Окрема думка від 20 жовтня 2026 р. у справі №991/9910/25 — Вищий антикорупційний суд

Справа № 991/9910/25

Провадження № 1-кп/991/121/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

21 жовтня 2026 року м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 щодо ухвали від 21.10.2026 у справі № 991/9910/25 про відмову в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави.

Не погоджуючись із висновком більшості колегії суддів про відмову в задоволенні клопотання в повному обсязі, вважаю за необхідне викласти окрему думку, виходячи з такого.

На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження №52020000000000137 від 21.02.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст.191 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст.191 КК України.

20.10.2026 від адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 3 000 000 грн, який застосовано ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20.06.2024. Захисник просив зменшити заставу до 1 500 000 грн.

Прокурор ОСОБА_8 не заперечував проти часткового задоволення клопотання шляхом зменшення застави на 400 000 грн із поверненням цієї суми заставодавцю. Він послався на зменшення інтенсивності ризиків з огляду на сплив часу та тривалу належну процесуальну поведінку обвинуваченого і підтвердив, що ОСОБА_2 жодного разу не порушував покладених на нього обов`язків.

Більшість колегії суддів відмовила в задоволенні клопотання повністю, тобто фактично зберегла дію запобіжного заходу в обсязі, більш обтяжливому, ніж той, необхідність збереження якого підтримувала сторона обвинувачення.

На мою думку, такий підхід не узгоджується з духом засад застосування запобіжних заходів, визначених кримінальним процесуальним законом, та їх забезпечувальним характером.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України під час судового провадження запобіжні заходи застосовуються судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України захід забезпечення кримінального провадження не може бути застосований, якщо прокурор не доведе, що потреби провадження виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи. Частина 2 ст. 194 КПК України покладає на суд обов`язок відмовити в застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 201 КПК України клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами розгляду клопотання про його застосування. Отже, і під час такого розгляду тягар доведення необхідності збереження конкретного ступеня втручання лежить на стороні обвинувачення.

Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом. Засада змагальності (ст. 22 КПК України) виключає перебирання судом функцій сторони обвинувачення.

У цьому провадженні прокурор, як суб`єкт, за ініціативою якого застосовано запобіжний захід і на якого покладено тягар доведення його необхідності, визнав, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена заставою в розмірі 2 600 000 грн. Тим самим сторона обвинувачення відмовилася обстоювати необхідність обмеження майнових прав обвинуваченого в частині 400 000 грн. Таким чином у цій частині збереження застави не підтримується жодною стороною, на яку закон покладає обов`язок його обґрунтування, а тому, на моє переконання, суд не наділений повноваженням заповнювати цю прогалину власними аргументами на користь обмеження.

Суд, безумовно, не зв`язаний позицією прокурора, коли відмовляє в застосуванні запобіжного заходу або обирає менш обтяжливий захід, ніж запропонований. У цьому виявляється захисна функція судового контролю.

Протилежна ситуація, коли суд підтримує ступінь втручання понад той, що обстоює сторона обвинувачення, цій функції не відповідає. Відповідно до практики ЄСПЛ та положень КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням особи обвинуваченого, його майнового стану та мети застави, якою є забезпечення його явки до суду. Обов`язок навести відповідні та достатні підстави для збереження обмеження покладається на сторону обвинувачення протягом усього строку його дії. Якщо ж орган, відповідальний за обґрунтування обмеження, сам визнає достатнім менший його обсяг, підстави для збереження застави в попередньому розмірі не можуть вважатися відповідними та достатніми.

З огляду на викладене вважаю, що клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , підлягало частковому задоволенню. Розмір застави слід було зменшити з 3 000 000 грн до 2 600 000 грн.

Суддя