Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №460/17976/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/17976/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП»

доГоловного управління ДПС у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» (далі – позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі – відповідач, ГУ ДПС, орган ліцензування), в якому просить:

– визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 11.09.2026 № 1257 про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (на право роздрібної торгівлі пальним) Товариству з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» за адресою місця роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, село Іваннє, вулиця Млинівська, 38;

– зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області прийняти рішення про надання Товариству ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Рівненська область, Дубенський район, село Іваннє, вулиця Млинівська, 38, на підставі заяви від 02.09.2026, та внести відомості про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального;

– стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що роздрібна торгівля пальним здійснюється Товариством через модульну (контейнерну) автозаправну станцію – модуль паливозаправний, обліковий № 0001, виготовлений ТОВ «НВК ІНТЕРГАЗ» як цілісний заводський виріб і встановлений на тверде покриття без улаштування фундаменту та без виконання будівельних робіт. На думку позивача, така станція не є об`єктом нерухомого майна і не є закінченим будівництвом об`єктом, тому обов`язок подати сертифікат про прийняття в експлуатацію чи документи бюро технічної інвентаризації у нього не виник; документів про право власності на автозаправну станцію закон не вимагає; форма акта введення в експлуатацію основних засобів, подання додаткових документів та наявність чинної ліцензії не є підставами для відмови, визначеними статтею 45 Закону № 3817-IX. Позивач посилається на висновки Верховного Суду щодо автозаправних станцій, виконаних як цілісний заводський виріб, і вважає, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ліцензії.

Ухвалою суду від 29.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві від 12.10.2026 позов не визнав. Зазначив, що позивач не дотримав вимог статті 43 Закону № 3817-IX, оскільки на зареєстрований об`єкт оподаткування – автозаправну станцію – не подав сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна або технічного паспорта (інвентаризаційної справи, довідки про технічні характеристики) об`єкта нерухомого майна, а також документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно – автозаправну станцію. Акт введення в експлуатацію основних засобів від 15.09.2021 складено за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 № 818 для суб`єктів державного сектору, до яких позивач не належить; паспорт модуля паливозаправного, акт, технічні паспорти резервуарів, паспорти рівномірів і паливороздавальної колонки не передбачені статтею 43 Закону № 3817-IX. Відповідач також послався на наявність у позивача чинної ліцензії за тією ж адресою строком дії до 30.12.2026, на статті 9 і 77 КАС України та просив розглядати справу за участю його представника.

У відповіді на відзив від 12.10.2026 позивач зазначив, що відзив не спростовує доводів позову, не містить доказів наявності в місці торгівлі об`єктів нерухомого майна, дублює зміст листа відповідача і доповідної записки, послався на постанову Верховного Суду від 18.09.2026 у справі № 460/2873/24 за участю того самого відповідача та заперечив проти розгляду справи в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 44172922; місцезнаходження: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Бармаки, вул. Гарна, буд. 7) є юридичною особою, що провадить діяльність з роздрібної торгівлі пальним (виписка з Єдиного державного реєстру, статут).

Земельна ділянка площею 0,0317 га, кадастровий номер 5621682000:04:002:0045, за адресою: Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Іваннє, вул. Млинівська, 38, з цільовим призначенням 12.04 «Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди приватизованої земельної ділянки від 21.03.2023 (посвідчений приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Пришко О.О., реєстровий № 290) строком до 21.03.2028. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.03.2023, номер запису 49638070. Ці обставини підтверджуються договором оренди, витягом з Державного реєстру речових прав від 21.03.2023 № 326483290, витягом з Державного земельного кадастру від 07.03.2023 № НВ-5600175002023 та рішенням Привільненської сільської ради від 18.11.2021 № 981. Пунктом 1.3 договору оренди сторони засвідчили, що на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до паспорта виробника модуль паливозаправний (МП), обліковий № 0001, 2021 року виготовлення, виробник – ТОВ «НВК ІНТЕРГАЗ», місце знаходження – с. Іваннє, вул. Млинівська, 38: є автозаправною станцією з наземним розташуванням контейнерів для зберігання палива, виконаною як єдиний виріб, що складається з декількох внутрішніх блоків (контейнерів), до складу якої входять резервуари зберігання палива, технологічне оснащення, паливороздавальна колонка та термінал управління (пункти 1.1, 1.2); МП є модульною автозаправною станцією, повністю укомплектованим заводським виробом, допускається до монтажу і експлуатації, а його введення в експлуатацію засвідчується актом введення в експлуатацію основних засобів (пункти 3.1, 3.2); контейнер є металевою конструкцією, блок зберігання палива може включати розташовані в ньому резервуари або встановлені ємності на рамах (пункт 4.1.1); МП встановлюється на тверде покриття, його встановлення не передбачає виконання будівельних робіт та прийняття їх в експлуатацію, монтаж не потребує будівництва фундаменту (пункт 4.4.2).

Актом введення в експлуатацію основних засобів від 15.09.2021, затвердженим директором Товариства, комісія у складі працівників Товариства та інженера-будівельника, залученого за договором від 03.09.2021, ввела в експлуатацію «автозаправну станцію з наземним розташуванням резервуарів, що являє собою єдину платформу, на якій розташований резервуар і паливороздавальна колонка (ПРК)», за адресою: с. Іваннє, вул. Млинівська, 38, із зазначенням, що об`єкт технічним умовам відповідає, доробка не потрібна. В акті поіменовано резервуари з паспортами № 854 та № 750, 1989 року випуску, та паливороздавальні колонки «Геркон» 2019 року виготовлення.

Технологічне обладнання в місці торгівлі становлять: резервуари горизонтальні сталеві наземні РГС-10 (зав. № 854) та РГС-5 (зав. № 750), 1989 року виготовлення, щодо яких надано технічні паспорти та висновки і технічні звіти за результатами технічного діагностування 2020 року з висновком про придатність для зберігання паливно-мастильних матеріалів; паливороздавальна колонка «Шельф 100-50-2-1-2» (зав. № 16747, 2024 року виготовлення) з паспортом-формуляром виробника; рівноміри магнітострикційні «Navitrack MLS-01 Ex» з паспортами виробника.

Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці позивачу видано: дозвіл від 06.07.2026 на експлуатацію обладнання, призначеного для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, – резервуарів РГС-10 зав. № 854 і РГС-5 зав. № 750 та колонки паливороздавальної Шельф 100-50-2-1-2 зав. № 16747, з визначенням місця експлуатації: Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Іваннє, вул. Млинівська, 38, строком дії до 06.07.2031; дозвіл від 06.07.2026 на виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах за тією ж адресою строком дії до 06.07.2031. Дозволи видані на підставі висновків експертизи ТОВ «Компанія «Центр ЛТД» від 18.06.2026.

За адресою місця торгівлі 21.09.2021 зареєстровано реєстратор розрахункових операцій «АЗС POS Mini», фіскальний номер 3000929968 (реєстраційне посвідчення № 2186). Позивач має за цією адресою ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним № 17040314202100057 строком дії з 31.12.2021 до 30.12.2026, що визнається відповідачем.

02.09.2026 позивач подав до ГУ ДПС заяву про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцем роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, село Іваннє, вулиця Млинівська, 38 (вх. № 3153/АП/17-00 від 02.09.2026; в оскаржуваному рішенні реквізити заяви зазначено як «02.09.2026, 3153/АП/17-00/ЕАПП»). До заяви додано: платіжну інструкцію від 02.09.2026 № 103 про сплату 3026,45 грн плати за ліцензію; документи щодо права користування земельною ділянкою, зазначені в пункті 2; паспорт модуля паливозаправного; акт введення в експлуатацію основних засобів від 15.09.2021; технічні паспорти резервуарів з висновками технічного діагностування; паспорти рівномірів і паливороздавальної колонки; дозволи Держпраці від 06.07.2026; реєстраційне посвідчення реєстратора розрахункових операцій та його паспорт.

Рішенням від 11.09.2026 № 1257 відповідач відмовив позивачу у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на підставі пункту 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX. Як підставу та обґрунтування відмови зазначено, що в документах на зареєстрований об`єкт оподаткування – автозаправочну станцію (АЗС) відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для здійснення такої діяльності, або технічний паспорт та/або інвентаризаційна справа, та/або довідка про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, а також не додано документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно – автозаправочну станцію (АЗС). Інших підстав відмови рішення не містить.

Рішення направлено позивачу разом із листом «Про результат розгляду заяви щодо отримання ліцензії», зміст якого відтворює доповідну записку управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС від 11.09.2026 № 1449/17-00-09. У листі, крім підстав, наведених у рішенні, викладено зауваження щодо форми акта введення в експлуатацію основних засобів, щодо подання документів, не передбачених статтею 43 Закону № 3817-IX, та про наявність чинної ліцензії; ці обставини як підстави відмови в рішенні не зазначені.

Спір виник між юридичною особою та суб`єктом владних повноважень з приводу індивідуального акта, прийнятого органом ліцензування на виконання владних управлінських функцій, тому належить до юрисдикції адміністративних судів (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Справа підсудна окружному адміністративному суду як суду першої інстанції (частина друга статті 20 КАС України), а з огляду на місцезнаходження позивача і відповідача в Рівненській області – Рівненському окружному адміністративному суду (частина перша статті 25 КАС України).

Оскаржуване рішення прийнято 11.09.2026, позов подано 22.09.2026, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України. Частиною четвертою статті 45 Закону № 3817-IX передбачено, що рішення про відмову у наданні ліцензії може бути оскаржено в адміністративному порядку, передбаченому Податковим кодексом України, або в судовому порядку; обов`язкового досудового порядку врегулювання спору не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; розсудливо; пропорційно.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 45 Закону № 3817-IX у рішенні про відмову у наданні ліцензії обов`язково зазначаються підстава/підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття такого рішення. Отже, правомірність оскаржуваного рішення оцінюється судом з урахуванням підстав і обґрунтування, наведених у самому рішенні на момент його прийняття. Доводи, викладені відповідачем у листі та відзиві, але не покладені в основу рішення, не можуть легітимізувати рішення, однак суд надає їм оцінку з метою повноти розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, предметом доказування у справі є: (1) чи були в місці роздрібної торгівлі пальним позивача об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом і необхідні для здійснення діяльності, щодо яких закон вимагає подання сертифіката або документів бюро технічної інвентаризації; (2) чи передбачає закон обов`язок подання документів про право власності на автозаправну станцію; (3) чи існували інші передбачені законом підстави для відмови у наданні ліцензії. Обов`язок доведення наявності підстав для відмови покладається на відповідача.

Спірні правовідносини виникли 02.09.2026 – 11.09.2026. Розділ VII «Ліцензування» Закону України від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817-IX) набрав чинності та введений в дію з 01.01.2025 (пункт 1 розділу XII «Прикінцеві положення»), а Закон України від 19.12.1995 № 481/95-ВР з цієї дати втратив чинність (пункт 2 розділу XII «Прикінцеві положення»). Суд застосовує Закон № 3817-IX у редакції від 01.01.2026, чинній на дату подання заяви та прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно з пунктом 40 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX ліцензія – право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.

Відповідно до пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX місце роздрібної торгівлі пальним – об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування; нафтоналивний несамохідний морський/річковий бункерувальник (далі – бункерувальник); спеціалізований транспортний засіб для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом, з якого здійснюється роздрібна торгівля скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Пунктом 53 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX визначено, що надання ліцензії здійснюється шляхом прийняття органом ліцензування рішення про надання ліцензії на право провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності та внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до відповідного реєстру.

Згідно з частинами першою і другою статті 43 Закону № 3817-IX ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії; для отримання ліцензії суб`єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX встановлено, що до заяви про отримання ліцензії на право, зокрема, роздрібної торгівлі пальним додатково додаються копії:

«1) документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки [...], на якій розташовано об`єкт [...] роздрібної торгівлі пальним [...], чинних на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію [...];

2) сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці [...] роздрібної торгівлі пальним [...], необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна [...], - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно [...].

Підтвердженням введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, призначених для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, право приватної власності на які виникло у порядку, визначеному законами України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", є реєстрація права власності [...].

У разі якщо документи, зазначені у пунктах 1 і 2 цієї частини, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта нерухомого майна; [...]

6) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці; [...]».

Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 43 Закону № 3817-IX орган ліцензування зобов`язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви.

Частиною шостою статті 35 Закону № 3817-IX, яка регулює, зокрема, порядок подання заяв про отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері обігу пального, встановлено, що відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заяві, та документах, поданих разом із нею, несе заявник; вимагати представлення або подання інших документів чи відомостей, ніж передбачені цією статтею, забороняється.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX підставою для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії є неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом. Перелік підстав для відмови, наведений у частині першій статті 45 Закону № 3817-IX, є вичерпним.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема шляхом видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. Отже, сертифікат про прийняття в експлуатацію є документом, що оформлюється виключно за наслідками будівництва (нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту) об`єкта, і не видається щодо обладнання, встановлення якого не є будівництвом.

Системний аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX свідчить, що обов`язок подати сертифікат про прийняття в експлуатацію (а для об`єктів, введених в експлуатацію до 30.04.2011 включно, – технічний паспорт, інвентаризаційну справу або довідку про технічні характеристики) виникає лише за одночасної наявності таких умов: (а) у місці роздрібної торгівлі пальним розташований об`єкт нерухомого майна; (б) цей об`єкт є закінченим будівництвом і введений в експлуатацію у встановленому законодавством порядку; (в) він необхідний для здійснення діяльності з роздрібної торгівлі пальним. Законодавець розмежував вимоги залежно від дати введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію (з 01.05.2011 або до 30.04.2011 включно), окремо врегулював підтвердження введення в експлуатацію приватизованих об`єктів нерухомого майна (через державну реєстрацію права власності), а в разі оформлення документів на іншу особу – вимагає документ про право заявника на використання саме «відповідного об`єкта нерухомого майна». Усі ці положення мають предметом виключно об`єкти нерухомого майна.

Водночас у визначенні місця роздрібної торгівлі пальним (пункт 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX) законодавець прямо допустив, що таким місцем може бути не тільки об`єкт нерухомого майна, а й єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, а також рухомі об`єкти (бункерувальник, спеціалізований транспортний засіб). Отже, Закон № 3817-IX не вимагає, щоб у кожному місці роздрібної торгівлі пальним існував об`єкт нерухомого майна, і не покладає на заявника обов`язку подавати документи, які стосуються нерухомого майна, у разі його відсутності в місці торгівлі. Неподання сертифіката щодо об`єкта, який не є закінченим будівництвом об`єктом нерухомого майна, не є поданням документів «не в повному обсязі» в розумінні пункту 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX.

Відповідно до пункту 3.38 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», на який посилався Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22, модульна автозаправна станція – автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту; характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послідовно виснує, що встановлення автозаправної станції, виконаної як цілісний заводський виріб, без виконання будівельних робіт і без улаштування фундаменту не є будівництвом, а тому не породжує обов`язку щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію і, відповідно, обов`язку подання документів про прийняття в експлуатацію для отримання ліцензії (постанови від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21, від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22, від 16.10.2025 у справі № 600/1745/24-а, від 19.02.2026 у справі № 320/10079/24, від 18.09.2026 у справі № 460/2873/24). Зокрема, у постанові від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22 (адміністративне провадження № К/990/43639/23) Верховний Суд зазначив:

«[...] установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва».

У постанові від 19.02.2026 у справі № 320/10079/24 (адміністративне провадження № К/990/35598/24) Верховний Суд вказав:

«Модульна автозаправна станція, тимчасова споруда не є об`єктами, що підпадають під визначення об`єктів завершеного будівництва в зв`язку з тим, що будь-яких будівельних робіт щодо їх створення не здійснювалось».

У постанові від 18.09.2026 у справі № 460/2873/24 (адміністративне провадження № К/990/19764/25), ухваленій за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області у спорі щодо контейнерної автозаправної станції в Дубенському районі Рівненської області, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що автозаправна станція, «виконана як цілісний заводський виріб, та для її установлення не передбачено виконання будь-яких будівельних робіт», не потребує прийняття в експлуатацію як об`єкт будівництва, та залишив без змін судові рішення про задоволення позову.

У постанові від 18.06.2026 у справі № 120/16870/24 (адміністративне провадження № К/990/50090/25) Верховний Суд наголосив, що встановлення факту приналежності заправного пункту до цілісних заводських виробів або модульної АЗС, установлення яких не потребує будівельних робіт чи фундаменту, є вирішальним для визначення обов`язковості й можливості подання акта введення об`єкта в експлуатацію; дії заявника щодо самостійного складення акта введення в експлуатацію не спростовують його доводів про відсутність будівництва; у разі відмови у видачі ліцензії з підстав неподання документів, які за своєю правовою природою не можуть бути отримані щодо відповідних об`єктів, контролюючий орган фактично ставить отримання ліцензії в залежність від подання документів, не передбачених законом.

Наведені висновки сформульовані щодо статті 15 Закону № 481/95-ВР, яка вимагала подання акта вводу в експлуатацію, акта готовності, сертифіката або інших документів про прийняття в експлуатацію «щодо всіх об`єктів» у місці торгівлі пальним, необхідних для такої діяльності. Пункт 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX містить вужчу за обсягом вимогу: він стосується виключно «об`єктів нерухомого майна», «закінчених будівництвом», і передбачає подання лише сертифіката (для об`єктів, введених в експлуатацію з 01.05.2011) або документів бюро технічної інвентаризації (для об`єктів, введених в експлуатацію до 30.04.2011 включно). Отже, критерій, яким керувався Верховний Суд, – чи здійснювалось будівництво об`єкта, – за чинним законом набув ще більшого значення, оскільки за відсутності закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна відсутній і сам предмет вимоги. З урахуванням частини п`ятої статті 242 КАС України зазначені висновки Верховного Суду є застосовними до спірних правовідносин. Відступу Верховного Суду від цих висновків суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Паспорт виробника модуля паливозаправного є належним і допустимим доказом технічних характеристик обладнання та прямо засвідчує, що модуль є повністю укомплектованим заводським виробом, встановлюється на тверде покриття і не потребує будівництва фундаменту та виконання будівельних робіт (пункти 1.1, 1.2, 3.1, 4.4.2). Акт введення в експлуатацію основних засобів від 15.09.2021 узгоджується з паспортом і фіксує, що в місці торгівлі розміщено автозаправну станцію з наземним розташуванням резервуарів, яка являє собою єдину платформу з резервуаром і паливороздавальною колонкою. Технічні паспорти резервуарів і результати їх технічного діагностування підтверджують, що резервуари РГС-10 і РГС-5 є наземними наливними ємностями. Дозвіл Держпраці від 06.07.2026 підтверджує, що саме це обладнання (резервуари зав. № 854, № 750, колонка зав. № 16747) експлуатується за адресою місця торгівлі та що держава в особі уповноваженого органу дозволила його експлуатацію. Пункт 1.3 договору оренди землі, яким сторони засвідчили відсутність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, є волевиявленням сторін договору і самостійно не визначає правового режиму майна, однак узгоджується з наведеними доказами. Невелика площа земельної ділянки (0,0317 га) також відповідає розміщенню на ній модульної станції.

Відповідач в оскаржуваному рішенні не зазначив, який саме об`єкт нерухомого майна розташований у місці роздрібної торгівлі пальним позивача, коли і ким його збудовано, коли і в якому порядку його введено в експлуатацію і чому він є необхідним для здійснення діяльності. До суду відповідач не надав жодного доказу наявності в місці торгівлі фундаменту, капітальних будівель чи споруд або виконання будівельних робіт, не спростував жодного з відомостей, що містяться в паспорті виробника, акті, технічних паспортах і дозволах Держпраці. Єдиним наданим відповідачем документом, що стосується суті спору, є доповідна записка від 11.09.2026 № 1449/17-00-09, яка відтворює текст статті 43 Закону № 3817-IX і висновки оскаржуваного рішення.

Посилання відповідача на те, що автозаправна станція є «зареєстрованим об`єктом оподаткування», не доводить її нерухомого характеру, оскільки облік об`єктів оподаткування та об`єктів, через які провадиться діяльність, здійснюється незалежно від того, чи є відповідний об`єкт нерухомим або рухомим майном, і не змінює фізичних та правових характеристик об`єкта.

Крім того, відповідач в оскаржуваному рішенні вимагав від позивача альтернативно сертифікат (для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію з 01.05.2011) або документи бюро технічної інвентаризації (для об`єктів, введених в експлуатацію до 30.04.2011 включно), не встановивши, до якої з цих взаємовиключних категорій належить об`єкт, і не назвавши самого об`єкта. Таке рішення не відповідає вимозі обґрунтованості (пункт 3 частини другої статті 2 КАС України) та пункту 6 частини другої статті 45 Закону № 3817-IX. Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21 погодився з висновком про протиправність рішення органу ліцензування, яке обмежується цитуванням норми закону без конкретного зазначення, який саме документ не подано або який із поданих документів не відповідає закону.

Суд враховує постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 560/656/25 (адміністративне провадження № К/990/48397/25), в якій відмову у видачі ліцензії визнано правомірною. У тій справі в місці провадження діяльності, крім технологічного обладнання, щодо якого не було подано документів, була встановлена тимчасова споруда – кіоск площею 6 мІ під диспетчерську-операторну, який не є контейнерною автозаправною станцією. У цій справі в місці торгівлі розташовано лише модуль паливозаправний із резервуарами та паливороздавальною колонкою; щодо кожної одиниці обладнання позивач разом із заявою подав паспорти виробника і дозвіл Держпраці на експлуатацію, а відомостей про будь-які інші будівлі чи споруди в місці торгівлі матеріали справи не містять. Отже, правовідносини у справі № 560/656/25 не є подібними за істотними фактичними обставинами.

Суд встановив, що в місці роздрібної торгівлі пальним позивача розміщено модульну автозаправну станцію з наземним розташуванням резервуарів, яка є цілісним заводським виробом, встановлена без улаштування фундаменту та без виконання будівельних робіт, не є закінченим будівництвом об`єктом і не є об`єктом нерухомого майна. Інших об`єктів у місці торгівлі не встановлено. За таких обставин обов`язку подати сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна або технічний паспорт (інвентаризаційну справу, довідку про технічні характеристики) об`єкта нерухомого майна у позивача не виникло. Перша підстава відмови є неправомірною.

Частина п`ята статті 43 Закону № 3817-IX не містить вимоги про подання заявником документів, що підтверджують його право власності на автозаправну станцію. Закон вимагає документів про право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт роздрібної торгівлі пальним (пункт 1), а документи про право заявника на використання відповідного об`єкта нерухомого майна – лише у разі, якщо документи, зазначені в пунктах 1 і 2 цієї частини, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник.

Позивач подав документи, що підтверджують його право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5621682000:04:002:0045, чинні на дату подання заяви (договір оренди від 21.03.2023 строком до 21.03.2028, витяг з Державного реєстру речових прав, витяг з Державного земельного кадастру). Відповідач належність і достатність цих документів не заперечує. Сертифікат чи інші документи пункту 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX, оформлені на іншу особу, позивач не подавав, а об`єктів нерухомого майна в місці торгівлі, як встановлено вище, немає. Відтак передумови для застосування положення про подання документів про право використання об`єкта нерухомого майна відсутні.

Вимога відповідача виходить за межі переліку, визначеного частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX, а неподання таких документів не охоплюється підставою, передбаченою пунктом 5 частини першої статті 45 цього Закону, яка стосується лише копій документів, «визначених цим Законом». Такий висновок узгоджується із закріпленою частиною шостою статті 35 Закону № 3817-IX забороною вимагати представлення або подання інших документів чи відомостей, ніж передбачені цією статтею, яка відображає принцип вичерпності переліку документів у процедурі ліцензування, та з частиною другою статті 19 Конституції України. Окрім того, модульна автозаправна станція є рухомою річчю, право власності на яку не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому документ, наявність якого вимагав відповідач, за своєю правовою природою не може існувати. Друга підстава відмови є неправомірною.

Щодо інших доводів відповідача суд зазначає наступне. Акт від 15.09.2021 не належить до документів, подання яких вимагає частина п`ята статті 43 Закону № 3817-IX, що визнає і сам відповідач. Позивач подав його як додатковий доказ того, що модульна станція введена в експлуатацію як основний засіб, а не як закінчений будівництвом об`єкт. Використання суб`єктом господарювання приватного сектору форми акта, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 № 818, не позбавляє цей документ доказового значення щодо фактичних характеристик обладнання, а невідповідність форми акта не передбачена частиною першою статті 45 Закону № 3817-IX як підстава відмови. Згідно з висновком Верховного Суду в постанові від 18.06.2026 у справі № 120/16870/24 самостійне складення заявником акта введення в експлуатацію не спростовує його доводів про відсутність будівництва. Цей довід відповідача є безпідставним.

Щодо подання документів, не передбачених статтею 43 Закону № 3817-IX. Частина перша статті 45 Закону № 3817-IX не передбачає такої підстави для відмови, як подання заявником документів понад визначений законом перелік. Подані позивачем паспорти обладнання та акт розкривають фактичні характеристики об`єкта і підлягали оцінці органом ліцензування саме для з`ясування, чи наявні в місці торгівлі об`єкти нерухомого майна. Відповідач, маючи ці документи, їх оцінки не здійснив, обмежившись констатацією, що вони «не передбачені» законом. Цей довід відповідача є безпідставним.

Стосовно наявності чинної ліцензії суд вважає за необхідне зазначити наступне. Наявність у позивача ліцензії № 17040314202100057, виданої до 01.01.2025 строком дії до 30.12.2026, не є підставою для відмови, передбаченою частиною першою статті 45 Закону № 3817-IX, і в оскаржуваному рішенні як підстава відмови не зазначена. Документи, на підставі яких видано зазначену ліцензію, до матеріалів справи не надані, тому суд не робить висновків щодо їх змісту. Водночас ця обставина підтверджує, що позивач провадить ліцензовану діяльність у цьому місці з 2021 року, а відповідач не стверджує і не доводить, що характеристики об`єкта з того часу змінилися внаслідок будівництва чи реконструкції.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи (стаття 9 КАС України) зобов`язує суд вжити заходів для повного встановлення обставин, але не звільняє суб`єкта владних повноважень від визначеного частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування правомірності свого рішення і не покладає на суд обов`язку відшукувати обґрунтування, якого рішення на момент його прийняття не містило. Усі документи, подані позивачем органу ліцензування, містяться в матеріалах справи та досліджені судом; потреби у витребуванні інших доказів для вирішення спору немає.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення, не довів наявності в місці роздрібної торгівлі пальним позивача об`єктів нерухомого майна, щодо яких закон вимагає подання сертифіката або документів бюро технічної інвентаризації, та не навів норми закону, що зобов`язувала б позивача подати документи про право власності на автозаправну станцію. Позивач разом із заявою подав усі документи, визначені частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX стосовно його місця роздрібної торгівлі пальним, у тому числі документи про право користування земельною ділянкою та дозвіл на експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки. Підстава для відмови, передбачена пунктом 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX, була відсутня.

Отже, рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 11.09.2026 № 1257 про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто з порушенням частини другої статті 19 Конституції України та вимог, визначених частиною другою статті 2 КАС України. Це рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і зобов`язання прийняти рішення або вчинити певні дії. Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Закон № 3817-IX не наділяє орган ліцензування дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про надання ліцензії: за результатами розгляду заяви він зобов`язаний прийняти рішення про надання ліцензії або рішення про відмову в її наданні (частина сьома статті 43), причому рішення про відмову може бути прийняте виключно з підстав, вичерпно визначених частиною першою статті 45 цього Закону. За відсутності таких підстав орган ліцензування зобов`язаний прийняти рішення про надання ліцензії, тобто його повноваження є зв`язаними.

Підстави, визначені пунктами 1–4, 6–13 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX, перевіряються органом ліцензування під час розгляду заяви, зокрема за даними державних реєстрів та його інформаційних баз. Відповідач розглянув заяву позивача по суті і ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві не навів інших підстав для відмови, крім тих, що визнані судом безпідставними. Внесення плати за ліцензію (платіжна інструкція від 02.09.2026 № 103) та її відповідність вимогам закону відповідач не оспорює; документи про право користування земельною ділянкою та дозвіл Держпраці на експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки відповідачем під сумнів не ставилися. Отже, всі умови, визначені законом для прийняття рішення про надання ліцензії, виконано.

За таких обставин зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача не забезпечить ефективного відновлення порушеного права, а створить ризик повторного прийняття рішення з тих самих підстав, тоді як зобов`язання прийняти рішення про надання ліцензії не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Належність такого способу захисту в подібних правовідносинах підтверджена Верховним Судом, який залишав без змін судові рішення про зобов`язання органів ДПС видати ліцензію (постанови від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21, від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22, від 16.10.2025 у справі № 600/1745/24-а, від 18.09.2026 у справі № 460/2873/24).

Оскільки відповідно до пункту 53 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до відповідного реєстру є складовою надання ліцензії, вимога про зобов`язання внести відомості про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального є похідною від вимоги про зобов`язання прийняти рішення про надання ліцензії та підлягає задоволенню разом з нею.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру: про визнання протиправним та скасування рішення і про зобов`язання прийняти рішення. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру юридичною особою ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2026 встановлено у розмірі 3328,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»). Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8. Отже, належний до сплати судовий збір становить: 3328,00 грн * 0,8 * 2 = 5324,80 грн.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 6656,00 грн (платіжна інструкція від 22.09.2026 № 111). Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у встановленому законом розмірі – 5324,80 грн. Надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 1331,20 грн (6656,00 грн – 5324,80 грн) підлягає поверненню позивачу за його клопотанням ухвалою суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Позивач у позовній заяві повідомив про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу (40000,00 грн) і заявив про подання доказів їх понесення в порядку частини сьомої статті 139 КАС України. Станом на дату ухвалення рішення такі докази до суду не надані. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України докази розміру витрат подаються протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву, яку позивач зробив у позовній заяві. Тому питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено додатковим рішенням відповідно до статті 252 КАС України після подання позивачем доказів у встановлений строк; у разі їх неподання такі витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 11.09.2026 № 1257 про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» відмовлено у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, село Іваннє, вулиця Млинівська, 38.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області прийняти рішення про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця роздрібної торгівлі пальним: Рівненська область, Дубенський район, село Іваннє, вулиця Млинівська, 38, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» про отримання ліцензії від 02.09.2026 (вх. № 3153/АП/17-00), та внести відомості про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 5324,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОД ОІЛ ГРУП» (вул. Гарна, 7,с. Бармаки,Рівненський р-н, Рівненська обл.,35372. ЄДРПОУ/РНОКПП 44172922)

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 29.10.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО