кордон. Періодично приїжджала на досить не тривалий проміжок часу, останній раз була у лютому 2026 р. на день народженні дитини, до цього 6-8 місяців не приїжджала.

Заслухавши думки сторін, свідків, дослідивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом було встановлено, що сторони з 25.10.2019 р. перебували у шлюбі, зареєстрованому Сумським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 932.

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 22.02.2022 р.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.03.2026 р. шлюб між сторонами розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття.

Щодо вимоги про самостійне виховання та утримання дитини.

Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст. ст. 150-151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Таким чином за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Судом встановлено, що дитина проживає разом із батьком, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні, тобто фактично при задоволенні даної заяви можна буде дійти висновку, що мати ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

В силу ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, а позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини, матір ОСОБА_2 умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Надані суду докази лише свідчать про проживання дитини разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини та її не участь в утриманні дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи не містять обґрунтованих доказів того, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Судом не встановлено порушення прав позивача та інтересів дитини, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний позивачем спосіб, та необхідність встановлення (підтвердження) судом факту.

Тобто, суд приходить до переконання, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 змінила місце проживання, самоусунулась від виховання і утримання доньки, а позивач самостійно забезпечує її виховання і утримання не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчать лише про обставини проживання дитини разом з батьком.

Щодо вимоги про позбавлення батьківських прав.

Суд підкреслює, що у спірних правовідносинах на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини" (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини).

Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер (постанова Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

Судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживає за кордоном, періодично приїжджає в Україну, що підтверджується відомостями Державної прикордонної служби України, які були надані суду на виконання ухвали суду від 24.09.2026 р. про витребування доказів.

Проте, позивачем ОСОБА_1 не підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 не відповідала вимогам, необхідним для виховання дитини, або що вона коли-небудь заподіювала шкоду своїй доньці, або що вона становила загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування з матір`ю могло порушити відповідні права дитини.

За період відсутності відповідача ОСОБА_2 в Україні могла дійсно встановити міцні родинні зв`язки зі своїм батьком ОСОБА_1 , який дбав про неї та займався її вихованням.

Проте, у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення доньки можливості відновити належний зв`язок зі своєю матір`ю.

Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення матері будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Надання матері можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на благополуччі дитини.

Повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та матір`ю неможливо використовувати як засіб виховання або покарання матері. Натомість, на думку суду, бездіяльність відповідача ОСОБА_2 по суті виправдовувала позбавлення її батьківських прав.

Навпаки, надання матері можливості спілкуватися зі своєю донькою сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дитини.

На виконання вимог статті 19 СК України суд надав оцінку висновку органу опіки та піклування щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що Управління «Служба у справах дітей» СМР не вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд також звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Крім того, суд приходить до переконання, що між сторонами склалися не прості відносини, а також існують докази складних, неприязних стосунків між матір`ю та донькою, однак враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому правові підстави для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відсутні.

Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, суд вважає, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприяє захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дитини і матері для належного спілкування і розвитку дитини.

Відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Таким чином, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність вжиття заходів для налагодження контакту між матір`ю та дитиною.

Щодо мети встановлення юридичного факту виховання та утримання дитини батьком.

Такий юридичний факт, як проживання доньки разом з батьком, її виховання та утримання з правової точки зору не можуть розглядатись як юридичні факти в розумінні ст. 315 ЦПК України, оскільки пов`язані з виконанням батьками своїх обов`язків, визначених положеннями Сімейного Кодексу України.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з вказаним позовом, посилається на положення п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» якими передбачено право на отримання відстрочки, у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини за рішенням суду.

Суд звертає увагу на те, що сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Таким чином, суд приходить до переконання що позивач ОСОБА_1 намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою отримання права на відстрочку.

Враховуючи обставини встановлені судом під час судового розгляду даної справи, докази надані до суду на предмет їх доцільності, сукупності та взаємозв`язку між собою, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Сумської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання самостійного виховання та утримання дитини – залишити без задоволення.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських прав та обов`язків.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Андрій АЛФЬОРОВ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua