Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №712/17440/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 712/17440/25

Провадження № 22-ц/821/1111/26

категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний університет цивільного захисту України,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про відшкодування моральної шкоди, у складі головуючої судді Чапліної Н. М., повний текст рішення складено 06 березня 2026 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України, у т.ч., у період з 01.01.2016 по 31.05.2023.

Внаслідок порушення відповідачем прав позивача, що стосувались індексації його грошового забезпечення, останній звернувся до суду за поновленням порушених прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі № 520/3969/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025 було зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 у фіксованому обсязі за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі № 520/3969/25 набрало законної сили 01.09.2025 та подане на примусове виконання. Постановою від 09.10.2025 було відкрито виконавче провадження ВП № 79300313. Відповідачем на виконання рішення у справі № 520/3969/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 23.11.2025 на суму 126250,55 грн. Зазначене зумовило закінчення ВП № 79300313 10.12.2025.

Зазначає, що тривалим невиконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі № 520/3969/25 відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка виразилась у психологічному дискомфорті, порушенні душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху на фоні того, що ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вважає, що відповідач повинен був, діючи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за факту відкриття відповідного виконавчого провадження, виконати рішення у справі № 520/3969/25 у десятиденний строк робочих днів з моменту відкриття виконавчого провадження, обов`язок щодо чого не виконав.

Зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3969/25 було виконано сплатою позивачеві 23.11.2025 коштів суму 126250,55 грн з затримкою строків, передбачених ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» тривалістю 22 робочих днів, або у 2,2 разів.

Станом на день виконання рішення облікова ставка НБУ становила 15,5% річних. Враховуючи суму сплачених з затримкою коштів – 126250,55 грн, 15,5 % річних від цієї суми становитиме – 19568,83 грн. Помножуючи отриманий показник 19568,83 грн на коефіцієнт затримки 2,2 сторона позивача вважає, що розумною та справедливою є сума моральної шкоди у розмірі 43051,43 грн.

Просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 43051,43 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 . Національним університетом цивільного захисту України завдано моральну шкоду та наявність причинного зв`язку між цією шкодою та протиправними діями відповідача, а також її реальний розмір.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вважаючи рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, представник ОСОБА_1 – адвокат Коломойцев М. М. оскаржив його в апеляційному порядку та просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції фактично не надав оцінку тому, що виконання відповідачем рішення понад строки, встановлені ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» саме і свідчать про обставини протиправної бездіяльності відповідача.

Зазначає, що відсутність у виконавчому провадженні ВП № 79300313 постанови про накладення на відповідача штрафу не спростовує порушень відповідачем принципу належного урядування у вигляді порушень строків виконання рішення, передбачених ч. 6 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження», отже, не спростовує спричинення позивачу моральної шкоди.

Вважає помилковими висновки суду про відсутність підстав для правозастосування ст. ст. 1173,1174 ЦК, а вказане, у свою чергу, свідчить про безпідставність доводів суду, викладених на користь відповідача, що останній вживав заходів для виконання рішення, подаючи заявки на фінансування до розпорядника коштів вищого рівня, саме через що і відбулась затримка, не з вини відповідача, оскільки ст. ст. 1173,1174 ЦК України є застосовними та незалежними від цієї обставини, а саме, наявності чи відсутності вини. Залежність відповідача від бюджетних призначень не звільняє його обов`язку з виконання рішення у строк, передбачений ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження».

Зауважує, що суд першої інстанції допустив неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, наслідком зазначеного стали помилкові висновки про не доведення позивачем обставини того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, за якої позивачу завдано моральної шкоди, а також суд допустив порушення норм матеріального права, повноваженнями з виправлення чого наділений суд апеляційної інстанції у спосіб скасування оскаржуваного рішення з прийняттям постанови про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу Національний університет цивільного захисту України просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026 залишити без змін.

Вважає, що посилання скаржника на те, що спір має приватноправовий характер, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції не відмовляв у позові з мотивів неналежної юрисдикції, а здійснив розгляд справи по суті та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність усіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності.

Зауважує, що зі сторони відповідача не встановлено порушення прав та вчинення неправомірних дій по відношенню до позивача, які б могли нанести позивачу моральну шкоду.

Скаржник не надав належних доказів (медичних довідок, висновків психолога, свідчень), які б підтверджували фізичні чи душевні страждання на заявлену суму.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі № 520/3969/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2025, Національний університет цивільного захисту України зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованому обсязі за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (а.с. 7-18).

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі № 520/3969/25 набрало законної сили 01.09.2025 та подане на примусове виконання. Постановою від 09.10.2025 було відкрито виконавче провадження ВП № 79300313 (а.с. 19).

Відповідно до довідки про здійснення розрахунку індексації грошового забезпечення з 01.01.2026 по 28.02.2018 (базовий місяць – січень 2008 року) та з 01.03.2018 по 31.12.2019 ОСОБА_1 нараховані 126250,55 грн (а.с. 48).

Згідно з листом вих. №88 01-5139/88 20 від 10.09.2025, адресованим відповідачем Державній службі України з надзвичайних ситуацій, відповідач просив для проведення виплат згідно рішень суду виділити додаткове фінансування по КПКВ 1006280 «Забезпечення діяльності органів та підрозділів цивільного захисту, підготовка кадрів Державною службою України з надзвичайних ситуацій» за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» у сумі 331213 грн (а.с. 49).

Листом вих. № 88 04-6475/88 06 від 24.10.2025 відповідач повідомив Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про направлення листа про виділення коштів, однак станом на 23.10.2025 кошти не надійшли та про виплату коштів у добровільному порядку у разі надходження коштів (а.с. 50).

23.11.2025 на виконання рішення у справі № 520/3969/25 Національний університет цивільного захисту України сплатив позивачу нараховану індексацію грошового забезпечення у сумі 126250,55 грн, що підтверджено платіжною інструкцією № 3219 (а.с. 20).

Постановою старшого державного виконавця від 10.12.2025 виконавче провадження № 79300313 закінчене у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення (а.с. 20 зворот - 21, 31).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 травня 1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На ряду з цим ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України визначають спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, згідно зі ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч. 1 ст. 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою.

Проте, цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у вигляді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 в справі № 925/556/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 в справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 750/1591/18-ц вказано, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом положень ст. 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц.

Таким чином, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на ст. ст. 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідачем визначив саме Національний університет цивільного захисту України та просив стягнути з нього моральну шкоду, яка виникла у зв`язку з тим, що відповідачем виконано рішення суду із затримкою строків, передбачених ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження».

Слід також зазначити, що Національний університет цивільного захисту України є закладом вищої освіти IV рівня акредитації державної форми власності, правонаступником Академії цивільного захисту України та підпорядковується Державній службі України з надзвичайних ситуацій.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України застосуванню у даній справі не підлягають.

Щодо стягнення моральної шкоди на загальних підставах, слід зазначити наступне.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану.

Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення позову (скарги) щодо неправомірності дій завдавача шкоди не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між такими діями та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Отже, наявність моральної шкоди у позивача не породжує у відповідача безумовного обов`язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, судове рішення, ухвалене адміністративним судом щодо позивача не може бути єдиною та безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідальність за заподіяну шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є зокрема шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20, від 08 червня 2022 року у справі № 757/47957/19-ц, від 28 лютого 2024 року у справі № 363/1791/17.

Апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що стороною позивача не доведено факт заподіяння позивачу моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

При цьому, саме по собі визнання судовими рішеннями в адміністративних справах протиправними дій відповідача та зобов`язання вчинити певні дії не свідчить про неправомірність дій та рішень відповідача, проте є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав позивача.

Щодо несвоєчасного виконання відповідачем судових рішень, то за обставин цієї справи, у такій затримці відсутня його вина, адже він не є розпорядником стягнутих судом коштів.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, Національним університетом цивільного захисту України вживалися заходи щодо своєчасного добровільного виконання рішення суду: проведений розрахунок індексації грошового забезпечення з 01.01.2026 по 28.02.2018 (базовий місяць - січень 2008 року) та з 01.03.2018 по 31.12.2019 ОСОБА_1 відповідно до рішення суду, направлений лист про виділення коштів, здійснена виплата. На час розгляду справи рішення суду виконане у повному обсязі. Отже, відповідачем доведено, що ним не допущено тривалого протиправного невиконання рішення суду, оскільки своєчасно вживалися заходи до виконання рішення, а вина у пропуску десятиденного терміну, встановленого для добровільного виконання рішення відсутня. Рішення, яке набрало чинності 01.09.2025, фактично виконане відповідачем 23.11.2025, як встановлено після виділення та надходження коштів.

Більш того, районний суд вірно врахував, що відповідачем не допущено тривалого протиправного невиконання рішення суду, а вина у пропуску десятиденного терміну, встановленого для добровільного виконання рішення, відсутня.

Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича – залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 28 жовтня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: Ю. В. Сіренко

Т. Л. Фетісова